Яснить дорога в Височінь
Людмила Павловська
Господь – моє світло і моє спасіння ( Псалом 27).
м. Житомир. 2021 рік.
Про що, Господи, може розповідати звичайна людина тим, хто вже зустрівся з Тобою і тим, хто ще про Тебе не знає ?! Про все, що торкнулося її серця в Божій присутності, коли її серце піднімалося вгору, благаючи про порятунок в житті земному на шляху до життя Вічного! Ось за це і дякую, Господи, Тобі, що не полишаєш мене на оцій не простій дорозі, а, особливо, коли мій вік особливо потребує Твоєї допомоги. Поступово змінюється зовнішність, розумові здібності, одне лише серце не старішає, бо в ньому проживаєш Ти, Господи, і не зникає надія на життя Вічне разом з Тобою! Біологічне старіння і молодість душі поєднані в Твоїй, Боже, Любові, а земний час швидко плине, спонукаючи до ще більших роздумів. Дякую Тобі, Господи, і прошу бути до його останньої хвилинки зі мною! А таких, як я, є чимало.
Розмірковую над молитвою людини похилого віку ( молитовник «Щоденно з Богом» ) і прагну відповісти на питання мого перебування в цьому стані. Чи смиренна моя старість, чи спокійна і втішлива, чи вона не похмура , егоїстична і сварлива, наповнена порожніми скаргами? Якщо так, то прошу, Господи, вберегти мене від не потрібних вад і захистити мене, щоб я не спричиняла іншим неспокою, а велич Віри і Надія на Воскресіння нехай перебувають зі мною! Випробовування старістю – складне і часто не під силу нам, слабким і грішним людям, тому, Господи, без Твоєї допомоги, особливо в цей період, не обійтися! Не хочеться бути тягарем для іншим, думаю нікому, але як захистити їх від наших вікових вад?! Тільки разом з Тобою, Господи!
Не сумуй, Моя дитино!
Що може відчувати та людина,
Яка десь загубилася в імлі,
Живе ще на землі і досі нині,
А порухи та рухи вже старі.
Чудово розуміє стан душі своєї,
Яка готується до Вічності прийти,
І тіла біль та неміч відчуває,
Не знає часто, як від неї утікти.
Колись амбітна, повна різних планів,
Спішила все устигнуть і зробить,
А нині вже сама живе у тому стані,
Коли без допомоги інших їй не жить!
Та Бог їй посміхається із Неба,
І каже: « Не сумуй , Моя дитино,
З тобою Я завжди і є в Мені твоя потреба,
Прийми Моє благословення нині!
Не тільки нині поруч Я з тобою,
До твого серця я постійно дотикаю,
Та тільки відчувай мене у ньому –
З тобою разом Я і плачу і страждаю.
І не полишу на землі тебе до того часу,
Коли у Вічності зустрінешся зі Мною,
Своїх дітей завжди благословляю
Й надалі буду в єдності з Тобою!».
Дякую, Господи!
Ще каюся…
Мені так важко, Боже, визнавати –
Спливає вік земного вже життя.
Спитали вчора:»Скільки вам вже років,
Що скаржитеся на хвороби увесь час?!»
Мій Боже, я не скаржусь, а прошу у Тебе,
Не допусти, щоби стала тягарем для тих,
Кому і так нелегко жити в цьому світі,
А я була б проблемою для них.
Можливо, це гординя й пиха промовляє,
Бо прагнула завжди сама допомагати всім,
А участь в цьому також Бога прославляє,
Що можна послужитися отим,
Хто постарішав і чекає допомоги,
Не може сам вже встати і піти,
Лише надія є на Тебе, Добрий Боже,
Щоб милосердя в інших віднайти!
До Храму вже дійти не завжди можу,
Щоби зустрітися в Святім Причастіз Тобою,
Щемить душа, болить моє серденько,
І плачу я сльозами над собою.
Ще каюся, що часто так бувало,
Коли могла до Тебе я іще дійти,
Я Божі Служби також пропускала,
І забувала, що Ти міг не раз мене спасти.
Від болю, що оточує земне життя,
До Тебе, Господи, я мала поспішати,
Хоча все це я, Боже, розуміла,
Про поміч мала я Тебе благати!
Прости, мій Боже, щире каяття,
Яке я на папері слізно виливаю,
Та серцем я упала на коліна,
Про прощення я, Господи, благаю!
Господи, яке не милосердне земне життя. Кожного разу приносить якісь несподіванки, а з ними біль і, навіть, сльози! І тоді знову поєднуюся з Твоїми стражданнями, бо моє серце також пробите разом з Тобою!
Пробите серце на хресті
Пробите серце на хресті,
Коли я з Господом страждала,
Воно щеміло і боліло
І Кров з Водою витікала!
