Зглянулося на нас Світло з Висоти



Зглянулося на нас Світло з Висоти

Христос народжується! Славімо Його!

Коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого  Сина,
який народився від жінки і був під Законом,аби викупити
тих, які під Законом, щоб ми одержали  усиновлення.(Гал.4,4-5)

«…Наверніться, і живіть!», (Єзекиїл,18,32) – цей Божий заклик зновуі знову запрошує і нас всіх –  сучасних людей ,до переміни свого земного життя, нашого тимчасового перебування на землі.
       Наше земне життя – постійний Адвент в очікуванні приходу нашого Спасителя і Господа Ісуса Христа, тому цей час ніколи не закінчується! Шкода, що не для всіх людей прийшло таке усвідомлення, що дехто, навіть, не хоче чути про нього. Життя без Бога – марне! Не відчувати цього в своєму серці –  трагедія кожної людини, яка не зробила навіть спроби це відчути, не знайшла часу, щоб зупинитися і в тиші свого серця почути голос Божий. Тіло потребує земної їжі, а душа потребує вічної духовної їжі, вона прагне до неї і добре, якщо людина це зрозуміє  і почне годувати свою душу. Тож, зупинімося на хвилинку і в тиші порозмірковуймо над своїм життям! Зазирнувши у свою душу, в якій так часто буває темно і сумно, а примарний світ, відображений в ній, не приносить утіхи, спробуємо побачити, які на поличках душі розкладені «скарби», отримані від нього: біль, розчарування, безнадія. Що ж робити? Взяти ганчірку і протерти брудне віконце нашої гріховності, щоб в ній засвітив яскравий промінець надії – Світло Різдва! Але очищати своє серце – мистецтво і що для цього знадобиться – старий віник, чи сучасний пилосос, невідомо, бо все це залежить від кількості бруду і його давності.
        Часто ми живемо, не помічаючи свій гріх, а це – дорога в нікуди, жити і не помічати. Внутрішній стан душі не видимий нікому, зовнішньою оболонкою ми закриваємо себе від цікавого ока. Єдина радість, що гріх завжди прагне вийти на поверхню, радіє своїй силі. Ось тут і має розпочатися боротьба ,а  з Богом ми обов’язково будемо перемагати . Господь  посміхнеться нам і ми розквітнемо в Його Незбагненній Любові, а серце, зігріте Божим Світлом, перестане бути твердим і стане здатним на переміни і з’явиться бажання   стати перед самим собою, а насамперед – перед Господом . Тож, віддаймо своє серце в Божі руки до кінця і тоді прийде справжнє щастя, осяяне Світлом Божої Любові !Ми – Боже створіння і зв'язок  з нашим Творцем невидимий, але відчутний, якщо людина, це зрозуміє  і почне прагнути такої зустрічі!
         Христос народжується і наше серце радіє. « Блаженний муж, який має заступництво своє у Тобі і в якого у серці дорога до Тебе. Ідучи долиною плачу, вони знаходять джерела води, Законодавець покриває їх благословенням» (Псалом 83,6-7 ).Маленьке Дитятко кличе до навернення, Світло, яке приходить на землю, освітлює  темряву нашого життя, вказує шлях до перемін і, головне, протягує Свою Руку для допомоги! «Бо Слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні. І немає створіння, схованого від Нього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт.(До євреїв,4,12-13).А ще в  Різдво Христове не завадитьзнайти час помовчати в тиші та усвідомитийого велике значення. Велика помилка сучасного світу, а можливо і кожного з нас, цього не розуміти по-справжньому . Чи не буває так, що ходимо вулицями, навіть святково прикрашеними, навкруги  люди, але ми самотні і сумні поміж них? Самотність у гурті.  Чому так? Очевидно, нас вже не цікавить морок матерії,бо дух прагне піднятися до Неба. Тож, чи не варто зрозуміти це і не клопотатися оманливим світом, забуваючи про себе ? Здається, ми нічого і нікого не можемо змінити. Ні, можемо – самих себе, тоді і світ , довірений нам Богом, буде змінюватися. Різдво Христове запрошує і спонукає до перемін, до покаяння , до життя з нашим Творцем, тоді всі наші земні переживання здадуться набагато легшими і простішими –  ми будемо не одні, бо постійно відчуватимемо Божу допомогу.
Заясніє ранкова зоря, яку принесе нам Різдво,осяяне Віфлеємською зіркою, сповіщаючи, що розпочинається новий день. Очікуючи Божого благословення, піднімімо голови догори і відчуймо подих Творця – Він вітає Своїх дітей і тоді безліч справ , які на нас очікують, не будуть турбувати нас, бо ми будемо не одні! Господь дав нам вільну волю і нікого не примушує, Він запрошує до співпраці.  Воля – це незалежність від земних речей, якими ми можемо користуватися, але не залежати від них духовно, воля це  і відповідальність за свої думки, слова і вчинки ! Наша духовна частинка – вічна і в цьому наша надія, а сенс земного паломництва – зростати духовно.
У нас мирського – вище зросту,
А Божого – на мідний гріш,
Здається, жити дуже просто,
Якщо на праведнім стоїш.
Як у вузькі пройдеш ворота,
А не в широкі, що для тих, –
На кому сяє позолота,
Яку наювелірив гріх…

