ДУХОВНІ КРОКИ СВІТСЬКИХ ФРАНЦИСКАНЦІВ – ЦЕ ШЛЯХ ДО ЗУСТРІЧІ З ЖИВИМ БОГОМ



ДУХОВНІ КРОКИ СВІТСЬКИХ ФРАНЦИСКАНЦІВ

Тема духовних кроків складна для роздумів, але коли ми вже стали світськими францисканцями, то, мабуть, для того, щоб святий Франциск допоміг нам стати справжніми християнами, для цього і маємо робити духовні кроки.
Що таке вірити? Це вірити в щось без доказів,  вірити в існування Бога і надприродного життя. Ми віримо в Бога не бачачи Його – ось в цьому і суть нашої віри. Але чи ми усвідомлюємо по-справжньому, що надприродний світ існує, чи прагнемо зустріти Бога в ньому, а не тільки шукати Його в звичайному земному житті? Мабуть, це дивне для нас питання, ми ж віруючі і ніхто в цьому не сумнівається, так нам здається. Звичайно, Бог є в серці кожної людини, є в Святому Письмі, яке написане людьми за натхненням Святого Духа, є в Пресвятій Євхаристії, Адорації, тощо. І Він промовляє до нас, але чому ж так часто ми, віруючі люди, Його не чуємо? Тому що не бачимо духовними очима, не слухаємо духовними вухами!

