Святе Письмо на кожен день, неділю,рік
«Дивні свідчення Твої, Господи,тому й додержується їх душа моя. Об’явлене Слово Твоє просвічує і врозумляє немовлят. Відкриваю уста мої і, як повітря, втягую в себе заповіді Твої, бо так їх жадаю».(Псалом 118,129-131).
Що ж пропонує нам святий Франциск? «Світські францисканці повинні якнайчастіше уважно читати Євангеліє, переходячи від Євангелія до життя та від життя до Євангелії».(Регула 2,4).
Святе Письмо – недосяжна глибина для людського розуміння. Велика за змістом Книга Мудрості, що впала нам з Небес, щоб задовольнити ту частину нашого єства, яка зветься духовною.
Дух, душа і тіло – одне ціле, яке не можна розірвати, відокремити, щоб не порушити створений Богом образ, але ж порушуємо, постійно пестуючи своє тіло, піклуємося ним, задовольняючи свої потреби. Вжахаємося від тих матеріальних втрат, які кожного дня збільшуються, як же будемо жити далі? Війни, вбивства, неочікувана смерть, природні катаклізми – тільки і чути навкруги. Співпереживаємо один одному. Крім того, складні стосунки суспільні, родинні. Що робити? Душа розумом і емоціями прагне вгамувати наші переживання, а дух спостерігає і сумує, що про нього забули, якби його і не існує. Нема виходу і спасіння з ситуацій, часто, як нам здається, безнадійних. І так,майже, кожного дня.
А на столі Святе Письмо і воно багато про що нам хоче розповісти, якщо ми цього хочемо! Земна історія вибраного народу, який знищував себе війнами, ненавистю один до одного, гріховним життям, що суперечило Божим заповідям і настановам . Читаєш і жахаєшся, чому все це описане в Святому Письмі? Для чого нам лишні переживання ? Іноді хочеться відкласти Старий Завіт, який передував Новому, і не знати про це. Все жорстоко і не зрозуміло. Але…Дух Святий, відповідаючи на запит нашого серця, стверджує, що не все так погано, тільки потрібно прочитати його духовними очима, почути Голос Божий, а відкритим серцем збагнути для чого Господь вводить нас в ті події зла і ворожнечі, які мало чим відрізняються від нинішніх. Побачити в тих подіях діяння Всемогутнього Бога,нашого Творця, Який бачачи, як живе Його улюблене створіння і не бажаючи його загибелі, проголошує Свою допомогу, навіть караючи його. Божа Любов червоною стрічечкою світла проходить через кожну сторінку, написану різними авторами за натхненням Святого Духа. Нема суму, є радість присутності Бога, є – Його наука, яку часто відкидали ті давні покоління, і яку відкидаємо ми – сучасні люди з великим інтелектом і знаннями, але твердими і кам’яними серцями. Нічого не змінилося у наших стосунках з Богом і один з одним, продовжуємо не помічати Живого Бога, Який знову пропонує Свою допомогу. Не чуємо, не бачимо! Шукаємо винних, тільки не звинувачуємо самих себе, таких не мудрих, не покірних і не вдячних! Святе Письмо – відповідь на всі події нашого життя!
Хрест кожного з нас веде до Спасіння і Господь знову пропонує нам розділити його з Ним. Хто винний в ньому – не знаємо, чи то ми, чи то оточуючі, але нести його з покорою, з переміною свого життя, щоб померти на хресті – велика Божа благодать. І про це нам говорить Святе Письмо. Ми очікуємо Божого благословення на щастя, а, може, щастя в нашому хресті, хоча світ нам каже, що щастя в матеріальних статках, возвеличенні свого «я». Піст і молитва – це Божі настанови, про які ми забуваємо. Споживаємо велику кількість пігулок, рятуючи своє гріховне тіло, а вони часто не допомагають. «Іди і більше не гріши», - лунають слова Ісуса, але не припиняється дорога грішних, то чи поможуть пігулки?! І чи багато посту і молитви у нас, сучасних віруючих? Не тих постів, що використовуються на зменшення ваги тіла, а тих, що є покутою перед Богом за свої та чужі гріхи. Хіба не про це говориться у Святому Письмі, де кожне покаяння супроводжується постом? Господи, не чуємо, не виконуємо, не жертвуємо своє тіло, щоб збільшити діяння духа, а без нього ми духовно мертві. Господь сповіщає нам Добру Новину і закликає до покаяння, навернення , терпіння, милосердя, а, насамперед, любові. Святе Письмо стукає до наших сердець і пропонує Свою допомогу!
