Формаційні матеріали для новіціату Тема №7



ФРАНЦИСКАНСЬКИЙ ОРДЕН СВІТСЬКИХ

Регула, Розділ 1, пп. 1-3
Любов до ближнього, дух братерства а також
участь у суспільному житті Регула пп. 13-15


Вступ
Ми - маленька частинка усієї людської сім'ї. Усе ж людство, це - одна велика сім’я дітей Божих. Усі, без погляду на колір шкіри або релігійне визнання, маємо спільного Отця у небі. Господь Ісус вчив нас молитись та звертатись до Бога як до Отця - "Отче наш, котрий є у небі".
Бог, наш Отець, створивши людину, призначив її для вічного щастя. Тому, коли людина згрішила і через це втратила небо, Бог виправив людський переступ справою Відкуплення. "Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним" (Йн. 3:16). Божий Син став нашим Братом через прийняття людської природи, щоб через жертву життя та смерть на хресті поєднати нас з Отцем. Також Він поєднав усіх відкуплених Своєю Кров’ю в одне Містичне Тіло, тобто - Святу Церкву. Відкуплені Ісусом повинні творити єдність, тому що їх єднає одна віра, одні й ті самі Святі Таїнства і одна видима голова Церкви - Папа.
Через це ми повинні будувати єдність через жертовну любов, допомагаючи один одному. Цей обов’язок нам нагадує також і Регула Францисканського Ордену Світських, наказуючи практикувати чесноту любові ближнього як щодо окремої особи, так і щодо спільноти; будувати дух братерства, нести іншому допомогу завдяки загальнолюдській солідарності та участі у публічному житті.
Тому сьогоднішньою темою буде: Любов ближнього, дух братерства а також участь у суспільному житті.
Будуть обговорені три основні пункти:
-    як оживити любов до ближнього,
-    як будувати братерство,
-    яким чином буде виражатись наша присутність у суспільному житті.

1.   Свідчення любові ближнього

Регула так нагадує нам про цей обов’язок: "Як Отець у кожній людині бачить риси Сина Первородного серед багатьох братів,так  нехай і світські францисканці ставляться до всіх людей з покорою та доброзичливістю, вбачаючи в них дар Божий та образ Христа. Нехай почуття братерства зробить їх радісними і готовими стати рівними з усіма людьми, особливо з найменшими, хай вони дбають про створення для них таких умов життя, котрі були б гідними створінь, яких відкупив Христос" (Peг. п 13).
а) Найбільша заповідь в науці Христа
Один законовчитель запитав Христа: "Учителю, котра найбільша заповідь у законі?" Він же сказав до нього: "Люби Господа Бога твого  всім твоїм серцем, усіє твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого" (Мт 22,36-39). А св. Йоан євангеліст записав: "Нову заповідь даю Я вам, щоб ви любили один одного! З того усі спізнають, що ви Мої учні, коли любов взаємну будете мати" (Йн 13,34-35).
Апостоли у своїх листах пишуть, як про одну з перших чеснот. Св. Павло пише до Колосян: "А над усе будьте в любові, що є зв’язок досконалості" (Кол 3,14). Св. Петро, князь апостолів, так пише у своєму Першому листі: "Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває" (1 Пт 4,8). Св. апостол Йоан пише: "Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала" (1 Йн 4,12). І ще: "Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою!" (1 Йн 3,18).
б) Франциск вчить словом та прикладом любові до ближнього
У Посланні до Братів та Сестер у Покуті, тобто до світських францисканців, св. Франциск пише: "Любімо ближніх як самих себе. А якщо хтось не хоче або не може їх так любити як себе, нехай принаймні не чинить їм кривди, але нехай чинить добре" (Л 16,26-27).
У першій Регулі він наказує своїм братам: "Будь-хто прийде до вас: приятель або ворог, злодій або розбійник, нехай його приймуть привітно. І де б брати не зустрілись, нехай виявляють один одному повагу у Дусі та з радістю, без нарікання" (1 Peг 7, 13-14).
Ціле життя св. Франциска є одним великим прикладом любові людини, відкупленою Кров’ю Христа. Він посвячується опіці над самими нещасними - прокаженими, посвячується як мати, для виховання своїх братів, турбуючись про їхні потреби. Особливо делікатне співчуття він виявляв хворим братам, смутним та тим, котрі помиляються.
Його апостольська ревність, турбота про навернення грішників та спасіння людини постійно спонукала його до мандрівок і проголошення Божого слова. Щоб навернути іновірців, він йде до Марокко, Сирії, Єгипту, де в одній з тих країн зустрічається з султаном. Йому та його оточенню він проголошує Христа. Ціле його життя, це - служіння людині та Церкві.
в) Наша практика любові ближнього
Регула дає нам мотивацію любові до ближнього: "Як Отець у кожній людині бачить риси Сина Первородного серед багатьох братів, нехай і світські францисканці ставляться до всіх людей з покорою та доброзичливістю, вбачаючи в них дар Божий та образ Христа".

