Божа рука над кожним з нас



Божа рука над кожним з нас

Світські францисканці в умовах земної небезпеки, як нам себе поводити? Про це гарно сказав в своєму Листі-Зверненні наш брат Тібор Каузер, Генеральний Міністр ФОС. Порозмірковуймо над ним!

Себе ж запитаймо, як свідчити про Господа нашого Ісуса Христа своєю поведінкою і своїм життям в цей не простий для нашого суспільства час! Епідемія планетарних масштабів зачепила кожного не байдужого. Десь страждають люди, наші брати і сестри і ми не можемо бути байдужими! «Сестра Смерть», яку так любив святий Франциск стоїть поруч і пропонує свої послуги. Щоб про неї нам говорить Регула: « Нехай світські францисканці намагаються створювати у своєму середовищі, та насамперед у спільноті, атмосферу віри та надії, щоб прийняти «Сестру Смерть» як перехід до Отця, і щоб усі змогли у спокої до неї підготуватися».(Розд.2, ст.26 ).

Вона прийшла в гості, вона наша сестра. Що можемо ми запропонувати в цей час? Нехай ще трошки почекає…Для чого? Добре, якщо для того, щоб ми змогли використати цей час для того, щоб стати кращими для Вічного життя, посланцем якого вона, очевидно, є. А чи , може, ми ще хочемо продовжити насолоджуватися земним життям, навіть, якщо в ньому і не все гаразд. Не знаємо, але відчуваємо її подих. Чи злякалися?! По-людськи – так. Але ж святий Франциск любив її і нам, його послідовникам, пропонує це ж саме.

«Не бійтеся», – говорить він нам, як і говорив колись собі. «Бог тримає Свою руку над кожним з нас», – такі чудові слова якось почула під час Божої Служби. Ця Невидима Рука знову пропонує нам Свою допомогу, то чому ж ми серед галасу земного життя, серед паніки, яка огорнула людей не бачимо Її?

Боїмося вмерти, якщо на те Божа Воля, бо без Нього нічого не відбувається. Це ж мета і сенс земного життя кожної віруючої людини – поєднатися в свій час з Господом, а у кожного він свій. Час зустрічі з Творцем наближається і ми злякалися, але ми ж любимо Тебе, Господи, так прагнемо зустрічі з Тобою – молимося, говоримо і, сподіваємося, що віримо в це! Випробовування нашої віри стоїть поруч нас і воно найскладніше – не втратити надію і віру саме в цей час можливої зустрічі зі Всемогутнім Богом.

Гарні слова в очікувані зустрічі, але чи ми гідні неї, не зважаючи на наші слова про віру і , іноді тільки показну любов до Господа !? Що розкажемо ми йому про наше життя, про наші наміри стати кращими, які чомусь так і не здійснилися ? Чи будемо мовчати і чекати, що скаже Він, наш Господь, про кожного з нас, чи не будуть Його слова вироком і осудженням !?

Спитаймося себе, очікуючи приходу нашої дорогої «Сестри» (не кревної, бо сказано не покладати надію на людину), а духовної, яка ще дає нам час і нагадує про себе через інформацію, яка лунає в світі, через правильні застереження і рекомендації, які ми маємо виконувати, але поки що нас не забирає. Кожному ще дає час на осмислення нашої віри.

І саме в цей час ми маємо стати особливим прикладом для тих, хто так і не пізнав Господа нашого Ісуса Христа, не зустрівся з Ним у своєму житті, але дивлячись на нас може багато чого зрозуміти. Поблагослови нас, Господи! Згадаймо про наше францисканське служіння, яке часто буває занедбаним навіть в дрібних справах. Бути вірним Господу у кожній дрібниці і маленькій справі нашого часу – так має бути, бо всі великі справи починаються саме з дрібничок!

Чи вірні ми Йому, чи прагнули наслідувати Господа за прикладом святого Франциска ? Час ще є, дорогі брати і сестри, наша «Сестричка» ще гуляє по великій планеті Землі. Той вірус, якого ми боїмося, і не безпідставно, може вбити фізично, але може оздоровити нас духовно, прискорити час нашого духовного зростання. Він примушує всіх жителів землі встигнути навернутися і покаятися, впавши на коліна перед Господом і вимолюючи у Нього прощення за безладне і безбожне життя.

Не показною побожністю, коли ми вже віруючі, просто протягуємо руку миру під час Божої Служби, а відкритим і щирим серцем, сповненим любові, коли ми вже по-справжньому поєднаємося в духовну родину. Саме це і відбувається перед прийняття Святого Причастя. Цей справжній мир , а не просто дотик долоні, допоможе поєднатися нам і з Господом, запросивши Його в своє серце. Наша «Сестра Смерть» завжди, а особливо в цей загрозливий час, пропонує нам духовні переміни – щирість в спілкуванні з Богом і ближніми, спілкування на рівні серця і духу! Спішимо змінитися, бо правда земного життя, в якому є стільки способів попрощатися з ним, насторожує своєю не передбачуваністю і швидкістю. Ніхто з нас не знає Божих планів щодо кожного з нас. Святість серця, а не тільки зовнішня побожність,наше завдання !

Повернімося до тих часів, коли ми прагнули стати світськими францисканцями і ставши в правді перед собою, а насамперед Господом, отримаємо відповідь, чи не легковажно ми поставилися до свого вибору. Що пропонував нам святий Франциск? Радикально змінювати своє земне життя, щораз більше наближаючи його до Вічного. П’ять років ми роздумували над пропозицією святого Франциска і вже чимало років, як прийняли її, а що змінилося?! Чи прагнемо до святості та апостольства в різних його формах?

Чи навчилися, а, може, тільки вчимося жити в спільноті, бо саме це є головною харизмою ФОС? І ще є чимало питань та завдань, озвучених в нашій Регулі. Саме «Сестра Смерть» нагадує нам про все це і не варто нам боятися ,хоча по-людськи цей страх залишається. Ми ж люди, але ми з вами не просто люди – ми духовні люди. Святий Франциск, очевидно, спостерігає за нами духовними очима, співчуває нашій слабкості і прагне допомогти – через любов до Святого Письма, Пресвятої Євхаристії, молитви і настанови, які він нам залишив. Тож , згадаймо,хто ми є насправді, ми – світські францисканці. І нехай усвідомлення цього і той час, який ще попереду, допоможуть нам ! А якщо цей час у кожного свій і ми про нього не знаємо, то просимо Божого благословення на вдосконалення нашого духовного життя і допомоги тим ближнім, хто її потребує.

 

Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська