Великий піст – час духовного приготування світських францисканців до Пасхи.
Розпочався Великий піст, особливий час, який вділяється для очищення душі, саме тієї її частини, в якій вирують емоції, чуття і інші людські пристрасті і які віддаляють її від Бога. Очищаючись від них, підніматися до духу, що спілкується з Богом, зануритися у своє внутрішнє життя, радикально його змінювати, перемагаючи свою, часто грішну, людську природу – саме до цього закликав нас святий Франциск, який постійно і радикально змінював себе.
Великий піст – час, коли серце зустрічається з Господом наодинці, коли може побачити свої вади і попросити Божої допомоги для свого навернення.
Можна довгий час бути віруючою людиною, але так і не доткнутися до Живого Бога, не відчути Його присутність у своєму житті, дотику Його Безмежної любові, яка так відрізняється від тимчасової людської любові. Зовнішнє посипання голови попелом – шлях до глибокого пізнання самого себе, а, насамперед, Бога, якому в першу чергу потрібно віддавати пошану і честь, ставити Його на перше місце, а також любити свого ближнього. Згадати про людяність,з якої починається все , бо яке навернення без неї ?! Бачити в іншій людині створіння Боже і не забувати про Його присутність в ній, бути жертовними, милосердними, тощо. Бути світським францисканцем – не просто і без Божої допомоги не обійтись, тому відкиньмо всі людські чуття, які віддаляють нас від Нього, і заглибимося в справжні стосунки з Богом і нехай нас ніщо не відволікає!
ФОС – це наша духовна родина, в якій ми бачимо себе очима інших і через болісне очищення своєї душі, на троні якої так часто сидить гординя і пиха, можемо наближатися до Бога. А чи не буває так з кожним?!
Лились сьогодні сльози,
Мене охороняли,
Від марноти земної
Вони застерігали.
Були образи сльози,
Це відчувала я,
Гординю зачепили,
Вона – це біль моя!
Куди б її подіти,
Щоби без неї жити,
Тоді могла б я міцно
Усіх людей любити.
Як справитися з нею,
Себе я запитала.
«Без мене ти не зможеш», –
Мені вона сказала.
Так зручно їй на троні
Сидіти й керувати,
Робити мені прикрість,
Щоб сльози проливати.
Гординя й пиха поруч,
Так дружненько живуть,
Приносять в душу морок
І результату ждуть.
А він не забарився,
З образою страждала,
А мала – помолитися ,
Сама собі сказала.
Сказати – не зробити,
Потрібно силу мати,
Не просто скинуть з трону,
Хто вміє керувати.
Я спробую, мій Боже,
Ти тільки сили дай,
Навчи мене любити
Й мене оберігай!
Від всього, що завадить,
Мені у щасті жити,
Прощати усім людям
І замість зла любити!
Святий Франциск головною харизмою вважав життя в спільноті. Пропонувати своє служіння без залежності від посад, не вивищуючись над іншими, а тільки з любові до Бога і братів та сестер, не бути байдужими, старшим за віком людям бути прикладом для молоді і ще чимало всього, до чого покликані світські францисканці. « Як брати «та сестри покути» за своїм покликанням, заохочені силою Євангелія, нехай вони за прикладом Христа формуують свій спосіб мислення та діяльності через радикальну внутрішню переміну, яку Євангелії називає «наверненням» і яку, зважаючи на людську слабкість, треба розпочинати щоденно.» (Регула,розділ 2,ч.7).
Продовжується жорстока і не справедлива війна, яка, з Божою допомогою, закінчиться нашою перемогою над ворогом. І так обов’язково буде! А як з особистим ворогом, який часто знаходиться всередині нас і заважає нашому прямуванню до святості ( саме прагнення до особистого освячення і апостольство є головною метою нашого францисканського покликання). Зупинити війну в своєму серці – початок усіх світових перемог!
Ми просимо тебе, наш милий Боже,
Щоб Ти зберіг усе, що дав,
Війна, щоб швидко закінчилась
І голос радість сповіщав !
