В очікуванні свята святого Франциска



В очікуванні свята святого Франциска 

« Почуй, Господи, і помилуй, бо ти Бог милосердний:
помилуй, бо ми згрішили перед Тобою; Ти – вічно
перебуваєш, а ми – вічно гинемо.(Варух,3,2).

Місяць вересень, як і минулий рік, спонукає світських францисканців до глибоких роздумів над своїм духовним життям. Попереду 3 жовтня – Транзітус,
спомин блаженної смерті святого Франциска, його переходу до Вічного життя та 4 жовтня – обов’язковий спомин святого Франциска, коли весь світ згадує про
нього, а велика францисканська родина вшановує свого засновника.

… Минуло багато вже років
У Вічність Франциск відійшов,
Та світ його і нині шанує –
В братах до нас знову прийшов.
Багато їх є в цілім світі:
Монахи й миряни, всі ті:
Що йдуть по дорозі Ісуса,
Підвладні Небесній меті

Транзітус, це час, коли ми ввечері 3 жовтня, кожен в своїй парафії, продовжуючи добру традицію, сподіваємося, зберемося разом, звісно виконуючи всі приписи карантинного режиму, щоб пережити справжню Пасхальну світлу смерть святого Франциска, його перехід від життя земного до життя Вічного. Згадаймо, як це відбувається. Ми, світські францисканці, в цей вечір будемо духовно єднатися з усіма францисканцями світу, а насамперед, зі священиками-францисканцями Першого Ордену, сестрами францисканками
Другого Ордену та францисканською молоддю, з присутніми парафіянами – шанувальниками святого Франциска. Наш Учитель і Наставник святий Франциск навчає нас, як полюбити нашу сестричку сестру Смерть, яка приносить нам надію на Вічне життя. Після вечірньої Святої Меси, запаливши свічки, разом з усіма братами і сестрами під молитовний спів, віддаємо честь і славу Отцю і Синові. « Гімн Сонцю», пісня написана святим Франциском летить з наших уст вгору, прославляючи всі створіння Божі, а насамперед сестру Смерть, яку так шанував святий Франциск. Містерія цього дійства нікого не залишала байдужим, а спів псалмів закликав наш дух не ослабнути в земній мандрівці, щоб разом зі святим Франциском прославляти Бога у вічній славі. Літургічні читання переносили нас духом у ті далекі часи, коли Франциск лежав на землі
без одежі, а брати читали йому Євангеліє від святого Йоана. Свята вечеря, яку провів Господь з учнями в останній раз і яка відтворювалася святим Франциском в останні хвилини його життя в ніжній любові до своїх братів через ламання хліба, повторювалася і між нами через ламання хліба, який роздавали священики, як одній родині, на знак миру і любові. А потім словами молитви, ми всі разом молилися, повторюючи : «Пам’ятай про всіх твоїх синів, о Отче Франциску, котрі пригнічені багатьма небезпеками тільки здалека, як ти добре бачиш, спроможні наслідувати твої сліди. Дай нам сили протистояння, очисти нас, щоб ми приносили плід, зішли нам духа благодаті та молитви, щоб ми
мали покору, яку ти мав, щоб ми жили убогістю, якій ти завжди був вірний, щоб ми заслужили на любов, якою ти кохав Христа Розп’ятого, котрий з Отцем і святим Духом живе і царює на віки. Амінь».

Чи боїмося ми вмирати? Осяяні прикладом святого Франциска, скажемо, що – ні. І це, очевидно буде правдою, а чи насправді так, чи настільки глибока наша віра, щоб без страху відійти до Вічності – Дому нашого Отця? Чи буде це для нас святом? Можливо, спомин про нашу гріховність, яка переслідує нас, немічних людей, хоча і світських францисканців, буде кликати нас до навернення? Є над чим замислитися. І до цього нас спонукає це свято, на яке ми кожного року чекаємо. Тож зупинімося на хвилину і згадаймо про нашого Вчителя, який проголошував світу мир та добро, Євангеліє словом і життям, бачив в усіх створіннях силу і доброту Бога, любив покору і убогість Христа, був сповнений радістю духа в будь-якому переслідуванні, палав ревністю про славу Бога, тощо.