Нехай Божа присутність освітлює наше земне життя, воно буває різним, але в радощах і стражданнях Він поруч – наш Небесний Батько і завжди допомагає !Поблагослови нас і допоможи, Господи!

 

Радіймо у Господі! (із збірки-щоденника "Кімната моєї душі")

 

Господи, довго не писала, не писалося. Навіть, не хотілося. Питалася у самої себе: «Чому так?». Відповіді не було. Вона прийшла пізніше, в такий не сподіваний і незвичайний спосіб.

Ти, Господи, прийшов до мене через хворобу, страждання і сповістив: «Це Я – твій Бог і твій Батько. Я поруч тебе!!!».

Все відбувалося перед Різдвом Христовим, коли всі готувалися до святкової зустрічі з Тобою. Люди спішили пройти Таїнство Сповіді, для когось це звична подія, а для когось – це визначна подія, коли, нарешті, ця зустріч відбувається. У всіх свій шлях і своя  дорога до Тебе, Господи, хтось прямує швидше, а хтось довго роздумує. Як дорогоцінні подарунки приносять люди свої гріхи, провини і слабини. У кожного свої і вони спішать все віддати Тобі, так, так не коштовності і не солодощі, а провини, які зранюють Твоє любляче серце. Та саме дивне, що такі подарунки для Тебе є найціннішими, бо вони оцінюються мірилом Твоєї Любові і співчуттям людській немочі грішних Твоїх дітей.

І Ти, Господи, прощаєш через слова і руки священика і маємо кричати від радості, але чомусь виходимо сумними від того, що ще і ще раз ображали твоє Найсвятіше Серце. І тільки велике піднесення  духа від отриманої благодаті, оживляє серце в радості і розумінні всього того, що відбулося, але ця радість внутрішня, навіть, поділитися нею з кимось не хочеться. Радіє серце, а вуста можуть і не посміхатися – не варто зовнішньо демонструвати глибину наших стосунків з Тобою, Господи.

Ось так і ми, разом з усіма, пройшли цей шлях в очікуванні твого приходу в світ, і ми з чоловіком. Отримали Таїнство Єлеопомазання хворих, прийняли Святе Причастя і подякували Тобі. Щасливі від зустрічі з Тобою, попрямували додому. А через декілька днів захворіли чи то вірус, чи то нежить. І почався справжній шлях до зустрічі з Тобою, Господи! Готувалися зустрітися на Святковій Божій Службі, а зустрілися в немочі і стражданнях.

22 грудня я хвора з температурою і крапельниці для тяжко хворого чоловіка в лікарні. Перш за все, Господи, ми запросили Тебе – першого і головного лікаря, і  через молитву і руки священика отримали першу і таку необхідну допомогу. Далі все відбувалося так – Господь посилав необхідну допомогу через лікарів. Ситуація була критичною, після сильних крапельниць, які не допомагали, чоловік втрачав життя, я ж молилася, і обійнявши його прагнула передати тепло свого серця і тіла. Лікарня, ніч і ми втрьох з Господом, а зверху світила зірка надії, яка заглядала у вікно. Постійна молитва розпачу і прохання про допомогу словами і серцем. Та Ти, Господи, змилосердився , послав лікарів, які перевели чоловіка в інше відділення, в реанімацію, і знову похилився над Твоїми хворими дітьми. Почалася подальша боротьба за життя.

