Як прийде година,
Землю я покину
І до Тебе, Боже мій,
Радісно полину !
Якось мені сказали, щоб змінила тему,
Писала про усе, що в світі нині є,
Та головна у мене тема – радість спілкування з Богом,
У тому щастя є, мій Господи, моє.
Наближається час закінчення земного паломництва, коли він закінчиться ніхто з нас не знає, в тому числі і я, але старість, яка настирливо стукає в двері мого духовного і фізичного дому, попереджує, застерігає і пропонує. Що пропонує: усвідомити це і використати для навернення, поки що є невблаганний час! Тому і приходять молитовні роздуми. Отримала застереження від інших, чи не забагато я розмовляю з Богом, таким Великим і Незбагненним, така маленька піщинка беру на себе сміливість турбувати Його своїми маленькими особистими проблемами. Ні, бо я розмовляю зі своїм Небесним люблячим Батьком, і, крім Нього, мало вже кому я потрібна. Поступово зникають друзі,у рідних чимало своїх проблем, навкруги війна. Слухавка телефону більше мовчить, ніж розмовляє. Корона своєї «величі» і необхідність всім поступово зникає, залишається одинокість і самотність. Ні, не самотність, поруч Господь, Він в моєму серці серед неймовірних фізичних болів утішає і пригортає до Себе.
Продовжується пошук стежки до Неба, переосмислення мого земного життя і його марнотратства. Допоможи, Господи! Пресвята Діва Маріє, охороняй мене в цій дорозі!
« « «
Стеблину розхитує вітер,
Додолу він прагне схилити,
Та Бог її міцно тримає,
Не перестаючи любити!
Тоншає стеблина з роками,
Здається, ну що там зламати,
Та важко це тим зрозуміти,
Хто Бога не хоче пізнати!
І може пошкоджена бути,
Бо все-таки зрілий вже вік,
Та дух піднімає угору
Й щасливий у тім чоловік.
Беззахисна жінка з роками –
В минулому вся вже краса,
Не чує, не бачить, чомусь забуває,
Частіше приходить гроза.
І нині уваги ніхто не звертає,
Питають, чи знає свій вік?
А що ж вона хоче?!
Любові бажає, і сум, щоб назавжди утік.
«Так, знаю», – тихенько шепоче,
Мій вік не змінити і з ним мені жить,
А те, що душа ще і нині співає
То Бог її любить і Духом живить.
Про це вона хоче усім розказати,
Що ще вона в світі живе,
Господь її любить – кохану дитину
І в цьому надію їй шле!
« « «
Тимчасовість цього світу
На порозі вже стоїть
І питається, як хочеш
Світ земний цей завершить?!
Посміхнулась я до неї –
Це питання не до нас,
Якби знала я, шановна,
Коли прийде той мій час.
Що зробила б я – не знаю,
Щоби кращою вже стати,
Але хочу я у тебе,
Також, дещо запитати?
Ти, мабуть, чимало знаєш,
Та не хочеш розказати,
Недарма мене питаєш,
Як я буду зустрічати…
Ту, яка прийде на зміну
Тимчасовості моїй,
І тоді я світ покину
У безпечності своїй.
Бо не все могла зробити,
Те, що мала би зробить,
Прагла, як могла, я жити,
Головне, могла б спішить!
А тепер мене питаєш,
Ні, раніше б нагадати,
Що наш час не зупинити,
Як тепер не вболівати?!
Посміхнувсь Господь до мене,
Бо всі відповіді знає,
І, напевно, що у небі
Нас, дітей Своїх, чекає!!!
« « «
Якби Господь спитав мене сьогодні :
«Чи хочеш, щоби я тебе забрав?!»
Я зупинилась би в своєму серці
І голос у сумлінні прошептав.
«Звичайно так, улюблений мій Боже,
Ну, хто не хоче, щоб прийти до Тебе,
Але чи я готова вже до зустрічі з Тобою,
Хоча і є у ній моя потреба .
Чи щось змінилось вже в моєму серці,
З тих пір, коли зустрілася з Тобою,
Чи я живу у злагоді та терції
В музичній гамі й чую душу свою ?!»
На ці питання відповідь відсутня,
Бо я себе в собі до цього часу не знайшла,
Та, Господи, Твоя є воля Всемогутня,
Вона оцінить всі мої діла.
« « «
Кожен день і кожна мить,
Богом вділена година,
Швидко на землі летить,
А дорога йде до Сина !
Бог Отець на нас чекає,
Син говорить, як нам йти,
Дух Святий допомагає,
Як із неї не зійти.
Тільки чути треба добре,
Вуха Духові відкрити,
І тоді все буде миле,
Що вдалося вже прожити.
Ще миліше, що чекає,
Бо підніме нас увись,
А для того, хто не знає,
Скаже, друже схаменись !
Подивись на все інакше,
І живи, як не колись,
Щастя буде не збагненне
На землі, і там, і скрізь!
« « «
Я все ще ходжу по землі,
Її на дотик відчуваю,
Але думки мої у Небі –
До Нього духом я літаю!
Прости мене, моя земля,
Що стільки років, як ходила,
Любила я тебе, мов матір,
Та більше Небо я любила.
Дивлюсь – краса, що навкруги,
Мене і нині обіймає,
Та тимчасовістю своєю
Вона мене застерігає!
Скажу я їй: « Прощай, земля» –
І полечу у Небо синє,
« За все я дякую тобі –
Була з тобою я щаслива!».
« « «
Світ, що рушиться, страждає,
Після того, як – згрішив,
Вседозволеність блукає –
Вибила його із сил!
Кожен вже живе, як хоче,
І про Господа забув,
А свої людські закони
Він для себе встановив.
Знищив все, що Богом дане,
Екології – нема ,
А в стосунках між собою
Вже з’явилася діра.
Війни, жертви, злість і чвари,
Замість того, щоб любити,
Тож спитаймося у себе: –
Як же далі всім нам жити?!
А Господь спостерігає,
Чи скінчиться марнота,
І людина зрозуміє,
Що дорога ця не та.
Небо плаче вже над нами,
Сльози падають униз,
Ми ж живемо всі гріхами
І які не зупинить.
Схаменімося ми, люди,
Що чекає нас тоді,
Як забудемо ми Бога,
Станем «богами» самі?!
І невже краса земна ця
Нас не може зупинить,
Як ми того не збагнули,
Що без Бога нам не жить?!
Тож впадімо на коліна,
Руки вгору піднесімо,
І, можливо, Бог простить нас
Благословенням Свого Сина.
Хай гординя й пиха зникне –
З нею більше нам не жить,
І тоді прийде на землю
Та блаженна й світла мить.
Бог простить дітей заблудлих,
Обійме весь наш нарід,
І ми будемо щасливі –
Засіяє небозвід!!!
« « «
Піду тихенько й непомітно,
Як і прийшла на білий світ,
Люблю я Бога беззавітно,
Залишу всім я свій «привіт».
Яким завжди я зустрічала
Всіх близьких й дорогих людей,
Колись я з ними попрощаюсь,
Полишу світ людських страстей!
О скільки ж їх було зі мною ,
В різноманітності подій,
Вони тривожили й боліли –
Губилась в марноті своїй.
Не знала, як надалі бути,
І як себе в ній не згубити,
Лише Господь і Боже Світло
Допомагало в світі жити!
Бо стільки помилок у ньому
Змогла вчинити і зробить,
А виправити їх не можу,
Лиш в змозі Господа просить.
Та щастя маю я, бо нині,
Я вже зустрілася з Христом,
А Він простив мої провини
І осіяв мене Хрестом.
Бо був розп’ятий Він на ньому,
Страждав у болях і Воскрес,
А я – слабка , грішна людина
Досвідчила Його чудес!
І через це єднання з Богом
Тепер я знаю – не одна,
До Нього йде моя дорога
Мого Спасителя Христа!
« « «
Живу на роздоріжжі всіх доріг,
Одна із них пов’язана з земним життям,
А інша вже до Вічності веде,
Де світиться вогнями Вічний Божий Храм.
Земля тримає,бо на ній іще стою,
Торкаюся ногами й відчуваю,
А Вічність вже давно у серці є моїм,
Її в молитвах я бажаю й прославляю.
Чекає там Небесний мій Отець
І Він надію на любов вселяє,
Для мене місце Він давно приготував,
Воно чудове – це я серцем відчуваю.
Якщо колись поріг я той переступлю,
То Він мене зустріне на порозі,
Спитає ніжно Він Свою дитину,
Чи не втомилась я в складній земній дорозі?!
Втомилась, Отче, Царю мій Небесний ,
Бо не така проста вона завжди була,
Та я трималася за Руку Твою, Боже,
Вона мене і від падінь всіх берегла.
Коли ж я падала – допомагав вставати
І на долоні Ти тримав мене, Своє дитя,
Шукала я в Тобі свою міцну опору,
Тож дякую за все моє життя!
« « «
Марія Діва Пресвята
Мене ніколи не лишала,
Вона була завжди зі мною
Плащем усюди огортала.
У сумі й радості Марія,
Як Матінка оберігала,
Вона і падала зі мною,
Зі мною разом і вставала.
Її любов так зігрівала,
А серце, що завжди палало,
Воно всі біди відганяло,
До переміни спонукало.
Чи є ще в когось на землі
Така Матуся неземна,
Яка для нас родила Бога
І у життя Своїм свята.
« « «
До Неба стежку я давно шукала,
Хоча на неї кожен день ступала,
Страждання, сльози – це була вона,
А я їх мала часто і сповна.
Та що ж, я все-таки її знайшла,
Такі ось, Господи, мої діла,
А Ти спостерігав і говорив:
Хіба твій розум це не зрозумів?!
Не розумом я мала це збагнути,
А серцем, Господи, Тебе всього відчути,
Твій шлях до Воскресіння – це моя дорога,
А я шукала Тебе іншого, котрого.
Мене і в радості і в щасті звеселяв,
Одні лише здобутки обіцяв,
Прости, що все це пізно зрозуміла,
А саме в цьому і була Твоя й моя вся сила!
« « «
Що мені, мій Боже.
Ще приготував,
І до цього часу
Так і не сказав.
Радість чи страждання,
Що мене чекає,
Але будеш поруч
Вірю в це і знаю.
Знов гуде сирена,
На землі війна,
Які переміни
Принесе вона ?
Переміни серця –
Ти на них чекаєш,
І на них, наш Боже,
Всіх благословляєш.
Як це зрозуміти
Жителям землі,
Що всі наші біди
Є якраз вони.
Твердість серця досі
Жити заважає,
Дай нам сили, Боже,
Кожен з нас прохає.
« « «
Чи скінчилась на землі
Місія моя,
Чи для неї залишаюсь
Все ще я своя?!
А чи, може , в Небо синє
Маю відлітати
І про Боже Милосердя
Маю я благати.
Щоб усі мої провини
Він мені простив
І на Небі мені місце
Світле уділив.
Поки що про це, мій Боже,
Все ще я не знаю,
І тому земні діла
В слабкості рішаю.
Сил фізичних вже нема,
Тіло вже втомилось,
Але зірка моя в Небі
Ще не засвітилась.
Ось таку собі розмову
З Богом в Небі я веду,
А поки що у надії
По землі моїй іду.
« « «
Прийшла моя зрілість, яку не чекала,
Вона мені біллю й надією стала,
На зустріч із Богом вона надихає,
А Він на терпіння благословляє.
Терпіння від болю, який огортає,
Бо тіло постійно від нього страждає,
Живу я на зламі часів й поколінь,
Та Небо чарує молитвою слів.
Воно мені Вічне життя обіцяє,
Надію у серці, хоч тіло страждає,
Дай, Боже, всі сили й страждання знести
І дай мені сили дійти до мети!
Я йшла й спотикалась, помилки робила,
Та не сумнівалась, що Божа є сила,
Яка мене й нині на світі тримає
І зрілість мою весь той час огортає.
З ранку до вечора тіло болить,
І неміч мені заважає вже жить,
Щоби народитись, я з болем прийшла,
А щоб відлетіти терпіти б змогла!
Чому так у світі, мій Боже, буває,
Що серце і тіло той біль розриває,
До Тебе горнуся і прошу розраду,
Ти спокій у серце пошли і пораду.