Відкриваймо кожну сторінку, читаймо уважно духовними очима, слухаймо духовними вухами, що нам говорить Церква і відкритим серцем і почуємо Голос Божий, а тоді зрозуміємо причину і сенс наших страждань. Просімо про мудрість, а не тільки про вирішення наших земних проблем і здоров’я – часто проблеми нашого тіла закривають проблеми нашого духа, який не може поєднатися з Божим і врятувати нас! Ніхто не врятується без глибокої віри, виконання Божих заповідей, головною з яких є любов! Ніякі матеріальні статки не врятують нікого!
Всемогутній Бог від початку і до кінця Святого Письма з нами! Він відкидає і прощає наші гріхи, але не відкидає нас – Своїх дітей. Люблячий Небесний Батько через Святе Письмо навчає і застерігає нас, все останнє – за нами!
Ось такі роздуми прийшли під час читання Святого Письма. Любов і наука! Господи,поблагослови і дай сил не тільки читати і роздумувати, але ще й виконувати!
Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська
Аби на жнива своїх робітників незламних вислати благоволив,Господи!
2 лютого 2020 року у Свято Стрітення розпочався Рік молитов по покликання до священицького та богопосвяченого життя. Будемо молитися за нові покликання до священства і підтримувати молитвою тих, хто вже став священиком! А чи завжди ми досвідчуємо їхню присутність в нашому духовному житті? Порозмірковуємо разом! Колись ми вже над цим роздумували, а що змінилося з того часу?!
То хто ж ти, наш священику?!
Священик – Божий посланець, душпастир, близька мені людина. Хто він для мене? Запитую себе і … розмірковую.
Священик приносить нам мир і спокій. Він той, хто бажає нам добра.
Він хоче нашого спасіння. Так йому сказав Господь, а священик – виконавець Його волі.
Його руки тримають в руках Господа, маленьку Гостію, в його руках – Бог! Тримають обережно, з благоговінням. Господь і він!
Кажуть, що буває грішним. Можливо, А хто не грішний? Та через його руки проходить велика сила Божої любові. Вона не може стати гіршою, а навпаки може очистити їх, торкнувшись серця. І так кожного разу.
Йому заздрять, що він покликаний. Його засуджують, коли він не такий, яким комусь хочеться його бачити. Його обмовляють, коли він помилився. Ми – люди, судимо людськими мірками і прагнемо все підпорядкувати своїм бажанням, навіть Бога. Такі ми.
Часто і на думку нам не спадає, що священик – земна людина. Що йому може щось боліти, що він може страждати, що його серце може плакати. Але його сліз не видно, бо він цього не хоче. Він – священик.
Ось так і йде він по землі. Земна і неземна людина. Його ноги торкаються землі, а серце підіймається до Бога. Тому і погляд його буває відстороненим від людини. Іноді, він бачить і не бачить нас!
Але чому він не посміхнувся? Він же священик і повинен посміхнутися до нас?! Знову вимагаємо любові. Ми – прискіпливі у ставленні інших до нас. Ми ж – центр землі і вважаємо, що все і всі повинні навколо нас крутитися. Це він, священик, зобов’язаний віддавати нам свою любов. А ми?
Отримали від нього все, що треба, і скоріше додому. А там нас чекають родини. Ми щасливі поземному. А він? Чи це так легко? Зарадити нам і йти до своєї кімнати, несучи на собі наші проблеми. Згинаючись під ними, впасти на коліна і просити Бога допомогти нам.
А чи варто йому просити за себе?! «Я ж сильний, я міцний, Боже, я – Твій! А вони? Вони теж Твої, але я сильніший!»
Та важкий тягар служіння не заважає і йому, священику, бути щасливим. Він – Божий слуга, він живе в іншому вимірі.
Мислимо примітивним людським розумом, навіть шкодуємо його. А що нам від цього? Пошкодували і забули.
Але священик – наш друг, наш брат і душпастир. Пастир нашої душі. Ми дозволяємо йому заглянути в неї і глибоко дослідити. Він скарбничка нашого гріховного життя. Він не дає нам можливості заблукати в її лабіринтах, він виводить наше життя на світло.
Зважаючи на велику невидиму різницю між нами, благоговійно вдивляємося в сліди священика. Він йде слідами Господа, він жертвує себе, як і Господь, за нас. Він не ображається, коли його кривдять, Не має права. Він – священик! Це дивує і відрізняє його від нас, які, буває, ображаються на нього.
Священик заспокоює і розраджує нас, коли нам сумно і важко. Він – наш цілитель. Торкається своїми долонями нашої голови і велика сила струму розливається по ній, заохочуючи нас до зцілення – духовного і фізичного. І де знайти ті слова подяки, що змогли би відобразити наші справжні почуття, переборовши егоїстичну любов людини до самої себе? Тому і мовчимо, чи промовивши тихо: «Дякую, отче!», визначаємо свою вдячність.