Господи, саме в цей момент свого життя, я зрозуміла важливу істину, яку так довго не могла зрозуміти в своєму марнотратному , щоденному житті, що це мій улюблений чоловік, якого ти, Господи, уділив мені 49 років тому. Так, родинне життя було не простим – були і образи, непорозуміння і, навіть, сварки, але він завжди був поруч,  моя земна стіна, моя опора, хоча і любив мене в свій дивний спосіб, без зайвих слів ніжності і видимої  любові, захищав і його дав мені Ти, Господи. Ці думки пронеслися  зі швидкістю звуку і я зрозуміла, що раптом можу його втратити і тоді, Господи, я  зрозуміла, як насправді я його кохаю і ніякі життєві негаразди, якісь дрібнички, не можуть це перекреслити. Я ж, Господи,  дякую Тобі за чоловіка, за наше подружнє життя. В свій час, в свій день ми зустрілися і почали шукати порозуміння сердець серед тих життєвих бур і падінь, які нас оточували. 24 роки без Таїнства Шлюбу і 25 років в Таїнстві Шлюбу – всі вони були разом з Тобою, хоча і не завжди ми це усвідомлювали.

Нахилявся човен подружнього життя і ми зі страху  чіплялися один за одного, а Ти з любов’ю посміхався: «Не бійтеся, маловіри, Я поруч!», і човен знову плив тихо і спокійно. Скільки разів так траплялося важко перерахувати, але те, що ти, Господи дав нам, те і оберігав, щоб ця кришталева чаша родинного життя не розбилася і, навіть, не тріснула.

Все це, як одна хвиля, пронеслося в моїй голові. Ось він ще поруч і раптом я можу все це втратити. Я дуже люблю свою доньку з її чоловіком, онуку з її чоловіком, мого улюбленого правнука, вони нерозривно зі мною в моїм серці. Та найбільше, Господи, я люблю Тебе і чоловіка, якого Ти мені вділив!

Знову нахилився човен вже фізичного життя і я заволала: «Рятуй, Господи! Дай ще трохи часу побути разом. І Господь вислухав: дві складні операції зробили свою справу і Різдво ми, Господи, зустрічали разом з Тобою: чоловік в реанімаційній палаті, а я, майже, в безпам’ятстві з температурою в своєму ліжку. Не могла відкрити очей, але відчувала Твою присутність, я була не одна. Я так спала, Господи, що                 не могла не молитися, ні слухати радіо «Марію», я просто поринула в глибокий сон, а Ти, Господи, був поруч і мене оберігав, і не тільки мене, але і мого чоловіка.

Мріяла, що буду вітати Тебе, Господи, під час Святкової Божої Служби і радіти Твоєму народженню, але, насправді, це було найкраще Різдво в моєму житті, бо я зустрілася з Тобою в стражданні, одинокості і терпінні. А де найкраще можна з Тобою зустрітися, нині ще раз зрозуміла, що саме там!

Сьогодні  25 грудня – день Твого народження, Господи, а Ти ще раз народився в моєму серці і хоча я ще в ліжку, я вітаю мого Небесного Батька, мого Люблячого і Милосердного Бога і співаю колядки, прославляючи Його!!!

На день народження твій, Боже,
З’явилася без подарунків.
В душі тривожно-непорожній
Лежать чуттєві візерунки.
Я хрестиком їх вишивала.
Кололо пальці терном голки.
…До ніг твоїх в сльозах припала
Маленька жінка-богомолка.

 

Дякую тобі,Господи за Твою присутність у моєму і нашому житті!

 

Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська

 

До Вифлеєму
Месію в надії  чекали –
Царя, щоб міг світом вершить,
Та тихе, покірне , смиренне
Дитятко в яскині лежить!
Немає домівки у Нього -
Печера Його прихистила,
Але над тим Вифлеємом
Зірка вгорі зазоріла.
То Бог в місці цім народився
І став чоловіком звичайним:
Прийми Мене, люде, – дивився
На всіх із Небесним благанням.
Я немічний нині, убогий,
Від вас милосердя чекаю,
Бо прийде той час, як у силі
Спасителем я засіяю.
А поки малий, беззахисний
Я волі Отця підкорився.
Велику довіру я маю –
З нею на світ я з’явився!
Та люди відкинули Сина
Поразки Його не признали,
Бо іншого зовсім Месію
Для себе і світу чекали.
Сьогодні хай кожен із нас
У Вифлеєм завітає:
І в тихих, покірних,убогих
Він Господа всюди пізнає.
До Вічності шлях наш спочатку,
Нехай в Вифлеєм приведе,
Бо лише, хто став, як дитина,
У Царство Небесне ввійде!

Христос народжується ! Славімо Його !

Миру всім та Добра !