Лист-звернення Генерального Міністра ФОС брата Тібора Каузера напередодні Великодня 2020 року

"Чому шукаєте живого між мертвими?" (Лк 24.5)
Мої дорогі брати й сестри з усього світу!
Нехай милостивий Господь обдарує Вас Своїм миром!

Розпочинаю цей пасхальний лист із основного завдання, яке було дане всім нам, а саме – з проголошення Доброї Новини:
Христос воскрес! Алілуя!

Для нас, християн, це найбільш радісний час у році, який необхідно пережити: життя перемогло смерть.  Ми повинні пам’ятати про це, особливо в ці важкі часи, коли багато з наших сестер та братів потерпають від таких стихійних лих, як коронавірус, землетруси, руйнівна лісова пожежа, аномальна погода, не кажучи вже про інші труднощі, такі, як економічний колапс у деяких країнах. Молімось за тих, хто страждає у цих обставинах, хто втратив своїх коханих людей, членів родини, хто захворів, хто залишився без майна чи роботи. Нам слід пам’ятати про всіх них, особливо про наших сестер та братів з Францисканського Ордену Світських. Хочу, щоб ви знали: оскільки ми належимо до одного Ордену, ми прагнемо знати про Вас і ми молимось за Вас. У цій ситуації важливим є те, що маємо міцний досвід того, що Христос, Який помер на хресті, третього дня воскрес. І Він не залишає нас, Він все ще з нами, бо пообіцяв нам: «Отож Я з вами по всі дні аж до кінця світу» (Мт 28:20). 

Ми про це знаємо, але не завжди легко збагнути й повірити в це. Знаю, що непросто зрозуміти це особливо сьогодні, коли багато людей питають: «Де Бог тепер, де тепер Христос? Як можна Його зустріти?» Зрозуміти Ісуса було непросто навіть учням. Пригадайте лише, що сталося після Великої Суботи. Кожен точно знав, що Ісус помер, але Його тіла не було в гробі, в якому він був похований. В супереч очевидним фактам для них було майже неможливо зрозуміти і повірити в те, що Христос воскрес. Ісуса не було там, де, як вони гадали, Він мав би бути. Так само і сьогодні, ми часто шукаємо Бога там, де, на нашу думку, Він є, а Його часто там немає. «Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, - слово Господнє» (Іс 55, 8).  

Я хотів би тут пригадати чотири постаті, щоби якомога повніше навчитись з їхнього досвіду: це Марія Магдалена, Тома, учні з Емаусу та Петро. Запрошую Вас пороздумувати: яким було їхнє пережиття і чого ми можемо навчитись від них, застосовуючи до нашого власного життя і життя наших спільнот?  Ми маємо простежити ці чотири прояви відчаю, а також їхню радість як індивідуально, так і в спільноті. Марія Магдалена сповнена глибокою скорботою та горем («забрали мого Вчителя»), Тома має сумніви («якщо не побачу, не повірю»), учні з Емаусу розчаровані («а ми сподівались»), а Петро залишає своє покликання, повернувшись до старого («буду рибалкою»). Кожен з них мав гостре відчуття того, що Ісус залишив їх. Я впевнений, що багато хто з нас вже має подібні почуття тепер, коли ми шукаємо волі Божої і не розуміємо в повноті, що відбувається навколо нас і чому ми маємо проходити через всі ці події. Ми також відчуваємо, що Ісус залишив нас без Своєї присутності. Проте Ісус мав відповідь для тих чотирьох. І я переконаний, що так само, як і вони, ми також можемо віднайти радість Пасхи, не зважаючи на всі труднощі – чи то особисті проблеми, чи проблеми у спільноті, в громаді, в усій нації.

Ми живемо у надзвичайну епоху, з неймовірними перемінами. Як сказав Папа Франциск: «Це не просто ера перемін, це переміна ер» (Папа Франциск, Різдво Христове, 2019). Не можемо продовжувати жити так, наче нічого не відбулось. Світ змінюється, і ми також маємо змінюватись, хоч нам це і не подобається, оскільки нам більш імпонує жити під захистом і в безпеці. Ця переміна, однак, має зосередити нас на тому, як ми можемо знайти Ісуса в цій новій ситуації, як Воскреслий Господь може бути присутній в нашому особистому житті і в житті наших спільнот на різних рівнях. Він не залишив нас, але Він прагне, щоби ми шукали Його і віднайшли по-іншому, ніж це було раніше – в іншому місці і посеред інших людей. Якщо поглянемо на постаті Марії Магдалени, Томи, учнів з Емаусу або Петра, то побачимо: їх об’єднує те, що всі вони після відчаю зустріли Христа, і це змінило їхнє життя. Так само і наше життя може змінитись тільки лише після зустрічі з Христом.

Хочу звернути Вашу увагу на чотири моменти в історіях Марії Магдалени, Томи, учнів з Емаусу та Петра. Ми повинні пройти ці чотири стадії, щоби жити пасхальною радістю і продовжувати зміцнюватись, ставати більш відкритими, більш свідомими та більш готовими до нового початку з Христом.

1. Ісуса там немає.

Ісуса немає там, де, на думку чотирьох євангельських героїв, Він мав би бути.

Ми часто шукаємо Ісуса там, де Його немає і де Він не має наміру бути: в наших планах, в наших самореалізаціях.  Ми часто будуємо великі проекти в нашому особистому житті чи в житті нашої спільноти, а наприкінці ми не знаходимо там Ісуса. Так, як Марія Магдалина знайшла гроб пустим, ми також нерідко знаходимо пустку в нашому житті – як особистому, так і в житті спільноти. Часто докладаємо чимало зусиль для того, щоби відкотити камінь від гробниці і побачити Христа. Ми навіть придумали для цього кілька чудових практик.  Маємо певні ресурси і вже все розпланували, що і як зробимо. Без сумніву, ми робимо це з найкращих намірів. А потім розчаровуємось, бо наші зусилля виявляються марними й ми так і не знаходимо Ісуса. Цей досвід насправді є болісним.  Як часто ми кажемо, що, не маючи переконливого досвідчення, такого, як ми бажаємо, ми не віримо, що Він присутній! Як часто йдемо дорогою нашого життя, не усвідомлюючи, що Ісус товаришує нам! Багато, багато разів ми думаємо, що Ісус відсутній, адже маємо непохитне переконання, де саме Він має бути. А Ісус є тут, хоч і в інший спосіб. Ближче, ніж ми гадаємо. І до Нього легше дотягнутись, ніж ми собі уявляємо.

Під час зустрічей в рамках візитацій я неодноразово чув про цей досвід наших спільнот, однак багато разів я також чув про таку прекрасну річ, що вони змогли подолати цю ситуацію. В усіх цих історіях спільним є одне: особисте навернення і примирення з Богом, із самим собою та з сестрами й братами зі спільнот. Навернення та примирення дозволили Христу знову з’явитись в цих спільнотах. Він розвернув братів і сестер обличчями один до одного і дав їм нові цілі та мотивацію. Братерське життя було відновлене. Вони знайшли Христа там, де Він був, а не там, де вони сподівались Його знайти.

Не зосереджуймося на тому, де Ісуса немає, краще концентруймося на тому, де Він є. Моє перше заохочення – йти і не боятися труднощів, неординарних обставин. Краще робіть все для того, щоби бути відкритими для особистого навернення та примирення. Будьте відкритими один на одного, і ви знайдете Ісуса! Христос не завжди буде частиною наших проектів, але Він завжди прагне, щоби ми були частиною Його задумів. Тримайтесь і не бійтеся, якщо Ісуса, здається, тут немає. Ви можете здивуватися тим, де Його знайдете.

2. Ісус наблизився до них.

Наступний момент полягає в тому, що Ісус бере ініціативу і наближається до кожного з чотирьох євангельських постатей. Ми шукаємо Бога, але Сам Бог перший шукав нас. «Ми любимо, бо Він перший полюбив нас» (1 Йн 4,19). Якщо ми цього не визнаємо, ніколи не знайдемо Бога.

Бог завжди приходить до нас незвичайно, викликаючи подив. Можливо, Він вибрав би інший момент, щоби з’явитися посеред апостолів, якби заздалегідь не знав відчайдушних сумнівів Фоми. Ми не знаємо достеменно, чи потрібно було Ісусу вирішувати якісь справи в Еммаусі, однак Він вже наперед знав, що учні будуть потребувати розраду.

Ісус з’являється в нашому житті будь-коли, несподівано, зненацька, щоби бути з нами. Не дивуйся, якщо Він опиниться біля тебе у постаті садівника, як Він з’явився Марії Магдалині, в особі безхатченка, безробітного, поліцейського, продавця або навіть в особі сусіда при вході у твоє помешкання.  Ти ніколи не будеш знати. Не бентежся, якщо Він з’явиться в центрі твоєї спільноти, щоби укріпити вас особливим чином. Не дивуйся, якщо Він буде близько тебе, коли будеш простувати дорогою свого життя, з головою, наповненою турботами та розчаруваннями. Не лякайся, коли Він з’явиться в темряві життєвої ночі, йдучи до тебе по воді.

Не важливо, як Він наблизиться до тебе. Це може бути абсолютно неочікувано чи екстраординарно. Моє друге заохочння – бути відкритим на об’явлення Ісуса і бути вдячним за Його прихід! Будь вдячним Богу за Його сюрпризи! Він з’являється також перед закритими під час карантину дверима.

3. Ісус покликав їх.

Ісус не тільки наблизився до вищезгаданих чотирьох осіб. Він також мав особисте послання для кожного з них. Для Марії Магдалени: «Йди до Моїх братів і повідай їм» (Йн 20,17), для Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки» (Йн 20, 27). Для учнів з Емаусу: «Він взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм» (Лк 24,30). Для Петра: «Закиньте лишень сіті праворуч від човна» (Йн 21, 6).

Ми повинні бути готовими до такого несподіваного та міцного пережиття зустрічі з Ісусом, як у Томи. Ісус перш за все присутній для нас в Євхаристії, спонукаючи наші серця горіти так, як у учнів з Еммаусу. Ми повинні свідчити про Ісуса, як Марія Магдалина. І нарешті, ми повинні кинути свої сіті, і так, як Ісус пізніше сказав Петрові, ми маємо пасти Його овець й виконувати свою апостольську роботу.

Крім того, у цих особливих обставинах нам необхідно почути Його послання, звернене до нас. Моє третє заохочення для вас – відкривати вуха і намагатись почути послання Ісуса: «Підійдіть ближче, доторкніться до Мене, будьте поруч і дайте свідчення своїм братам. А потім йдіть і киньте свої сіті, виконуйте свою працю у світі». Ми здатні це зробити навіть у цій особливій ситуації, коли переживаємо труднощі.

4. Важливість бути в спільноті

Приналежність до братерської спільноти означає для нас простір, який допомагає нам жити присутністю Воскреслого Христа особливо у цій винятковій ситуації, а також переконливий заклик розділити нашу радість з іншими. Як і для наших чотирьох євангельських героїв, спільнота є важливим місцем для нас. Це місце, де ми можемо чути слова Ісуса і зміцняти своє покликання.

Історія учнів Ісуса веде до спільноти. Марія Магдалина, яка вийшла з дому, повернулася до апостолів. Також Тома перебував у гурті апостолів, коли побачив і доторкнувся Господа. Двоє учнів йшли з Єрусалиму до Еммаусу, але, зустрівши Ісуса, повернулися назад. Петро залишив усе, щоби розпочати рибалити, але також повернувся назад і зустрів на березі озера Господа разом з іншими учнями. Присутність Ісуса, або надія на його присутність, перемінила їх усіх. Ісус веде їх назад – до спільноти.

Ми повинні триматися разом, особливо в ці надзвичайні часи. Ми отримаємо інший досвід спільноти, братерства. В той час, коли в деяких країнах складно збиратися разом, ми маємо зміцнити почуття своєї приналежності та усвідомлювати, що ми – сім'я. Ми належимо до однієї міжнародної родини ФОС та до великої Францисканської Родини. Молімося один за одного, підтримуймо одне одного. Нашої підтримки зараз потребують також брати з І Ордену та сестри монахині. Допомагаймо одне одному і, маючи таланти та винахідливість, шукаймо способи, як можна міцніше укріпити братерські зв’язки. Не бійтеся використовувати сучасні можливості та засоби. Діліться один з одним своїми почуттями, своїм досвідом, телефонуйте, пишіть електронні листи, короткі повідомлення, організовуйте, якщо це необхідно, відеоконференції  або просто кричіть на всю вулицю з балконів. Діліться улюбленими духовними книжками, улюбленою музикою. Дізнаваймось один про одного все більше і більше, адже таким чином кожен зможе дізнатися більше й більше про Бога.

Ми також є Церквою. Якщо неможливо вийти з дому, щоби знайти Ісуса назовні, можна віднайти його всередині. Церква – це не лише будівля. Ми – парафії, ми спільноти, ми Орден, і Він чекає на зустріч з нами.

Тому це моє четверте заохочення для вас. Шукайте і знаходьте Його в молитві, у спільній молитві Церкви. Шукайте і знаходьте його також в нових способах формації та братерського ділення. Шукайте і знаходьте його, коли ви "приєднуєтсь до однієї з форм літургічної молитви, запропонованою Церквою, наново переживаючи таємниці життя Христа" (Регула ФОС 8), оскільки це дійсно зміцнює почуття приналежності до Церкви та до Ордену. Будьте свідомі того, що кожну мить цілодобово світська францисканська сестра чи брат молиться десь у світі. Яка ж це єдність! Будемо сподіватися, що цей спільний спосіб молитви зробить нас ще більш радісними, коли ми зможемо зустрітися особисто. Пам'ятайте, ми – сім'я.

...............

Потрапляючи у складну ситуацію, ми, світські францисканці, часто подібні до цих учнів. Прошу вас, проаналізуйте нашу поведінку та наші звички – як окремо, так і в спільнотах – у моменти, коли стикаємося з труднощами та нестандартними обставинами. Хіба ми не відчуваємо, що втратили Ісуса, але в той же час не впізнаємо Його, як Марія Магдалина? Хіба ми не подібні до Томи, коли не віримо в те, що Він з нами? Хіба не сперечаємось в Його присутності, як учні Еммауса? Хіба не повертаємось, як Петро, до старого життя і звичок? Хіба не відчуваємо себе покинутими? Ісус ніколи не наказував нам бути сумними чи розчарованими. Ісус ніколи не казав нам здаватися. Навпаки, Він завжди просив нас жити радістю Великодня, зауважуючи, що неможливо мати Великдень без Страсної п’ятниці.

Слова Ісуса – «Я завжди з вами, до кінця віку» – не означають Його пасивної присутності. Це означає, що Він любить нас кожен день, і можемо відчувати цю любов щодня, але навіть якщо ми її не відчуваємо, ми знаємо, що Його любов є і можемо черпати з неї мужність і силу. Це також означає, що Ісус є з нами, із Францисканським Орденом Світських. Він є з нами, коли Його немає там, де, як ми вважаємо, Він має бути. Він є, коли приходить до нас по-особливому – чи то особисто, чи до спільноти, називаючи кожного по імені і надихаючи відповісти на його люблячу присутність. Він з нами в наших перемінах і в нашому розвитку, Він з нами в наших труднощах, з якими нам доводиться стикатися, Він з нами в наших радощах і також у наших смутках. Не лише як далекий родич, який відвідає час від часу і якому потрібно розповідати про те, що відбувалося в останні часи, і не лише як зовнішній консультант компанії, який час від часу допомагає із холодною уважністю рухатися вперед. Ісус є з нами щодня. У своїй співчутливій любові Він прагне нам допомогти, нерідко неймовірним, чудодійним способом. Це джерело, яким ми не повинні нехтувати, оскільки кожен раз, коли не шукаємо Його, не шукаємо Його волі. Тоді ми ризикуємо не лише приймати неправильні рішення, але втратити можливість зробити з Його допомогою щось надзвичайно велике.

