Життя в братерстві – головна харизма ФОС



Життя в братерстві – головна харизма ФОС

Кожному світському францисканцю це відомо: і тому, хто вже склав Довічні Обітниці, і тому, хто ще тільки що прийшов і розпочинає свою початкову формацію.
 

Перші відвідини спільноти і надія на те, що зранена душа знайде собі спокій, якщо тільки  з цією метою людина обирає собі цей шлях, і одночасно перші розчарування зовнішньою картинкою різних характерів, різних звичок спілкування, різного бачення свого «я» може розчарувати. Але перше враження може бути помилковим. Головне вчасно це зрозуміти і усвідомити, що для того  ми і прийшли до спільноти, щоб брати і сестри допомогли нам зрозуміти наше покликання, бо саме Господь вибирає для кожного цей шлях радикального навернення, а допомагаємо один одному саме ми – ті брати і сестри, які нас часто дратують, які мають такі ж недоліки, як і ми і в яких ми можемо побачити самих себе, якщо відкинемо всі образи і дошкульні докори. Ми є віддзеркаленням інших, їхніми очима і поведінкою, всі ці недоліки є в нас, просто ми їх не помічаємо. Наша пиха і гординя заважають їх побачити.

Очевидно, святий Франциск це дуже добре розумів після свого радикального навернення, тому  полюбив своїх різних братів, які допомагали йому ставати на шлях  святості і життя в спільноті стало для нього важливим і значимим. Не думаємо, що всі вони були ідеальними, часто ображали своїми діями і його, але Господь дав йому велику любов до свого оточення, розум та натхнення, щоб їх любити. Кожен віруючий покликаний до життя в спільноті та суспільстві – це Божий задум, тому рятуючи себе, маємо рятувати інших, а не ховатися в свою хату, забуваючи про них.Ми – люди суспільства, Божі діти, а Він любить нас однаково. Грішним дає надію на спасіння, досконалим пропонує ще більшу досконалість, а кожному – вільну волю і вибір. Святий Франциск почав створювати справжню християнську спільноту життя, а за взірець взяв життя Ісуса з Апостолами, їхні братерські стосунки. Євангеліє стало для нього Книгою Життя, підручником, який він втілював в своє братерство.

Франциск полюбив Ісуса Розп’ятого, стражденного і Убогого і в кожній людині намагався саме це побачити. Єдине питання, яке брати ставили перед собою і на яке шукали відповіді – це жити разом, насолоджуючись братерською любов’ю. Святий Франциск бачив у братах і любив в них Христа і саме ця любов змінювала братерські стосунки в спільноті. Він називав братів «духовними братами»,які у спільноті Божих дітей ідуть до Дому Отця. Спільнота – це дар Божої любові, просто маємо це усвідомити і цінувати. Ми всі – духовні брати і сестри, а ці стосунки мають бути міцнішими від інших, бо нас об’єднує Господь! І що цікаво, що в Ордені святого Франциска були і бідні, і багаті, мудрі і прості, які займали високі посади і які їх не мали, тому що Бог не зважає на особи, а Дух Святий, як Третя Особа Бога, однаково спочиває на бідних і багатих. Так і нині. До ФОС приходять різні люди, але мета у них одна – це духовне відчуття справжньої любові, послуху Богу і Церкві. Наш послух світських францисканців буде в виконанні Регули – правового документа нашого служіння, узаконеного Апостольським Престолом. Ми маємо бути пов’язані любов’ю, не тільки радіти зі взаємних зустрічей, але також відчувати потребу в цих зустрічах, спішити на них і сприяти створенню єдності, бо так хотів святий Франциск.

