Прямуємо до Воскресіння Христового!



Дорогі брати і сестри, наближається Воскресіння Христового, яке вже прямує до наших домівок, а, насамперед – сердець ! Готуймося до нього, щоб з переміненими серцями радіти і прославляти Господа!

«Ангел же звернувшися до жінок, сказав: не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого. Його нема тут – Він Воскрес, як сказав. (Матф. 28,61). Нарешті Він з’явився самим одинадцятом, коли возлежали на вечері, і дорікав їм за невір’я і жорстокосердість, що не повірили тим, які бачили Його воскресшим. І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений.( Марко , 15,14-16А). А поки що продовжується Великий Піст – час роздумів і рішень для кожного особисто і для світу в цілому. «Усі бо, простягаючи руки молилися» (2 Маковейська,3,20).» Чи не варто і всім нам, сучасним людям, зробити теж саме?

Що ж насправді? Хтось дійсно молиться, простягаючи руки до Господа. Це так, але чи багато таких? А хтось, очікуючи закінчення пандемії, яка супроводжує людей своїми наслідками і пересторогами, планує продовжити життя таким, яке було і раніше. Навіщо змінюватися? І так добре, тільки ти, Господи, зупини її, а далі – це вже наші справи. Чому ж стільки не розуміння, відкидання Божої допомоги в особистому наверненні та надії тільки на свої людські сили, яких так замало. До того ж :»…усяке царство,що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять. ( Евангеліє від Матфея (12.25), «…усяка рослина, яку не насадив Отець Небесний, викоріниться.( Євангеліє від Матфея» (15,13). Тож просімо Господа: « Залиши гріхи наші, відпусти неправди наші і яви милість Твою у годину цю; скоро хай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу устам тих, що упали духом і скрушені серцем; даруй нам мир» ( 3 Маккавейська,2,15).


Світ, що рушиться, страждає,
Після того, як – згрішив,
Вседозволеність блукає –
Вибила його із сил!

Кожен вже живе, як хоче,
І про Господа забув,
А свої людські закони
Він для себе встановив.

Знищив все, що Богом дане,
Екології – нема ,
А в стосунках між собою
Вже з’явилася діра.

Війни, жертви, злість і чвари,
Замість того, щоб любити,
Тож спитаймося у себе: –
Як же далі всім нам жити?!

А Господь спостерігає,
Чи скінчиться марнота,
І людина зрозуміє,
Що дорога ця не та.

Небо плаче вже над нами,
Сльози падають униз,
Ми ж продовжуєм гріхами
І які не зупинить.

Схаменімося ми, люди,
Що чекає нас тоді,
Як забудемо ми Бога,
Станем «богами» самі?!

І невже краса земна ця
Нас не може зупинить,
Як ми того не збагнули,
Що без Бога нам не жить?!

Тож впадімо на коліна,
Руки вгору піднесімо,
І, можливо, Бог простить нас
Благословенням Свого Сина.

Хай гординя й пиха зникне –
З нею більше нам не жить,
І тоді прийде на землю
Та блаженна й світла мить.

Бог простить дітей заблудлих,
Обійме весь наш нарід,
І ми будемо щасливі –
Засіяє небозвід!!!

Наближається Свято Воскресіння Христового. Як ми готуємося до нього, відповість наше пережиття Великого Посту, переміни в наших серцях. Тож готуймося всі разом!

Пальмова (Вербна) неділя – «акорд» Великого тижня, під час якого будемо згадувати в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим і слухати опис Його страстей. Як ми її переживемо? Кожен по своєму і так має бути. Хочу поділитися з вами, дорогі брати і сестри, своїми роздумами і переживаннями.

Щоб не впасти... ! (Зі збірника» Кімната моєї душі».)

Вербна неділя. Повністю заповнений храм, ніде стати. Люди, як і в ті часи, прийшли заспівати Господу: «Осанна!». Тримають в руках верби з «котиками» і без них, зі штучними квіточками і південною зеленню. Гарно і символічно!

Ніхто не кидає їх під ноги віслюку, на якому їде Ісус Христос, та Він і не їде, Господь в Кивоті, очікує на зустріч з людьми під час Божої Служби. Легка штовханина, кожен прагне сісти, або присісти, кому не вдається, то хоч обпертися.

Цікаво, що робиться в наших душах, про що кожен думає?

Що ми принесли сьогодні Господу, окрім букетиків верби, яких також не залишимо в храмі, а заберемо з собою. Серце? Так воно ж спустошене земним життям, слабкою вірою і постійним паданням під тяжкістю гріхів.

З Амвону лунає голос священика: «Щоб не впасти...». Це про що і до кого?

Це що про мене?! Так, я падаю кожної години. Єдина радість, Господи, що Ти даєш мені можливість встати, протягуєш Свою руку. А як не впасти зовсім? Прислуховуюсь до цих слів, відкривши свої духовні вуха.

Довга дорога мого життя, як ланцюжок: широкі кільця широкої дороги і маленькі звуження між ними, певно, щоб утримати і з’єднати в одну дорогу. Мабуть, коли я прагнула йти широкою дорогою, – так простіше і зручніше, приходило просвітлення, я зосереджувалася на Господі, і звужувалися мої не правильні дії. Ось такий собі ланцюжок. Прости, Господи!

То, що ж я Тобі, Господи, сьогодні принесла? «Осанну!», – я проспівала разом з усіма, щиро, чи – ні, про це Тобі відомо. Знову голос священика: «Оберіть собі Господа за Царя!». Ось, що я принесла Тобі, Господи – своє грішне серце і його я і залишу Тобі, святкуючи Вербну Неділю. Візьми його, переміни, освяти!!! Це не найкращий подарунок, але все останнє – це і так Твоє. Я обираю Тебе моїм Царем, моїм Господом!

СТЕБЛИНА НА ВІТРУ

"Вдаряйте в бубни на честь мого Бога. Нехай для Господа звучать цимбали. Зладьте для Нього псалом і пісню, Вознесіть і прикличте Його ім’я."
(Пісня Юдт 16,1-2-а)

Стеблина на вітру – якось почула такий вислів і він мене вразив. Наше життя – стеблина на вітру – так у кожного, так і у мене! І кожного разу воно розпочинається з чистого листа того паперу, який пропонує Господь!

Вітер розхитує стеблину, таку, здається, беззахисну в цьому світі. Ось,ось вона зламається, але… Вже 75 років тримається. Бурі та життєві незгоди нахиляють додолу, але Господь її підтримує і не дає зламатися, бо все належить Йому. Тільки це варто зрозуміти і постійно дякувати!

Про що можете мріяти людина в такому віці? Звичайно, просити Господа, щоб Він не полишив її, бо чимало рідних і близьких вже полишили. В котрий раз, гортаючи сторінки свого життя, чимало яких розпочиналося з чистого листа, і ще-ще раз розумію Божу присутність в ньому. Знаходилися обставини, люди, які разом писали ці сторінки, але посередині був Господь

Стеблину розхитує вітер,
Додолу він прагне схилити,
Та Бог її міцно тримає,
Не перестаючи любити!

Тоншає стеблина з роками,
Здається, ну що там зломати,
Та важко це тим зрозуміти,
Хто Бога не хоче пізнати!

І може пошкоджена бути,
Бо все-таки зрілий вже вік,
Та дух піднімає угору
Й щасливий у тім чоловік.

Беззахисна жінка з роками –
В минулому вся вже краса,
Не чує,не бачить, чомусь забуває
Частіше приходить гроза.

І нині уваги ніхто не звертає,
Питають, чи знає свій вік?!
А що ж вона хоче?
Любові бажає,І сум , щоб назавжди утік.

«Так, знаю», – тихенько шепоче,
Мій вік не змінити і з ним мені жить,
А те, що душа ще і нині співає
То Бог її любить і Духом живить.

Про це вона хоче усім розказати,
Що ще вона в світі живе,
Господь її любить – кохану дитину
І в цьому надію їй шле!

Свічка у серці

«Тому, підперезавши стегна вашого розуму, будучи тверезими, повністю покладіть надію на благодать, що приноситься вам у з’явленні Ісуса Христа. Як діти послуху, не потурайте пожадливостям вашого незнання.» (1Пт1.13- 14).

Стрітення Господнє – свято пожертвування і надії на зустріч з Господом! Запалюю свічку, яку тримаю в руках ! Але у моєму серці яскраво палає інша свічка – свічка мого серця. Ніхто її не бачить! Чому ніхто? Бачить Сам Господь, пригортаючи свою дитину до Свого Найсвятішого Серця. Прошу Його допомоги, щоб ніякий вітер зовнішніх і внутрішніх бур не загасив її, зважаючи на мої людські слабини . Жертвую Йому все своє життя з усіма його проблемами і не вирішеними справами, а головне просячи допомоги у своєму особисте наверненні та своїх рідних, за яких я вболіваю довгий час. Господи, допоможи в спокої йти за Тобою, уповаючи на Твоє Боже Милосердя до кожного з нас !

Закінчилася Божа Служба, прямую додому, а навкруги звичайне земне життя, до якого звикла, але сумно,що так. Люди байдужі до свого Творця!

Я зупинилась біля Храму
І очі вгору підняла,
А зверху Небо засіяло
І віра в серці ожила!

Ти, Боже, всюди є присутнім
На Небі, в серці, у житті,
Як шкода, що тебе не бачать
Всі ті, що вже давно Твої.

Як розбудити віру в серці,
Яка чомусь у них дріма,
Дай благодаті їм відерце,
Щоб був улюблений всіма!

Згадала і себе, коли і я, Господи, Тебе не відчувала. Нині жертвую,Господи, Тобі все своє життя! Дякую за той не простий земний шлях, в якому завжди був присутнім Ти, Господи, але не завжди я Тебе помічала. Тож і надалі, коли я за допомогою Святого Духа вже багато чого зрозуміла, веди мене по ньому, підтримуй і захищай!

Був довгим шлях до Божого порогу
(У пітьмі стежку важко віднайти),
Та Дух Святий вказав мені дорогу –
Надії путь, Любові й Правоти.

Мій Боже, я тепер Твоя навіки,
Своє життя та серце віддаю:
Став іншим світ у доброті великій,
Який з ясною Вірою люблю!

Була важкими мурами я взята
В таку облогу – вільно не дихнуть,
Але Твоя Всесвітня, Боже, влада
Мені подарувала вічну путь.

Я вічна мандрівниця – подорожня,
Переді мною – радісні світи,
Лише мені завжди непереможно
У саму душу праведно світи!

Дякую Тобі, Господи, за Твою безмежну любов до всіх нас і особисто для мене!

А просто так – без Бога в світі – дико,
Нащо без нього світяться зірки,
Нащо мале, коли гублю Велике,
Навіщо мить, як втрачені роки?!

І знову продовжується розмова з Богом,як з Люблячим Батьком:

Ти, Боже, бачиш глибочінь
Моїх думок і щирих прагнень.
І поміж тих усіх подій –
Моїх поразок і досягнень.

Без Тебе, Боже, я – ніщо,
Мені без Вічного не жити,
Прошу мене від суєти
Щитом Любові затулити.

І миром оросить чоло,
Погамувати вічну спрагу,
А я в стократ віддам світам
Свою душевність і відвагу.

В любові легшає вантаж,
Шляхи з любові – не кайданять.
і я в довічних молитвах
Знеболювати буду рани,

Яких ти на хресті зазнав,
Щоб врятувати світ від зламу,
О, Господи, не відвернись!
О,Господи, пребудь із нами!

Згадую своє життя і знову лине подяка Господу:

Міцна у мене пам'ять , наче кремінь,
З якої можна викресать Зоринку,
І забуття років, неначе темінь,
Само собі попросить відпочинку.

Одні іскринки світяться недовго,
А інші згадки – світлом не яскравим
Не будять у душі моїй нічого –
Минають тихо серце та уяву.

Іскринки Божі – не підвладні смерті,
Іскринки – що страждання, що любові.
Завжди свічуся тихо їхнім злетом
У кожній справі та у кожнім слові.

Іноді здається, що вже є якісь здобутки і , раптом, приходять ситуації:

Ще вчора, Боже, так мені здавалось,
Що я вже стала майже досконала,
Але сьогодні я вже знову зрозуміла,
Що я ще дуже грішна і безсила.

Для чого ж так в житті духовному буває,
Що нас Господь підніме й опускає,
Мабуть, щоб допомоги ми Його чекали
І Царство Боже з боєм здобували.

Тим боєм, що воює з нашим впертим «я»,
Яке щоразу нас від Бога віддаля,
А пиха виглядає із брудного темного віконця,
І закриває жовте і яскраве сонце.

Прости, мій Боже, слабкість мого духу,
Яка зробила в серці моїм скруху,
Мене від Тебе знову віддалила,
І знову стала я безпомічна й безсила!

Я так не хочу, Боже, хоч слизька дорога,
Прийшла до мене, як Твоя пересторога,
Я дякую Тобі, що знову поруч – Ти,
І разом зможемо ми досягти мети.

Мети, щоб час минув і ми зустрілися з Тобою,
У тім краю, який приваблює красою,
Земля залишиться вся зранена людьми,
А Ти нас, Господи, у Вічності прийми!

Любов – це жертва, істина відома всім, а чи завжди хочеться жертвувати? Серце дає слушні поради, але часто на поверхню пробивається егоїзм. Гордість перемагає – і я вже не здатна любити…Справжнє щастя – мандри дорогою любові. Бути щасливою у радості, щасливою у моїх стражданнях – все це Божа дія. Вона гартує мою душу, робить її не тільки чутливою, але й…сильною. Чи заважає цьому мій вік? Звичайно, ні. Мій вік – не мій смуток, мій вік – моя радість, радість здобутків і втрат, радість спілкування і зустрічей. Зрозуміти себе в Світлі Божої Любові – велика радість. Південь і північ – супутники мого життя, то де ж я була щасливою? Всюди, бо щастя – в душі, воно не страхається ні холоду, ні спекоти, воно, або є, або його – нема. Щастя – бути самим собою, щастя – бути не повторним, таким, яким створив кожного з нас Господь місце кожного на землі – особливе. І в цьому – щастя! Дякуємо тобі, Господи!

Звичайна жінка-францисканка

Звичайна жінка-францисканка
Вона така ж, як всі жінки,
Але, коли на серці – ранка
І роки досить вже важкі,

Вона від Господа чекає
І допомоги, і розради,
Бо всі свої надії й плани
Все віддає Йому – і вади,

Які з роками яскравіше
На тлі років її турбують,
Бо окрім Нього в світі цьому
Буває так – ніхто не чує.

Вона ж давно це розуміє,
Що наш Господь завжди почує.
І як без нього вже не жити,
Поки вона сама сумує,

А ще Господь її питає,
Чи ближніх й рідних полюбляє,
Нікого хай не ображає,
Тоді душа відпочиває!

В молитві час її минає –
Про все у Господа благає,
Нема образ у серці в неї,
Бо серце лагідне – прощає.

І, навіть, ворогів запеклих –
Їх на добро благословляє!
Байдужість серце оминає
Сестра і брат – кохані й милі,

Їм в допомогу поспішає –
І радість серця сповіщає.
Якщо нема у когось цього –
Не францисканська ця дорога

Господь вділяє час змінитись,
Очистить серце і напитись
Святого Духа, що приходить
І душу ніжно так тривожить,

Та просить, сестро, ти змінись,
Бо прийде час й побачиш вись
І небо в душу заглядає:
«Як почуваєшся? – питає.

І не про ноги, що болять,
Про тиск , що часто не спадає,
Пориви ж серця часто сплять,
А Вічність швидко наступає!

Так будьмо, дорогі сестрички,
Якщо ми справді францисканці,
Такими, як хотів Франциск
Нас бачить у своєму стані!

Є над чим поміркувати! Скоро свято – Великодня, коли Воскресне наш Господь Ісус Христос ! Що я Йому скажу, знову дякуючи за все?

Сьогодні, Ісусе Воскреслий,
Слабини свої принесла,
Бо віра, що річкою скресла, –
Для весен ясних – не для зла.

Бо вистоять в світі несила,
Мій Господи, жінці самій.
Я голову низько схилила –
Осяй мою душу й зігрій.

І дай мені зваги і сили
Своїми шляхами пройти,
Щоб я оступитись не сміла
На кладці тонкій марноти.

Благослови, Господи!

Ось так, дорогі брати і сестри, цими поезіями я ще раз порозмовляла з Господом. Чи Він почув мене? Звичайно, так ! Він чує кожного, хто хоче наблизитися до Нього ! Відкриймо свої серця, запросімо Його до розмови і почуємо відповідь на всі наші питання – тільки потрібно відкрити духовні вуха і побачити Його духовними очима. Тимчасове життя швидко минеться, а попереду – зустріч з Небесним Батьком, що скажемо Йому?!

