Медитація, францисканська медитація



СКАРБИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ

о. Ян Фібек OFM Cap

У слова «медитація» є декілька значень. Саме слово походить від латинського meditatio - роздумувати, розважати. Це може бути розважання над істинами віри, філософськими, моральними чи духовними проблемами.


Тут мова йтиме про внутрішню розумову молитву під час розважання над Словом Божим - поживу для душі. За словами Терези Авільської мова йде не про те, щоб багато думати, а, щоб навчитися любити – багато любити. Християнська медитація - це насамперед читання Слова Божого у поставі послуху та любові. І не тільки читання, а й виконання. Вона запалює серце і дух, як говорить Святе Письмо: «Розпалилося серце моє у моєму нутрі, палає вогонь від мого роздумування…» (Пс.38.4).

Можна сказати, що християнська медитація стосується самого Одкровення, спасенних подій, які Бог чинить в історії спасіння, в Ісусі Христі і в Церкві. Таке розважання має діяти в нас, як очищення та просвітлення нашої віри. Це ще один спосіб молитви: вона підносить серце до Бога та переображує наше життя. Її мета - пізнати Христа. Через пізнання Ісуса Христа в Слові така молитва робить нас учасниками в справах Божих, відкриваючи Його волю та спонукаючи до навернення. Медитація, яка проживається як молитва зустрічі з Господом стає джерелом радості та життя, сили та натхнення. Тут важливо відрізняти її від молитви споглядання - духовного пізнання Бога, бо медитація - це молитва дії, молитва, що спонукає нас до дій.

Пречиста Діва Марія дає нам перший приклад християнської медитації, зберігаючи у своєму Серці всі слова, сказані про Ісуса та Ісусом (пор. Лк. 2.19). Це ключовий момент медитації: збирати та з любов’ю зберігати у своєму серці Слово Боже. Марія, яка носила в серці події та слова, пов’язані з Ісусом Христом, вчилася їх розуміти, відкривати їх внутрішній духовний зміст. Медитувати - значить носити в серці Ісуса Христа та всі пов’язані з Ним події, Його слова, поставу, дії.

В Церкві є багато чудових традицій медитації, що збагачують молитовне життя вірних. В IV столітті відомий був спосіб молитви, який описує Йоан Кассіян. Це безперервне повторювання слів з Псалма 69 «Поквапся спасти мене, Боже, Господи, поспіши ж на поміч мені!». Це вірш щоденного повторення в Літургії Годин. Настанова молитися короткими зверненнями, що захищають від розсіяності думок, зберігає дух у зосередженому поклонінні. Це можуть бути також інші вірші Святого Письма чи короткі звернення до Ісуса та Марії. Це так звана молитва-вигук або коротка молитва, яка проникає в серце більше, ніж у наші думки. Східна Церква практикує віками так звану Ісусову молитву «Ісусе, Сину Давида, Сину Божий, помилуй мене, грішного» (пор.Лк.18:39).

Інший вид медитації виник у колах бенедиктинської традиції. Називається він lectio divina. Свій теперішній вигляд ця молитва набула в XII столітті завдяки Гуіго ІІ Картузіанеця. В своїй книзі «Сходи для ченців» (російською «Лествица затворника») він пише, що розважання душі відкривають чотири духовні ступені - читання, розважання, молитва та споглядання. Це він пояснює таким чином:

читання (lectio) - діяльне уважне роздумування над Словом Святого Письма;

розважання (meditatio) - ревне пізнання розумом схованої істини;

молитва (oratio) - побожний труд серця, який полягає на віддаленню від зла та пошуках добра;

споглядання (contemplatio) - піднесення до Бога свого стривоженого розуму, який передчуває вічне блаженство.

Ключовим моментом тут є саме медитація - пізнання прихованої істини, входження в таємниче бачення, відвертість Бога, Його одкровення людині. Дуже цікаву назву дали цій молитві - ruminare - тобто ретельне «пережовування» слів Бога, що означає дуже ревне, старанне пізнання.

