Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

«Святкуйте! Святкуйте ювілеї, дні народження, весілля та інші чудові нагоди…» Слова невідомого священника, почуті на одній з проповідей моєю сестрою. На запитання «Чому він просив святкувати?» – говорить, що відповіді не пам’ятає.
10 років. Коли чуєш про таку дату, бажаєш того, чи ні, але слово «святкування», не питаючи дозволу само з’являється в твоїй голові.

І от, 19 вересня, осінню 2019, вінницька спільнота ФМ починала розуміти, що нас чекає велике гуляння, але за цим, як не крути, зазвичай стоїть велика підготовка.

Для мене наше святкування згадується величезним контрастом підготовки і самого святкування. Період «великої підготовки» особисто для мене асоціюється з великою втомою і питанням «навіщо?». Якщо помічати не тільки верхівку айсбергу, але і його частину сховану під водою, то можна побачити силу силенну роботи: різні домовленості, пошук техніки, декорації, презентація, запрошення гостей, чого тільки коштувала одна кухня. Особливо напруженим був останній день або мабуть правильніше сказати – ніч.
Спільна праця це щось. І хоч робота була поділена на окремі зони відповідальності, здається всім було відчутно, що робота в різних кінцях Вінниці просто кипить. В тих кому дісталася кухня, кипіло в усіх сенсах. Вже потім я почула історії про: самотні нічні прогулянки по «АТБ» під назвою: «В пошуках сиру. І скільки його треба?»; гучні заяви дівчат на окупованій хлопцями кухні, що салат мовляв готовий, а коли його відкриваєш бачиш тільки болгарський перець; про запитання : «будемо ще пекти кекси?» і сам собі даєш відповідь, а потім і печеш, бо інші вже не в стані; про те як о четвертій ранку пишеш у спільну групу у Вайбері запитання: «Чи має хтось розклад завтрашнього дня?» і неочікуєш відповіді, аж раптом хтось відписує, бо все ще чуває і робить презентацію; про те, як хтось пост здав о шостій ранку, спікши торт, а хтось невдовзі його прийняв, бо йому чомусь телефонували вже п’ять разів…

І ось наступив той очікуваний ранок. Забігши в храм на Соборній, в приміщеннях якого мало відбуватися наше святкування, очікувала побачити велику кількість червоних, стомлених і як наслідок, трохи роздратованих очей. Але тоді насправді відбувалася якась дивина – знаєте, яке було відчуття – сильного миру, наче хтось «накачав» повітря таємничим небесним рожевим димом???. Не те щоб я в захваті від рожевого, і не те щоб я дійсно бачила рожевий туман на Соборній 12, але просто відчувала його всім своїм серцем, і ніхто не переконає мене що такого не було, бо це мій досвід і з ділень, які я чула згодом, не одна я дихала ним. Досі в моїй голові стоїть картинка з нашої кімнати, де я побачила перші усміхнені, і такі спокійні обличчя членів нашої спільноти ФМ, які щось нарізали, складали, словом, займалися завершальним етапом підготовки, і, не зважаючи на попередню безсонну, повну роботи ніч, всі були в дуже доброму гуморі. І мені не потрібно було запитувати – «як так?», просто я відчувала те ж саме. Якийсь дивний, такий бажаний і святковий мир наповнював повітря. Здається, кожне наше серце відчувало свято, усмішки з присмаком спокою і щастя вказували на це. Це був подарунок Тата, який задав атмосферу нашому святу.
Початком (неофіційним початком) був сніданок. В цей час доєднувалися запрошенні гості, словом, всі дорогі нам люди. Деякі давно не бачилися, інші зовсім недавно, а деякі знайомилися, бо бачилися вперше.

Після цього настав час на офіційну частину свята, це було привітання гостей. І хоч більшу частину святкуючих займала сама наша вінницька спільнота ФМ, та з нами було багато дорогих нам людей. Дуже приємно було бачити представників національної Ради ФОС в Україні на чолі з сестрою Зоєю Кутриш, а також нашу місцеву вінницьку спільноту ФОС, яка опікується нами.