Не хочуть люди умирати,
Бо їм так хочеться ще жити,
Та поможи нам, добрий Боже,
Серця свої не засмітити.
Щоб ми, нарешті, зрозуміли
Для чого нас усіх створив,
Щоб один одного любили,
Пошли в серця отих нам слів.
Щоб бачити могли в людині
Твоїх дітей і кожен знав,
Це є творіння Твоє, Боже,
Ти ж на добро благословляв!
Дорога наша, так буває,
Не співпадає із Твоєю,
Тож, Благодать хай захищає,
Нас Мудрістю бережи Своєю!
Звертаємося за допомогою до Святого Письма , яке дасть нам відповіді на всі питання, а ще до Регули Францисканського Ордену Світських, яка є нашим дороговказом і нашим паспортом для Вічності.
Дякуємо Національній Раді ФОС України і її Духовним Асистентам за її нове видання, яке в 2021 році отримали світські францисканці. Воно чудове і дає можливість нам, співпрацюючи з тим, що там написане, прямувати до святості, виконуючи своє францисканське апостольське служіння, втілювати в життя харизму нашого спільного Серафимського Отця у житті та в місії Церкви. » Через складання своїх обітниць вони зобов’язуються жити за Євангелієм за прикладом св. Франциска, згідно з цією Регулою, яка затверджена Церквою» .( Розділ І,2). Ну що ще можна сказати, тільки вивчати і виконувати, а Великий Піст запрошує до цього! А ще любити один одного!
«Як вісники миру, свідомі того, що самі повинні його завжди будувати, нехай шукають знак єдності та братерського порозуміння за допомогою діалогу, вірячи, що кожній людині є Боже начало та перетворююча сила любові й прощення. Як вісники досконалої радості, нехай в усіх обставинах життя несуть людям радість та надію.»(Регула 2 Спосіб життя,п.19).
Дивлюся навкруги; іде війна
І люд від неї плаче та страждає,
Бо зло заполонило білий світ,
Воно радіє й людям дошкуляє.
А ми , що робимо, буває, у цей час?!
Свої серця також у злі тримаєм,
Бо ближнього перестаємо ми любити
І часто словом неприємним ображаєм.
Гординя й пиха заважають жити,
Не бачимо ми Бога, що є в нас,
Тож треба нам сестру і брата полюбити,
Як наш Господь всіх полюбив в свій час.
Бо тільки єдність християнська урятує
Від зла, що оточило білий світ,
Коли ж ми один одного шматуєм,
То важко врятувати нас від бід!
Згадаймо, що ми з вами Божі діти,
І маємо Його любити, бо Він нас створив,
І бути разом сильні в розмаїтті
Тих кращих почуттів, які Господь вділив.
Нехай наш ворог з того не радіє,
Що розбрат бачить, іноді, між нами,
Нехай Господь усіх до серця притискає,
Любімо ми сестру духовну й брата до нестями!
Дорогі брати і сестри, в кожного з нас буває такий час, коли маємо побувати в духовній пустелі, наодинці Богу, довірити Йому свої переживання, зранення і попросити допомоги. Хто, як не Він може зарадити нам, пригорнути до серця і влити Свою любов до тих, хто її потребує. Так відбулося і зі мною, саме на початку Великого Посту.
В пустелі…
Нагоду до мого перебування в пустелі спричинили випадкові події, але нічого в житті не буває випадковим, і посеред всіх приємних чуттєвих подій трапилося таке духовне пережиття, що як сніг на голову, потурбувало своєю не передбачуваністю і спричинило мене до сліз довгих і гірких . Господь запропонував відсторонити всі відчуття і зануритися в темну ніч, яка може їх накрити і наблизити мене до Нього. Виявилося, що це не так просто зробити, але з Божою допомогою все можливо.
«Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті – не бентежся. Все прийми, що тебе лиш спіткає і, пониженим бувши, всі зміни стерпи. Вір Йому і за тебе Він заступиться… Ви, що страхаєтеся Господа , чекайте на його милосердя і не схиблюйте, щоб вам не впасти. Господь бо співчутливий і милосердний, він відпускає гріхи й спасає в скорботі.» (Сирах, розд. 2). Саме ці слова Святого Письма вчасно застерегли мене від того, щоб не впасти самій у спокусу.
Я пішла в пустелю…
Пустеля – місце Боже для людей,
Щоби сховатися від всіх людських страстей,
І наодинці Богу все нам розказати,
Він допоможе все забути, не страждати!
І ось, мій Боже, я прийшла до неї,
Зійшла з дороги грішної своєї,
Мене Ти радісно зустрів і запросив,
А заодно і дух мій підупалий оживив.
Для чого мені потрібна була пустеля?!
Свої чуття розбурхані хотіла вгамувати,
Щоб менше бідкувати і страждати,
Вони ж бо марні й не ведуть до Бога
І не правдива ця моя дорога.
Природа грішна заважала це зробити,
Ну, як було мені їх зупинити,
Лилися сльози із очей, які я витирала
І допомоги в Господа мого благала.
Мій дух притих і почуття не слухались його,
Природа ж вимагала вже невідомо чого,
Бо марнота подій, що переповнила мене,
Ще не зникала вся, турбуючи мене.
А дух просив – мене ви запросіть до себе
Бо саме у мені вся ваша є потреба,
І через мене Бог почує душу, що сумує,
Дітей своїх постійно Він вартує!
Ця мудрість Божа повернулася до серця,
Я перестала сльози лити у відерце,
І засіяло Боже сонце наді мною,
Осяяло Небесною красою!
Я дякую Тобі, мій Боже, мій Отець,
За радісний страждань усіх кінець,
Твоя дитина знову посміхнулась,
Від суєти, що заважала, схаменулась!
Але все було не так просто. Йшла духовна боротьба з собою.
Темна вже ніч мене огортає,
Забрати чуттєве в мені все бажає,
Та їй заважає природа моя
І в неї дорога буває своя.
А немічне тіло їй в тім помагає,
Позбутись чуттів воно не бажає,
Чуттєві пориви ще в серці живуть,
Вони все земне ще в мені бережуть.
Прости мене, Боже, дитину Свою,
Бо це не здається – Тебе я люблю,
І прагну злетіти в оселі Твої,
Тож прошу чуття забери всі мої!
Слабка і безсила дитина Твоя,
Шукає спасіння вся неміч моя,
Лиш Ти можеш, Боже, в мені все змінити,
Я хочу з Тобою у Вічності жити!
І Господь мене вислухав.
Темна ніч в мені накрила
Всі мої земні чуття,
Та миттєво загасила
Всі минулі почуття.
Я одна, ніхто не дзвонить,
Не питає, як ся маєш,
Як тобі живеться нині,
Чи спокійна, чи страждаєш ?!
Зникла вся любов людська,
Що була така маленька,
Тільки Бог Він був зі мною,
Зігрівав моє серденько.
Огорнув мене Любов’ю,
Притулив до Свого серця,
Стала знову я спокійна,
Бо любов та йшла з Джерельця.
Незбагненної Любові,
Так не схожу на людську,
Будь прославлений, мій Боже,
Щиро я Тебе люблю!
Ось так і завершилося моє короткочасне перебування в пустелі. Воно принесло мені спокій і радість присутності Бога у моєму житті!
Богу дякую за все,
Що зі мною відбулось,
Вірю я, що все мине,
Бо найгірше не збулось.
Я не втратила надію,
Що в цей час слабка буває,
Та вона, що не вмирає,
Дух до Бога піднімає.
Він присутній був у смутку,
Сльози тихо витирав,
– Ти улюблена дитина,
В серці Він мені шептав.
Будь прославлений, Господи!
Миру нам всім та Добра!
Божого нам благословення на нашій францисканській дорозі! Братерської єдності та християнської любові. Будьмо сіллю землі і частинкою того Світла, яке несе усім людям Господь!
Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська.