«Стигмати сяяли на зовнішній стороні тіла,
оскільки їхнє коріння дуже глибоко проникло в його душу».
(Чел.ІІ 211: FF 800)
9 листопада 2024 року відбулося свято відкриття восьмого сторіччя стигматів св. Франциска (1224-2024) «З ран нове життя» при парафії Пресвятої Діви Марії Матері Церкви у м. Києві.
Були присутні: о. Славомир Плонський, OFM cap — настоятель парафії м. Київ, о. Сергій Кіппа, OFM cap — кустош м. Київ, о. Віктор Дешук, OFM cap м. Київ, о. Костянтин Морозов, OFM cap м. Київ, о. Бенедикт Свідерський, OFM — Провінційний Міністр Ордену Менших Братів м. Житомир, о. Андрій Немченко, OFM м. Київ на Оболоні, о. Мирослав Карачина, OFM м. Одеса, о. Станіслав Кава, OFM conv — кустош м. Львів, о. Андрій Ванат, OFM conv м. Бориспіль, о. Юстініан Городечний східного обряду, греко-католик м. Тернопіль. Також брати і сестри Францисканського Ордену Світських: м. Київ, м. Житомир, м. Коростень, м. Коростишів, м. Одеса, м. Львів.
Конференцію на тему: «Що Бог говорить нам через стигми св. Франциска», провів о. Юстініан Городечний. Він розкрив поняття «стигма», «стигмата», різновиди стигм, причини появи стигм. До прикладу: св. апостол Павло пише, що носить на своєму тілі знаки приналежності до Господа (Гал. 6, 17). Ці знаки слід розуміти як шрами залишені по ударах бичами, киями, каміннями, а також як сліди від в’язничних кайданів. Ці знаки, котрі не можливо затерти, свідчать про причетність апостола до Ісуса Христа.
Далі отець ознайомив з кількістю стигматиків, починаючи з ХІІІ сторіччя. Найбільше було у ХVІІ сторіччі.
Роздумуючи над стигматами св. Франциска з Ассізі, отець наголосив, що пішовши за Христом св. Франциск тратив усе, що цінує той світ, що цінують люди. Можна сказати, що це було своєрідне постійне вмирання для світу і оживлення в Бозі. Так представлена діалектика вмирання і оживлення св. Франциска може бути сміло названа принципом поєднання суперечностей, примирення.
Знаки ран на тілі Ісуса Христа є знаками слави Божої, відповідно і у св. Франциска. Там, де була завдана рана, якщо вона буде віддана Господеві, відбудеться після зцілення, наповнення її славою Божою.
Стигми св. Франциска спонукають нас сьогодні до особливого покаяння та покути за гріхи особисті, а також за гріхи церкви і народу. Це стосується в першу чергу францисканів, котрі на самому початку своєї історії названі були каятниками, покутниками. В рамках самого Чину факт стигматів є великою заохотою до поглиблення містики і аскези на особистому і суспільному рівні.
Продовжуючи нашу зустріч відбулася молебінь. Всі вірні із запаленими свічками ідуть до вівтаря. Молебінь являє собою три стояння. Ми зібралися в пам’ять про виключну благодать — дар стигматів, який св. Франциск з Ассізі отримав на горі Ла Верна — місці, де Любов Христа перетворила закоханого на образ Коханого, щоб, як єдина Францисканська Родина, святкувати 800-річчя стигматів св. Франциска.
Перше стояння. Пам’ять про зустріч з розп’яттям Сан-Даміано, яка сформувала все життя св. Франциска.
Друге стояння. Пам’ять зустрічі св. Франциска з Серафимом, образ якого подібний до самого розп’яття.
Третє стояння. Спогад про зустріч св. Франциска з братом Леоне.
Із запаленими свічками молилися Францисканську Літанію. На закінчення отець Віктор Дешук благословив реліквіями перед вівтарем.
На Божій Службі ми слухали проповідь о. Бенедикта Свідерського. Він зауважив, що Франциск йшов до гори Ла Верна не тоді коли вже піднімався на неї, а набагато раніше, коли почув голос з хреста Сан-Даміано: «Франциску, відбудуй Мою Церкву». І з цього моменту розпочинається, на все подальше життя, підйом Франциска на гору Ла Верна. Він приймає свій хрест — жити згідно Святого Євангелія.
З людської точки зору кожен хрест здається перешкодою для здійснення нашого життя. Але насправді, у непізнаній таємниці Бога, хрест є привілейованим знаряддям, що руйнує наш егоїзм і спонукає нас відмовитися від себе, щоб увійти в справжнє життя. Адже життя, до якого ми чіпляємося так пристрасно, не є справжнім життям, про яке говорить Ісус. Тільки той, хто втратить перше життя, знайде і здобуде друге!
А щоб краще зрозуміти ці роздуми, завершу прекрасною молитвою Кірка Кілгура, волейболиста, який залишився паралізованим у 1976 році після нещасного випадку під час тренувань. Цю молитву він особисто виголосив перед Папою під час Ювілею хворих у Римі.
Я просив у Бога сили, щоб здійснити великі справи: Він зробив мене слабким, щоб я залишався смиренним.
Я просив у Бога здоров’я, щоб звершувати великі діяння: Він послав мені біль, щоб я краще розумів цінність здоров’я.
Я просив у Нього багатства, щоб володіти всім: Він зробив мене бідним, щоб я навчився не бути егоїстом.
Я просив у Бога влади, щоб інші потребували мене: Він дав мені приниження, щоб я сам потребував інших.
Я просив у Бога всього, щоб насолоджуватися життям: Він залишив мені життя, щоб я міг оцінити все.
Господи, я не отримав нічого з того, що просив, але Ти дав мені все, що мені було потрібно, і майже всупереч моїй волі.
Ти почув молитви, яких я не вимовляв. Будь благословенний, о Господи, бо ніхто не має того, що маю я!
Піходить до завершення наше святкування. Вже і обід пройшов, але ніхто не хоче виїжджати. Дякуємо Богові, що ви всі є! Кожен повезе додому, у свої спільноти вогник францисканської любові.
Сердечно дякуємо організаторам цього свята, спільноті м. Києва, що радо нас зустріли, що в щирій, дружній атмосфері пройшла ця зустріч.
О, Всевишній і Милосердний Боже, дякуємо за те, що об’єднав нас навколо Себе і ведеш нас дорогою служіння у Францисканському Ордені.
Підготувала сестра ФОС м. Житомира Людмила Данилко.