Живе людина на землі



Шлях до щастя

Людмила Павловська

 

М. Житомир . Червень 2021 року.

 

«Змилуйся над нами, Владико, Боже  Всесвіту,
 і на нас споглянь і яви нам світло милостей Твоїх» (Пісня Сир. 36).

«Небеса розповідають  про Божу славу,а небозвід сповіщає про творіння Його рук.
               День дневі передає звістку,
               а ніч ночі сповіщає знання.
  Немає мови, немає слів,
  де би не чулися їхні голоси.
                 По всій землі пішло їхнє відлуння,
                 і їхні слова – до кінців світу. (Псалом 19-а)».

              «Щоб усі народи на землі зрозуміли, що тільки Господь –      Бог і ніхто інший. Нехай наше серце буде суцільно віддане Господу, Богу нашому, щоб ми ходили в Його установах і пильнували Його заповіді, як сьогодні.» (1 Цар 8,60-61).

 

Живе людина на землі

Живе людина на землі,
Багато планів завжди має,
Але Господь наш з Вишини
Усіх Він нас попереджає:

«Живи, працюй, достаток май,
Але про Мене пам’ятай !
У своє серце заглядай –
Мене у Світлі відшукай!»

Мир і Добро

Не клопочися марним блиском

Слова хитають знову серце,
Збивають із пуття думки.
Ми знаємо, здається, все це,
Але з дрібним – не вояки.

Чини і почесті минуться,
Усе це – хибне й наживне.
На гроші – власники знайдуться,
А Божа милість – обмине!

Не клопочися марним блиском –
Омана полонила світ.
Візьми до серця Бога близько
В духовний зоряний політ.

Мир і Добро

У милості Господній жити

Багатство й гроші,почесті та слава –
Усе це з світом разом про минеться.
Спокуси невгамовної облава -
Разом з життям для інших збережеться.

У прикрощах життя піддайся Божій волі -
Господню чашу ти навчись охоче пити.
Не намагайся от терпіння утекти, від долі,
А задля ймення Господа – Йому повік служити.

Терпіння задля світу – марна праця,
Спасенніше, щоб за Христа терпіти.
Знайдеш у цьому ти утіху свому серцю
І будеш в милості Господній вічно жити!

Мир і Добро

Як розбудити віру в серці?

Я зупинилась біля Храму
І очі вгору підняла,
А зверху Небо засіяло
І віра в серці ожила!

Ти, Боже, всюди є присутнім
На Небі, в серці, у житті,
Як шкода, що тебе не бачать
Всі ті, що вже давно Твої.

Як розбудити віру в серці,
Яка чомусь у нас дріма,
Дай благодаті всім відерце,
Щоб був улюблений всіма!

Мир і Добро

До Божого храму

Був довгим шлях до Божого порогу
(У пітьмі стежку важко віднайти),
Та Дух Святий вказав мені дорогу –
Надії путь, Любові й Правоти.

Мій Боже, я тепер Твоя навіки,
Своє життя та серце віддаю:
Став іншим світ у доброті великій,
Який з ясною Вірою люблю!

Була важкими мурами я взята
В таку облогу – вільно не дихнуть,
Але Твоя Всесвітня, Боже, влада
Мені подарувала вічну путь.

Я вічна мандрівниця – подорожня,
Переді мною – радісні світи,
Лише мені завжди непереможно
У саму душу праведно світи!

А просто так – без Бога в світі – дико,
Нащо без нього світяться зірки,
Нащо мале, коли гублю Велике,
Навіщо мить, як втрачені роки?!

Мир і Добро

О, Господи, пребудь із нами!

Ти, Боже, бачиш глибочінь
Моїх думок і щирих прагнень.
І поміж тих усіх подій –
Моїх поразок і досягнень.

Без Тебе, Боже, я – ніщо,
Мені без Вічного не жити,
Прошу мене від суєти
Щитом Любові затулити.

І миром оросить чоло,
Погамувати вічну спрагу,
А я в стократ віддам світам
Свою душевність і відвагу.