Ще один спосіб медитації викладено в книзі «Хмара незнання» невідомого середньовічного автора. Вона виникла в католицькому осередку в Англії. Автор пише: «Вознеси своє серце до Бога у смиренному акті любові, роблячи це тільки заради Нього самого і не дивлячись на ті блага, які є у Нього. Нехай будь-яка думка поза Ним буде тобі огидна і не займає твій розум і волю… Запитай, як мені думати про Бога і хто Він? Твоє питання вводить мене у пітьму, у хмару незнання, куди Я поведу і тебе. Пронизуй свою непроникну хмару незнання загостреним мечем палкої любові і не втомлюйся, щоб не сталося в дорозі…» Ця дорога - досконала духовна скорбота, той рід печалі, що породжений наготою пізнання себе самого та власної гріховності, а метод полягає на усвідомленні свого незнання Бога і себе самого та Його пронизуванні Любов’ю, як промінь світла пронизує темряву, так Його любов пронизує душу. Це світло та цю палку любов проси у Бога з повним усвідомленням своєї темряви незнання та неспроможності любити, якщо Він тобі цього не дасть. то не будеш мати. Цей метод медитації співвідноситься зі словами святого Августина, який говорив, що молитва це не багатослів’я, а невтомне та побожне піднесення серця до Того, Хто Сам є молитвою та до Кого звертаємося. Ключові слова тут - любовне пізнання.

Сульпіціанський метод медитації

на якому виховані покоління французьких католиків, має чотири основні риси:

1. Ісус перед очима - адорація чи споглядання Ісуса.

2. Ісус у серці - святе духовне Причастя, єднання з Ісусом.

3. Ісус в руках - співробітництво або постанова, обітниця Богу.

4. Духовний букет - це вибір однієї головної думки пережитої в медитації, яка буде супроводжувати тебе протягом дня чи певного часу.

Медитація кармелітська складається з трьох компонентів:

1. Входження в присутність Бога, стати перед Ним у правді.

2. Уявлення собі подій Євангелія так, щоб Євангеліє проходило через серце.

3. Любовна бесіда, яка переходить у любовну увагу, внутрішнє спілкування з Богом (tratar).

Для цього методу ключовим поняттям є любовна увага, зосередженість (atención amorosa). Свята Тереза Авільська називає медитацію усамітненою розмовою, багаторазовою зустріччю з Тим, про Кого знаю, що Він мене любить.

Єдиною рисою спільною для усіх способів медитації є входження в присутність Бога, в історію Спасіння та щира розмова з Ним. Це уважне перебування в Божій присутності, а не в своїх чуттєвих чи душевних станах, розважання про Бога, а не про себе, розмова з Ним, а не з самим собою. Це не власна недосконала любов до Нього, а Його спасенна Любов до нас. Християнська медитація можлива тільки там, де Бог об’являє себе як Людина (Христос) і відкриває нам глибини Божі. Таким чином християнська медитація може відбутися тільки там, де є виключно тихе, покірне і смиренне споглядання з любов’ю Боголюдини: прагнення пізнавати Христа, розуміти Христа, щоб уподібнитися до Нього. Євангеліє має проникати в наше серце і залишатися в ньому назавжди, а медитація  - допомогти нам віднайти в нас подобу Божу, дану нам й оновлену в Ісусі Христі, в Його людській природі.

Ангел Сілезький, священик-францисканець, містик XVII століття, який народився у Вроцлаві, писав, що: «Якби серце твоє стало яслами, Бог знову прийшов би на цю землю як дитя». Медитація - це процес, який дає Богу можливість народитися в нас і через нас для інших. Дякуючи молитві медитації людина вчиться дивитися на світ і саме життя очима Бога, бачити те, що бачить Він і так, як Він. Святий Альфонс Лігуорі, якого Папа Пій XI назвав Учителем Молитви, ключем медитації називає акт любові. Його улюблена фраза, автором якої є св. Франциск Салезький є «Cor ad cor loquitur» - серце говорить до серця!

Тож, коли молишся, то говори серцем щирим і відкритим до Серця твого Бога, бо Він тебе любить!

Для інформації:

  • tratar – слово іспанське. В духовності кармелітській св. Йоана від Хреста. Філософ-монахиня св. Тереза Бенедикта від Хреста (Едита Штайн) коментує так: в містиці кармелітській виділяють два важливих слова: mirar – дивитися з подивом і tratar – перебувати близько, що означає – інтимні (глибоко особисті) відносини з Господом.
  • atención amorosaісп. Увага [сповнена] любові. Цей вираз також є у св. Йоана від Хреста.
  • Сульпіціанський – від французського містика XVII століття Жана Жака Ольє, засновника згромадження сульпиціанців (Спільнота священиків Святого Сульпіса, які спеціалізуються на формації священиків).

 

ФРАНЦИСКАНСЬКА МЕДИТАЦІЯ

Дуже гарні зауваження до молитви залишив нам святий Бонавентура. В книзі «Шлях душі до Бога» він пише: «Людина розумом своїм повинна піднестися понад цим світом, який ще можна пізнавати почуттями. Більше того, вона повинна піднестися понад себе саму. В цім піднесенні сам Христос - Дорога і Двері, і Життя… Хто рішуче і цілковито звертається до Христа, з вірою, надією та любов’ю, побожністю, захопленням, радістю, вшануванням, вдячністю та прославленням дивлячись на Нього, повислого на Хресті, той з Ним самим звершить Пасху - перехід, щоб скуштувати сховану манну».

Метод францисканської медитації складається з трьох частин:

1. Ісус в очах - адорація чи споглядання Ісуса. Джерелом є чотири Євангелія.

2. Ісус у серці - розважання у серці, як Марія. Це як святе духовне Причастя.

3. Ісус в руках - співробітництво або постанова. Обітниця Богу – хочу стати як Ти, Госпди!

Відмінність францисканської медитації не тільки в тому, що беруться до читання лише сторінки чотирьох Євангелій, але й у постановці мети та їх виконанні: уподібнитися до Ісуса Христа в усьому, що ми бачимо, в Його діях, погляді, почуттях, поведінці, словах, молитві… в усьому цьому уподібнитися до Христа, іти за Ним «крок у крок», за прикладом святого Франциска і таким чином, як це робив він. Можна стверджувати, що така медитація є не просто молитвою розважання та любовного єднання з Христом через Слово Боже - це практичне керівництво на дорозі життя, наука Самого Христа, звернена безпосередньо до мого серця. Ключ розуміння Євангеліє - Любов, якою Бог полюбив нас і дав Сина Свого Єдиного, як приклад, як жертву відкуплення, як живе Слово, що нас провадить. Євангелія - це Сам Христос присутній серед нас. Йди по цій дорозі і не бійся!

Ревізія життя як іспит совісті

У пошуках ідентичності Францисканського Ордену, у практичному відродженні його духовності (також III Ордену), неоціненну роль завжди відігравало повернення до джерел покликання, яке було відношеннями між людиною і Триєдиним Богом, особливо в особі Ісуса Христа, розіп'ятого за гріхи людей та Воскреслого, Котрий показав своє обличчя у Сан Дам'яно. Досвідчення особи Господа Бога, яка піднімає грішника і показує йому подальше завдання щодо життя у Церкві, найбільш повно реалізується в біографії св. Франциска, а вивчення її стало для кожного з нас даром переміни і закликом до наслідування.

Що ж робити, щоби іспит совісті – тобто щирий погляд на наше грішне життя – приносив благословенні плоди навернення, як це було у житті св. Франциска? Треба порівняти те, що стало сенсом життя Сина Людського на землі з тим, що становить сенс нашого щоденного життя. Поставити перед собою sacrum i profanum, тобто святість і гріховність – найкраще підсумовує це порівняння молитва Святого з Ассизі: «Хто Ти і хто я, Боже?». Очевидно, що такий іспит сумління, порівняння зі Словом Божим нашого щоденного життя, став певною формою елітного розважання (проте не перед тим, коли вже йдемо спати). Ревізія життя має бути поєднанням із живим Словом Божим, укритим у Святому Письмі; можливо поєднанням із життям святих, особливо св. Франциска, які жили словами Євангеліє щодня. Тож нам потрібен час та місце для медитації.

Важливим є рішення вибрати той чи інший фрагмент Євангеліє для медитації. Маємо таким чином вибирати фрагмент для медитації, щоб мати можливість порівняти своє життя з описаним, наприклад у притчі чи історії з життя Ісуса, щоб аналізуючи біблійні образи, ставити собі запитання щодо способу власного життя. Таким чином ми робимо порівняння свого життя з життям, способом дії та словами Самого Господа Ісуса, щоб наслідувати Його у своєму житті. Іншим способом медитації можуть бути повчання Святих Апостолів, які застосовуємо до себе, наприклад, слова про досконалу любов.

Ще однією темою медитації є життєписи, повчання та молитви св. Франциска, які так само сприймаємо як звернені особисто до нас. Якщо у перших двох темах медитації, чотирьох Євангеліях та посланнях Апостолів, ревізія життя стосується фундаментальних питань, таких як відносини з Богом і ближніми, то у третій - способу нашого францисканського життя особистого та спільнотового, як ревізія вірності покликанню та зростання (чи деградації) духовного життя.

