Любов Твоя безмежна, Боже!



Коли я кличу, вислухай мене»
( Псалом 4 ).

Спас ясніє з Неба.

Час наш тимчасовий,
Кожен добре знає,
Світ чекає новий –
Адвент сповіщає!

Спас ясніє з Неба,
Будить нас з омани,
Хоче, щоб в потребі
Стали бездоганні.

Щоб коли наш Агнець,
Буде суд вершити,
Його милосердя
Ми могли зустріти!

Нині світ у мряці,
А Ісус, як Сонце,
Що зродиться скоро ,
Загляда в віконце.

Тож накази Божі
Слухаймо всі ми,
Бо вчинки – негожі,
Дні наші сумні.

Сумління очистить
Наш Господь благає
Й шану у покорі
Ми Йому складаєм!

Вічне Світло вірних,
Освіти наш гріх,
А людей покірних
Вибери зо всіх.

Хто тебе чекає –
Нова зірка світить,
Розум пробуджає
Наш Господь Правитель!

Сили всі Небесні
Слухають Його,
Ми ж землі всі діти
Славимо Того,

Хто прийде спасати
Нас усіх з неволі,
Будемо чекати
У свої юдолі.

Гине світ безбожний,
А Господь страждає,
І до покаяння
Всіх нас закликає.

Жде Свого Він часу,
Щоби народитись,
І прийде  на землю
Наш Господь Спаситель!

Радісну ми пісню
Трійці заспіваймо,
Бога, що у Вишніх,
Разом прославляймо!

Різдвяне.

На зустріч з Богом ми чекаєм
У цей перед Різдвяний час,
Його в любові прославляєм
І просимо прийти до нас!

Різдво ж тоді прийде у славі,
Коли відкриєм серце Богу,
Це будуть благодатні дні,
Бо Він покаже нам дорогу.

Якою маємо іти –
Ніде із неї не звертати,
І ми отримаєм плоди,
Та будем всі їх споживати!

Плоди любові й милосердя,
Які Господь нам уділяє,
Ділитись ними з своїм ближнім,
До цього всіх нас закликає!

Різдво приходить у той час,
Коли  серця наші готові,
Чи ніжним дотиком Руки,
А чи прийде у  Божім Слові !
« « «

Дякую, Тобі наш Боже!

Запитала я  у серця
Може, більше не писати,
Мовчки сльози лить в відерце
І про те всім не казати?

Та згадала я, що поруч,
Теж стоять чиїсь відерця
І стікають сльози болю
Із сумного серця.

Переповнене відерце
Море наповняє,
А на нім пливе у човні
Наш Господь й питає:

 – Що злякались, маловіри,
Бо про все я знаю,
Бачу, чую, розумію,
З вами Я страждаю !

Не забудьте у молитві
Все мені сказати
Потім вже спокійно жити,
Віру не втрачати.

 – Дякую Тобі, наш Боже,
Що ти поруч завше є.
Благодать і силу духа
Ти усім нам роздаєш.

Нас чимало є у світі
Тих, хто сльози проливає,
Хтось радіє, хтось сміється,
А хтось часто і страждає.

Всіх Ти, Боже обнімаєш,
На долоні всіх кладеш,
Словом добрим утішаєш
І любов Свою даєш .

Тож нехай летить прослава
Богу нашому й Творцю
І  подяка щира лине
Від нас Небесному Отцю !

  « « «

Яка красива ця земля,
Яку створив для нас Господь,
Тому і дивиться здаля,
Як тут живе наш дух і плоть!

Чи ми любуємось красою,
Чи зберігаємо її,
А, може, знищуєм собою,
І дії наші теж сумні.

Та так воно і є насправді,
Не бережемо цю красу,
Про що ми мислимо, одначе,
Можливо, скажемо: «спасу».

Спасу ріки, моря й озера,
І ліс, що тихо шелестить,
І зверху кличе небо сфера;
«Життя своє візьміть й змініть!»

Тож варто нам його змінити,
Щоб довго існував цей світ,
Щоб діти й внуки могли жити
І милував їх краєвид.

А гроші?! Їх завжди замало,
Якщо і знищимо ми все,
Щоб в світі голо й пусто стало,
Лише Господь нас всіх спасе!

Якщо Його ми Голос чуєм,
До серця двері відчиняєм,
Тоді і Він нас всіх почує,
Його в молитві прославляєм!

 Любов Твоя безмежна, Боже!

Прийде весна в жаданий час,
Можливо, буде не для нас,
Бо інша нас весна чекає,
Яка до Бога наближає!

Дорогу цю Господь звіщає
І про навернення благає,
Тож хай весна в душі палає,
А нас Господь благословляє.

Мене зустріне на порозі,
І скаже Він мені невдовзі :
–  Я знаю – падала й вставала,
Слізьми дорогу обмивала.