Головна харизма світських францисканців – жити у спільноті. Святий Франциск зібрав нас у неї пропонуючи навчитися спільному францисканському служінню, вмінню жити у спільноті, любити і прощати! Це – наша харизма! Нема одиноких францисканців, тільки разом ми бачимо недоліки один одного, які часто бувають ліками для іншого, бо обов’язково знайдеш і у себе щось подібне, але зізнатися собі не просто. Францисканська наука стосунків стимулює до навернення і святий Франциск це добре відчував і бачив, коли брати збиралися разом, бо до спільноти приходять не тільки святі , але насамперед грішні люди, які навертаючись, змінюють своє життя, бо покликані до святості та прагнуть апостольства в різних його формах. Дякуємо святому Франциску за його настанови і повчання, єдине, що нам треба, частіше заглиблюватися в них, а Святе Письмо нехай стане постійною священною книгою на нашому столі і на столі нашого серця. Поблагослови, Господи!

Приємна новина для нас, світських францисканців.

Серед нас було і є чимало святих і блаженних, які визнані Церквою такими! Це були різні люди, але у них була одна мета – наслідувати Господа нашого Ісуса Христа за прикладом святого Франциска! 9 жовтня 2017 року Папа Франциск затвердив декрет Конгрегації у справах святих, який стосувався визнання мучеництва слуги Божої, уродженки України, Рози Чацької, а 28 жовтня 2020р. папа Франциск затвердив Декрет про беатифікацію Слугині Божої Матері Єлизавети Рози Чацької –засновниці Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста, які працюють в Україні, в тому числі і в м. Житомирі . Матір Єлизавета Роза народилася в Білій Церкві, а в 22 роки, вона проживаючи в місті Житомирі, одягла монаше вбрання Третього Ордену святого Франциска, на той час, коли вже повністю втратила зір. Її постать є визначною для світу і світських францисканців, яка своїм життям і служінням пропонує нам, як не втратити сенсу земного життя, довіривши його Божому Провидінню.

Церква заохочує до молитви за її посередництвом.

А ще, дорогі брати і сестри у святому Франциску, згадаємо про безмірну любов святого Франциска до Пресвятої Діви Марії – Цариці Францисканського Ордену. Хто, як не вона, випрошує благодаті для нас, не забуваючи про старих, одиноких, самітних і хворих людей, серед яких чимало світських францисканців. І часто Вона приходить до нас через Своє «Радіо Марія», створюючи велику Родину.

Дякуємо журналістам, редакторам,волонтерам «Радіо Марія «і всім його працівникам, його талановитому і харизматичному директору о. Олексію Самсонову. Всі вони, хто так самовіддано і талановито служать Богу і людям, заслуговують щирої подяки, кожен має свою харизму і свої таланти, які вони не закопали, а діляться з нами! Нехай Господь буде прославлений у їхньому служінні, а Пресвята Діва Марія і надалі опікується Своєю Родиною «Радіо Марія». Десять років – час не маленький, щоб осягнути глибину їхнього служіння Богу і ближнім, тобто всім нам! Дякуємо !

В «Родині радіо Марія»

Матінка Божа зібрала в родину
Кожну знедолену й бідну людину,
Кожну самотню, бо рідні далеко,
І одиноку бабусю-лелеку.

Зовсім недавно вона ще літала,
Діти зростали, онуки щебетали –
Нині десь щастя вони вже шукають,
В далеких країнах його здобувають!

А десь у чудовому й рідному краю,
Сумує матуся й бабуся страждає,
Бо вже не потрібна й хвороба дістала,
Хоч силу й любов вона всім віддавала.

Пречиста ж Марія в Родину з’єднала,
До серця промінчик любові заслала,
Любові, яку не здолать перешкодам,
Бо шле вона людям Світло в незгодах.

До Сина нас кличе й теплом обіймає
Усіх, хто до Нього приходить, вітає,
Бо Син – Він нікого не може забути,
Молитву від кожного прагне почути.

Дідусь, що так часто стає на коліна
І линуть прохання про блудного сина,
За себе він просить, що час змарнував,
І Бога не бачив, Його не стрічав.

Для Бога не має значення вік –
Для Нього важливий сам чоловік,
Поганий чи добрий – все ж Боже дитя,
Що шукає поради в Родині життя!

О, Господи милий, якби не прощав,
То кожен назавжди б надію втрачав,
А Мати Твоя всім серця зігріває –
До Серця Свого нас усіх притуляє!

Дитяча молитва – Христа прославляє
І Матір Небесна їх ніжно збирає,
Дорогу до Сина вона сповіщає –
Маріїне Радіо шлях прокладає.

«Родина Марії» у хату приходить –
Її наповняє й любов верховодить,
І лине молитва до Тебе, Марія,
Ти слухаєш всіх нас, Ти – наша надія!!!