Священик, як добре, що він є і як жахливо уявити, що його б не було в Храмі, як було вже колись. Ніхто про це зараз не думає, не цінує, а просто звикає до його присутності.
Прости нам, наш священику. Ми – черстві і егоїстичні люди, але дякуємо Господу за твоє чудове і велике серце.
Не залишай нас ніколи в нашому дочасному житті. Навіть, якщо тобі важко, навіть якщо ти фізично втомлюєшся, навіть якщо ти сам потребуєш розради і утіхи, навіть тоді, коли ми не можемо сказати тобі добрих слів. Таке твоє служіння, прости нас!
І знову, знову чути: «Отче, помоліться за мене!». Ти нікому не відмовляєш в молитві. Ти – Божий слуга, його самовідданий апостол. Молись за нас! Ти наш посередник і заступник перед Богом! Ти – безмежна любов, яка поглинає нас всіх. Твоє серце розігрівається від гарячої любові, розширює свої кордони і впускає нас.
То хто ж ти, наш священику? Допоможи нам полюбити тебе справжньою любов’ю, нехай вона завжди оберігає тебе!
Тож, дорогі брати і сестри, згадаймо велику любов святого Франциска до священиків, до тієї місії, яка довірена їм Господом!
Молімося за них, випрошуючи для них Божих благодатей та опіки Пресвятої Діви Марії ! Доєднаємося до всіх вірних, які постійно моляться в цьому намірі і наші молитви, сподіваємося, будуть почуті Господом і Він пошле велику кількість працівників на Свої жнива !!!
Миру нам всім та Добра !
Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська.
Байдужість і лагідність
« Величатиму Господа повсякчас, –
Хвала Його постійно на моїх устах.
Господом буде хвалитися моя душа,
Нечай почують лагідні й розвеселяться.
Господь близький до тих, чиї серця у скорботі,
й спасе лагідних духом».(Псалом 34)
Чим страждає світ нині? Чим страждає кожен з нас, часто, навіть, не помічаючи, що з нами відбувається. У нас є спільний ворог – байдужість ! Саме її так вдало посіває в наших душах ворог Бога, щоб зробити нас йому покірними. Здається, це і не гріх, вкладає він в наші голови. А насправді, як ми, світські францисканці,маємо жити і поводити себе в цьому не простому світі. Звичайно, не бути байдужими. «Як Отець у кожній людині бачить риси Свого Сина, Первородного серед багатьох братів, так нехай і світські францисканці ставляться до всіх людей з пошаною та доброзичливістю, приймаючи їх, як дар Божий та вбачаючи в них образ Христа.» ( Регула, р.2,п.11)
Що ж таке байдужість? Це – незацікавленість, нечутливість, нечуйність, апатія, тощо. Байдужа людина та, яка не звертає увагу на когось або що-небудь, не виявляє зацікавлення, нечула, нечутлива, не виявляє співчуття. Нечутливу людину нічого не цікавить, не хвилює. Їй байдуже, бо вона не відчуває любові. Ми ж, як віруючі люди, маємо любити Бога і ближнього і добре про це знаємо, але часто нам здається, що ми любимо Бога, але не любимо ближніх. Дивна любов, чи не так?! Втрачається людяність, а вона є початкомхристиянства.
Всі ми в якісь мірі, більшій, чи меншій, маємо страждання, сенс якого спочатку не можемо збагнути, лише поєднуючись зі стражданнями нашого Спасителя, знаходимо його сенс, прославляючи Господа. Кожне страждання має своє обличчя, а самотність перед обличчям страждання приносить сум, бо кожне любляче слово, хоча не може страждання забрати, може забрати самотність і принести розраду, а це вже Божа дія. І все тільки тому, що поруч є не байдужий ближній. Всі ми маємо жити в спільноті, а можемо виявитися ізольованими, самотніми саме із-за байдужості.
Часто отримуємо образи.
Кровоточать рани серця,
Бо вони від найближчих людей.
Здається – безвихідь .
Ми скривджені і ображені,
не знаходимо спокою.
І раптом – з’являється
якась людина –
Втішає і заспокоює.
Чи не посланець вона Господа?!
Чому ж світ став таким байдужим? Чи то покращення матеріальних статків, чи їхнє різке зменшення, що приводить до без віри в себе,а «солодкий голос» запевняє нас, що ми нікому не потрібні, тощо .
Причин може бути чимало, але головна це гріховність, яка заполонила його. То ж спробуємо пороздумувати над собою, чому саме ми втрачаємо вогник любові?
Байдужість.
Закриваємо очі на чужу біду,
На зло, на несправедливість.
Ми – нічого не бачимо
І нічого не чуємо.
Так треба – запевняємо себе,
Кожного разу, коли намагаємось
щось обійти.
Але ж це – неправедний шлях.
Тож попросимо Божого вогню
від байдужості
І терпляче… почекаємо.