Страждання і болі віддам я Тобі,
Як щиру покуту їх, Боже, прийми,
Твоя я дитина, Ти добре це знаєш
І разом зі мною, напевно, страждаєш.
« « «
Сьогодні знову я відчула
Ту зрілість, що прийшла до мене,
Її раніш не помічала,
Від неї захищала себе.
Чому її я відкидала,
Хоча прийшла її пора,
І не потрібною вважала,
Такі були собі діла.
Тепер я маю з цим змиритись,
Навчитись далі з нею жить,
Щоб вчасно вже не забаритись,
Коли при йде остання мить.
Не залишай мене, мій Боже,
Щоб наодинці не була,
Ти бачиш, як буває важко,
Бо я вже немічна й хвора.
Для Тебе ж я Твоя дитина,
І вік мій ролі вже не грає,
Хоч досі й духом не дозріла,
А Вічність на мене чекає!
« « «
Ніч така довга
Кінця їй не має,
Спати лягаю,
А сон не приймає.
Крутяться справи,
Їх серце торкає,
А як їх здійснити
І розум не знає.
« « «
Господь тоді до нас приходить,
Коли Його ми не чекаєм,
Дари Свої Він нам приносить,
Людей нам добрих посилає!
Ми очі сильно відкриваєм,
Бо не чекаєм допомоги,
Його усі благословляєм,
Без Нього вижити не взмозі.
Ось в двері знову хтось постукав,
Питаю – »Хто ти і для чого?»,
А він мені відповідає:
«Іде Господня допомога!»
З тобою хочу поділитись,
Чого я маю досхочу,
Але якщо чогось не маю,
Своє я серце принесу!»
І зовсім я не одинока,
Господь завжди Він є зі мною,
А Слово Боже надихає,
Його приймаю знову й знову.
Мій дух насичується Божим
І я уже не на землі,
Моє стражденне в болях тіло
Переображене вгорі.
Всю тимчасовість світу цього,
Уже я вкотре розумію,
Бо Царство Боже в серці маю,
У ньому в щасті жити мрію!
Весь день в молитві я проводжу,
Це спілкування – нескінченне,
Подяку шлю Тобі, мій Боже,
Твоя бо милість незбагненна!!!
« « «
Війна прийшла в країну нашу,
Крилом смертельним зачепила,
І держить нас у цьому страху,
Який колись б не уявили!
Десь гинуть люди і будівлі,
Земля від вибухів здригає,
Всі люди в почуттях застиглі
І кожен Господа благає!
Щоб Він забрав оці страхіття
І знов наповнив душі миром,
А в це стражденне лихоліття
Нас освітив любов’ю й світлом.
Страх поселився в душі наші,
Не знаємо, чого ж чекати,
Чи бити, чи втікать від нього,
Той час війною стали звати.
То хто ж врятує нас від страху,
Звичайно, тільки Він – Господь ,
Огорне нас, спасе країну
І Дух Любові зміцнить плоть.
Вона боятись перестане,
Бо знатиме – Господь із нами,
Він нас ніколи не полишить,
А страх Господній другом стане.
Його страхатися не варто,
З ним научитись треба жити,
Бо він спасінням нашим буде,
Як будем Господа любити.
Чинити все по волі Божій,
Закони Божі пам’ятати,
Тоді людський наш страх загине,
Він перестане турбувати.
Кого ж боятись, як Бог з нами,
Він захистить від ворогів,
Які тіла наші вбивають,
Та душі наші не скрушить.
Забудемо людські бо страхи,
У спокої почнемо жить,
Якщо ми на землі невдахи,
Господь нас всіх благословить!
Ось тільки ми б могли збагнути,
Як у страху Господнім жити,
Як Господа всім шанувати,
Як один одного любити.
« «»
Наблизилась старість,
Що з нею робити,
Господь мені каже:
«Навчись з нею жити!».
Втікати від неї
Не варто, не треба,
Бо можна згубити
Тобі саму себе.
Вона – це частинка
Твого бо життя,
Вона – це дорога
У те майбуття.
Де стрінемось разом
З тобою колись,
Даю тобі сили:
Тримайся й держись!».
« « «
Місце на Небі
Давно вже чекає,
Та де воно буде –
Цього я не знаю!
Хотілось, щоб ближче
До Бога було,
Та чи заслужила
Я щастя цього?!
Якби мені знову
Родитись на світ,
Можливо, уникла
Чимало я бід.
І марноти,
Що мені заважала,
Щоб більше на Бога
Завжди споглядала.
Гординя і пиха
Його закривала,
Із серця слабкого
Вона виглядала.
Все більше на себе
Дивилася я,
Мене турбувала
Більш доля моя.
Хотіла щораз
Я собі догодити,
Щоб щастя земного
Шматочок спожити.
Прости мене, Боже,
Що так я жила,
До Тебе повільно
І довго я йшла.
А Ти все чекав
І мене виглядав,
Дитину Свою
Бачить щиро бажав.
І ось вже приходить
Й настане той час,
Коли наша зустріч
З’єднає і нас.
Простиш мені, Боже,
Провини мої,
Простягнеш до мене
Долоні Свої.
І я зрозумію,
Яка я щаслива,
Любов бо Твоя
Така справедлива.
Ти в серце дивився
І бачив, що я,
Прагнула Бога –
Дитина Твоя.
Бо в серці моєму
Ти завжди проживав,
Провини й слабини
Постійно прощав.
Не бачили люди,
Не знала і я,
Яка ж незбагненна
Милість Твоя!
Тому і чекаю
Я час, щоб злетіти,
У Домі Твоєму,
Мій Боже, спочити.
І прошу Тебе,
Поможи це зробити,
Щоб болі тілесні
Змогла пережити!
« «»
На голові «корона»,
А в серці порожнеча,
Хоч віку вже чимало,
Поводжусь, як малеча.
Ціни собі я скласти
Не можу, що робити,
Ну, як надалі , Господи,
Мені такою жити?!
«Корону» в віці цьому
Не варто вже носити,
Вона приносить втому,
Не легко з нею жити.
Чепець покори треба
На голову вдягнуть,
Щоб я змогла, нарешті,
Пізнати життя суть.
Ну, що собі я думаю,
Відкину я думки,
Візьму себе у руки,
Хай потечуть роки.
Роки, що залишилися,
З Тобою буду я,
А все останнє, Господи,
Це воленька Твоя!
« « «
Колись мій, Господи, Ти скажеш Слово
І визначиш подальший шлях життя,
Але я, Господи, до всього вже готова,
Якщо і зміниться моє земне буття!
Тож просвіти і дай Свою вже Руку,
Вділи терпіння знести все, що жде,
Той шлях страждання, болю й муки,
Який усіх до Вічності веде.
« « «
Я дякую Тобі, мій Боже,
За все моє життя,
За радощі й страждання,
За світле майбуття!
Бо скоро на порозі,
Можливо, стану я,
Зустрінуся з Тобою –
Чекає та стезя.
Як скоро все це буде,
Не знаю, Боже, я,
Та зустріч неминуча –
Земний кінець життя!
Тобі скажу все, Боже,
Що зможу розказати,
Та і ти так все знаєш,
Не вдасться приховати.
Дорогою вузькою,
Не завжди, Боже, йшла,
Широкою ступала,
Гріхи свої несла.
І Серце Найсвятіше
Вони Твоє вражали,
Стать праведною в світі,
Мені так заважали!
Прости, мій Боже, милий,
Своє слабке дитя,
Що так втрачала сили,
Ганьбила майбуття.
Змінити щось не зможу,
Бо час уже минув,
Тож, впавши на коліна,
Прошу, щоб все забув!
« « «
Коли я відійду на зустріч з Богом,
Прошу тоді усіх не сумувати,
Радійте в слові, у молитві Богу,
Його в моїм відході прославляйте!
Бо йду до Дому Вічного життя,
Де Батько наш Небесний всіх чекає,
Побачити оселю свого майбуття,
Давно про все це Господа благаю.
Любила землю і була щаслива,
Господь мене і тут любов’ю обігрів,
Тому що ще ніхто того не знає,
Щоб Він дітей Своїх не захистив.
Дари Святого Духа в серці мала,
Ділилась ними з тими, хто бажав,
Пречиста Діва завжди зберігала
І Ангел – Охоронець рятував!