Питання, які можемо собі поставити в такому іспиті сумління, згідно зі Словом Божим: якою є моя віра? Довіра до Бога? Постава щодо страждання серед життєвих бур? Вірність молитві? Вірність Церкві? Дивлячись на Самого Господа Ісуса, запитаю себе, чи я готовий пробачати, навіть тоді, коли не просять пробачення; чи готовий змилосердитися над бідним, навіть тоді, коли він не просить про милосердя? Іншими словами, наскільки я готовий уподібнюватися до Ісуса у своїй щоденності, наслідувати Його, брати свій хрест кожного дня та йти за Ним, виконуючи волю Отця?

Або є ще інший спосіб:

розважаючи над молитвою прослави Бога святого Франциска з Ассізі, чи я можу сказати про себе, як про дитя Небесного Отця, що я «є ласкавий», «терпеливий», «милосердний»? Чи прагну цього уподібнення до Божого Сина? Вже не треба ставити багато запитань, коли Святий Дух просвітлює наші духовні очі, щоб бачити Ісуса і бачити себе, як Він нас бачить. Запрошення Франциска, щоб випросив для нас переміну, яка демаскує наш укритий егоїзм, псевдо духовну поставу, самовпевненість та самоправедність, пиху та інші гріховні нахили. Бо не може просити про навернення той, хто вважає, що чогось досягнув. Викривають нашу совість ці останні слова Франциска перед його смертю: «Навертаймося, брати, бо ми ще нічого не зробили».

Остаточною метою медитації, особливо над Словом Божим в Євангеліє, яке є для нас головною дорогою до розвитку і поглиблення відносин з Богом і Церквою, допровадить нас не стільки до іспиту сумління згідно 10 Заповідей (хоча це важливо і варто практикувати це), але допоможе розібратись у стосунках з кожною Особою Пресвятої Трійці, стосунках із самим собою та ближніми, вірністю Церкві – усім тим, що безпосередньо торкається нашої особистості. Важливо тільки дотримуватися францисканської схеми медитації: бачити, прийняти до серця, діяти.

Бачити (Ісус в очах). Уявити собі сцену з Євангеліє – це завдання не тільки для почуттів, як це має місце у розважанні над Святим Письмом, але побачити Ісуса у конкретних обставинах: як Він діє, як реагує, як вибудовує стосунки з людьми. Ключем до розуміння Ісуса є любов, яка привела Його у світ, до грішних людей, в їх історію та відносини.

Прийняти до серця (Ісус у серці) – це можливо тільки тоді, коли дозволимо Святому Духу торкатися наших найглибших струн, входити у нашу душу якомога глибше, в укриті від нас самих куточки, де ховаємо своє справжнє грішне і слабке, часто дуже зранене «я». Потрібен час і наша вільна воля, щоб Він діяв в нас зсередини, наш дозвіл на усе, що Святий Дух захоче в нас робити, міняти. Прагнення і прохання про особисте навернення; прийняття спасенного болю, пов’язаного з викриттям гріховності і слабкості людини. Бог лікує, навертає та міняє, але нічого не буде робитиме, якщо в нас є страх і недовіра. Треба також пам’ятати про ворога душі, «отця брехні», який докладе всіх можливих і неможливих зусиль, щоб ми не зустрілися з Богом і з правдою про себе. Важливо побачити і викрити цей процес, щоб замість відчуття самозадоволення, бо «було нам добре» під час молитви, плодом медитації стали - скрушення та досвідчення своїх слабкостей. Отже, щоб ми не залишилися ні з чим через неправдиве сприйняття Божого Слова, спротив, страх та інші омани.

Діяння (Ісус у руках). Воно народжується в нас самостійно спираючись на конкретність Божого Слова, щоб не плутати заохочення і добрих намірів з самою дією. Зупинитися на самих тільки намірах виправитися та нічого не зробити для цього – велика втрата для нашого сумління. Потрібні конкретні постанови, щоб виконати вказівки Духа, але потрібна також молитва, покірне прохання, щоб Бог провадив нас на вибраній добрій дорозі і дав силу, мужність, час і місце, щоб могли виконати конкретну постанову виправити своє життя. «Шукайте і знайдете» можна віднести до шукання навернення через медитацію, «стукайте і відчинять» - до дії Святого Духа, Котрий відкриває нам правду про Бога і про нас самих, «просіть і отримаєте» - до конкретного виправлення життя, зростання та розвитку в Дусі, щоб врешті досягнути мети такої ревізії життя – уподібнення до Божого Сина, нашого Господа Ісуса Христа.

Амінь!