Чи в кожній спільноті зреалізовується харизма братерства, а якщо ні, то що цьому заважає? Спитаймося у себе. А що кожен особисто робить для цього? Чи тільки чекаємо любові до себе, чи віддаємо її іншим? Станьмо в Правді перед Господом і самим собою, запросімо до свого серця і святого Франциска – ми ж в його спільноті Францисканського Ордену Світських і зрозуміємо, що, мабуть,  є провина кожного з нас, що іноді братерство не прагне до єдності. Спільнота складається з людей. Чим більше досконалим буде кожен з нас, тим більше досконалою буде наша спільнота. Жити не тільки для себе, але і для інших, виконувати свої обов’язки в дусі християнського служіння. Необхідно дбати про власну позицію, а не засуджувати інших, вислуховувати один одного в любові. Якщо трапилася якась прикра ситуація, потрібно в любові сказати про це в очі, абоповідомити Старшого, чикогось, хтомаєобов’язокчування в спільноті. І кожен з нас має працювати над собою,щоб досягти досконалості, що виходить з Божої Любові і справедливості для життя іншого. Спитаймося себедля чого я прийшов в спільноту – змінити себе, чи інших ( хоча це взаємопов’язане) і будьмо чесними перед собою,бо змінюючи себе, ми змінюємо і спільноту.    Поза зустрічами в спільноті – ми єдині духовно і готові допомогти один одному на своєму духовному шляху в повсякденному і родинному житті.Ось тут і червоне світло, яке вимагає від нас в кожній ситуації мудрості і справжньої любові, розуміння ситуації і шляхів цієї допомоги. Не можна бути настирними там, де на не просять, а тим більше засуджувати когось поза очі, чи обговорювати, таким чином виявляючи своє співчуття, а потім ще і ображатися, що нас не допускають до якоїсь ситуації, краще помолитися і попросити у Бога допомоги, а Він знає якої саме. Тільки справжня духовна любов здатна співчувати, розуміти люблячим поглядом, дотиком руки, а краще – серця. До наших спільнот приходять нові сестри і брати, які прагнуть зрозуміти францисканську духовність, а починають вони  її розуміти, дивлячись на нас. Не тільки словом Божої науки, чи людського напоумлення, а особистим прикладом – це і буде перша початкова формація для тих, хто її розпочинає і для тих, хто вже про неї забувся. А, іноді, варто згадувати і про той запал , горіння серця, які нас привели до спільноти, але буває і так, що з часом вони чомусь вивітрюються, а зі Святого Письма ми знаємо, що сіль, яка вже вивітрилася – нічого не варта. Тому від кожного нас залежить поповнення рядів спільноти і витривалість тих, хто вже прийшов до неї  раніше, не забуваймо про це! Якщо Господь вислуховує наші щоденні молитви про нові покликання, то все останнє Він доручає нам. Кожне наше не обережне чи грубе слово, може зранити і відштовхнути. Маємо піднімати братерський дух, втішати і збадьорювати один одного. Ми маємо служити спільноті, а не ставити на перше місце своє «я». Наша спільнота має бути нашою опорою в життєвих випробуваннях, де можна було б ще більше довіритися Ісусу і глибше вдосконалюватися в любові. Радість служити Богу і ближнім і помирати для себе, радість того, що ми – діти Божі і брати та сестри у святому Франциску – основа життя в спільноті. Посередині Францисканської Родини по всьомусвіту – Ісус Христос, а об’єднує нас БожаЛюбов і єдинийСерафимськийОтець і улюблений у Христі брат – святий Франциск.

В духовному житті спільноти нам потрібно пам’ятати , що покликання до любові – перший і найважливіший наказ Бога. Відношення до іншого завжди повинне бути наповнене терпеливістю, покірністю, милосердям і любов’ю, про що нам говорить Регула. Не говорити зле про інших, не судити, а краще молитися за всіх, хто цього потребує. Через спокій, доброзичливе слово, пробачення і справедливийдіалогзміцнювати в спільноті атмосферу спокою,любові, де всі один одного розуміють, прагнутьсобі та іншим добра – наше завдання і нехай світ, якийспостерігає за нами , бере за приклад наші братерські стосунки  і поширює їх в суспільстві! Я  добре знаю я – дитина Божа,

На інших, певно, і не зовсім схожа.

Характер свій і шлях духовний маю,

До Бога духом я своїм злітаю.

 

Як і всі ті, на мене, що не схожі, –

Вони також усі є діти Божі.

І духом линуть вгору всі до Неба,

Щоб силу мати – спілкування треба.

 

Це Він – Господь з’єднав в родину нас,

В ній кожен місце має і свій час.

Для кожного дає Він шлях спасіння

І Духа Божого для серця їх горіння.

Божого нам всім благословення, опіки Пресвятої Діви Марії та заступництва святого Франциска! Святий Франциск молись за нас і за весь, створений Богом, світ! Щоб в ньому панувала взаємна любов, справедливість і милосердя!

Продовжимо наші розважання про життя в спільноті, звернувши увагу на францисканське вітання «Мир та Добро» і що воно означає для нас світських францисканців

«Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадаємо під більший осуд, бо всі ми багато грішимо». (Послання Якова,р.3).Тому нехай поміж нас не буде вчителів, а спробуємо  разом  порозважати над нашим служінням, нашими думками і вчинками.Можливо, разом ми зможемопобачитиїх, оцінити і зробити висновки, а для цього запросимо нашого головного Вчителя – Святого Духа до наших сердець, Який допоможе нам зрозуміти Божу науку, настанови святого Франциска і шлях, який веде до спасіння. Тож поговоримо з вами про те, що означає наше францисканське вітання «Мир та Добро» і відповідь «Завжди і  всюди», чи усвідомлюємо ми йогозначення, коли спілкуємося один з одним.