Те Серце надавало сили,
Свій хрест нести, як ніс і Він,
Воно благало полюбити
Всіх тих, хто зранив спокій мій.
А скільки раз і я болюче,
Те Серце ранила не раз,
Дрібними різними гріхами
Втрачала благодатний час!
Та благодать – вона зливалась ,
Із Серця, що було пробите,
Я з Нього часто насичалась
Водою й Кров’ю, що пролита!
Я з нею вчилась всіх любити,
Прощати й зла не пам’ятати,
Вона мене навчала жити –
І разом під хрестом стояти!!!
Наближається ніч!Ніч спокою, відпочинку, а часто і без сну. Думки, не вирішенні завдання, надії, які не справдилися, роздуми над земним життям, що минає! Але поруч Господь!
Я з Господом лягаю,
Я з Господом встаю,
Йому я довіряю
Дорогу всю свою!
Без Нього я ні кроку
Не можу вже зробити,
І так мені чудово
Разом із Богом жити.
Він мій Небесний Батько,
А я – Його дитя,
У кожній-бо потребі
Молюсь до Нього я!
Бо Він все краще знає
Що саме мені дати,
Як Батько вболіває,
Щоб шкоди не завдати.
То ж дякую, мій Боже –
Спокійно можу жити,
Чекати Твоїх рішень
І вчитися любити.
Тебе любити, Боже,
Як любиш Ти мене,
Любов та допоможе
І лихо обмине.
То ж запросімо Бога
Усі в своє життя
І буде та дорога
В щасливе майбуття!
Вечорове
Вечір схилився і сонечко спати
Пішло, щоби ранком нас знову зігріти,
Подяку Творцю спішимо ми віддати
І серцем спокійно усе зрозуміти.
Що Він не полишить кохану дитину,
Яка вже спішить, щоби спати лягти,
Подяку в молитві вечірній для Сина
Складає із слів, що пливуть із душі.
Слова і подяки, слова і любові,
Що линуть із серця її через край
У щирій молитві та тихому слові,
Які їй Господь прошептав: « Спочивай!
Я поруч з тобою і ти про це знаєш,
Тому не безплідно пройшов увесь день,
На зустріч вечірню зі Мною чекаєш,
Співаєш у серці вечірніх пісень.
Твій вік похилився, як сонечко нині,
А хто, як не Я, є знавцем всіх проблем,
Віддай їх мені – Я візьму їх й віднині
Назавжди залишусь твоїм я Отцем!
На добраніч, Господи!
Згадалося минуле дитинство, мій прихід на земний світ, який засвідчив велику Божу любов до мене, бо Господь так захотів!
Хай час минає
Здається тільки що прийшла на білий світ,
Дитиною, що спрагла Божої любові,
Десь ще гриміли відзвуки війни ,
Як я почула в серці Боже Слово!
Він голосом матусі ніжно промовляв,
Бо їй довірив це мале таке дитя,
Й вона мій шлях і кожен крок благословляла,
Не знала, що чекає далі на дитину і яке її буття.
Людина, кажуть, в віці схожа на мале дитя,
Образи, сльози і беззахисність буває,
Тому й чекає, Господи, Тебе «старе» Дитя
І відчуває, як Твоя любов допомагає!
Зроби, мій Боже, старість терпеливою,
З надією на Тебе хай вона минає,
Тоді і буду я завжди щасливою,
А серце на любов Твою нехай відповідає.
Нехай не буде суму в серці, ні в очах моїх,
Які до Неба все частіше піднімаю,
Бо там я бачу очі Твої, Боже,
Які з усмішкою мене благословляють!
Хай час минає, так було й так буде,
Краса землі залишиться без мене,
Я ж полечу у Небо на могутніх крилах,
Знайду себе в обіймах, Господи, у Тебе!
Будь прославлений, Господи!
Розпочинається новий день і безліч земних справ очікують кожного з нас. І знову без Господа нам не обійтись.
Я не одна
Безсила, Боже, справи я земні рішити,
Тому і прошу я мене благословити,
Щоб не робила не потрібних помилок
І не отримувала ще один урок.
Уроки в зрілості – іще одна нагода,
Відчути Боже Милосердя й дати згоду
На переміни грішного свого життя,
Бо часу мало – на порозі світле майбуття!
Тож дякую Тобі, мій Боже, за усе,
Що користь і мені, і іншим принесе,
Я – не одна, лиш Ти все зможеш зрозуміти,
Тому і легко так мені з Тобою жити!
Головне зрозуміти для себе, що мій вік – не мій смуток, мій вік – моя радість. Радість здобутків і втрат, радість спілкування і зустрічей, зрозуміти себе – найбільша радість!
Так, швидко минає час. На обличчі – осінь, а в душі – весна . Народилася весною: сніг і дощ, сонце і вітер – вони гартували мене, і я вдячна їм. Бо, не зважаючи на все, такою залишаюся і нині – по-весняному зрілою!