В любові легшає вантаж,
Шляхи з любові – не кайданять.
і я в довічних молитвах
Знеболювати буду рани,

Яких ти на хресті зазнав,
Щоб врятувати світ від зламу,
О, Господи, не відвернись!
О,Господи, пребудь із нами!

Мир і Добро

Іскринки Божої любові

Міцна у мене пам'ять , наче кремінь,
З якої можна викресать Зоринку,
І забуття років, неначе темінь,
Само собі попросить відпочинку.

Одні іскринки світяться недовго,
А інші згадки – світлом не яскравим
Не будять у душі моїй нічого –
Минають тихо серце та уяву.

Іскринки Божі – не підвладні смерті,
Іскринки – що страждання, що любові.
Завжди свічуся тихо їхнім злетом
У кожній справі та у кожнім слові
Мир і Добро

Я все ще ходжу по землі

Я все ще ходжу по землі,
Її на дотик відчуваю,
Але думки мої у Небі –
До Нього духом я літаю!

Прости мене, моя земля,
Що стільки років, як ходила,
Любила я тебе, мов матір,
Та більше Небо я любила.

Дивлюсь – краса, що навкруги,
Мене і нині обіймає,
Та тимчасовістю своєю
Вона мене застерігає!

Скажу я їй: « Прощай, земля» –
І полечу у Небо синє,
« За все я дякую тобі –
Була з тобою я щаслива!».

Мир і Добро

Чи скінчиться марнота?

Світ, що рушиться, страждає,
Після того, як – згрішив,
Вседозволеність блукає –
Вибила його із сил!

Кожен вже живе, як хоче,
І про Господа забув,
А свої людські закони
Він для себе встановив.

Знищив все, що Богом дане,
Екології – нема ,
А в стосунках між собою
Вже з’явилася діра.

Війни, жертви, злість і чвари,
Замість того, щоб любити,
Тож спитаймося у себе: –
Як же далі всім нам жити?!

А Господь спостерігає,
Чи скінчиться марнота,
І людина зрозуміє,
Що дорога ця не та.

Небо плаче вже над нами,
Сльози падають униз,
Ми ж живемо всі гріхами
І які не зупинить.

Схаменімося ми, люди,
Що чекає нас тоді,
Як забудемо ми Бога,
Станем «богами» самі?!

І невже краса земна ця
Нас не може зупинить,
Як ми того не збагнули,
Що без Бога нам не жить?!

Тож впадімо на коліна,
Руки вгору піднесімо,
І, можливо, Бог простить нас
Благословенням Свого Сина.

Хай гординя й пиха зникне –
З нею більше нам не жить,
І тоді прийде на землю
Та блаженна й світла мить.

Бог простить дітей заблудлих,
Обійме весь наш нарід,
І ми будемо щасливі –
Засіяє небозвід!!!

Мир і Добро

Я прийшла до Тебе, Боже

Сьогодні, Боже, я прийшла до Тебе,
Щоб попелом посипати волосся,
Насправді, попіл той посипав серце,
Щоби моє навернення збулося.

Я хочу, Боже, стати кращою, ніж є,
І Ти цього для мене теж бажаєш,
Тобі я знову віддаю життя своє,
А Ти мене уже благословляєш!

Я дякую Тобі, мій Боже милий,
За всю безмежну, жертвенну любов,
Ти знову влив у душу мою силу,
Що є основою усіх моїх основ!

І з нею можна вижити у світі,
Не збочити з дороги, що веде,
І не згубитися в життєвім розмаїтті,
А зберегти все чисте і святе!

Тож, будь зі мною, Боже любий,
Не уявляю,як без Тебе  жити,
Освітлюй шлях і вказуй ту дорогу,
Яку я маю серцем осягнути!

Неси мене, коли я знову упаду,
Не полишай, коли втрачаю сили,
Бо, вірю, що з Тобою, Господи, дійду
До Вічної Домівки – долечу на крилах!

Мир і Добро

Я плачу в серці

Хресна дорога – дорога до Тебе,
Якою я маю навчитись іти

 І хрест свій маленький, а, може, й великий
 З великим терпінням нести!

 Стоянь чотирнадцять – дорога любові,
 Яку Ти мені показав,
 Я чую Твій голос не тільки у Слові,
 Бо приклад мені Ти надав.

 Іду за Тобою кривавим я слідом
 І плачу у серці своїм,
 Я щиро жалкую, що грішна людина,
 І прошу – любов’ю Ти серце зігрій!

 Чи кращою зможу я стати, мій Боже,
 І серце змінити своє,
 Хіба не за це мій Спаситель, мій Батько,
 Життя Ти Своє віддаєш?!

 Я чую Твій стогін, хоч мовчки страждаєш,
 Бо вуха духовні мені Ти відкрив,
 Почула я те, що  не завжди я чую,
 Ти віру стражданням Своїм  запалив!

 Ця Хресна  Дорога кінця  вже не має,
 Дорога терпіння – це наше життя,
 Тож хай вона нас, мій Господь, зігріває
 Й веде через біль до вершин майбуття.

 З Тобою, мій Боже, пройду цю дорогу
 Не раз і не два – це дорога буття,
 Попереду – Пасха,Твоє Воскресіння
 Майбутнє з Тобою життя!

 Тож дякую, Господи,  і славлю Тебе я,
 За те, що спасіння Ти дав –
 Мені невеличкій піщинці-людині
 Любов на хресті Ти мені показав.

Мир і Добро

Стеблина на вітру

Стеблину розхитує вітер,
Додолу він прагне схилити,
Та Бог її міцно тримає,
Не перестаючи любити!

Тоншає стеблина з роками,
Здається, ну що там зламати,
Та важко це тим зрозуміти,
Хто Бога не хоче пізнати!

І може пошкоджена бути,
Бо все-таки зрілий вже вік,
Та дух піднімає угору
Й щасливий у тім чоловік.

Беззахисна жінка з роками –
В минулому вся вже краса,
Не чує,не бачить, чомусь забуває
Частіше приходить гроза.

І нині уваги ніхто не звертає,
Питають, чи знає свій вік?!
А що ж вона хоче?!
Любові бажає, і сум, щоб назавжди утік.

«Так, знаю», – тихенько шепоче,
Мій вік не змінити і з ним мені жить,
А те, що душа ще і нині співає
То Бог її любить і Духом живить.

Про це вона хоче усім розказати,
Що ще вона в світі живе,
Господь її любить – кохану дитину
І в цьому надію їй шле!

Мир і Добро

Сьогодні Небеса відкрились
(
Світлої пам’яті єпископа-емерита Яна Пурвінського)

Сьогодні Небеса відкрились,
Щоби зустріти душу  ту,
Яка усе життя молилась,
Молитви слала в Висоту!

Хтось накопичував багатство,
Палаци й гроші всюди мав,
А Він служив  безмірно  Богу –
Небесну славу здобував.

О скільки душ були спасенні,
Словами й діями отця,
Ще в ті часи – сумні й таємні
Господь послав Свого гінця.

Він розпочав із душ, що гинуть,
Про славу Божу сповістив,
Що Милосердя Боже плине
До тих, хто так цього хотів!

 

І люди почали радіти,
Бо темрява зникати стала,
Любов відчули Божі діти,
Які Її давно шукали.

Будівлі храмів оживали,
Каміння їх міцним робило,
А, головне, що їх тримала
Живої Церкви міць і сила.

Не шкодував здоров’я й часу,
Та й не помітив отець Ян,
Як з Божого благословення
З’явивсь Єпископський той стан!

У ньому Він прославив Бога –
Своїм служінням це робив,
До Бога й ближніх йшла дорога,
Яку любов’ю освятив!

Сьогодні сум заповнив серце
Усіх, хто добре Його знав,
Але Пасхальна світла радість
Чекає тих, хто Богу став –

Слугою вірним і надійним,
Як Екселенція наш Ян,
Тож побажаємо в дорозі,
Щоб Ласк Господніх Він пізнав!

А ми молилися за Нього,
І пам’ятали кожен раз,
Ким був для нас Він – Ян  Пурвінський,
Якого Бог нам  дарував!

6 квітня 2021 року.

Мир і Добро

 

 

Він Світло Боже сіяв у імлі
(Славної пам’яті Отця Роберта Пилипчука)

Пішов з життя іще один священик,
Залишив все людське на цій землі,
Та, головне, залишив те, що учиняв з любові –
Він Світло Боже  сіяв у імлі!

Все тимчасовим є у світі цьому,
Окрім любові, що завжди – жива ,
Ми пам’ятаємо чудово його голос,
Що промовляв до нас оті слова,

Які  нас кликали  любити Бога,
Любити ближнього, як і  себе любити ,
З гріхом боротись і ставати чистим,
Щоб Хліб той Вічного життя спожити!

Чимало міг би ще всього вчинити,
Але не встиг і волю Він сприйняв Отця,
А нам без нього в світі цьому жити,
Чекаючи свого Небесного вінця.

Та не померло все, що говорив чудово,
Про що на  Службах Божих нам казав,
Ми ж заховали в серці кожне слово,
Яким би Він нас і далі надихав!

Пішов додому – там Отець чекає,
І радості безмірній вже нема кінця,
А ми сумуємо, бо нині всі втрачаємо,
Людину, що вела нас до Отця!

Сумує Польща, що привітно зустрічала,
Бо їхав на служіння часте  Богу,
І шлях молитвою вона благословляла
Й просила про легку його дорогу.

Ну, що ж, нехай і Небеса відчинять двері,
І з радістю Господь його стрічає,
Для нього  знайде саме ту оселю,
Яку для кожного із нас Він в Небі має!!!
28 квітня 2021 року

Мир і Добро

Східці
Хто поз в житті,
Хто хутко біг,
Хто робить, хто – говорить –

Йдемо по східцях кам’яних ,
Йдемо униз, угору.

В усіх – розмірена хода,
В усіх бо – однакова.
Твоя ж біда й моя біда –
Нерівні, як і слово.

Це тільки фікція доріг,
Прирівнюваних кимось,
Таке сусідство – просто збіг:
Збіжімо й розбіжімось.

Ми різний ритм задаємо
У мирний час, в тривозі.
Хоч поруч східцями йдемо,
Та різні всі – у Бозі.

Мир і Добро

Голос
У землі і вітру, жита і роси
                                            є голоси.
Всіх їх барв і тембрів –
сріберні та сині.
Всі тягнуться вони,
                                як те проміння
До сердець людських.
                              Що їм відповіси?

Усе зове – прийди і освяти
І думкою, і подвигом
                                    натхненним –
Як сталь, слова холодні та
                                     вогненні –
Не одвернись од них, як од біди.

Бо ті слова
                       (  я в цьому не нова!) –
То крихти-частки
                         наших слів високих.
Найдовша путь у Небеса
                                                із кроків, 
Якщо душа од Вічності співа!


Мир і Добро

Посміхнувсь Господь до мене

Тимчасовість цього світу
На порозі вже стоїть
І питається, як  хочеш
Світ земний цей завершить?!

Посміхнулась я до неї –
Це питання не до нас,
Якби знала я, шановна,
Коли прийде той мій час.

Що зробила б я –  не знаю,
Щоби кращою вже стати,
Але хочу я у тебе,
Також, дещо запитати?

Ти, мабуть, чимало знаєш,
Та не хочеш розказати,
Недарма мене питаєш,
Як я буду зустрічати…

Ту, яка прийде на зміну
Тимчасовості моїй,
І тоді я світ покину
У безпечності своїй.

Бо не все могла зробити,
Те, що мала би зробить,
Прагла, як могла, я жити,
Головне, могла б спішить!

А тепер мене питаєш,
Ні, раніше б нагадати,
Що наш час не зупинити,
Як тепер не вболівати?!

