До спомину блаженної Матері Єлизавети Рози Чацької
До урочистості Літургійного спомину блаженної Матері Єлизавети Рози Чацької, визначеного щорічно на 19 травня
Дорогу до Неба потрібно шукати
Блаженні й святі можуть прикладом стати,
Вони допоможуть дорогу знайти,
А з нею так легко дійти до мети.
Життя промине, як і час пробіжить,
Залишиться тільки блаженна та мить,
Як станемо в Вічності ми перед Богом
І Він запитає, яка ж та дорога?!
19 травня 1961 року в Лясках відбулася церемонія поховання блаженної матері Єлизавети Рози Чацької. « Процесія, яка йшла за гробом, була велелюдною – кілька єпископів, генеральні настоятелі й настоятельки кількох чинів, кількадесят священиків, відомі постаті зі світу політики й культури і, звичайно, натовп незрячих…. Велике серце, яке палало такою любов’ю, зупинилося назавжди.». (Збірка « Незряча мати незрячих» 2021 рік. Житомир.)
Ще молодою, втративши зір, вона, осяяна натхненням Божим, в найскладніший період свого життя, за прикладом святого Франциска, дала згоду на виконання своєї місії в світі , спочатку вступила до Треього Ордену святого Франциска, а потім розпочала справу створення Згромадження Сестер Францисканок Служебниць Хреста. Служіння незрячим фізично і духовно, як дорослим, так і дітям, стали її основною місією в світі, яка продовжується і нині її послідовницями.
Весь шлях стражденного, але такого щасливого життя з Богом блаженної Матері Єлизавети Рози Чацької, повертає нас, світських францисканців, до початку її земного життя та її щасливого переходу до Вічності. Є чому повчитися кожному і знайти духовну підтримку у Господа через її посередництво. Після урочистої беатифікації блаженної 12 вересня 2021 року в м. Варшаві, 24 жовтня 2021 року, вона повернулася в м. Житомир до Храму святого Йоана з Дуклі. Урочисту Божу Службу очолив єпископ Віталій Кривицький, Ординатор Київсько-Житомирської дієцезії, а велика кількість поважних гостей з Польщі та України, світських францисканців та парафіян засвідчили про значимість цієї події для міста і Храму.
Реліквіарій в вигляді знаку ТАУ, розміщений в Храмі святого Йоана з Дуклі в м. Житомирі неподалік Вівтаря і кожен з парафіян, а особливо світські францисканці, можуть подякувати Господу і прославити Його в служінні фізично немічної незрячої людини, але такою сильної духовно і в молитві попросити її заступництва. Вона є для нас прикладом і спонукає до роздумів над своїм життям і своїм францисканським служінням. Хіба це не Божа благодать мати таку духовну сестру, через яку Господь кличе і нас до навернення і прагнення святості. Будь прославлений Господи в блаженній матері Єлизаветі Розі Чацькій !
У Вічності нема часу, а на землі він швидко минає. Чи кожен з нас усвідомив свою місію на землі, ті завдання, які він отримав від Господа на своє служіння У кожного воно своє, але його вчасно розпізнати і виконати – наш духовний обов’язок, бо дорога до Неба і складається зі щоденного виконання своїх , навіть дрібних, кроків. Щоденне віддання себе Богу – сенс нашого земного життя! « Чим більше людина покірна і віддана Богові, як своєму Господу і Творцеві, тим більше сам Бог перемагає в душі і дає світло і сили для боротьби» (Директорій), – писала блаженна Роза Чацька, а ще в особистих нотатках вона писала, що «Людина зосереджена на Богові, може молитися всюди, завжди може молитися своєю працею і своїми обов’язками , якщо вміє прийняти їх саме від Бога». Хіба це не для нас написано?!
Роздуми біля Реліквій Блаженної
Матері Єлизавети Рози Чацької…
Ти поглядом своїм спостерігаєш,
Незримими очима бачиш все наскрізь,
На переміни всіх благословляєш
І посмішкою зігріваєш тих,
Які до тебе з трепетом підходять,
Щоби отримати у скруті співчуття,
Бо знають сила Божа верховодить
У тих блаженних, що віддали Йому життя!
Реліквії свої для нас ти залишила,
Здається поруч – тільки руку простягни,
І двері серця на любов відкрила,
Яку до Бога і людей ти мала на землі!
Блаженні ті , хто Господа пізнали,
Вони у Небі з Господом живуть,
Бо Ласку Божу на землі сприйняли
І зрозуміли в чому сенс життя земного суть.
І став цей Храм колись давно твоїм
А нині ти до нього з Висоти прийшла,
Бо дух людський не має перешкоди,
Якщо у вірі сильною людина та була.
Підхожу я і руку близько простягаю,
А з нею серце відчиняю я в собі,
Бо знаю, Розо, ти мене вже зрозуміла
І я відраду віднайду в тобі!
Чому ж в тобі, бо Бог завжди з тобою,
Для мене ти взірець того буття,
Яке провадить нас до Господа Живого,
Твій приклад наближає, а не віддаля.
Ось і сьогодні знову я відчула
Твою присутність й знову ожила,
Надію твоя посмішка вдихнула,
Бо спрагла я того Господнього тепла.
Яке ніхто не може дати окрім Нього,
Людські потуги є такі слабкі,
А ти для мене є ота дорога
І кроки, що роблю , стають такі легкі.
Піду додому – ти залишишся у Храмі,
«До зустрічі!» – тобі я говорю,
Прийду і привітаюся з тобою знову,
Тебе, блаженна Розо, я люблю!
А ще дякую дорогим сестрам Згромадження
Сестер Франисканок Служебниць Хреста,
які продовжують її справу.
Сестрички наші Кароліно й Добромило,
А ще сестра Божена поруч, як завжди,
Вони в собі твою дорогу оживили,
Рятують всіх незрячих від біди !
Фізично і духовно тим, хто ще страждає
Вони на допомогу всім спішать,
А сила Божа їм допомагає,
Тож хай вони діла з любов’ю всі вершать.
Чи легко їм буває, я – не знаю,
Про це від них ніхто ніколи не почує,
Тож хай Господь всіх тих благословляє,
Хто Царство Боже на землі будує!
«Я прагну бути тільки знаряддям, і то слухняним знаряддям у руці Бога»,– нехай ці слова Блаженної Єлизавети Рози Чацької стануть закликом до нас, світських францисканців!
Мир та Добро! Завжди і всюди!
Сестра Францисканського Ордену Світських
м. Житомира Людмила Павловська.