Доброзичливість
Анджей Дердзюк OFMCap
(Andrzej Derdziuk OFMCap, " Życzliwość”, Leksykon duchowości franciszkańskiej, Kraków-Warszawa,
2006)
Проблематика доброзичливості у францисканській духовності поєднується з самовідданою любов’ю
Бога, якої святий Франциск став проповідником і образом. Природне благородство його духу,
провадило його робити добро іншим, стало піднесене та очищене євангельським посланням, котре
закликає любити навіть ворогів. Відкривачи доброту Бога, Бідаччина віддавав палку любов своєму
Творцю і Відкупителю, і прагнув до доконалого уподібнення Йому у жертовній любові.
Поняття доброзичливості
Говоримо тут про доброту, якастосується конкретно доброти у стосунках, зичливості по відношенню до когось.Синоніми: доброзичливість, сердечність, співчутливість, привітливість, дружелюбність, чуйність, розуміння (рос. благожелательность, отзывчивость, участие).
Доброзичливість - це форма любові, піднесеної до безкорисливого даруз себе самої. Своє джерело вона має у Бозі, і виражається у формі тринітарногообдаровуваннясамим собою та отримання дару з себе Божественних Осіб (Пресвята Трійця). Бог єЛюбов, який любить цілим Собою і віддає Себе створінням. Любов доброзичливості, у перекладі з латинської amor benevolentiae - любов ласкава, означає готовність до служіння, підтримувана здатністю навіть до найбільших жертв. У моральній теології доброзичливість класифікувалася як чеснота, тотожна любові до ближнього;яка охоплює дії людини, що випливають з її серцяі скеровані на добро дляближнього. Мотивацією доброзичливості є любов до Бога; заради Нього людина, побачивши Христа у своєму ближньому, служить йому самовіддано. Доброзичливість, що розуміється як вираження любові, - це зовнішній вчинок, під час якого, хтось робить добро із почуття любові. Це означає, що робиться добро, яке виходить не з необхідності, а лише з мотиву самовідданої доброзичливості.
Етапом дозрівання до доброзичливої любові, є любов до вподобання (захоплення, або той, хто сподобався), - це означає таку реакцію людини, яка, пізнавши добро, відчуває радість і задоволення. З цього уподобання переходить до доброї зичливої любові, яка нормально розвивається і виражається удіяльній любові. Найвищим ступенем любові залишається любов-дружба, приязнь, в якій відбувається взаємний діалог між Богом і людиною. Любов доброзичливостіозначає досконалу любов, бо вона безкорислива, що виявляється в її плодах у вигляді радості через речі що належать до Бога, прагнення щоб вони зростали та завзяття у проголошенні Божої слави. Однією з форм доброзичливості є також подяка як відповідь на отримані блага. Емоційним вираженням цієї чесноти є вдячне прийняття проявленої доброти та визнання і пошана до благодійника.
Об’єктом (адресатом)доброзичливої любові та дружби можуть бути лише ті, хто має освячуючу благодать. Бо досконала любов нерозривно пов’язана з Божою благодаттю, допоки людина не закриє себе гріхом. Риси протележні до доброзичливості- корисливість і егоїзм, а також відраза і відсутність ввічливості. Особливі прояви відсутності внутрішньої доброзичливості - це відсутність поваги, ненависть, заздрість, прокльони та ревнощі. Ці вади не дозволяють нам бачити цінність іншої людини і тішитися з її добра.
Відкриття Божої доброзичливості святим Франциском
У своєму житті св. Франциск досвідчує і відкриває Любов Бога,який безкорисливополюбив людину, покликавши її дожититя і виконуючи справу відкуплення. Любов Бога, виражена у жертві Христа, спонукала Франциска задуматися про смирення Творця і Відкупителя і прославити Бога за його готовність віддатися людині. Розглядаючи красу і силу творіння, Франциск прославляв Бога, який через Свою любов ділиться Своїм життям з іншими створіннями, закликаючи їх до життя. Втілення Сина Божого підкреслює не тільки гідність людської природи, але її особливе піднесення через прийняття людськостіДругою Особою Святої Трійці. Отже, Втілення - це одкровення Божої безкорисливої любові, яке виражає його доброзичливість до людини. Відкуплення, здійснене на Хресті, є найвищим проявом Божої самопожертви, який, прийнявши людську природу, ставСлугою і прийняв смерть засудженого: «Применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою об’явився як людина, Він понизивСебе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж хресної» (Фил 2,7-8). Зішестя Святого Духа - це поширення любові у серцях віруючих, які чекають виконання Христової обітниці (спасти нас). Святий Дух допроваджує до повноти діло спасіння і допомагає учням Христовим відповісти на дар. Постійна присутність Спасителя уТаємниці Євхаристії була для св. Франциска постійним дивом любові, схиляла його до найвищого вшанування і вдячності.