г) "Нехай з покорою та доброзичливістю ставляться до усіх"
Взагалі любов до ближнього повинна виявлятись "головне у доброзичливості, даванні доброго прикладу, усуненню ворожнечі, практикування милостині, випливаючи з надприродної інтенції" (Й. Бар, Регула...).
Передусім, це покірне та ввічливе ставлення повинно бути практиковане у стосунку до найближчих. У подружжі, в сім'ї належить витривало будувати єдність та зв’язок через жертовну любов, котра завжди бажає добра та чинить добро, пробачає та вміє служити; належить випрацювати атмосферу спокою та почуття безпеки, будувати любов через працю над собою, позбуваючись власних вад, які протирічать любові: егоїзму, самолюбства, грубості у слові або жесті, належить прищепити на їх місце добрі звички або чесноти: повага до ближнього, тактовності, миру, відповідальності за дім та за іншу людину, котра йому довірилась, чи життя котрій було передане.
Також подібне і в сусідстві - бути готовим, щоб допомогти іншому, коли виникне необхідність, особливо, коли мова йде про людей похилого віку, самотніх, безпомічних.
Також і на місці праці - доступність, готовність допомогти, служіння доброю порадою, але і пересторога перед невластивими звичками, як, наприклад, розпивання алкоголю під час праці при будь-яких нагодах т.п.
д) Турбота про вбогих та людей з суспільних меншин
Таке свідчення любові ближнього випрацьовує готовність зрівняння з тими, котрим здійснюється допомога, особливо з вбогими, навчаючись бути "меншим", ставлячи себе на чиєсь місце. Згідно словам св. Франциска, бути "меншим", це бути солідарним з усіма вбогими. У Регулі він дає таку вказівку своїм послідовникам: " І ми повинні радіти, коли перебуваємо серед людей простих та погорджених" (1 Peг. 9:2).
У розумінні св. Франциска позиція "бути меншим" є наслідуванням Христа, Котрий будучи Богом, через таємницю Втілення "применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини" (Флп. 2:6-7).
Ця турбота може виявлятись у дискретній допомозі багатодітній родині, у спасінні людини від алкогольної, сексуальної, наркотичної залежності і т.д.

2.   Будування братерської спільноти та більш євангелічного життя

Регула так нас у цьому питанні навчає: "Покликані з усіма людьми доброї волі до створення більш братерського та євангелічного світу, для встановлення Царства Божого на землі, а також свідомі того, що "кожний, хто наслідує Христа, Людину досконалу, стає також більш людяним", нехай вони відповідно формують свою відповідальність у дусі християнського служіння" (Peг. п. 14).
Спільнота та суспільство складається з осіб. Чим досконалішими будуть окремі особи, тим більш досконалою буде ставати спільнота та суспільство. Цей вплив на будування братерської спільноти та більш євангелічного світу через особу, через світських францисканців, може здійснюватись завдяки наслідуванню Ісуса Христа - прикладу досконалості, через усвідомлення, що ми живемо не для себе, але також і для інших; через сумлінне та вірне виконання своїх обов’язків, через виконання їх у дусі християнського служіння.
а) Наслідування Христа
Господь Ісус є самим досконалим прикладом для кожного християнина. Св. Франциск був самим досконалим Його послідовником. Світські францисканці повинні наслідувати Христа за  прикладом, який залишив нам наш святий засновник. Христос дав нам приклад досконалої любові Бога та ближнього, досконалого життя. "Хто з вас може звинуватити Мене у гріху?" - запитував Він Своїх супротивників Сам Він наповнений чеснотами, Любов’ю до молитви, ревності у спасінні душ, найвірнішого виконання волі Отця, миру, терпеливості навіть тоді, коли Його били по обличчю. Той приклад досконалого життя ми повинні віддзеркалювати у собі, наслідуючи Його. Добре, користатись тією практикою в хвилини, коли нам важко прийняти рішення, задаючи собі питання "А як би
Він, Ісус, вчинив  на моєму місці?" Сумління дасть нам відповідь і відповідно неї приймаймо рішення.
Регула говорить: "... кожен, хто наслідує Христа, Людину досконалу, стає також більш людяним". Тоді легше такій людині прийдеться будувати світ більш людяний та більш євангелічний.
б) Мати свідомість, що ми живемо також для інших
Бог послав нас у світ, дав нам безсмертну душу, обдарував різними дарами, здібностями, а може також і відповідними талантами. Усе це для того, щоб з їх допомогою будувати тимчасове щастя не тільки для себе, але й для інших. Адже ми живемо для того, щоб допомагати сучасному світу ставати більш досконалим. Тому ми повинні усвідомити, що наші здібності повинні служити також й іншим. Тому потрібно ці таланти розвивати, піднімати їх рівень, адже в кожній сфері людської діяльності час приносить розвиток та ставить свої вимоги. Потрібно  цього прагнути, не стояти на місці, але розвиватись у своїй професії, здібностях, щоб бути більш корисним.
в) Сумлінно виконувати свої обов’язки
На свою професію, на свої обов’язки належить також дивитись як на прояв Божої волі відносно нас. Бог керує долею людини. Це Він нам дав такі здібності, такі вподобання і вчинив, що саме такі а не інакші обов’язки випало нам здійснювати. А коли так, то ми повинні їх виконувати найбільш сумлінно, як виконання Божої волі щодо нас самих. Немає випадковості, але є діяння Небесного Отця через посередництво Божого Провидіння.
Сумлінне виконання своїх обов’язків дає нам можливість не тільки утримувати свою сім’ю, але також в якійсь мірі покращувати завтрашній день, сучасний світ.
г) Виконувати їх в дусі християнського служіння
Ми живемо у Церкві і становимо її частинку, ніхто не є самотнім. "Наше покликання, це покликання до служіння, тому що ціла Церква служить. Це не Церква, яка панує, але Церква, яка служить". Це істини, котрі були обґрунтовані під час II Ватиканського Собору.
Ісус дав нам приклад, миючи ноги учням і говорячи їм, що так, як Він чинить, й вони повинні чинити. Бо не прийшов Він для того, щоб Йому служили, але щоб служити.
Позиція св. Франциска у цьому аспекті християнського життя є відомою: його Орден повинен був бути орденом братів менших, брати, незалежно від своїх обов’язків, завжди повинні були залишатись слугами інших.
Однак, що це значить - "дух християнського служіння"? Це значить, якщо нашу професію ми вважаємо засобом для утримання себе та своєї родини, то з іншого боку ми повинні вважати її за служіння іншим. Тимчасові добра, здібності були нам даровані для того, щоб ми їх використовували не тільки виключно для себе, але також і для інших. "Служіння вміщує в собі ще щось: переконання, до якого ми повинні дійти, що це не ми володарі даної професії. Як світські францисканці, завжди повинні пам’ятати, що це я служу іншим, не вони мені. Звідти нехай народжується наша ввічливість, щедрість у служінні іншим власною компетенцією, як також і багато терпеливості" (В. Фрезза).

3.   Участь у суспільному житті

У зв’язку з цим Регула так говорить: "Вони мають бути присутніми свідченням свого людського життя, а також своїми сміливими ініціативами, - як особистими, так і спільними, у підтриманні справедливості, особливо у суспільному житті, дотримуючись визначеного їх вірою конкретного вибору" (Per. п. 15)
Нова Регула на відміну  від попередніх, наполегливо радить, щоб світські францисканці згідно вказівок II Ватиканського Собору, також брали участь у суспільному житті, щоб не були байдужими  на проблеми цього світу. "Звідси виникає дуже важливий обов’язок, як індивідуальний, так і спільний, нашої присутності там, де вирішуються долі людей, по мірі наших сил та можливостей" (В. Фрезза).
Практично це може виражатись:
а) підтримання справедливості, особливо у суспільному житті
"Під справедливістю ми розуміємо моральну необхідність поваги до основних та постійних прав ближнього, віддання кожному того, що йому належить, щоб він міг цим тішитись і почувати себе вільним від неспокою та страхів. Мова йде про родину, працю, свободу думки та вчинків, рівність, братерство, людську гідність, мир, виховання і т.п. Це усе є добром і цінностями, якими усі повинні радіти.
Однак, в очі кидається ситуація, яка існує у цілому світі, де поруч з марнотратством добра помирають з голоду, де поруч з людьми, які отримують астрономічні заробітки знаходяться маси безробітних, де є привілейовані та погорджені люди. Цей стан речей повинен змінитись з погляду на загальне добро, а передусім заради миру. З цією метою усі повинні внести свій вклад." (В. Фрезза).
б) свідчення справедливості власним життям
Почати належить від себе самого. "Перед тим, як справедливість пустить коріння у структурах, вона  повинна з’явитися в людських серцях. Тому передусім світський францисканець повинен формувати свою відповідальність у служінні для інших. Він повинен турбуватись  про відчуття справедливості у власній родині, де не повинен поводитись як володар, але як слуга. Наприклад: приймаючи дитину, котру, можливо, не хотіли, з такою самою Любов’ю, як і дитину бажану; акцентуючи покликання священицьке або монаше навіть тоді, коли воно не співпадає з власними прагненнями" (В. Фрезза).
в) підняття важливих ініціатив
Історія дає свідоцтво суспільної діяльності світських францисканців, підняття важливих ініціатив заради користі інших людей. Нагадаймо також акції, такі, як заснування лікарень, банків, які допомагають бідним, захист перед відсотками позик. "Регула прагне пробудити францисканців, як індивідуально так і спільно, до підняття цієї діяльності, а тим самим до виходу з повсякденності, з повсякденних форм діяльності, таких як милостиня. Іншими словами, належить, вчитися особистому посвяченню, а якщо виникне необхідність, навіть піти на ризик" (В. Фрезза).
Практичне пристосування у нашій дійсності може виявитись: через присутність у виборах та голосуванні за відповідальну людину, участь у будуванні корисного для суспільної мети об’єкту, як наприклад, храму, лікарні, школи, будинку культури.

"Спільнота повинна приготувати своїх членів, а також допомагати їм на кожному щаблі, щоб вони були здібними до формування францисканської присутності у різних секторах суспільного життя... щоб їх діяльність для покращення сучасного світу і вчинення його більш євангелічним була дійсно плідна" (В Фрезза).

Закінчення

В кінці ми повинні зробити для себе корисні висновки, щоб відповідно ним формуватись як окремо, так і спільно.
Коли мова йде про наше духовне життя, намагаймося пам’ятати, що заповідь любові це - перша і найбільша заповідь. Нехай наше відношення до людини завжди буде наповнене доброзичливістю. "Нехай з покорою та ввічливістю відносяться до усіх людей", - говорить Регула. Не говорімо погано про інших, залишаючи Господу Богу осудження іншої людини. "Не судіть і не будете суджені".
Згідно з наукою Христа та вимогами Регули будуймо єдність в нашій сім'ї. Нехай наш внутрішній спокій, доброзичливе слово, вміння пробачати та провадити діалог створює в наших сім’ях атмосферу миру, любові, де усі намагаються розуміти один одного, доброзичливі як у думках, так у слові та у вчинку. Те саме стосується і стосунків з сусідами та співпрацівниками.
Також цю єдність належить будувати у нашій францисканській спільноті. Нехай нас виділяє єдність, взаємна доброзичливість, взаємодопомога. Потрібно дбати про власний рівень і не цікавитись поступом інших. Якщо б виникла якась ситуація, що потрібно комусь зробити зауваження, це належить зробити у чотири ока або повідомити Раду, чи когось, хто спостерігає за рівнем життя спільноти.
Намагаймося не тільки побожно молитись, але й чинити добро. Нехай через нас здійснюється добро. Випрацьовуймо у собі поставу служіння. По мірі своїх можливостей допомагаймо іншим: відвідуймо хворого у лікарні або вдома, приведімо священика зі Святим Причастям, купуймо продукти, ліки, прибираймо в домі або допомагаймо якимось іншим чином.
Також і інші прояви безкорисної любові ближнього нехай будуть здійснені у дусі християнського служіння за прикладом Ісуса Христа, Котрий сказав про Себе, що Він не прийшов, щоб Йому служили, але щоб служити.
Як спільнота, прикладаймо , співпрацюючи з Радою спільноти, ретельні зусилля, щоб у парафії ми були діючою групою, яка підтримувала б і допомагала у різних душпастирських акціях. Будьмо переконані, що коли кожен буде старанно працювати, то нам вдасться осягнути особисту досконалість, щоб зростати у любові до Бога та у свідомості служіння іншим.