Земне життя – дорога до Вічності! Моє коріння в землі, не можу відірватися від неї, але мої думки – в Небі, то як же не збочити зі стежки, що тягнеться до Неба?! Моя зрілість і мій похилий вік також можуть мені допомогти зійти з неї, а я цього не хочу. Допоможи, Господи!
Розумію, що колись заплющу очі і не побачу цього світу, але я ж так прив’язана до нього! До цього часу земні речі часто турбують мене більше, ніж духовні. Та на порозі – зустріч з Богом. Це радісна зустріч, але що я Йому скажу?!
А чимало близьких і рідних людей вже відійшли до Вічності. Провела їх, помолилась і заспокоїлася – вони пішли додому, а чи щасливі вони? Щастя у Вічності розпочинається ще на землі, це – шлях, який чимало обіцяє, але і застерігає. Чому ж ми так мало думаємо про себе?! Роздумую, щораз повертаючись до свого земного життя.
Одночасно, вчуся сприймати безболісно свій поступовий відхід…Навіть, спокійно говорю про нього – так має бути! На все Божа воля і я згодна з нею.
Старішаєтіло, почастішали хвороби, але вони – це зустріч з Богом! Колись мене ця істина вражала, але саме в ній я зустрічаюся з Творцем, а з віком це відбувається все частіше. Як навчитися не нарікати, а прислуховуватися до Його лагідного голосу, Який втішає, заспокоює, бо Він поруч зі мною, коли мене всі полишили. Дякую, Господи!Допоможи мені захистити себе від старіння духу і бути щасливою у хворобах тіла, бо тимчасовість мого земного існування засвідчує неминучість відходу, а моя духовна частинка – вічна! Я впевнена у Вічному щасті, бо на землі воно – тимчасове!
Іду до Храму
Іду до Храму, як до дому,
До Дому Вічного Отця,
Бо на землі Його оселя
Це Храм і наші всі серця!
Які ми щиро відчиняєм,
Щоб міг Він бути в них завжди,
Господь нас всіх благословляє,
Рятує часто від біди.
Чимало вже людей із Храму,
Яких я бачила і знала,
Вже, мабуть, відійшли до Неба,
І Господа там зустрічали.
Де саме хто, того не знаю,
Це таємниця їх й Отця,
Бо кожен з нас відповідає
За все своє земне життя!
Ось тут сиділи, там стояли,
Про це я можу ще згадати,
Надію всі присутні мали,
Що буде їх Господь стрічати.
Вони просили і молили,
На зустріч цю завжди чекали,
Ніхто не знав, коли це буде,
Але надію не втрачали!
Можливо, хтось іще старенький,
На зустріч вдома ще чекає,
А хтось вже дійсно в Небі синім,
Хай Бог їх там благословляє!
Такі ось роздуми сьогодні прийшли до серця і позвали
осмислити швидкоплинність часу, бо Бог нас в Вічності чекає!
Є над чим думати!
Ясне світло з Неба осяяло мою душу росою чистоти, омило моє серце і підняло мене над темрявою ночі. Новий день розпочинається з Божого благословення. Відчуваю подих Творця. Він – поруч і вітає Свою дитину Очікують безліч справ, вони турбують, але я спокійна, Я – не одна! Ясніє ранкова зоря, сповіщаючи, що розпочинається новий день. Скільки таких днів вже було, а скільки залишилося?! Очікую Божого благословення на них, бо без Нього я – безсила!
Джерело води живої
А дорога в’ється вгору,
Камениста і крута,
Де Небесні линуть хори –
Спрага душу огорта.
Джерело води Живої
Десь дзюркоче вдалині.
Зачерпну води рукою –
П’ю краплини чарівні.
Дякую Тобі, Господи!
А я живу на цій землі
Яснить дорога в Височінь,
Моя по ній крокує тінь.
А я живу на цій землі –
В такому грішному теплі.
О милий Боже наш безсмертний,
До кожного з нас милосердний!
Зміцни, помилуй, захисти –
До Вічності всіх приведи!
Закінчуючи свої молитви прошу Господа допомоги, щоб не загубитися в марноті цього світу, зважаючи на те, що роки швидко плинуть, а сили слабшають!
Я до Тебе руки простягаю
І про поміч Господа благаю.
Вірю я, що Ти мене почуєш,
Знаю, що у світі все пильнуєш.
Я безсила, Господи, слабка,
Лиш тримає все твоя рука.
Залишила сили у дорозі.
Врятувати ти мене лиш взмозі.
Я втомилась, Господи, прости,
Від біди і лиха відведи,
Пошкодуй свою слабку дитину,
Бо на крилах я до Тебе лину!
На землі наш час минає,
Як хвилина в Божім дні.
Він до Вічності злітає,
Залишає дні земні!
Поблагослови, Господи!