Франциск стверджує, що «Бог єдиний добрий» (1 Рег 23.9): «Отже, нехай не маємо інших бажань, інших прагнень, інших приємностей і радості крім Творця і Відкупителя, і Спасителя нашого, єдиного правдивого Бога, який є повнотою добра, усім добром, цілим добром, істинним і найвищим добром, котрий один є добрий (пор. лк 18, 19), милосердним, лагідним, приємним і солодким, котрий єдиний є святий, справедливий, правдивий, святий і правий, який сам є єдиний зичливий, без вини, чистий, від якого і через якого і в якому (пор Рим 11, 36) є все пробачення, вся благодать, вся слава для усіх покутників і праведників, для усіх благословенних, співрадіючих у небі. ПроявомБожої турботи про людинує діла творіння та відкуплення. В історії спасіння віруюча людина відчуває Боже керівництво. В Поклонінні Богу Всевишньому святий Франциск зізнається: «Ти - опікун (Пс. 30,5), ти - наш опікун і наш захисник» (Хвала Всевишньому 5). Цими словами він висловлює своє непохитне переконання у доброзичливій любові, підтвердженому досвідом людини, яка повністю довіряє Богові. Бог, закликаючи людину до існування, оточує його своїм захистом. Інші істоти можуть зробити людині лише «стільки, скільки Господь дозволив би їм з висоти» (Хвала чеснотам 18).
Розпізнання божої доброзичливостіє можливим для людини, яка контемплює (споглядає) діла Божі і чутлива до краси творіння. Людина, яка може піднятися над своїми справами, здатна бачити добро в інших, оскільки не повністю зосереджена на собі. Франциск, повністю звільнившись від егоїстичного занурення в себе, чистим поглядом досвідчивдоброту Божу і прославляв Його в різнихмоментах свого життя. Переживання безкорисливої Божої любові пов’язувалося з відкриттям покликання Святого. Франциск бачив доброзичливість Спасителя не лише в моменти, коли він міг відчути себе людиною успіху.
Повна відкритість доброзичливій любові полягає у визнанні її у складних ситуаціях, які випробовують віру та довіру Франциска. Справжня радість випливає з віри, що Бог, ведучи людину, дарує йому переживання, які є найкращими для нього (Правдива Радість 14). Ось чому Франциск закликає своїх братів витрачати своє життя з любові до Христа, «до ворогів, як видимих, так і невидимих» (1 Рег 16,11). Він також радить їм залишатися терплячими у переслідуванні та хворобах, визнаючи їхню богослухняну дію «любіти тих, хто нас переслідує, осуджує і звинувачує, бо Господь каже: «Любіть ворогів ваших… моліться за ображаючих вас і переслудуючих (Мт 5, 10, 44)» (2 Рег 10,10). Вираження довіри до Бога в таких випадках - це смирена молитва, в якій він віддає Всевишньому усі свої справи.
Відповідь Франциска на Божу доброзичливість
Відповідь людини на обявлення Божої доброзичливості - це любов до Бога та виявлення доброти до людей та інших створінь. Під впливом переживання безкорисливої Божої любові, у серці Франциска народжуються радість і поклоніння від того, що у вірі йому відкрилося спасенне уділення Богом себе самого. Тільки сам Бог є добрий, Він єсамим добром, Він є найвищим добром (Хвала Всевишньому 3). Йому належить уся честь і слава. Бідачина посилається на слова Псалму (146, 1)«Хвали Господа, бо він добрий» (Заповіт 10).Слухаючи про Божу любов, Франциск зворушувався серцем, так глибоко вони його торкалися. Тома Челяно пише: «Серед інших слів… він не міг без розчулення (умиления) слухати вислів «любов Божа». Тільки но він чув вислів «любов Божа», він одразу ж збуджувався, розчулювався і заралювався, наби звук голоса торкався внутрішньої струни його серця. Він повторював, що пропонувати цей скарб в обмін на милостиню – це щедрість благородних людей, і що дуже дурні ті, хто цінує його менше за гроші. (…) Він говорив: «Ми дуже сильно повинні любити Того, Хто нас так полюбив» (2 Чел 196).