Також наші дорогі брати з І-го Ордену св. Франциска: брат Блажей Суска – кустош кустодії Братів Капуцинів на Україні, брат Ігор Мулярський – духовний асистент вінницької спільноти ФМ (важко сказати, що брат Ігор був гостем, він швидше був співорганізатором всього цього дійства, а точніше незамінним співорганізатором), брат Сергій Воронюк – наш новопризначений Національний духовний асистент ФМ в Україні, а також старий друг всієї ФМ і її перший Духовний асистент – брат Сергій Кіппа – це брат, через котрого Господь опікувався ФМ на її початках. А ще з нами були представники майже з усіх спільнот ФМ на Україні: Львів, Красилів, Старокостянтинів, Хмельницький, Київ – наші друзі, брати та сестри, котрі приїхали в цю Порціункулу, щоб святкувати разом.

Надзвичайно приємно було через сестру Олену Вільчинську (в місцевій спільноті ФМ її називають “мамою Лєною”) отримати вітання від двох чарівних дівчат, з котрих, так насправді, все розпочалося і котрі були тим першим насінням: Юліанни та Валі. Юліанка передала нам, що Ісус в цій спільноті кожного виціловує, а Валя – що треба йти постійно вперед і не оглядатися назад.

Нарешті настав найважливіший момент нашого святкування – зустріч з Ісусом під час Святої Євхаристії. Пам’ятаю, що саме на Службі особисто для себе я отримала відповідь, навіщо ми задіяли таке грандіозне гуляння, і знаєте, якою була відповідь – “Ісус, і вдячність” (не зовсім зрозуміла фраза). Брат Блажей, перервавши пісню після Святого Причастя, сказав: «Зачекайте, зачекайте! То тільки репетиція була. Коли ми співаємо «Великий» я дивлюся який великий наш Бог. Я не знаю, чи ви маєте відкриті очі, вуха, бо вистачить подивитися на вас і вже є прославлення. Дивіться на це ось, воно прийшло (вказує на маленького Серафимчика, який прибіг до вівтаря). Ось в цьому і є великий Бог – наше покликання, наше життя. Співайте свідомо! Розумієте, свідомо, тобто, дивлячись на ті 10 років. Це частина життя, 10 це велика частина, щоб прославляти Бога. Може невеличка, тільки 10, але вистачить рік, два, десять, щоб прославляти Бога. Тому прославляючи Бога, згадуйте ваш початок, там десь поїхали, там десь приїхали, там десь капуцини появлялися… Но прославляйте свідомо. Не тому, що співаємо бо співаємо, бо десь там почуття позитивні пішли, але конкретні речі згадуйте і прославляйте Бога, окей? Давайте ще раз! Згадуйте речі конкретні!».
Наприкінці Служби Брат Блажей додав: «…Найважливішим є не Франциск, не національність, не освіта, а Ісус і від Нього починається все. Коли Ісус буде на першому місці на першому місці, твоє францисканське покликання буде дуже важливим. Ти повинен бути гордим, що ти є у Францисканські молоді, але коли Ісуса забрати з твого життя, якщо Він не буде на першому місці – все що є даром для тебе – розірве тебе… Не зупиняйтеся! Йдіть далі, слухайте далі слово, а Бог буде вести вас. Слухайте братів, святих, грішних, різних, які вас люблять і не долюблюють, всіх слухайте, а Бог буде чудеса творити».
На проповіді Ісус ламав слово через брата Сергія Кіппу, який закликав повністю віддатися Ісусу: «Господь повністю віддався в руки людей так і ти маєш повністю віддатися в руки Бога, чи ти будеш готовий на це?

Сьогодні ювілей. Євреї коли мали ювілей вони трубили в ріг, в різні сторони, і це був час якогось знаку, що сьогодні це знак для нас, для відновлення, що приходимо сюди, з’їжджаємося в цю Порціункулу, як Франциск говорив, щоб завжди поверталися брати до Порціункули, щоб ми наново відновилися. Якщо хтось помер, щоб воскрес… хто живий, хай росте. І нехай буде цей ювілей, нехай Бог зробить цей знак, це чудо відновлення нас, щоб коли роз’їдемося, щоб зробили цей знак, щоб передали всім своїм спільнотам, що є життя, що є харизма. Бо Бог чомусь цього хоче, бо збуджує нас, що це діло є, що ця харизма актуальна, що можемо дивитися на чоловіка зі шнурком, той який хотів поміряти Христа, і ти теж маєш бути цим чоловіком зі шнурком».
По кінці Службі дуже приємно було почути слово від Старшої національної Ради ФОС, сестри Зої Кутриш. Взагалі було дуже радісно, тепло і затишно від візиту таких гостей, наче візиту батьків, які відкриті на нас, своїх дітей. У привітанні ми почули слова надії на майбутню співпрацю, а також надію на відродження Францисканського Ордену Світських через нас.

