Євангелізація – важливе завдання ФОС



Формаційний проект Міжнародної Ради ФОС

Коментарі та питання підготував Евальд Крейзер ФОС

У наступному розділі представлено оригінальні уривки з перших шести частин Апостольського Заклику Папи Павла VI «Євангелізація сучасного світу» (Evangelii Nuntiandі). Його було опубліковано в 1975 році.


Цей заклик став продовженням роботи Асамблеї Синоду єпископів, яка мала місце в Римі в 1974 році. Тепер ми розуміємо, – можливо, навіть ясніше, ніж кілька років тому – важливість цього документа. Простий за своєю композиційною структурою, Evangelii Nuntiandi став «провісником нового часу, нової євангелізації». (Кардинал Морейра Лукас Невес, OP, тижневик L'Osservatore Romano, 17 січня 2001).

Завдання проголошення Євангелія людям нашого часу, які натхненні надією, але в той же час нерідко понівечені страхом і тривогою, – це, поза всяким сумнівом, служіння, доручене не тільки християнській спільноті, а й усьому людству.

Папа Павло VI

Справа підтримки наших братів довірена нам Господом разом зі служінням Наступника Петра (Лк. 22,32), і вона стала для нас «щоденною турботою» (2 Кор.11,28), програмою життя та діяльності, а також основним завданням нашого понтифікату; цей борг здається нам ще більш шляхетним і необхідним, коли мова йде про ентузіазм наших братів щодо місії євангелізації, з тим, щоб вони, в ці часи невизначеності і сум'яття, виконували її з постійно зростаючими любов'ю, завзяттям і радістю.

Саме це ми хочемо зробити тепер, в кінці цього літургійного року, протягом якого Церква, яка прагне «звіщати Євангеліє всім людям», намагалася лише виконувати своє служіння благовісниці Ісуса Христа, затвердженого на двох основоположних заповідях: «Зодягніться в нову людину» (Еф. 4,24; 2,15; Кол. 3,10; Гал. 3,27; Рим. 13,14; 2Кор. 5,17) і «Примиріться з Богом» (2 Кор. 5,20).

Ми хочемо зробити це з нагоди десятої річниці закриття Другого Ватиканського собору, цілі якого можна звести до однієї визначальної: постійно сприяти тому, щоб Церква XX століття була все більш підготовленою до проголошування Євангелія людству XX століття.

Хочемо зробити це в рік проведення Третьої Генеральної асамблеї Синоду єпископів – присвяченій, як було зазначено, євангелізації, – тим більше, що про це нас попросили самі Синодальні Отці. Наприкінці цієї знаменної Асамблеї вони прийняли рішення: у дусі довіри і простоти представити Пастирю Вселенської Церкви результат своєї роботи, вказуючи, що вони чекають від Папи нового імпульсу для початку в Церкві нової епохи, яка була б ще більш наповнена вічною силою і міццю П'ятидесятниці.

У контексті теми євангелізації ми неодноразово підкреслювали першочергову важливість проведення Синоду. «Умови, в яких перебуває суспільство, – звернулися ми до Священної колегії кардиналів 22 червня 1973, – зобов'язують нас переглянути всі методи і прагнути всіма способами дослідити, як можна донести до сучасної людини християнське послання, в якому єдиному вона зможе знайти відповідь на свої питання і силу для виконання обов'язку людської солідарності». Варто додати, що для того, щоб дати гідну відповідь на вище зазначені вимоги Собору, ми з абсолютною необхідністю повинні звернутися до спадщини віри, яку Церква не тільки повинна зберігати в її недоторканній чистоті, але і доносити до людей нашого часу якомога більш зрозумілим і переконливим чином.

Ця вірність посланню, якому ми служимо, і людям, яким ми зобов'язані передати його в живому і недоторканому вигляді –стрижнева вісь євангелізації. Вона ставить три нагальних питання, які постійно перебували в центрі уваги Синоду 1974 року:

  • Що саме з сили, прихованої в Добрій Новині, може сьогодні глибоко вразити свідомість людини?
  • До якої міри і яким чином ця євангельська сила може насправді змінити на краще людину цього століття?
  • Які методи потрібно обрати при проголошенні Євангелія для того, щоб його сила досягла мети?

Насправді, ці питання є розгорнутим відображенням головного питання, яке Церква ставить перед собою сьогодні, і яке можна було б виразити наступним чином: чи відчуває Церква себе – після Собору, а також завдяки йому – більш пристосованою до того, щоб проголошувати Євангеліє і доносити його до людського серця в дусі переконаності, духовної свободи та дієвості?

Ми всі розуміємо, що на це питання слід невідкладно дати чесну, смиренну і мужню відповідь, і відповідно до неї діяти.

Подібне повчання представляється нам першочергово важливим, оскільки передача євангельського послання для Церкви – не другорядне завдання: це обов'язок, доручений Господом нашим Ісусом, який слід виконувати до тих пір, поки всі люди не повірять в те, що вони врятовані. Так, це послання необхідне. Воно унікальне. Воно незамінне. Воно не допускає ні байдужості, ні синкретизму, ні виправлень. Мова йде про порятунок людей. Воно являє красу Одкровення.

Воно має на увазі мудрість, яка не від світу цього. Воно здатне саме по собі породжувати віру, яка спирається на силу Божу (1Кор. 2,5). Воно є Істина. Воно заслуговує, щоб той, хто нестиме це послання, присвячував йому весь свій час, всю свою енергію і пожертвував йому, якщо необхідно, власне життя.

СВІДОЦТВО І МІСІЯ ХРИСТА

Свідоцтво, яке Господь явив Самим Собою і яке         св. Лука висловив у своєму Євангелії – «Я маю звіщати Добру Новину про Царство Боже» (Лк. 4,43), – має, без сумніву, величезне значення, оскільки в кількох словах визначає місію Христа: «Бо на це Я посланий» (Лк. 4,43). Ці слова в повноті знаходять свій сенс, якщо їх читати разом з попередніми віршами, де Христос відносить до Себе Самого слова, які сказав пророк Ісая: «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити вбогим» (Лк. 4,18; Іс. 61,1).

Нести радісну звістку про виконання обітниці і про Завіт, запропонований Богом, з одного селища до іншого, особливо найбіднішим, які часто більш схильні до її прийняття, – ось у чому полягає місія, з якою, як сповістив Ісус, Його послав Отець. І всі основні моменти Його служіння – саме Втілення, чудеса, вчення, покликання учнів, послання Дванадцяти, Хрест і Воскресіння, Його постійна присутність серед своїх – це складові частини його євангелізаційної діяльності.

 

Питання для роздумів і обговорення в спільноті:

  1. Чому "євангелізація"  має важливе значення для місії Церкви?
  2. Регула і життя світських францисканців полягає в наступному: "жити за Євангелією Господа нашого Ісуса Христа, за прикладом св.Франциска Ассизького, для якого Христос був натхненням та центром життя з Богом і з людьми» (Регула ФОС, 4). Якими конкретними засобами світські францисканці можуть підтримувати місію Церкви проголошувати Євангеліє кожній людині в наш час?

Джерело: «ФВ» №14, 2011