Дорога сестричко Люцино ( Згромадження Сестер Служниць Святого Духа)

Тож, очевидно, Ви прийшли у світ для того,
Щоби нести в ефірі Боже Слово,
Щоб з Дівою Марією постійно Вам служити,
Людей на переміни надихало б Боже Світло!

Ваш Ангел-Охоронець – Він за Вас моливсь,
Марія шлях Ваш з Вишини оберігала,
І в тих місцях, в які поїхали за покликом кудись,
Сміливість й віру Вашу оживляла!

Любов і гідність всюди Ви, сестричко, захищали
І страху не було перед людьми,
З Марією на площі мужньо Ви стояли
В нелегкій та жорстокій боротьбі.

Оті таланти, що вділив для Вас Господь,
Не закопали, щоби не згубити,
А Матір Божа Вас в Свою родину запросила,
І в цій любові Божа міць дає Вам силу жити.

Бо кожен з нас – всі маємо ми місію у світі,
Шукаємо шляхи, як правильно її здійснити,
Та, головне, щоб поклик цей в життєвім розмаїтті
«Так згоден, Господи, Тобі служити» – не згубити.

Ви «так» сказали і Господь служінню Вас навчив,
Таланти Ваші Він для всіх людей відкрив,
Тож голос Ваш вже довгий час лунає й закликає,
До Правди Божої та Істини того, хто слухає, схиляє!

Від всіх людей хотілося би Вас нам обійняти,
Слова подяки щирої з усіх сердець сказати,
І у служінні Вашім Бога вихваляти й прославляти,
А Матір Божу у щоденних діях Ваших величати!

А ще для сестрички є свідчення нашого брата!

Дорога сестро Люцино, чи пам’ятаєте Ви мене, хлопчину, з яким Ви колись зустрілися в Храмі святого Миколая в Києві ? Можливо, ні. Коротка зустріч, але така важлива для мене, бо саме з неї і почалася переміна мого життя. Любов до органної музики і величність храму святого Миколая заворожували моє серце, де саме в цей час проводилися не тільки концерти органної музики, але і розпочалися Божі Служби. На той час я навчався в Київському Національному Лінгвістичному університеті, вікна якого виходили на Храм. Цікавість і не зрозумілий потяг приводили мене до нього. Я ще не знав чим закінчиться моя зустріч з Вами, але бачив Вас, разом з сестрами в Храмі. Ви приїхали на місію з Польщі. Це був початок дев’яностих років двадцятого століття.

В Храмі я отримав журнал « Християнське слово», де прочитав про святого Франциска. А далі Господь діяв через Вас, бо коли я звернувся з проханням більше прочитати про святого Франциска, Ви запропонували мені збірочку, де був детальний опис його навернення і життя. Відтоді святий Франциск став для мене взірцем мого духовного життя, яке вже тоді розпочиналося. Францисканська дорога відкрилася мені по-справжньому з Вашого теплого слова, яким Ви мене зустріли, з Вашого жертовного служіння, яке я бачив в Храмі.

Нині я практикуючий римо-католик,парафіянин Храму Святого Станіслава Костки м. Баранівки, Житомирської області, світський францисканець спільноти Францисканського Ордену Світських,в 2019 році склав в ньому Вічні Обітниці. Мої знання комп’ютерної грамоти покликали до служіння по формуванню деяких францисканських сайтів.
Ось чим закінчилася моя зустріч з Вами, сестро Люцино і продовжується кожного разу, коли я вмикаю Радіо Марія і чую Ваш голос!
Дякую Богу за нашу зустріч, вона, очевидно, не була випадковою, і прославляю Господа у Вашому служінні!
Віктор Войтенко. М.Баранівка.
Спільнота Францисканського Ордену Світських. 13 лютого 2021 року.

Мине Великий Піст, в якому ми спробуємо ще більше наблизиться до нашого Господа, Який страждав за нас і помер за нас і незабаром будемо Вітати один одного: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Тож нехай Його Воскресіння щоденно продовжуватися в наших серцях, щоб всі, хто буде бачити нас, а особливо світських францисканців, змогли прославляти Господа! Мир та Добро! Завжди і всюди! Божого всім благословення, опіки Пресвятої Діви Марії – Цариці Францисканського Ордену та заступництва святого Франциска!

Сестра Францисканського Ордену Світських м. Житомира Людмила Павловська.