Святий запрошувавдо прослави Бога усі створіння і сильно прагнув, щоб інші пізнали любов Бога. Таким чином він уподібнився до Христа, Який найбільш повно відповідає на любов Отця. Роблячи своїми слова Христа на Таємній Вечері, щоб дати пізнати усім людям Божу любов: «Праведний Отче! Світ не пізнав Тебе, але Я Тебе пізнав, і оті пізнали, що Ти послав Мене. І об’явив Я їм Твоє Ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них перебувала, і Я в них»(Йн 17,26).Він проповідував це, оскільки вбачав в цьому своє покликання. Одне із джерел, дає образ Франциска, який, бачивши, що люди не відповідають на любов Божу, з великим смутком кричав по всьому світі: «Любов неє любленою!Любов не є любленою!..» Під час молитви перед отриманням стигматів, він просив любові, яку Ісус носив у Своєму Серці.
Відповіддю на глибоке переконання у Божій доброті стала радикальна бідність, яка була способом виявлення довіри до захисту і опіки Того, хто ніколи не розчарує. Франциск позбувся матеріальних благ, бо знав і вірив, що дбайливий Бог допоможе йому. Для нього занадто багато речей було вираженням прихованості та самостійності. Те, що хтось не хотів розраховувати на доброзичливість Бога, трактував як образу Бога.
Франциск був доброзичливим до своїх братів і завжди готовий їм служити. Він нагадав бр.Леону про готовність прийти на допомогу, коли товариш цього потребуватиме (цілий текст): «Брату Леону, твій брат Франциск шле вітання і побажання миру. Так говорю до тебе, сину мій, як мати: бо щодо того усього, про що розмовляли в дорозі, коротко у цім слові я вирішую і раджу, бо не треба, щоб ти приходив до мене за порадою, тепер так тобі раджу: який спосіб здається тобі кращим, щоб подобатися Богу і йти Його слідами і за Його убогістю, так чини з благословенням Господа Бога і моїм дозволом. І якщо відчуваєш потребу з огляду на іншу твоюпотіху і бажання прийти до мене, приходь» (Лист бр. Леону 4). Брату, який помирав від голоду у Рівоторто, виявив своє розуміння та співчуття, поївши з ним хліба(1 Бон 5,7; 2 Чел 22). Особливудоброзичливість він проявлявдо хворих братів, яким слід виявляти більшу турботу, відповідну їх потребам (1 Рег 10,1). Він рекомендував з милосердям і покорою поводитися з братами, які грішать, щоб не засмучувати їх і не принижувати, а лише дбати про їхнє навернення: «Якщо серед братів (…) знайдеться брат, який шукає не духовного, а тілесної дороги, нехай брати, які з ним знаходяться, настановляють і вмовляють, і докоряють його смиренно і обережно. (…) Нехай стережуться, як слуги і раби, бережуться і не впадають у гнів, і не обурюються через гріх чи поганий приклад інших, бо диявол шукає погубити багатьох через гріх одного, і нехай вони краще наскільки можуть виявляють духовну допомогу тому, хто згрішив, бо не здорові мають потребу у лікарі, а хворі (Мт 9,12)» (1 Рег 5.5, 2 Рег 10.2).
Вразлива любов щодо співбратів довіряє їх опіці усіх гвардіанів і кустошів. Він нагадав, що кандидатів слід вітати доброзичливо: «Якщо хтось із Божого натхнення хоче прийняти такий спосіб життя і приходить до наших братів, нехай він буде люб'язно прийнятий» (1 Рег2,1).Мотивом доброзичливої поведінки по відношенню до братів має бути любов до Духа та відкривання глибоких зв’язків Духа, які сильніші за материнську любов. У 2 Регулі 6,8 пише: «де б брати не пеербували і де б вони не знаходилися, нехай по черзі будуть у служінні один в одного, і нехай кожен спокійно об’являє іншому про свою потребу, бо якщо мати любить і годує сина свого тіла, то наскільки більш любовно треба любити і годувати брата свого духовного». Кожен брат, через якого Бог приносить Свою присутність і дозволяє. Щоб у тому браті служити Христові, був сприйнятий і потрактований Франциском як дар для цілої спільноти.