Посміхнувсь Господь до мене,
Бо всі відповіді знає,
І, напевно, що у небі
Нас, дітей Своїх, чекає!!!

Мир і Добро

До Нього йде моя дорога

Піду тихенько й непомітно,
Як і прийшла на білий світ,
Люблю я Бога беззавітно,
Залишу всім я свій «привіт».

Яким завжди я зустрічала
Всіх близьких й дорогих людей,
Колись я з ними попрощаюсь,
Полишу світ людських страстей!

О скільки ж їх було зі мною ,
В  різноманітності  подій,
Вони тривожили й боліли –
Губилась в марноті своїй.

Не знала, як мені вже бути,
І як себе в ній не згубить,
Лише Господь і Боже Світло
Допомагало  в світі жить!

Бо стільки помилок у ньому
Змогла  вчинити і зробить,
А виправити їх не можу,
Лиш в змозі Господа просить.

Та щастя маю я, бо нині,
Я вже зустрілася з Христом,
А Він простив мої провини
І осіяв мене Хрестом.

Бо був розп’ятий Він на ньому,
Страждав у болях і Воскрес,
А я – слабка й грішна людина
Досвідчила Його чудес!

І через це єднання з Богом
Тепер я знаю – не одна,
До Нього йде моя дорога
Мого Спасителя Христа!

Мир і Добро

Господь не лишає

Кожна людина, що Бога кохає,
Так вже буває Його ображає,
Гріх, що приходить, її заповняє,
Та благодать ще сильніш  огортає.

Господь не лишає Своєї дитини
І линуть молитви до Божого Сина,
Прости мене, Боже, бо я помилилась,
Так мало до Тебе в цей час я молилась!

Мир і Добро

Я дякую, мій Боже!

Я дякую Тобі, мій Боже,
За все моє життя,
За радощі й страждання,
За світле майбуття!

Бо скоро на порозі,
Можливо, стану я,
Зустрінуся з Тобою –
Чекає та стезя.

Як скоро все це буде,
Не знаю, Боже, я,
Та зустріч неминуча –
Земний кінець життя!

Тобі скажу все, Боже,
Що зможу розказати,
Та і ти так все знаєш,
Не вдасться приховати.

Дорогою вузькою,
Не завжди, Боже, йшла,
Широкою ступала,
Гріхи свої несла.

І Серце Найсвятіше
Вони Твоє вражали,
Стать праведною в світі,
Мені так заважали!

Прости, мій Боже, милий,
Своє слабке дитя,
Що так втрачала сили,
Ганьбила майбуття.

Змінити щось не зможу,
Бо час уже минув,
Тож, впавши на коліна,
Прошу, щоб все забув!

Прости, Господи!

Мир і Добро

Серце матері

Серце матері вміщає
Безліч справ і безліч дум
І про все розповідає
Тому, хто би це почув!

Бог послухає уважно
Й серце спокій огорнув,
Бо крім того, Хто у Небі,
Так її ніхто й не чув.

«Захисти мене від болю», –
Серце матері волає,
Кожен має свою волю,
Кожен долю вибирає.

Ти ж мені вділив дитину,
Її я маю зберегти,
Тож почуй, Небесний Сину,
На землі як важко йти.

Захисти мене із Неба
І до щастя приведи,
Бо живе в серці потреба
Разом нам з Тобою йти.

Де помилку я зробила,
Що зробила  я не так,
Що моя й Твоя дитина
Не знайшла свій справжній шлях?!

Заблудилась в світі цьому,
Ну, а разом з нею – я ,
Ти прости, мій Боже,
Я ж дитина теж Твоя».

Мир і Добро

Молись за мене, мамо!

Я прошу ти молись за мене, мамо,
Молитва – це найкращий твій привіт,
А я люблю тебе, моя чудова мамо,
Люблю тебе я, мамо, як колись!

Господь – Він Милосердний та її приймає,
Останнє все мені уже не треба,
А ти живи у світі, добра мамо,
Дивись на діток, в них пізнаєш мене!