Не можемо наблизитися до надприродного світу, світу видимого і відчутного тільки серцем. Кожна людина так створена, що всі органи можемо побачити, доторкнутися, а якщо не побачити, то відчути і, навіть, полікувати. А дух? Чи доторкаємося до нього руками? Ні, тільки серцем. Все це невидиме, як невидимий і той світ, в існування якого ми віруємо. Слабкість нашої віри, полягає ,очевидно, в тому, що ми прагнемо зустрітися з Живим Богом в матеріальному природному житті, від якого нам так важко відірватися. Це нам якраз і заважає, бо маємо від нього відірватися і піднятися саме духом. І чим вище ми піднімаємося, тим більше духовних кроків нами зроблено до пізнання Бога, до зустрічі з Ним. А, може, наші кроки ще такі, як у малої дитини, яка вчиться ходити?  Тоді маємо спішити, часу – обмаль. Ми нічого  матеріального не заберемо з собою, і тільки дух наш полетить до неба і підніметься на таку висоту, яка рівнозначна тим духовним крокам, які ми встигнули  зробити.
Все це, в свій час, робив святий Франциск. Відірвавшись від земного життя, він почав радикально змінювати його, почав підніматися до надприродного життя, невидимого нам, але видимого тим, кому Господь його відкриває – святим людям, які заслужили у Бога такої благодаті і їхнє життя стає для нас прикладом, воно свідчить, що все можливе. Святий Франциск довів світу, що так може бути. Він був дуже радикальним, рішучим і наполегливим. Чи можемо ми хоча частково бути такими? Важко, але,можливо. Можливо, ми не повністю розуміємо значення слова «радикал», тому і не можемо його використовувати, роблячи духовні кроки? Хто ж такий радикал? В духовному житті – це людина, яка вимагає від себе найрезультативніших, докорінних, фундаментальних, кардинальних і рішучих змін. Ми стали світськими францисканцями для чого? Щоб робити ці справжні духовні кроки і бути готовими до таких перемін. Тож, зупинімося, станьмо в правді перед Богом, святим Франциском і самим собою і
спитаймося себе, скільки років ми вже в ФОС, чи щось змінилося в нас, чи ми стали іншими? Чи нам так тепло в болоті земного життя, що, навіть, іноді, відкривши одне духовне око до Неба, ми осліплені яскравим світлом, відразу закриваємо його і знову наші очі не болять від нього – яскравого Світла Правди і Істини і ми повертаємося до напівтемні, або і темені, яка не травмує нас, нам так зручніше. Ми до неї звикли. А часто ми, навіть, не усвідомлюємо, що нам і не хочеться щось змінювати, хоча ми, як нам здається, вже глибоко віруючі люди. В якихось дрібничках, не значимих духовно, але важливих для нас людськими мірками, ми прагнемо знайти Бога. Його там нема, а якщо і є, то Він нас застерігає від хибних духовних кроків, від відсутності любові, возвеличення свого «я». Для того, щоб це усвідомити, потрібно повернувшись назад, знову робити духовні кроки вперед назустріч Богу!
       Здається, що ми вже такі віруючі, часто з самого дитинства і це дуже добре, так має бути, виконуємо всі приписи закону,підтримуємо традиції, але ніяк не можемо зустрітися з Живим Богом. «Так, Господи, Ти знаєш,що я люблю Тебе», –  співаємо і говоримо ми, але чи крім слів ми насправді любимо Його так, щоб розпочинати радикальні духовні кроки великих внутрішніх перемін? Як же ми можемо зустрітися з Господом, якщо їх не робити? Ніяк. Наприклад, ми призначили зустріч з кимось з дорогих для нас людей і йдемо на неї. Чи ми робимо кроки? Якщо ми їх не будемо робити, то ніколи і не зустрінемося. Чому ж в духовному житті ми так не спішимо їх робити? А без справжнього покаяння не буває радикальних духовних перемін, чи , можливо, і покаяння наше не справжнє?! Варто подумати. Щоб оновлюватися потрібно залишати старе. Святе Письмо нас застерігає, що не можна нові латки пришивати на стару одежу, бо нічого у нас не вийде. Щоб зустрітися з Живим Богом маємо це робити духовно і радикально!і знак «ТАУ», який ми носимо на своїй шиї – це знак покаяння і оновлення в Христі, нагадує нам про це.  Так сприйняв його наш Вчитель святий Франциск ! Тож спішимо прямувати до Мети, бо без нашого оновлення марне наше перебування в ФОС, а зустріч з Живим Богом відкладається на не визначений час.
       Ми можемо робити чимало добрих вчинків і справ ( і це також добре), але при цьому залишатися на низькому духовному рівні Хіба так робив святий Франциск? І хіба він хоче, щоб його послідовники, брати і сестри, залишалися такими. Так, ми не можемо бути такими, як святий Франциск, але, роблячи духовні кроки, ставати кращими – можемо. Все наше земне життя – це шлях до надприродного життя з Богом, в яке ми віримо! І знову тоді питання, а якою ж є наша віра, навіть, менше гірчичного зернятка, бо з ним ми могли би здвинути гори, а поки що цього не відбувається. Звичайно, віра – це благодать Божа, але отримавши її, маємо співпрацювати з нею, а не вважати, що ми будемо стояти осторонь, а Господь Сам за нас зробить всі наші духовні кроки, а ми – почекаємо і подивимося, що у Нього з цього вийде. Духовні кроки залежать від нашої волі, а Господь нам допоможе, ось чому ми і маємо співпрацювати з Ним і всі кроки робити з Ним, відповідаючи на отриману благодать важкою, радикальною,щоденною працею. Тож знову звернімося до святого Франциска за допомогою, щоб він нас підтримав в наших зусиллях, випрошуючи у Господа Ласки для своїх братів і сестер, які раніше називалися «братами покутними». Поглиблюймо нашу віру, яка дасть нам сили і стане міцним фундаментом, на якому ми і почнемо, або продовжимо, будувати в нашому серці ще тут на землі Царство Небесне!
      Духовні кроки – це не вияв наших емоцій, це не лише зовнішня радість, це важка щоденна праця над собою, яка обов’язково приведе до справжньої радості в глибині серця і яка виявиться в нашій поведінці і люди навколо нас почнуть пізнавати в нас Христа. Не потрібні будуть зайві слова, ми станемо самі тими словами і свідками Христа!
       Що ж треба робити :