Ісус готовий з’явитися при вхідних дверях наших осель і наповнити наші родини великодньою радістю. Великдень завжди змінює наше життя. Нові враження, Літургія, спільна радість спонукають нас відчувати себе оновленими. Для більшості з нас у цьому році все буде кардинально по-іншому. Єдине, що можна сприймати як незаперечний факт, це те, що Христос тут, Христос воскрес. Ось чому ми маємо бути впевнені, що Великдень змінює наше життя і ми не можемо продовжувати жити так, як це жили до того. Цей особливий час Посту підготував усіх нас по-новому, не так, як раніше. Погляд на хрест зцілив нас, бо «як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у Нього, жив життям вічним» (Йн 3, 14- 15). Не сумнівайтесь у тому, що ми всі були зцілені, щоби мати вічне життя. Бог підготував для нас час Посту особливим чином. Давайте подивимось із вдячністю на все добро, які нам було дано Богом, коли ми відчували себе ізольованими, але при цьому могли більше бути з родинами, коли в нас було менше виходів назовні, але ми могли більше слухати Бога, коли ми мали менше матеріальних благ, але мали час отримати більше благ духовних. Це був час зцілення, час особливої ​​підготовки до радості Великодня.

Як учні після Пасхи, але перед П’ятидесятницею, ми часто боїмося сміливих рішень, відчуваємо втому чи внутрішні хвилювання – як ті чотири учні Христа, про яких я згадував раніше. Але з Воскреслим Господом ми будемо оновлені незалежно від того, в яких умовах знаходимось чи як себе почуваємо. Важко приховати свою слабкість у складних ситуаціях, однак у цей момент може стати більш помітною наша сила і ми можемо чинити такі чудові речі, які раніше не могли собі уявити. Бажаю всім вам радості, переконання, здивування та готовності діяти, які це було в житті Марії Магдалини, Томи, учнів з Емауса і Петра, після того, як вони зустріли Ісуса Христа, Воскреслого Господа. Оновлення Ордену також завжди базується на його Воскресінні, і він черпає сили в зустрічі із Ним.

Давайте жити таємницями Пасхи по-особливому, так, як Бог запропонував нам цього року. Я молюсь про те, щоби, вийшовши з цієї ситуації, ми стали сильнішими, сміливішими, щирішими та виявляли більше солідарності тим, хто потребує. Це буде справжнім знаком Воскресіння і образом майбутнього життя у вічності – вже тут, на Землі. Радійте і продовжуйте шукати Христа серед живих, бо Він воскрес і Він хоче, щоб ми «мали життя – щоб достоту мали» (Йн 10,10).

Всі Ви разом і кожен з вас окремо є для мене дуже важливими. Я відчуваю всіх Вас поруч із собою і молюся за кожного з вас. Нехай Вас сповнить пасхальна радість. Бажаю всім святого, благословенного Великодня! Христос воскрес, воістину воскрес! Алілуя!

 

Ваш менший брат і слуга

Тібор Каузер

Генеральний Міністр ФОС

Лист-звернення Генерального Міністра ФОС

Лист-звернення Генерального Міністра ФОС брата Тібора Каузера напередодні Великодня 2020 року

Лист-звернення Генерального Міністра ФОС брата Тібора Каузера напередодні Великодня 2020 року