Вони – це кров моя від плоті й генів,
На мене схожі – пам’ятка про мене,
Тож недарма своє життя прожив я,
Хоча й дарма, бо не зустрівся з Богом.

Ти не вини себе ні в чому, мамо,
Любила ти мене й любов твоя була свята,
Мене любила ти, як сина, до нестями,
До Бога кликала усе моє життя.

А світ безжалісно торкавсь душі моєї,
Все краще знищував в мені і убивав,
І я не був щасливим, мамо, в ньому,
Хоч падав я постійно і вставав.

А ти була зі мною, мамо мила,
І руку допомоги простягала,
Зробити ж більше ти була не в силі
І лише Бога Милосердного благала.

Ти спів страждала, матінко, зі мною,
Я падав, ти ж на колінах сльози проливала,
Бувало, що просив твоєї допомоги,
І ти мене з падінь тих піднімала!

Та волю втратив я і був уже не в змозі
Злу протидіяти і це мене гнітило,
Та Милосердний Бог Він був завжди зі мною,
Бо ще з дитинства ти мене цьому навчила!

А Він все, Батько Милосердний, знає,
Та любить все ж заблудле те дитя,
Що в світі допомогу Бога відкидає,
Тому не має щастя в ньому й майбуття.

Повернення до Бога в Вічності можливе,
Якщо  надалі будеш за мене благати,
Тоді я зможу щастя Вічне осягнути
І Бога в Небі щиро прославляти

 

Мир і Добро

Донька моя нині далеко

Донька моя нині далеко,
Живе у чужому краю,
А серце моє, мов лелека,
До неї любов шле свою!

Я знаю, що добре їй нині,
Добробут, роботу – все має,
Та серце моє  материнське
За нею в любові страждає.

Я розумом все розумію,
Дитина доросла – це знаю,
І любить мене теж безмежно ,
Я серцем своїм відчуваю.

Прости мене, Боже, за слабкість,
Так хочу її обійняти,
Великою буде вже радість,
Коли я це зможу пізнати!

Мир і Добро

Випробовувані любов’ю
(сестричці Аллі)

Любов до батька та була свята
І випливала із любові до Христа,
Дитина плакала й просила завжди Бога,
Щоби помітив Він, яка складна її дорога.

Відкинута в любові на її чекала,
Земного батька у любові визнавала,
Та вірила, що він колись її почує
І серце у любові не змарнує!

Господь її молитви всі почув,
І Сам любов’ю ту дитину огорнув,
Хоч час минав любов та не зникала,
На вчинки всі добра благословляла.

Пішов у Вічність вже земний отець,
Залишивши єднання тих сердець,
Які колись єднання на землі не мали,
До Бога ж Милосердного взивали.

І ось, нарешті, чудо із Небес спустилось,
Воно у тих, хто на землі залишився, здійснилось,
Тож хай все збережеться і зміцніє до кінця
На славу Бога і Небесного Отця!

Мир і Добро
Стоїть на колінах матуся

Мати живе за кордоном,
Гроші для всіх заробляє,
Та бачить вона й відчуває
Дитина її, як страждає!

Важливо отримати статки,
Без цього у світі не жити,
А як огорнути любов’ю
Й дитині своїй послужити?!

Любов’ю  її огорнути ,
В обіймах тримати завжди,
О, Боже Ти наш, Милосердний
Родину спаси й захисти!

Стоїть на колінах матуся,
Підтримки у Бога благає,
Що Він не полишив родину
Так буде – в це вірить і знає.

Ще  мріє, щоб швидка дорога,
Її повернути змогла,
Щоб мати й дитина вже разом
В єдиній родині жила.

Господь не лишає нікого,
Хто так Його слізно благає,
Він може усе зрозуміти –
Своїх Він дітей захищає!

Мир і Добро

 

Я так не хочу!

Ще вчора, Боже, так мені здавалось,
Що я вже стала майже досконала,
Але сьогодні я вже знову зрозуміла,
Що я ще дуже грішна і безсила.

Для чого ж так в житті духовному буває,
Що нас Господь підніме й опускає,
Мабуть, щоб допомоги ми Його чекали
І Царство Боже з боєм здобували.

Тим боєм, що воює з нашим впертим «я»,
Яке щоразу нас від Бога віддаля,
А пиха виглядає із брудного темного віконця,
І закриває жовте і яскраве сонце.

Прости, мій Боже, слабкість мого духу,
Яка зробила в серці моїм скруху,
Мене від Тебе знову віддалила,
І знову стала я безпомічна й безсила!

Я так не хочу, Боже, хоч слизька дорога,
Прийшла до мене, як Твоя пересторога,
Я дякую Тобі, що знову поруч – Ти,
І разом зможемо ми досягти мети.

Мети, щоб час минув і ми зустрілися з Тобою,
У тім краю, який приваблює красою,
Земля залишиться вся зранена людьми,
А Ти нас, Господи, у Вічності прийми!

Мир і Добро

Два лебедя

Два білих лебедя зібрались,
Щоб разом в Вічність полетіти,
Вони завжди літали разом
І не могли без цього жити!

Один до одного клекочуть,
Хоча і мова вже не та,
Але серця горять любов’ю,
Одна у них свята мета.

З’єднатись їм  у тім польоті,
До Бога разом прилетіти,
Щоб на порозі життя того,
Він міг їх з радістю зустріти.

Це мрія того, хто надію
В молитву Господу вкладає,
А як це буде все насправді
Ніхто із них цього не знає!

Та знає це Господь Всевишній,
Який людей оберігає,
Молитва тих, хто щиро просить
До Його серця доторкає.

Тому летить вона в прославі,
Тому, хто вік усім вділяє,
Щоб зважив на оці прохання –
Надія вік їх окриляє!

Мир і Добро

Коли мій друг попав в біду

Коли мій друг попав в біду,
Що маю я тоді робити,
Звичайно, маю я молитись,
По Божому у світі жити!

Віддати Богу всі страждання,
Все те, що хочу я змінити,
А він – Отець  Небесний знає,
Як мудро все, що є рішити.

По-людськи, Боже, я безсила,
Тому моїх  і сліз замало,
А в Тебе незбагненна сила –
Вчини все так, щоб засіяло,

Все те, що є жахливим нині,
Бо поки зло перемагає,
Дай мудрості благаю тому,
Хто духом й тілом так страждає!

Не знає, що йому робити,
Як вийти на святу дорогу,
Допоможи слабини змити,
Постав для зла пересторогу.

Ти збережи Свою дитину,
Вона послужить ще не рік,
Тебе прославить – Бога Сина
Стражденний нині чоловік!

Хай благодать тече рікою,
Проллється в серце із Небес,
А віра скресне і оживить
Того, хто жде Твоїх чудес!

Допоможи, Господи!

Мир і Добро

В своїм служінні Бога прославляла!
( Блаженній Слугині Божій Матері Єлизаветі РозіЧацькій)

Незбагненні діла Твої,Боже,
Дивовижні Твої благодаті,
Бо ніхто з нас збагнути не може,
Що Ти хочеш усім нам сказати!

Те, що Ти є – і Путь, і Дорога,
Із якої не треба звертати,
Та блукає людина у світі,
І втрачає Твої благодаті.

Роза Чацька – дитина від Бога,
Бо з дитинства Тобі сповіщала –
Що знайшла в Тобі, Боже, дорогу,
Волю виконать Божу бажала!

Із Цілющих Джерел  Милосердя
Вона всі благодаті спожила –
Печать страждання – місію високу
В житті своєму оживила!

Молитвою шлях свій стелила,
Сум й незворотність сприймала –
Смерть близьких і втрата зору
Її до Бога  наближала.

 

Життя у світі – не  її дорога,
Лише глибоке внутрішнє життя ,
Яке вело до зустрічі із Богом
І зосередженості в ньому відкриття.

І світ земний не вабив її блиском,
Який затьмарює і розум, і життя,
Для неї надприродне Боже Світло
Було основою  стражденного буття.

