Які наші вчинки за життя, така й буде нагорода по смерті.



Оттон IV - німецький імператор

Божа справедливість зазвичай застосовує покарання за вчинені гріхи. Хто за свого життя закривав серце для бідних і нещасних, такий після смерті не знайде співчуття і милосердя до себе; хто в житті ні в чому собі не відмовляв, ще й дозволяв собі навіть заборонені задоволення, буде багато терпіти у Чистилищі.

Так само відбувається і зі сторони доброти Божої, що стосується протилежних чеснот. Хто охоче давав милостиню і допомагав нещасним, буде підтриманий в Чистилищі через милостиню і молитви живих. Ті, хто умертвляв своє тіло і виконував інші покути, буде мати втіху від покут і жертовності інших. Таким чином самі готуємося до майбутнього. На доказ того, що написано вище, можна привести приклад, взятий з містичних вправ святого Томи Калімпре.

Оттон IV - німецький імператор, був великим доброчинцем монастирів і монаших домів і разом с тим, був дуже суворим, щодо себе. Таким чином, завдяки молитвам та покутам монахів та монахинь, був по короткому часі, звільнений з Чистилища. Через те, що жив у великій побожності і помер дуже зразково, загалом стало вважатися, що він був на небі, коли одного ранку він з'явився тітці, дуже побожній настоятельці монашого згромадження. Вона перебувала в келії, коли почула легенький стук до дверей, після чого двері відчинилися і до них увійшов імператор у покірній і благальній поставі.

“Вже перейшов до Вічності” – каже до неї болючим голосом – “Але терплю тяжкі муки в Чистилищі. Ох тітко! Якщо маєш до мене жалість, то постарайся щоб монаші згромадження врятували мене. Нехай відмовляють за мою душу по декілька раз псалтир, бичують себе, але найбільш хай складають пожертву за мене. Та добровільна їхня покута очистить мене з гріхів і відкриє мені Небо. Через те, що за життя підтримував монастирі і слуг Божих і мав до них шанобливе ставлення, Господь Бог в милосерді Своєму дозволив, щоб за допомогою монастирів, був вибавлений з моїх мук і аби міг би про те повідомити.” Сказавши це, зник залишивши настоятельку в остовпінні.

Повідомленні через абатису різні монаші згромадження, поспішили на порятунок померлого, відмовляючи вказані молитви і чинячи покутні вправи із вдячності за отримані від нього опіку і допомогу. Через декілька днів, душа імператора знову з’явилась абатисі в тому самому місці. Але яка ж велика з нею вже зайшла різниця! То вже не була повна покори і жалісного благання постава, але була оточена великою ясністю і славою, що очі не могли вже винести того світла, яке від неї сходило. Подякувала сердечно абатисі за допомогу, виразила не вимовну вдячність для монастирів за молитви і покутні вчинки, та тисячократно складала подяку Богові за те, що благоволив прийняти її до грона вибраних у Небі і обдарував Вічним Щастям.

Слушне також є те, що каже один, із побожних учителів Церкви: “Те що з Милосердя Божого даєш власною рукою за життя – золотом є, що даєш помираючи – є сріблом, а те що залишив для роздачі по смерті є тільки оловом ”. Цієї правди зазнав, згаданий вище Оттон IV, милостиня яку роздавав за життя щиро перемінилася на золото і засяяла світлом Небесного Сяйва.

Джерело: głos św. Franciszka № 11. 2017r. Переклад: бр. Віктор Войтенко.