Дорогі світські францисканці, йдучи по дорозі Ісуса, ми з вами покликані до святості та апостольства, а ще маємо таку харизму – життя в спільноті. Ось і повернемося в своїх роздумах до того завдання, яке визначив нам святий Франциск з любові до Господа і нас. Про що ми нині думаємо? Кожен про своє земне життя, очевидно. І без цього не обійтися, воно оточує нас і вимагає піклуватися про нього. Дякуємо за зібраний урожай, як же без нього? Дякуємо, що прокинулися вранці та продовжуємо ходити по землі . Страждаємо від болів тіла, багато хто з нас вже і не такий молодий і просимо захисту у Господа, тощо. Багато роздумів маємо. Але чи постійно ми думаємо про Вічне спасіння, про те надприродне життя, до якого прямуємо?! Можливо, варто саме в цей благодатний час зануритися с в свої стосунки з Господом і з самим собою, а з них випливає і наше ставлення до ближніх. Візьмемо Регулу і почитаємо молитву святого Франциска , в якій ми просимо Господа вчинити нас знаряддям Його миру, бо ми не просто брат, чи сестра ФОС – ми знаряддя Божого миру, який маємо нести у світ, оточуючий нас. А чи не буває так, що нам не подобається навіть поведінка наших духовних братів і сестер, бо вони думають не так, як ми, роблять не так, як ми, і у кожного своя правда, яка не може нас примирити, а Правда має бути Божою, не нашою з вами! Ось тут і варто поро змірковувати над собою, чи є у нас ця Правда, щоб ми не стали посміховиськом для тих, хто спостерігає за нашими стосунками віруючих людей і, щоб наше гордовите «я» не сиділо на престолі нашого серця і також не посміхалося з його впливу на нас. Уявімо собі, як воно закриває дорогу для дії Святого Духа, Яким ми запечатані і Храмом Якого є наше тіло. То що ж для нас важливіше? Ось і поро змірковуймо і хоча Господь дав кожному право вибору, згадаймо, що перед Вівтарем і в присутності Церкви ми вже давно склали Вічні Обітниці, або збираємося це зробити. Нас ніхто не примушував, ми самі так вирішили! Ота печатка і той знак є на нашому чолі, його не можна стерти, його можна
тільки зневажити і забруднити, а яка нам від цього користь для Вічного життя?! «…але не чіпайте жодної людини, на якій знак.»(8,6 Єзекиїль). Саме цей знак вибрав святий Франциск для братів і сестер свого Францисканського Ордену. Знак ТАУ, знак оновлення і покаяння, а також і захисту Божого для праведників, які чутливо ставляться до Його настанов , чимало обіцяє для нашого захисту, але і чимало вимагає. Носячи його на собі, ми підтверджуємо, що Боже Слово формує наше життя, а Святий Дух формує нас , як свідків Євангелія. Святий Франциск опечатав цим знаком себе і своїх послідовників, які маючи велику довіру до Бога, хочуть бути розп’ятими разом з Ісусом Христом. Знак вибраних і спасенних! Пам’ятаймо про це! Надприродне життя, до якого покликав Господь кожного з нас – наше майбутнє життя, але розпочинаємо його ми вже тут, на землі, живучи в любові.

Франциск йшов по світу і сіяв,
Неначебто перли, Любов,
Яка перешкоди змітала
До віри він кликав всіх знов.
І як нагоду за вірність,
Стигмати Господь йому дав,
Бо в ранах Творець пурпурово
Любов’ю до нього сіяв.

Чи сіємо ми любов, там де панує ненависть ? А, можливо, сприяємо збільшенню ненависті, розпалюючи її своїми словами, або вчинками. Чи не трапляються такі ситуації в нашому житті, в стосунках з іншими, коли наші поради, чи вчинки, заважають залагодженню стосунків, або коли ми самі не можемо вибачити нашим кривдникам. Не прощення – онкологія душі (десь гарно було написано на цю тему). Ми так сильно боїмося онкології тіла, а про онкологію душі забуваємо, її ж не видно, а чому душа болить – не знаємо.
Переступити через гординю – важко, але з Божою Допомогою можливо, якщо цього по справжньому хотіти. « Господи,хочу, але не можу!», – просімо Його і Він обов’язково допоможе, вилікувавши нас і ще когось.

Іду із дому, чи додому,
Молюсь до Бога кожну мить:
Адже лише Йому одному
І освятить , і заступить.
Я світові до щему рада,
Я світлом світовим свічусь.
…Іду шляхами самострати,
Очима прощення дивлюсь.

Може спробувати?! І тоді повернеться та єдність, якій заважає сумнів, а на зміну розпачу будемо сіяти надію. Темряву, яка огортає душі (чи не буває так з кожним із нас?), освітить Боже Світло, а на зміну смутку обов’язково прийде радість! Давати відраду собі і ближнім, розуміти їх , а перш за все, себе, а, головне любити, – наше завдання, як світських францисканців. Тож відкриймо цю молитву святого Франциска і нехай вона стане для нас матеріалом для доброї сповіді, очищенням нашої душі, «Бо , даючи –
одержуємо, прощаючи – дістаємо прощення, а помираючи – народжуємося для життя Вічного. Через Христа, Господа нашого. Амінь.»

Одночасно, згадаймо і про Заклик святого Франциска до братів: «О, улюблені брати і благословенні навіки сини, почуйте мене, почуйте голос Отця вашого: ми обіцяли багато, але нам обіцяно більше. Послужімо на землі, линучи до Небесного. Насолода – коротка , покарання вічне. В міру страждання – слава без меж. Багатьох покликання – не багатьох обрання. Але всім відплата. Брати, доки маємо час – чинімо добро». Але хочу з вами, дорогі брати і сестри, поділитися, я вже спробувала поро змірковувати і мені стало сумно,бо не все так просто – попереду чекає чимало праці над собою, а час швидко плине. Господи, допоможи! І знову лине молитва до Бога:

Я – звичайна людина, мій Боже,
Маю різні слабини й гріхи,
Самотужки долинуть не гожа
У Твої надприродні світи.
Маю віру в чудесне спасіння,
У Твою незбагненну Любов,
І тому у хвилини моління

Я до Тебе звертаюся знов.
Не залиш Ти мене у дорозі,
Що в святі Високості веде,
Бо сама я, мій Боже, не в змозі
Осягнуть усе дивне й святе.
І коли зупинюсь на хвилину,
Загублюсь десь у час марноти –
Ти осяй Своїм Світлом дитину,
Що невпинно іде до мети!

«Святий Франциску, славний отче незліченних духовних синів і дочок, заступайся за нами перед Богом, проси, щоб ми постійно вдосконалювалися у любові до Розп’ятого Христа словом , прикладом і молитвою навертали ближніх до Бога!»

Словами цієї молитви вшануємо пам'ять про святого Франциска, а своїм особистим наверненням та францисканським служінням подякуємо йому за те, що своїм прикладом заохочує нас ставати більш подібними до Господа нашого Ісуса Христа, Якого він так досконало наслідував.

Попереду – життя Вічне! Пам’ятаймо про нього !
Будь прославлений, Господи, у святому Франциску!

Сестра ФОС м.Житомира Людмила Павловська.