Небесній зірочці



«Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми –  діти Божі».
Святе Письмо. Рим.8 ,16.

Світлої пам’яті Лесі Українки

«Я буду вічно жити, Я в серці маю те, що не вмирає». Леся Українка.

Любов безсмертна і ніколи не вмирає,
Тому живе той вічно, хто її у серці має,
Ти мала, Лесю, неземне це почуття,
Яке тобі відкрило двері в вічне майбуття!

Можливо, Лесю, ти сама цього не знала,
Можливо, в якійсь час і відкидала,
Та Бог в твоєму серці проживав,
Він разом плакав із тобою і страждав.

Він утішав, коли по-людськи не хватало сил,
Коли до Нього дух знебулий вже летів,
Творець любив своє безпомічне дитя,
Він йшов з тобою разом в майбуття!

Ти мріяла про рівність для усіх людей,
Ти прокидалася від соціальних тих ідей,
Які тривожили і серцю спокій не давали,
Та Божі руки на долоні тебе брали.

Любов в твоєму серці проживала,
До  бою кликала і творчістю казала:
– Любите люди, як любив усіх Творець,
Любов і справедливість – справ усіх вінець.

Любов у твоїх творах перше місце мала,
Ти всіх  до неї кликала, про неї сповіщала.
Про що б ти, Лесю, завжди не писала,
Знедолених ти всюди захищала.

Чи то в поемах, чи в поезіях жила,
Ти ними переймалась і до рівності звала,
Та світ жорстоким був, він є таким і  нині,
Не кожен своє серце віддає людині.

Тому, хто на узбіччі розмаїття проживає,
І хто, відкинутий суспільством, теж страждає.
Фізична ж неміч, часто, є дорогою до Бога,
Така у світі є й була твоя дорога !

А доброта  –  вона завжди була з тобою,
Була готова ти до дій, як і до бою,
Вона усім, хто поруч, помагала,
А тих, хто був далеко, пам’ятала !

Були це рідні, ще й були далекі,
Думки твої летіли, мов лелеки,
Вони хотіли кращим світ зробити,
І всіх, хто так страждає, обігріти.

Боліло тіло в когось, як боліла і душа,
Несправедливості, вважала ти, була межа,
За рівність в світі ти в ідеях виступала,
Та щастя на землі усім бажала.

Своє ж бо щастя часто забувала,
Зболіле серце людям  віддавала,
Здоров’я вже для себе не просила,
В стражданнях тих була благословенна сила !

А з Господом, Якого серцем відчувала,
Хоча про Нього часто й не казала,
Про щастя мріяла для всіх земних людей,
Тому й горіла від великих тих ідей .

На краще ними світ хотіла весь змінити,
Але без Бога важко це зробити,
Хоча  серця людей Він  кликав до спасіння,
І бачив кожне у твоїй душі горіння.

Яке в душі твоїй в стражданні проживало,
До перемін всіх кликало і співчувало,
Як зірочка небесна на землі з явилась,
Життям своїм для неї засвітилась !

Тим світлом справу для людей зробила,
Серця людські до бою запалила,
Змінити ж світ, звичайно, не змогла,
Та приклад у терпінні та любові всім дала.

Тому і  звідусіль до тебе всі приходять,
Квітки приносять й пам'ять верховодить,
Страждання і любов – це Божа є дорога,
Тому й прославила в житті своєму Бога!

Його не знала ти, та все життя шукала,
Бо Бог – Любов, а в ній ти  проживала,
Де є вона,  там є Господь присутній,
У щасті і в недолі Він відчутний!

Світ відкидав Його, та й нині ще не зрозумів,
А дух твій у любові світлом пломенів,
Фізична неміч вже йому не заважала,
Вона до Бога шлях твій прокладала !

Часи минули – нині вже прийшли  нові,
Та Істини любові й справедливості старі,
Вони нас кличуть всіх людей любити
І з Богом у любові й милосерді жити!

Хочу закінчити моєю улюбленою молитвою:

Боже, незбагненний у своїх рішеннях!
Я просив Тебе про силу і міць, щоби досягти успіху, а Ти вчинив мене слабким,щоб я навчився покірного послуху.
Я просив тебе про здоров’я, щоби здійснилися великі діла, а ти дав мені каліцтво, щоб я робив кращі речі.
Я просив тебе про товариша, щоб не жити самотньо, а Ти дав мені серце, щоб я міг любити всіх людей...
Нічого я не отримав із того, що просив у Тебе, але Ти дав мені те, чого я не сподівався, Ти вислухав мене у свій божественний спосіб.
Будь прославлений, Боже, за Твою любов і незбагненні Твої рішення.
(Молитовник «Щоденно з Богом»).

Дякуємо Тобі, Господи, за Лесю Українку, за талант, який Ти їй вділив , за її любов і милосердя до людей і нашої України !

Людмила Павловська. Житомир. 2021 рік.