Провини і слабини мала,
Та всі їх Богу віддавала,
Я гріх прощаю, бо люблю
Того, хто хоче буть в раю»!

Любов Твоя безмежна, Боже,
На нашу так вона не схожа,
Любові руку простягаєш,
Дітей Своїх благословляєш!

Я є  Твоя слабка дитина,
Молитва вгору нині лине,
Прости, помилуй, захисти
До Тебе в Небі приведи!

« « «

Дорога до Неба
Така не проста,
Та є в ній потреба –  
Дорога свята!

Ступаєш на неї,
А кроки слабкі,
Знайдеш – хтось в потребі,
Вони вже легкі!

Господь є у них,
Тих, яких зустрічаю,
Він в людях таких
Завжди проживає.

В хворобі, в нещасті
Також Він там є,
Усіх зігріває ,
Всім щастя дає.

Тож варто побачити
І полюбити,
Стражденних любов’ю
Своєю зігріти.

Без Тебе я, Боже,
Безсила так жити,
І можу себе у гріхах
Загубити!!!

Відкрий мої очі,
І серце відкрий,
А в темряві ночі
Промінчик дай Свій!

 « « «

Пожива безсмертя
Нам Богом дана,
Приходить до серця –
Вона чарівна!

Бо змінює серце,
Що гріх віддає,
Торкає любов’ю
Життя все моє.

Господь вже мій грає
На струнах душі,
Зникає земне все
Й земні рубежі!

Немає вже місця
Печалі, що є,
Душа не страждає,
В тім щастя моє!

« « «

Моє життя – відкрита книга,
В якій сама себе шукаю,
І на сторінках книги тої,
Тебе я, Боже, прославляю.

Подій чимало віднаходжу,
Сумних і радісних є в ній,
Були і ті – не зрозумілі,
Які пізніше стали всім!

Були вони чомусь й для чогось,
Я просто не могла збагнуть,
Роки минали і казали –
У чому ж їх була вся суть.

Яку я потім зрозуміла
Й не раз прославила Отця,
Бо Він життя моє все бачив,
І буде в ньому до кінця.

Кінця не тільки лиш земного,
Отець Він Вічного життя,
Тож хай завжди буде зі мною,
Я славлю Бога і Творця!

« « «

Прости мене, мій добрий Боже,
Сьогодні трохи я втомилась,
І  через це, мабуть, Ісусе,
Словами майже не молилась!

Робила   справи  я  сьогодні,
Які були також потрібні,
Але мої духовні рухи
Були якісь зовсім безплідні.

Не знаю, що це відбулося,
Десь сили, Господи,  пропали,
Сиджу й благаю я у втомі,
Щоб все на місце своє стало.

Фізична неміч заважала,
Думки летіли, мов лелеки,
Та серце Бога споглядало,
Бо був Він поруч – недалеко !

Які слабкі ми й грішні люди,
Й яке складне у нас  життя,
Воно нас часто губить в світі,
Втрачаєм шлях до майбуття.

Так нині хочеться, мій Боже ,
Про це у щирості сказати,
Але надворі  ніч навколо,
Прямую вже до ліжка спати.

Мене вночі Ти не полишиш ,
Про це я знаю й вірю я,
Мій стан духовний Ти поліпшиш,
Бо я донька улюблена Твоя

« « «

Часто стали розмовляти,
Як усім надалі буть,
Де нас краще поховати
І яка у цьому суть.

Суть у тому, що ми люди
І міркуємо, як  всі,
А Господь прийде спасати
І померлих, і живих.

Не від місця це залежить,
А від скарбу, що в душі,
Тож нехай духовна нежить
Подолає рубежі.

Ті, що нас ведуть до Бога,
Бо Отець Він наш і Спас,
Він спасе нас на дорогах,
А не місце красить нас!

 « « «

Я на порозі Вічності давно стою,
Щодня із Богом нашим говорю,
Йому розповідаю про усе своє життя,
Питаюся, яке мене чекає майбуття!

Що ще мене тримає на землі,
Які проблеми маю я великі та малі,
Вони – мізерні, але так хочеться зробити,
Життя за інших хочеться прожити!

Поради, досвід прагну передати,
Та досвід той чомусь ніхто не хоче знати,
Бо хочуть всі самі все здобувати
І у житті дорогою своєю крокувати.

А скільки помилок у досвіді  я  маю,
Не вірних кроків стільки зберігаю,
Навіщо ж маю я про все це говорити,
Ще й ображатися – не вміла ж я любити.

Тому, мій Боже, прихилюся я до Тебе,
В Тобі давно вже є моя потреба,
Як Батько люблячий мене Ти пригорни,
Життя земне любов’ю огорни.