- Поставити в центрі свого життя Ісуса Христа;
- сказати Господу «так» і дати згоду на переміни;
за взірець наслідування Господа взяти святого Франциска;
- зібратися з духом для кожного чергового духовного кроку ( І ось, зібравшись з духом, йде до Асижу, дорікаючи собі за малодушність» ) ;
уповати на Господа і чинити все без страху (Не бійся, бо Всевишній буде стільки тебе захищати і обдарує тебе всім потрібним, коли буде потрібним для Церкви», – такими були слова Єпископа до святого Франциска);
- віддати Господу свої турботи і Він підтримає нас.
Для духа нема не можливостей, тому нема не можливостей і для духовних кроків. Вони залежать від прагнення нашого серця, головне , спробувати служити духу, а не тільки плоті. Дух наш прагне піднести наші серця до Престолу Всевишнього, зробити наші наміри високими з постійним прагненням духовності. Святий Франциск упокорював свою плоть, він жив не культурою тіла, а культурою духа, був людиною глибоко духовною, яка знаходилася в постійній боротьбі з самим собою, з усіма земними страстями і низькими проявами земних бажань.
        Людина отримує від Господа благодать для бажання і діяння, переслідуючи надприродну ціль. Той, хто зрозуміє план убогості, самозречення в Богові, безмежному апостольстві, яке було бажанням святого Франциска, прагне стати, як він подібним до Христа – буде ототожнюватися з волею Ісуса і відчує. Як в ньому поглиблюється ця місіонерська відповідальність, яка виходить за межі будь якої особистої мети і всілякого земного блага, а зростає відповідальність за того, хто поруч, за того, хто стає їй не байдужим.
Вся сотворена природа і весь надприродний світ об’єднувалися у Франциску, коли він молився, весь рай був присутнім зі святим,зникав егоїзм і зростав дух смирення і братства, який і нам надає можливість примножувати отриману Божу благодать, яка не розділяється, а примножується прямо пропорціонально любові. Якщо ми будемо впевнені в тому, що належимо до єдиного Божого організму, то наша здатність любити буде зростати, дріб’язкові заздрощі і ревнощі будуть зникати. Незнайомець, який молиться поруч, замість того, щоб дратувати нас своєю молитвою вголос, надихатиме нашу старанність; хор людей в Храмі не відволікатиме нас, а навпаки кожна спільна молитва наближатиме нас до Бога і робитиме нас кращими.
Духовні кроки, які ми зробимо, зібравшись з духом, як це робив святий Франциск, приведуть нас до того, що ми ще більше усвідомимо, що Христос є Царем Всесвіту, наше маленьке «я» почне зникати, губити себе, щоб спастися відповідно до Євангелія.
Одночасно зникатимуть або втрачатимуть своє значення і вагу наші потреби, наші біди, тому що тільки, коли душа страждає, вона може бути впевнена, що схожа на Розіп’ятого і від її щедрот в прийнятті хреста, якого пропонує провидіння, залежить її частка в здійсненні Відкуплення.
Відкидати свою чашу, приймати її з небажанням, скаржитися – все це насправді означає відкидати віру, яку, начебто, сповідуємо; з іншого боку, віра втілюється і стає життям тільки у випробовуванні болем.
Отакий шлях віри і спроби робити духовні кроки в наслідуванні нашого Господа Ісуса Христа за прикладом святого Франциска, дорогі брати і сестри, ми з вами обрали! Шлях, сповнений духовної боротьби і випробовувань, але одночасно і францисканської радості, якою пронизана вся францисканська духовність. Це не звичайні веселощі, які короткотривалі, це вираження самого францисканського життя в його різноманітних аспектах молитви і волі, споглядання і діяльності.
     Поширювати в самому собі та в світі, в якому ми живемо, Царство Христа, відмовляючись від кожного земного хвилювання – прагнення, яке навчить нас думати не тільки про себе, не тільки про своє особисте спасіння і молитися не тільки за себе.
Жити в братерстві Божих дітей, спільно з ними робити свої духовні кроки, наближаючись до Царства Божого вже тут на землі, нам допоможе Господь і заступництво нашого Вчителя – святого Франциска, а Цариця і Покровителька Францисканського Ордену Пресвята Діва Марія огорне нас Своїм плащемі захистить від усіх спокус земного світу!
    Святий Франциск запрошує нас до духовної співпраці, тож не відкидаймо його пропозиції, бо Господь кожного з нас покликав саме до цієї дороги – нелегкої, але дуже радісної, а попереду – життя Вічне!!!


Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська.
  (Використані францисканські формаційні матеріали, особисті роздуми і, головне, прагнення разом з братами і сестрами  ФОС вдосконалюватися в духовному житті, поглиблені віри).