А мудрість і любов її тримали,
Бо стали сенсом францисканського життя,
Незрячим людям всюди помагала,
Які вражали зрячих справжністю буття!

Сліпі «духовно» не могли збагнути,
Що справжнє Світло – це світлина Божа,
І на яку вела їх Матір Єлизавета Роза Чацька,
В своїм смиренні так на них не схожа.

Прийняти всі страждання з Божих рук
Робити добрі вчинки, маючи любов,
Яка приходить в серце зі страждань і мук –
Незряча дівчина навчала тих основ.

В хворобі та стражданні ради Бога жити,
Велика цінність є в Його очах,
І разом з благодаттю Божою служити –
Був справжній Рози Чацької той шлях !

В своїм служінні Бога прославляла,
Бо Роза Чацькафранцисканкою була
І в Третій Орден у Житомирі вступала,
А її доля в серці  нашім пролягла.

Тож дякуємо Богу за її земне життя,
Про неї можна стільки ще сказати,
Вона дає надію тим, хто втратив майбуття,
То варто всім її за приклад взяти!

Мир і Добро

НАШ  ХРАМ

Коли в житті земному заблудивсь
І йти куди давно уже не знаєш,
На розі вулиць ти, раптово, зупинись,
В наш Храм обов’язково завітаєш!

Заграють дзвони, хтось вже помоливсь,
Тож слухай, чи запрошення сприймаєш,
А серце твоє скаже – зупинись,
Там Бог тебе зустріне й привітає!

Це промінь Світла, що з Небес проливсь,
У цій будівлі Бог перебуває,
Якщо ти із гріхом вже не змиривсь,
То Він таких із радістю стрічає.

Господь над кожним, хто прийшов, схиливсь,
Любов’ю огорнув, яку  чекаєш,
Твій гріх у Милосерді Його змивсь,
Наразі Божу ти любов пізнаєш!

Мир і Добро

Чому буває важко зрозуміти?!
Немає щастя більшого в житті,
Ніж разом із родиною до Храму йти,
Бо поруч дітоньки біжать й радіють,
Що Бога там вони також зустрінуть.

Життя вирує світське навкруги
І омиває його річка – робить чистим береги,
І добре, як вода та з Божої ріки,
Тоді і щастя буде на роки.

Чому ж, буває, людям важко зрозуміти,
Що нам без Господа ніяк не жити,
Без Нього важко щастя здобувати,
Якщо не буде Він благословляти!!!

Мир і Добро

Душа моя, як та голубка,
Давно хотіла б відлетіти,
Але поки живе людина,
То має і вона в ній бути!

Мир і Добро

 

« « «Людина – вічна цінність Бога,

Він завше у людському кроці.
Життя – паломницька дорога
До Височин, де сяє сонце
!

Мир і Добро

 Земля – це міст, яким йдемо
 З одного берега на інший.
Це – перехід, хоч живемо
Ми вік – хто літний, а хто – піший! 

Мир і Добро

Щоднини я із Богом розмовляю,
Щоднини на коліна я стаю,
І те, що від людини заховаю,
Я перед Ним ніколи не втаю.

А Він терпляче слухає дитину,
Що по-людськи слабка і замала,
Що віддала лиш серця половину
Йому, а марноту собі взяла.

У Милосерді Бог такий Великий – 
Не вистачає ні думок, ні слів…
Він прихилився Незбагненним Ликом,
Любов’ю грішне серце обігрів.

Мир і Добро

Всяк мусить подолати власний шлях

Любов’ю виміряла серце і чоло,
Садила щастя, котре ледь зійшло,
Зійшов полин, поплутався пирій…
О Боже милий, милостивий мій!

Напевне, це я мушу перейти,
Аби у Вірі й Духові зрости.
Всяк має долю по своїх ділах,
Всяк мусить подолати власний шлях
.

Господи, допоможи його подолати!

Будь прославлений Господи у Своїй безмежній любові до нас!

                 Мир та Добро! Завжди і всюди!