Перш за все, подивимося в словник, щоозначаєсаме слово «мир», босаме з нього і починається те, чи робимо ми добро далі.

Мир – це згода, спокій, відсутність сварок, мир – це питання любові, бажання спілкуватись з кимось справедливо, чесно, позитивно, люб’язно, мир – це ставлення людей, їхністосункиміж собою, мир – цеготовністьробити добро ближньому. Мир починається  в думках кожноїлюдини. Мир не означає відсутності конфліктів, а згоду вирішувати конфлікт без застосування насилля, що приводить до війни. Мир – це стан спокою і гармонії, який починається з миру в душі. Що мав на увазі святий Франциск, коли  заохочував своїх послідовників вітатися саме цими словами?

Мир і Добро

Звичайно саме це, бо він хотів миру всюди, а перш за все поміж францисканцями, які би мали свідчити світу про свою братерськулюбов і бажання робити добро, яке випливає  з миру, бо яке добро без нього ?!

Останні роки тільки і чути навкруги: «Потрібен мир» і вважається, що його мають принести політики. Так, саме до цього вони і покликані. А ми ?! Що можемо зробити ми для миру в усьому світі, нашій країні, в своїх родинах, в своїй спільноті, а ось що: почати з самих себе, щоб наше вітання не було формальним, а відповідало тим словам, які ми проголошуємо один одному. Не парафіянам, хоча і не завадило би, а самим собі. Не варто клопотатися оманливим світом, забуваючи про себе, бо чи можемо ми когось змінити, не змінюючи себе? Очевидно, ні. Може розпочати зі свого серця і зупинити війну в ньому і, можливо, це і буде початком того миру, до якого ми прагнемо. І почати відповідати добром на зло, яке нас оточує. Показати приклад нашого францисканського миру, до якого нас закликає святий Франциск. «Розділяй і володарюй», – тактика злої сили, яка часто під виглядом світлих і добрих намірів заходить до наших сердець, зранених нашими стражданнями, образами і переживаннями, а там їх вже чекає наше «я», наша пиха, яка так зручно моститься на троні нашої душі. Вона і починає керувати нашими вчинками, поведінкою, а, насамперед, нашими думками, що приводить до зникнення миру.

Часто, ми навіть не помічаємо, що ми починаємо все вирішувати від імені Господа, а насправді вирішує все наше «я», наша гординя, наша пиха : « Я все знаю», « Я все можу», « Я маю право судити», «Інші просто ніщо». Зникає любов і починає з’являтися злість, коли хтось чинить нам супротив, бо в боротьбу також вступає чиєсь «я». Починається війна не одного «я», не однієї пихи, а цілого війська, яке здатне не здобути перемогу, а знищити один одного. Починається вбивство душ, а Господь нас застерігає боятися тих, хто знищує не тіла, а душі. Невидима, а часто видима для оточуючих війна характерів, нашої недосконалості, самопевності в своїх «правильних» діях . Чим вона може закінчитися? « Мир Мій даю вам, мир Мій залишаю вам, не як світ дає, Я даю вам мир», – так часто співаємо ми ці слова, звернені до нас, але знову, чи усвідомлюємо ми про який саме мир говорить наш Господь. Так, Господи, ми тебе любимо, але жити в мирі, ну чомусь не можемо, або не хочемо.

То, можливо варто звернутися до свого серця і зупинити війну в ньому, ще раз наголосімо самі собі, щоб не радів той, хто хоче розвалити наші спільноти і нашими руками зранити нашого Господа, хто не піклується про наше спасіння, а навпаки. Тож не будьмо його спільниками, свідомо, чи не свідомо. Він тільки потирає руки і задоволено сміється від своїх успіхів. Пам’ятаємо, як святий Франциск, який бачив те, що не бачили інші, спостерігав, як на дахах міста, в якому мешканці воювали один з одним та обливали себе гарячою олією, сиділи представники злої сили і раділи їхній ненависті один до одного. Сумно, але не тільки в світі, але і в наших францисканських спільнотах, іноді відбувається духовна війна і , як ми вже говорили, переможців в ній не буде. « А тим часом одні кричали одне, а інші – друге, бо збори були безладні, і більша частина тих, що зійшлися, не знали, для чого вони зібралися. ( »Діяння святих апостолів»,р.19,32). Звичайно, це не про нас і не про християн, але чи не буваємо ми схожі на них?!

Чи немає самотніх братів і сестер і в наших спільнотах?! Очевидно, є, тільки ми не хочемо цього побачити. Часто так буває, що недоліки, які ми бачимо в інших і які нас дратують та викликають нашу злість, гнів, нетерпимість, насамперед є в нас самих, просто ми їх не бачимо, а Господь ставить на нашому шляху саме цих людей, чи різні прикрі ситуації, щоб перемінити нас. Але для цього потрібно наблизитися до самих себе, своїх сердець і допустити Господа до їхніх перемін. Для цього ми і стали францисканцями. « Якщо між вами заздрощі, суперечки і незгоди, то хіба ви не плотські? І чи не за людським звичаєм живете ? « ( Перше послання І до Коринфян святого апостола Павла. Розд.3). Пам’ятаймо про це. Всі ми з вами покликані до святості та апостольства. Святість починається з участі в Таїнствах Церкви, повній довірі до Бога та добрих справах, які випливають з миру в нашій душі, а відповідно нашій поведінці.

Тож попросімо Бога обілити наші одежі, бо святі не ті, що з усіх сторін є досконалими, а ті, які проходять через страждання, утиски,образи і зневажання, але зважуються допустити Господа до своїх сердець і дати згоду на переміни. «Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у нього пуста».( Послання святого апостола Якова,р.1). Якщо ми цього не хочемо, то не зважаючи на нашу зовнішню побожність, ми ніколи не зустрінемося з Живим Богом – Богом миру і любові! « Але я ні про що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю завершити мою діяльність і служіння, що я прийняв від Господа Ісуса: проповідувати Євангелії благодаті Божої». ( «Діяння святих Апостолів, розд.20,24»), – цими словами звертався до братів святий апостол Павло. А ми, які покликані до святості та апостольства в своєму середовищі, родині, спільноті, Церкві, світі ? Чи ми готові до цього, чи залишаємося тією посередністю, що не прагне бути такими?!

Я, особисто в це не вірю, щиро люблю всіх братів і сестер ФОС і тих, хто заблукав в якійсь ситуації, і тих, хто прагне її вирішити за допомогою , як я вже говорила, діяння Святого Духа і повчань Святого Франциска. Як храм високий збудувати, У котрий вхожі душі чисті, І як нам Господа пізнати, Коли ми всі – такі тернисті? Полиш себе – знайди мене, Тобі за це завжди воздасться. Господня милість не мине, Бо проживеш у Божій Ласці.

Нехай Милосердний Господь допоможе всім нам ставати кращими, зважаючи на нашу людську слабкість, бути не такими тернистими, бо Його милосердя і любов безмежні! Відсутність миру у світі, в родинах, в суспільних стосунках глибоко ранять наші серця. Вбити можна фізично, вбити можна і словом.

Страждають ті, хто залишаються без рідних і близьких і не тільки в воєнний час, але і посеред мирного неба, страждають і ті, які забули про своїх батьків – не моляться за них і не відвідують їхні могили, страждають і ті, які недостатньо любили і не можуть вже віддати це сторицею. Що ж робити? Просити Божої благодаті на вміння прощати, вміння любити, не відповідати злом на зло, а бачити в кожній людини частинку Божу. Нехай наша молитва лине вгору до Господа, Який дає надію на вічне життя, Який є Богом Живих і приносить спокій і надію! О Боже, просвітли той розум, Який від декого відбіг, Для недруга ми смерті просим Й легкого щасті від доріг. Тому і люди всі воюють І в боротьбі тій зичать зла, Що вчення Божого не чують, Не п’ють довіри з джерела. Допоможи нам, Господи, вибрати шляхи любові і жити в мирі та добрі, прославляючи Тебе своєю поведінкою і вчинками, щоб святий Франциск радів та пишався своїми послідовниками – світськими францисканцями. Нинішній світ потребує святого Франциска, тобто і нас з вами, дорогі брати і сестри! Не зраджуймо нашого Господа Ісуса Христа, шлях Якого ми за прикладом святого Франциска обрали ! Шляхи любові Шляхи, шляхи…

Які неоднакові Вони у зради й щирої любові, Їх люди вибирають різно: Ступають то зарання, то запізно. Шляхи любові – то життя коріння, Без котрого світ став би сивим тлінням. Доріг меридіани й паралелі Квітучим садом роблять і пустелі.

Путі сумнівні глушать землю рідну, Де йдуть вони – нема садів там плідних. В ім’я любові, щастя і цвітіння Отруйне повирубуймо коріння. Миру та добра ! Завжди і всюди ! Нехай наше життя вінчає Небо, Нехай благословляє кожне слово, Як паросток зернити жити будем, Що витікає з Божої любові !!!

 

Сестра  ФОС Людмила Павловська