А поки що знову звернімося до нашого Вчителя святого Франциска, який вмів любити і не бути байдужим.
Навіть до своїх ворогів Господь пропонує бути не байдужими, бо Сам Він любить всіх людей, сподіваючись на їхнє навернення, а чи відбудеться воно при нашій байдужості та відсутності любові? Буває, що приниження та образи від інших приносять нам не спокій і страждання і, навіть, коли ми вибачимо,ці люди часто стають нам байдужими, а ось святий Франциск в самому глибокому приниженні знаходив безліч квітів і абсолютне приниження ставало для нього святістю. Як йому це вдавалося? Приниженням своєї гордині, свого «я». Людським розумом це важко збагнути, а ось Божою наукою під дією Святого Духа все стає можливим. Ми ж з вами, дорогі брати і сестри, прагнемо наслідувати святого Франциска, чи не так? А він просить нас жити у спільноті та не бути байдужими один до одного. Наша сила в нашій єдності, на яку нас скеровує Господь, то ж не шукаймо причин бути не чутливими, байдужими, бо всі ми з нашими недоліками і вадами брати і сестри великої Францисканської Родини. Спробуймо побачити в кожному з нас духовного родича, якого не з примусу маємо любити. Істина така проста і зрозуміла, але потребує зміни нашого серця, нашого навернення.
Лагідність, якої нам також не вистачає, тобто бути спокійними, сумирними, тихими і не норовистими, доброзичливими, приємними для сприймання нас іншими.А як сприймають лагідних людей у цьому світі, коли навкруги використовується і шанується грубість, злість, вживання нецензурної лексики, яка стала атрибутом «самодостатності» та зневажання інших, хоча часто за показною грубістю приховується слабка і зранена людина, яка потребує Божої допомоги, але не хоче цього.
Лагідних людей часто
не люблять.
Їх не розуміють.
Вони – якісь дивні
у земному житті.
І насторожують.
Не агресія, а лагідність –
стиль їхньої поведінки.
А це вже сьогодні
щось не типове –
Дивне…
Але ж ми з вами, дорогі брати і сестри,хоча ще і живемо в цьому світі,вже не від нього. І нехай наша лагідність про це свідчить, а францисканський вогник допомагає їй не згаснути!
Маємо звернутися знову до свого серця, запросити до нього Святого Духа, випрошуючи у Нього необхідних дарів для змінення нашого мислення і поведінки.
Спробуймо очищати наші серця, хоча це не так вже і просто. Бруд, який там накопичується і постійно не прибирається, заважає нам і потребує великих зусиль.
Очищати серце – мистецтво ,
Старим віником, чи сучасним
пилососом?
Не знаємо, чим краще.
Мабуть, залежить від кількості
бруду
і його давності.
Господь допоможе , адже Він вже народився і прагне народитися в наших серцях!
Господь значно ближче,
ніж здається.
Він знає думки наших сердець
і помисли.
Заспокоює те, що Йому
не байдуже наше життя.
Господь у ньому.
І ще пам’ятаймо, що:
Безвихідних ситуацій
немає.
Скільки б помилок ми не зробили ,
Господь нас любить.
Надія не дає
розвинутись розпачу,
Надія на прощення –
ось чим ми живемо.
Вона дає нам силу –
не впасти.
Вона дає нам силу -
жити.
Ось так, дорогі світські францисканці. Сьогодні ми з вами :
Доторкнулися думкою до
Господа,
Господа Розп’ятогоі
Стражденного.
Він посміхнувся Своїм дітям
з Хреста –
І ми розквітли в Його любові.
Тож нехай велика Божа Любов стимулює нас доєднатися до тієї великої Жертви Непорочного Агнця, яку Він віддав за нас на хресті. Чи легко було Йому в цей час? Очевидно, ні, але Він, страждаючи, не переставав любити всіх людей, не був байдужим, що хтось не буде спасенним і прощав їм, бо вони не знали, що роблять. А чи знаємо ми, віруючі люди, світські францисканці, що ми робимо, зраджуючи своєю поведінкою Господа ? А ми ж так хочемо стати схожими на святого Франциска, чи не хочемо? Запитуймося самих себе, бо для цього ми і прийшли до Францисканського Ордену Світських і нехай Господь нас благословляє!!!
Маємо усвідомити свій духовний стан, свою слабкість, щоб прийняти Благодать Божу! Попереду – Воскресіння Христове! Якою буде наша смерть, коли завершиться остання Пасха нашого земного життя, не знаємо, але саме тоді ми отримаємо відповідь, чи не заважала нам наша байдужість в ньому, чи використали ми всі надані нам можливості для спасіння та Вічного життя ?! Святий Франциск, молись за нас!
Миру нам і добра!
Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська