Дорога до Вічності

Світлій пам’яті світських францисканців Північного Регіону - Леоніда Дембіцького (смт. Першотравенськ, Житомирської області) та Мартина Білявського (м. Новоград- Волинський, Житомирської області).

Нещодавно вони відійшли до Вічності, до зустрічі з Милосердним і Люблячим Небесним Батьком. Брати самовіддано служили Господу, Церкві і своїм спільнотам. Сумують дружини, сумуємо і ми, брати і сестри ФОС Північного Регіону. Вони належали до родин світських францисканців, як і Геннадій Калькіс (Новоград-Волинський), який переступив поріг Вічності трохи раніше.

Францисканські родини, до яких всі вони належали, засвідчили цінність родини, як частинки Божої Церкви, яка нівелюється останнім часом і замінюється іншими цінностями. Плине час і приходить година, коли маємо залишити все земне і попрямувати на зустріч з Богом.

Чи варто сумувати і плакати, коли відбувається така подія, визначна для віруючої людини? 

"Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, сам уболівав духом і зворушився (Евангеліє від Іоана 11,33). "

Заплакав Ісус (11,35). Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його (11,36).

Тому і плакали брати і сестри, плакали рідні.

Тож хочу  поділитися своїми переживаннями, дорогі брати і сестри  з вами, бачачи ці сльози, долучаючись до них, бо сльози францисканських дружин не могли залишити нікого байдужими:


Сьогодні ти пішов від мене,рідний,
А я не можу все це уявити,
Щемить серденько від печалю й болю,
Що на землі мені тебе вже не зустріти.

Лише надія Божої любові,
Мені дає, мій рідний, сили жити,
Що ми колись зустрінемось з тобою
І будемо, як на землі,  любити.

Любов ніколи не вмирає – знаю ,
Тому безсмертні наші почуття,
Надію і любов свою плекаю,
А поки що я маю на землі буття.

Все те служіння, що робили спільно,
За двох я нині буду Господу служити,
Мій кожен день – посвята Господу суцільно,
За двох я буду вірити й любити!

Прости мене, якщо не долюбила,
Емоції нам заважали часто жити,
Але у серці мала скарб безцінний –
Твою любов, що буде далі мене гріти!

Мій Боже, вдячна я тобі за все,
За всі ті роки щастя, що вділив у світі,
Тебе ж, коханий,буду  пам’ятати ,
У Господа спасіння для тебе просити!

Щоб ти побачити Творця міг найскоріше,
До Царства слави Божої міг швидше  увійти,
А Пресвята Марія – наша Мати,
Своїм заступництвом могла допомогти!!!


А далі буде воскресіння:

«Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть.(11,44). І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм:розв’яжіть його, нехай йде (45). Тоді багато юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увіровали в Нього(11,46).

Тож віруймо в нашого Господа Ісуса Христа і очікуймо Воскресіння, витерши сльози, які проливаємо під час переходу до зустрічі з Ним! Разом посумуємо і  разом будемо чекати, як навчав нас святий Франциск:

«Вщеплені у Христове Воскресіння, яке надає  істинне значення нашій сестрі-смерті, нехай у мирі  очікують на остаточну зустріч з Отцем». ( Регула 19).


Скінчилося життя в родині,
А вічне враз розпочалось,
Померлий знову народився –
Це дійство в смерті відбулось.
Нема у Господа померлих,
Є тільки вічні і живі.
І тільки смерть – одна хвилина,
Дарує обрії нові.
 

Поблагослови нас, Господи, на Вічне життя з Тобою!

Сестра ФОС м. Житомира Людмила Павловська.

 

Дорога до Вічності