Адвент – особливий час перемін нашого серця.
Дорогі брати і сестри у святому Франциску!
Час Адвенту – час радісного очікування на прихід Господа нашого Ісуса Христа на землю! Тому сумуємо тільки над своїми гріхами, бо людська недосконалість спонукає нас працювати над собою! Щире покаяння врятує весь світ і нашу країну, яка героїчно здобуває свою незалежність!
Господь нас не залишає і це кожен може відчути у своєму серці, тільки потрібно відійти від гомону і марноти земного світу, заглибитися у своє внутрішнє життя, яке так часто відрізняється від зовнішньої побожності і Господь допоможе нам стати кращими, навернутися, як це постійно робив святий Франциск, шлях якого в наслідуванні Ісуса Христа ми вибрали. Чимало з нас вже склали Довічні Обітниці, але постійна формація, праця над собою продовжується, бо ми покликані до святості, тож не зупиняймося, а час Адвенту нам в цьому допоможе. І коли ми впадемо на коліна перед Новонародженим Дитятком, ми зможемо подякувати Йому за ті переміни, які з нами відбулися!
Цілий рік ми прямуємо до цієї зустрічі і коли Господь прийде на землю і
запросить до зустрічі з Ним, то чи буде нам про що Йому розповісти?! Звичайно, так. Навіть про те, про що ми не можемо розповісти іншим, а тільки Йому! Благодатний час зустрічі спонукає до відкритості сердець, до розмови і, звичайно, до переміни життя.
Війна поки що не скінчилась
І кров’ю землю поливає,
Втомився світ від допомоги,
А наш народ ще більш страждає.
Молитви вгору щиро линуть
До Господа вони взивають,
Але серця наші не стигнуть,
Лише у горі завмирають.
Земля Вкраїнська потребує,
Щоб оживилися серця,
Щоб ми усі перемінились
В любові Господа Творця!
А вороги щоб схаменулись
І зброю всю свою сховали,
Серця у них перемінились –
У Бога прощення благали.
У Бога все завжди можливе,
Він закликає жить в любові,
Приходить Він до нас в молитві,
А ще чекає в Божім Слові.
Але божки війни і грошей
Закрили всі тверді серця,
Тому й не просять допомоги
Вони у Господа Отця.
Прийде Дитятко швидко в світ,
Лежатиме в своїй яскині
І просить всіх про переміни,
Щоб відбулися вони нині.
Тоді прийдемо до яселок,
Схилімо ноги і серця,
Дитя побачимо веселим
У сяйві Неба і Творця!!!
А ще всі ми з вами покликанні до життя у спільноті, а це справжнє мистецтво, яке викриває не тільки недоліки інших, але і кожного з нас і спонукає до справжньої братерської любові, до францисканського Миру та Добра!
Нехай наш ворог з того не радіє…
Дивлюся навкруги: іде війна,
І люд від неї плаче і страждає,
Бо зло заполонило білий світ,
Воно сміється й людям дошкуляє.
А ми , що робимо, буває, у цей час ?!
Своє ми серце теж у злі тримаєм,
Бо ближнього перестаєм любити
І часто словом неприємним ображаєм.
Гординя й пиха заважають жити,
Не бачимо ми Бога, що є в нас,
Тож треба нам сестру і брата полюбити,
Як наш Господь всіх полюбив в свій час.
Бо тільки єдність християнська урятує
Від зла, що оточило білий світ,
Коли ж ми один одного шматуєм,
То важко врятувати нас від бід.
Згадаймо, що ми з вами Божі діти,
І маємо любити, як Він нас всіх полюбив,
А разом всі ми сильні в розмаїтті
Тих кращих почуттів, які Господь вділив.
Нехай наш ворог з того не радіє,
Що розбрат бачить часто і між нами,
Нехай Господь нас всіх до серця притискає
І бачить, що ми любим до нестями!!!
Нехай так не буде. Любімо один одного!!!
Насправді маємо чудових братів і сестер.
Я дякую тобі, святий Франциску,
Що ти мені вділив сестер й братів,
У їх любові не шукаю зиску –
Вони – моя родина від тепер!
І разом з ними йде моя дорога
До Дому Вічного Небесного Отця,
Як часто всі вони – моя пересторога,
Наука вберегтись від манівця.
Чи є у когось ще така родина,
Щоб стільки мала і сестер й братів
І кожен з них мого життя частина,
Не уявляю я без них своїх життєвих днів.
Хтось може запитатися, про що вона говорить,
Живе в Житомирі, а де живемо ми, авжеж!
Це не важливо – душі наші вже поєднані
Тим Духом Божим, що не має меж!
Живемо в часі, а колись його не буде,
Любов безсмертна і не має їй кінця,
Тож хай вона в серцях постійно буде
До радості Небесного Вінця.
Нехай же нас і далі не турбує,
Що в світі око бачить, як і серце чує,
Бо Боже провидіння в ньому діє
І від науки тої часто світ німіє!
Але не хочуть люди зрозуміти,
Що далі так не можна більше жити,
Що маємо ми стати Божими дітьми:
« Мою науку, – просить Бог не раз «візьми!».
Та люд, що серце тверде й досі має,
Ще й кам’яне, що від Любові Божої не тане ,
Не хоче схаменутися й спасенним бути,
Не хоче голосу він Божого почути.
Сумно…
Про це хотіла, рідні, з вами поділитись,
Нехай ніщо не розлучає нас,
Бо ми брати і сестри у Отцю Франциску
Про це не забуваймо повсякчас!!!
Будь прославлений, Господи у новонародженому Дитятку, яке чекатиме нас у своїх яселках!!!
Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська.