Мати у собі Святого Духа #2



2. ДУХ СВЯТИЙ У ЖИТТІ ХРИСТИЯНИНА

Таїнство Хрещення та його значення

о. Томаш Кригер OFM Cap

В обряді початку періоду впровадження до Францисканського Ордену Світських, тобто прийняття до Постулату, священик каже: Досконалість християнського життя, до котрого є покликані усі вірні, а особливо послідовники св. Франциска, вимагає праці над розвитком чеснот та дарів Святого Духа, які ми отримали в Таїнствах Хрещення та Миропомазання (Ритуал ФОС). Після цих слів кандидати до францисканського способу життя зі свічкою підпаленою від Пасхалу обновлюють обітниці Хрещення.


Святий Дух в своїй творчій силі збудив в їхніх серцях шляхетне прагнення крокування дорогою Франциска і так в них помножив благодать Хрещення, що вони вирішили більш свідомо переживати те, ким вони є, як світські християни. Звернення до першого Таїнства християнської ініціації є ключовим. В Хрещенні розпочалася наша пригода з Триєдиним Богом.

Наступним моментом у спільноті ФОС, коли ми повертаємось до Таїнства Хрещення – є Обітниця. В церемонії прийняття обітниць євангелічного життя, після проповіді чуємо запитання: Через Хрещення ми стали членами Божого Люду, (…) щоб ми були свідками Христа в житті і в словах; – чи хочете ще тісніше з’єднатися з Церквою, а також сприяти її постійному відновленню, та виконанню її місії серед людей? (Ритуал ФОС). Це є наступне нагадування факту, коли ми були занурені у воду в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Основні дані про Хрещення.

Хрещення було знане в Старому Завіті як обмивання з гріхів. Такого хрещення уділяв Йоан Хреститель. Це старозавітне хрещення було подібним до миття посуду. Гріх – це бруд. Миття усуває бруд і посуд знову стає чистим, придатним до вживання, тобто посуд вважався добрим для використання. Це був свого роду покутний акт, заклик до навернення, аби швидше виправити своє життя. Таке розуміння хрещення належало до світу добра. Багато людей на землі тільки так бачить Хрещення. Обмивання водою в Старому Завіті символізувало перехід з однієї реальності в другу. Насамперед це був перехід через Червоне море, котрий відкрив ізраїльтянам дорогу з єгипетської неволі до свободи. Наступним був перехід річки Йордан (пор. Іс.Нав 3,14-17), котрий розпочав захоплення та посідання Обітованої Землі, тобто здійснення Божих Обітниць. Хрещення в часах Старого Завіту можна було повторювати. Так розуміють ритуальне обмивання в інших релігіях, наприклад, в індуїзмі. Ганг це свята річка і багато вірних індусів очищуються в ній від гріхів.

Натомість Таїнство Хрещення це не тільки очищення людини з гріхів і повернення її в світ добра, щоб добре служила, а коли забрудниться, тоді її знову потрібно обмити. Хрещення в Церкві не тільки очищає з гріхів, але наповнює посуд святістю, Духом Святим, життям самого Бога. Наша душа є не тільки вимитою і залишеною пустою, але є наповнена святістю! Господь Ісус не потребував обмиття, тобто хрещення, тому що не мав гріхів. Але як Людський син, тобто як людина хотів нам показати приклад, що ми повинні чинити. Це він об’явив на початку своєї публічної діяльності над річкою Йорданом. В присутності Йоана хрестителя Христос був наповнений Святим Духом. Коли Ісус з Назарету вийшов з води на берег Йордану, Дух Святий в постаті білого голуба зійшов на Нього (Лк. 3.22).

В очах Бога Таїнство Хрещення є несамовито великою подією. Хрещення в’єднує особу в орбіту святості життя. Це означає, що впроваджує в орбіту добра і далі ще в орбіту святості. Тут діє освячуючий Дух Святий. Шістнадцять віків Церква не вела метричних книг. Враховувалося свідчення живої віри, як тих, хто уділяє хрещення, так і тих, хто хреститься. Є кілька таїнств, котрі уділяються урочисто, і котрі записуються в парафіяльні книги: Хрещення, Перше Святе Причастя, Таїнство Шлюбу, і Таїнство Священицьких свячень. Це інституційна, формальна сторона уділення та прийняття цих Таїнств.

Зараз багато сучасних християн опускає Таїнства до рівня формальності! Для них Таїнство як форма стало набагато важливішим ніж його духовний вимір. Небагатьох уже цікавить те, що новоохрещені є

- святими,

- стали помешканням Святого Духа,

- отримали Його перші дари,

- є дітьми Бога,

- мають неспотворений образ (незмивну печатку, постійний рубець) приналежності до Христа, що зобов’язує їх до християнського стилю життя.

Це є Таїнство впровадження в Церкву, котра є місцем де довершується спасіння. Плідність Таїнства Хрещення пов’язується зі слуханням Слова Божого. Франциск з Асижу визнає за св. Апостолом Павлом, що віра народжується зі слухання і є необхідною для спасіння: Щоб знали, що так подобається Богу, нехай проголошують Слово Боже, щоб [люди] повірили в Бога Отця всемогутнього і Сина Його і Духа Святого, Сотворителя усіх речей, Відкупителя і Спасителя усіх вірних, і аби прийняли Хрещення і були християнами, бо не можуть бути спасенні, якщо не приймуть хрещення і не будуть правдивими християнами з духа, тому що хто не відродиться з води і Духа Святого не може увійти до Царства Божого (Йн. 3,5). (Уривки з лекції про Регулу Гуго Діньського).

 

Чим відрізняється охрещений від неохрещеного?

На таке запитання в повноті може відповісти лише охрещений, тому що він знає в чому бере участь, ким є, і чим є наповнений. Неохрещений не знає і не може того знати. Відповідь є доступна виключно для людей, які вірують в Ісуса Христа. Кожна людина, яка ходить по нашій планеті є створена Богом. Кожна особа на землі існує, тому що цього захотів Бог. Цю правду визнає певно кожна релігія. Але охрещений є не тільки створений Богом, але він від Бога народився. Отримує Божественне життя, тому для нього Той, хто його народив є Отцем, а він є Його дитям. Хрещення - це занурення в навколоплідні води!, а без цих вод немає народження до життя. Потрібно сказати, що ніхто з неохрещених не є дитиною Божою. Є тільки Його сотворінням. Це народження Богом має свої наслідки. Бог є моїм Татком, і мене зобов’язують правила, які панують в домі Отця. Один тато розповідав про свого сина-підлітка, що він не хотів ходити на уроки релігії та до храму. Він аргументував це звичаями, які панують в родині його близького приятеля: «Але Новаки не ходять на релігію і до храму» – переконував син свого батька. Одного дня тато взяв сина на чоловічу розмову і говорить: «від завтрашнього дня йдеш до Новаків. Зміниш прізвище на Новак. Будеш належати до родини Новаків. Якщо хочеш жити, як Новаки, то будеш жити у Новаків і будеш Новак.» Син замовк. Тато продовжив: «Ми Ковальські. Від діда прадіда, Ковальські ходять на уроки релігії і до храму. Вибирай!» Ця розмова притисла юнака до стінки. Він прийняв рішення жити як родина Ковальських.

Принципи Небесного Отця зводяться до вимог Його любові. Істотою цієї любові є життя для когось, а не для себе, тобто це є здійсненням волі Отця Небесного. Тебе робить щасливим життя для добра інших. Друга риса охрещеної людини полягає в тому, що вона обирає жити за зразком, який залишив Єдинородний Син Божий Ісус Христос. Він оселився на землі і показав, як жити в середовищі глибоко віруючих людей. До них належали Марія, Йосип, Єлизавета, Захарія, Симеон, Анна і т.д. Також показав, як потрібно жити серед фарисеїв, тобто лицемірних людей, які виявляють релігійні практики без змісту, які є лише релігійними акторами. Живуть виконуючи свою волю, а не волю Всевишнього. Показав також, як жити серед поган, серед невіруючих. З ними слід вести вмілий діалог. У Євангелії вони представлені Пилатом і його легіонерами.

Третьою рисою охрещеної людини є перспектива вічного життя. Це надія переходу в новий світ, ніби в нову галактику, де є інші закони, ніж закони життя на землі. Гарантує це воскреслий Ісус. Як охрещений, я маю зовсім іншу перспективу перед собою.

Четверта риса – мистецтво брати повну відповідальність перед Богом за кожен вчинок, за кожне сказане слово і навіть за рішення, прийняті таємно. Цей стиль життя, продемонстрований у вищезгаданих рисах, робить охрещеного відмінним від усіх не охрещених. Вони можуть дивуватися, але охрещений не дивується. Він знає, ким він є, і які завдання до виконання має на землі. До щастя мені нічого більше не потрібно, тому що мати такого Отця означає володіти усім, що Він має, тому що все це є також і моїм. Цей Батько на додаток є ще і милосердним, і якщо я Його ображу, Він готовий мені пробачити. Ті з нас, хто знає, ким він є після хрещення, тобто з Кого є народжений, знає про Божу любов і милосердя. Це світ, в який ми запрошені через Христа в Дусі Святому.

Боже середовище

Через хрещення ми входимо в Боже середовище. Зустрічаємось із Богом як Отцем, з Ісусом Христом як нашим Братом і Відкупителем, а також з Духом Святим, котрий провадить нас до повної зрілості у вірі. Коли ми так розуміємо хрещення. То це провадить нас до глибшого розуміння таємниці Триєдиного Бога. Від моменту хрещення християнин ніколи не є сам. В кожну хвилину він може сказати: Авва! Тато!, віруючи, що Бог його обдаровує батьківською любов’ю. Може також сказати Ісусові: Брате, розраховую на Тебе! Може увійти в гармонію Божої любові через Духа Святого. Охрещене немовля цього щастя ще не розуміє, але пізнаючи Бога Отця і Сина і Святого Духа, поволі буде входити в світ цього Божого щастя.

У хрещення є другий вимір – назвемо його середовищем віруючих людей. Ніхто не може охреститися сам. Хрещення як Таїнство передається в руки віруючих людей, які бажають його уділяти. З самого початку намагалися мати свідків хрещення. Не лише для того, щоб підтвердити факт уділення хрещення, коли ще не велися метричні записи, а щоб вони створювали громаду віруючих для охрещених. Бо Хрещення вводить не лише в середовище життя Пресвятої Трійці, а й у середовище людей, які увірували в Христа, які живуть християнськими цінностями, належать до спільноти Церкви та виявляють красу та визвольну силу Євангелія. Батьки, які вирішують охрестити дитину, і хресні батьки – це перші серця, запалені вогнем віри, від якого  запалить своє серце новохрещений. Це міні-середовище віри.

На річці Йордан під час хрещення Ісуса Христа пролунав голос, який був звернений до кожного з нас під час нашого хрещення: ти мій улюблений син, моя улюблена донько, в тобі маю своє уподобання (пор. Мк. 1,11). За словами Апостола народів – св. Павла, це акт усиновлення нас як дітей Божих.

Вимір Хрещення у середовищі був розкритий у день П’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на зібраних у горниці, вже не у вигляді голуба, а як знак вогняних язиків. Таким чином на землі було розпалене вогнище Божого середовища. У цьому вогнищі найважливішими є серця, які палають поряд одне з одним. Їхній жар уділяється іншим. Дякуємо Найвищому за ті перші розпалені вірою серця, імена котрих ми знаємо. Часто це були серця наших батьків, і тому потрібно огорнути їх молитвою. Можливо, також варто з перспективи років, в ім’я істини, оцінити ступінь їхньої віри та читабельність їхнього свідчення. В такій ситуації часта подяка єднається з молитвою прохання за них. В дитинстві батьки є відповідальними за дітей. А пізніше дозрілість у вірі дітей виражається в їхній відповідальності за життя вірою їхніх стареньких батьків. Потрібно подбати про релігійне і сакраментальне життя стареньких батьків.

Наступні розпалені вірою серця це наші хресні, або інші люди, котрі передали нам свідчення віри в Ісуса Христа. Знаємо їхні імена. Потрібно дякувати Богові за них, але також варто об’єктивно оцінити рівень їхньої віри та читабельність їхнього свідчення про життя Євангелієм через багато років. Подячну молитву за них можна також поєднати з проханням до Бога прийняти їх до Себе.

Є події, які вражають. Інженер, відповідальний за будівництво дамби, помирав від раку. На смертному одрі він зізнався, що найбільше завдячує своєму хрещенику. Він сказав: Коли я тримав його на своїх руках під час хрещення, моя віра як хрещеного батька була дуже слабкою, але коли я спостерігав його християнську відданість під час та після навчання, я зіткнувся з багатьма запитаннями, і мій хрещеник охоче відповідав на них. Тепер я в мирі серця чекаю неминучої смерті. А найближчий моєму серцю є мій хрещеник.

Під час хрещення, хресні відповідають за дитину, а коли вона в вірі підростає, уже вона відповідає за хресних.

Хрещення це поєднання нас у вогнищі, тобто Божому середовищі. Якщо воно палає високим полум’ям, то притягує людей, які живуть у світі темряви і запрошує їх до участі в цьому середовищі, котрим є Церква. Світські Францисканці є поховані і воскреслі разом із Христом через Хрещення, котре чинить їх живими членами Церкви, а ще більше з’єднані з Нею через Обітницю, вони повинні ставати свідками та знаряддям Її місії серед людей, засвідчуючи про Христа життям та словом. (Регула ФОС 6). Через Таїнство Хрещення ми стали посвячені (консекровані) Богу. Ця приналежність до Бога та посвячення Йому стає ще більш видимою через Обітницю Євангельських Рад. Францисканська Обітниця не лише єднає нас із Богом, а ще більше пов’язує, об’єднує та інтегрує з Церквою. Будьмо завжди вдячні за те, що належимо до середовища, в якому кожне серце горить вірою і зичливістю, миром і добром. Якщо ти свідомий охрещений францисканець, це означає, що ти не розтратив благодать Таїнства Хрещення, живеш з Христом і співпрацюєш зі Святим Духом за прикладом Святого з Ассизі.

 

Переклад: Діана Зав’ялова OFS