Доброзичливий щодо потребуючих, Бідачина неодноразово зворушувався виглядом людської біди і намагався зарадитив міру своїх можливостей. Він був готовий віддати все, щоб виявити справжню любов. Біографи відзначають дарування єдиної копії Біблії бідній жінці (ЗбірАсс 93) та розділення власного одягу. Люди шукали доброзичливості св. Франциска, і він із задоволенням запевняв їх у ній, навіть коли інші, боячись попросити його, втайні очікували зовнішніх ознак його любові (1 Чел 49; 2 Чел 44). Він намагався поводитись ввічливо та смиреннощодо кожного, щоб не відчужувати його та бути завжди доступним для багатих та бідних. Він наказав своїм братам не зневажати нікого і не судити людей, які жили по-іншому (2 Рег 2,17). Послідовники св. Франциск отримали чіткий наказ у Регулі, що вони повинні бути життєрадісними та добрими з усіма (1 Рег 7,16).
Біографи св. Франциска підкреслюють його особливу доброту до деяких людей. Тому він оточив великою довірою деяких вибраних братів та світських. Брати Леон, Сильвестр та Бернар були одними з найближчих до серця Франциска. Якобіна Сеттесолі належала до улюблених світських. Бідачина був дуже добрим до кардинала Гуголіна, від якого він також мав особливе шанування (1 Чел 74-75). У своїх стосунках з людьми Франциск знав, як приймати доброту, відкриваючи себе самовідданій любові-дружбі. Тома Челяно наголошує, що папа Інокентій III любив св. Франциск з особливою доброзичливістю (2 Чел 17).
Доброзичливість Франциска по відношенню до інших не звільнила його від вимоги прагнення добра для ближніх, оскільки він хотів, щоб добро це сприяло усвідомленню істини. Ілюстрацією доброти Франциска є його листи, в яких він словами та серцем виявляв своє велике бажання поділитися благами і просив своїх адресатів люб’язно прийняти звернені до них слова: «Усіх, до кого прийде це послання, ми благаємо любов’ю, якою є Бог, з благоговінням і божественною любов’ю прийняти ці благоуханні слова Господа нашого Ісуса Христа, які ми написали. І ті, які не знають грамоти, нехай просять, щоб вони були їм прочитані, і нехай затвердять їх напам’ять, і нехай свято виконують їх до кінця у своїх ділах, бо вони суть дух і життя»(1 Лист до вірних 19). Ця доброта також повинна виражатися у вчинках. Франциск не лише просив своїх адресатів прийняти лист люб’язно, але й сподівався, що віни«доброзичливо приймуть його, зрозуміють і надішлють його іншим» (2 Лист до вірних 88).Виразом того, що святий побажав їм добра, було саме поширення листів та благословення, які вони містили.
Послухаємо голос святого Отця нашого Франциска:
Слухайте, сини і брати мої, вслухайтеся в слова мої. Прихиліть вуха серця вашого і будьте послушні голосу Сина Божого. Виконуйте заповіді Його цілим серцем і досконало Його поради. Прославляйте Його, бо добрий і величайте вчинками вашими, бо для того послав вас на цілий світ, щоб ви словом і вчинком давали свідоцтво Його голосу і привели усіх до пізнання, що окрім Нього немає Всемогутнього. Тривайте в дисципліні і святому послуху, і виконуйте те, що обіцяли Йому доброю і сильною постановою. Господь Бог ставиться до вас, як до синів.
Благаю вас усіх, брати мої, з такою любов’ю, на яку мене вистачає, щоб так, як тільки можете, віддавали усяку пошану і честь Найсвятішому Тілу і Крові Господа нашого Ісуса Христа, в якому все те, що є на землі і на небі, було обдароване миром і поєднане з Всемогутнім Богом.
Благословенні будьте Господом ви, що це виконуєте, а Господь на віки буде з вами. Амінь.
(Посл до Ордену 5-13, 49)