Завдяки обіду нам вдалося, або майже вдалося, підрахувати кількість учасників святкування – нас було приблизно 55 осіб. Добре підкріпившись ми попрямували до наступного пункту програми, який мав назву: «Історія, яку розповідають люди, а не пишуть книги», хоча як на мене, книга таки буде колись написана, може до святкування наступної дати.

Це було ділення. Задати атмосферу діленню дуже допомогли декорації. На стінах були розвішані рибальські сіті, а в сітях справжні рибки – наші фото. Насправді дуже промовисто, думаю кожен намагався знайти на фото себе, міг згадати коли його впіймали і в який спосіб.

Для мене, людини яка прийшла в спільноту, так би мовити «на все готове», ділення показало, що Господь, Той кому варто довіритися. Він має мрію, план, людей і для Нього «стіни не стіни». Як показало ділення, якщо Він чогось бажає, то різні люди з одним бажанням серця, шукають один одного і знаходять, в автобусі до Литви (поїздка до котрої була дуже важливою), дивним чином з’являються один за одним 5 вільних місць для нас, і формація (коли в те мало хто вірить) стає доступним подарунком. Наш Бог – Бог чудес. А ще я почула, як Ісус діяв і діє не тільки в нашій історії спільно, але приходить до кожного особисто і у своїй любові творить чудову пригоду. І плодами цієї пригоди стають нові сім’ї, покликання до богопосвяченого життя і до ФОС. І за це Слава Богу!

Останні нотки приготування святкової вечері об’єднали вже не тільки ФМ Вінниці, а й всіх гостей. Такі вже францисканці – господар ти, чи запрошений гість, але дух братерства є дух братерства, мовляв, почувайтеся як вдома і ставайте до роботи. Деякі з нас налаштовували апаратуру для веселого вечора, деякі розбилися по парах і розмовляли, але більшість захопили кухню і чаклували над вечерею.

Радісний, гучний вулик – ось як виглядала кухня. Якщо хтось з вас зараз уявив собі тільки красунь дівчат, то нехай ваша уява домалює ще й джентльменів, які старанно, в міру своїх сил, також поралися разом з представниками прекрасної статі. Готуючи навіть встигали поспівати, кумедно, коли пісня в одному кінці кухні перервалася розмовою і через кілька секунд підхопилася хлопцями, які в той момент допомагали з підготовкою святкових страв в іншому кінці кімнати.

Такий собі час радості і братерства, який, врешті, привів до святкової вечері, на котрій, як заведено на День народження, ми також частували пресмачненьким тортиком.

Веселий вечір і танці стали чудовим продовженням цього дійства, але, нажаль, чи на радість, все як в тій казці: «Годинник вибив дванадцяту…», в нас правда він вибив десяту (сусіди певно були раді) і наше свято поволі перенеслося в каплицю, де кожен міг подякувати за все Ісусу.

Хто в тихій молитві, а хто просто присутністю, бо фізично по іншому просто не міг, і тільки пісні час від часу його будили. На кінець ще подивилися чудовий фільм-презентацію, яка охопила в собі всю історію вінницької ФМ. Історія з презентацією показала мені, що в Господа чудове почуття гумору (просто ми тричі намагалися насолодитися цією презентацією), і чомусь Ісус захотів щоб ми побачили її в кінці, хоча планували на початку.

Ось так і відсвяткували. І якщо хтось пам’ятає початок, то я б продовжила слова священика, які почула колись моя молодша сестричка: “Святкуйте! Святкуйте щоб подякувати Господу за всі Його діла предивні і так звикайте до Неба, бо що ж ми там ще будемо робити як не святкувати!”

Джерело: Францисканська Молодь в Україні

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!

Як ми святкували 10 років або Ісус найважливіший!