Як скажеш, я піду з землі до Тебе,
Залишу все, що здобула для себе,
Візьму в дорогу я духовний свій багаж,
А Ти на нього милостиво зваж.

« « «

Прийшла сьогодні я до Храму,
Порожні лавки – без людей,
Сердець своїх закрили брами,
Живуть серед людських страстей.

Господь із сумом споглядає,
Хоча ми всі такі малі,
Він нас до Себе піднімає
У славі Божій, щоб зросли.

Чому ж бо так, чому буває – 
Нема людей і храм пустий,
Господь давно на всіх чекає
 І любить нас – Своїх дітей.

« « «

Коли я відійду на зустріч з Богом,
Прошу тоді усіх не сумувати,
Радійте в слові, у молитві Богу,
Його в моїм відході прославляйте!

Бо йду до Дому Вічного життя,
Де Батько наш Небесний всіх чекає,
Побачити оселю свого майбуття,
Давно про це все Господа благаю.

Любила землю і була щаслива,
Господь мене і тут любов’ю обігрів,
Тому що ще ніхто того не знає,
Щоб Він дітей Своїх не захистив.

Дари Святого Духа в серці мала,
Ділилась ними з тими, хто бажав,
Пречиста Діва завжди зберігала
І Ангел-Охоронець рятував!

« « «

Моя донька лежить в лікарні,
Тяжка хвороба і сумна,
Мабуть, життя своє листає
І Богу дякує сповна !

Не все складалось, як хотіла,
Та в волі Божій все було,
Була Йому донька ця мила,
Він відчинив її вікно.

Просив її – почуй Мій голос,
Відкрий духовні очі й вуха,
Наблизьсь до мене, прихилися
І знову ти Мене послухай.

Бо Я добра тобі бажаю,
Хто, як не Я, тебе створив,
Батьки ж таку можливість мали,
Щоб світ прихід твій оцінив!

І ситуація, що нині,
Тебе наблизить хай до Мене,
Прослав Мене в своєму серці,
І Матір Божу достеменно.

Складні обставини , як бачиш,
Тобі, щоб  вийти треба сили,
Хай віра дасть тобі наснаги,
Щоб зрозуміти сенсу крила!

P. S. А я стою у сповідальні,
Прошу, щоб Бог  мене  простив,
Бо згадую дороги дальні,
Як мало подих доньку грів.

Прости мене, моя дитино,
Що я любити не могла,
Все заважали справи різні,
Як часто ти була одна.

« « «

Чому так соромно мені,
Чому у серця глибині
Я відчуваю тугу й смуток?
…Не все робила, що могла,
На поклик серця кволо йшла, –
Сумління поверта набуток.

« « «
В клопотах щоденних не збагнула,
Як же швидко плиниться життя!
Марноти всієї не минула
І не все зробила до пуття.

А вітри попутні  і – навпроти –
Підганяли, прагли зупинить,
Курява лягла на горизонти…
Як же в ній себе не загубить?

« « «

Рану заживляю,
Плачу-замовляю,
Місяцевим пилом
присипаю біль.

Болю, тінь моя ти,
Ти – мій батько-мати,
У мені та довкруж
Ти живеш поспіль.

Цілу ніч до ранку
Плачу колисанку –
Світ стоїть, неначе
Непохитний мур.

І скоріше звука
Долітає мука
До душі моєї
В полоні зажур.

« « «
Розвилка гілок. Журавлі-листки
Ключами дерев’яними до неба
Злетіти хочуть. Прагнуть дні, роки,
Та листю опадать на землю треба.

Із листям долу журавель упав,
Вже крилами не перемірять світу,
Листком гарячим сірий птах зів’яв…
А як йому хотілося злетіти!

Допоможи, Господи, злетіти!!!

P. S. Я прошу всіх, хто ці мої поезії читає,
Нехай же серце Ваше не сумує й не страждає,
Всі роздуми мої – щоденні зустрічі із Богом,
До Нього йдуть усі мої земні дороги.

Про остаточну зустріч я цього не знаю,
Але постійно серце на її прихід чекає,
Бо це – мета усього нашого життя,
Тому так і багато слів про неї – наше майбуття!

Чи треба сумувати і боятися  її приходу,
Бо-людські так, бо важко залишати всю земну красу і вроду,
Але довіра Богу, що живе в серцях у нас,
Хай зробить найщасливішим цей час!

Ми часто боїмося про відхід наш говорить,
Бо, мабуть, прагнемо ще довго на землі прожить,
Але не буде так, бо прийде час й підемо,
Нічого із речей з собою  не візьмемо.

Господь для нас приготував оселю в Небі,
Для кожного – свою в духовній тій потребі,
Яку ми ще будуємо із вами на землі,
Тож хай думки про час цей будуть радісні й святі!