Матеріал підготував бр. Антон Підгорний OFM Cap
Францисканець не може жити без спільноти. Коли ми складали обітниці в Францисканському Ордені Світських, то говорили у Формулі обітниці між іншими такі слова:
«...Нехай благодать Святого Духа, заступництво Пресвятої Діви Марії та нашого святого Отця Франциска, а також братерська спільнота завжди будуть мені допомогою, щоб я міг (могла) осягнути досконалу християнську любов. Амінь.»
Отже, спільнота подарована мені Богом, щоб я могла осягнути досконалу християнську любов, тобто щоб могла стати подібною до Ісуса Христа.
Слово ж «формація» у перекладі з англійської мови означає дію, яка надає форму. Під словом «форма» ми розуміємо гармонію, кінцеве, остаточне втілення, красу. Тобто ми повинні стати прекрасними, гарними в Божому значенні цього слова (як Ісус). Це мета нашого життя.
Формувати, себе або когось, означає надавати форму тому, що потребує зміни або вдосконалення, надавати форму євангельського життя або простіше кажучи, форми Христа, форми досконалої людини.
Щоб надати форму предмету - треба застосувати якесь знаряддя. Щоб надати нам форму Ісуса Христа, довести нас до досконалості, Бог у Своїй Церкві теж використовує певні засоби або знаряддя.
Отже, ми з вами покликані ставати синами і доньками Бога, такими як Ісус, живучи у спільноті, братерстві, формуватися, щоб ставати святими.
Ділення, з практичної точки зору, може допомогти нам більш плідно переживати наше життя у спільноті.
Щоб зрозуміти, яке місце ділення займає у нашому духовному житті, маємо перш за все усвідомити, що воно є знаряддям в руках Бога, яке дозволяє нам рухатись вперед і розвиватися. Ми можемо прийняти ділення, як одну з форм духовного розвитку і поволі навчатися ділитись або ж не приймати її. Тобто, користуватися цим Божим даром або не використовувати його.
Бог для нашого духовного добра використовує такі знаряддя як:
Це індивідуальні знаряддя Божі і вони надзвичайно важливі для нашої формації та зростання.
Але Бог передбачив для Своєї Церкви також спільні знаряддя духовного життя:
У Діях святих Апостолів читаємо, що «перебували вони постійно в навчанні апостолів і в братерській спільноті, в ламанні хліба та в молитвах» (Ді.Ап.2,42). Літургія, Євхаристія (ламання хліба), молитва, апостольська наука Церкви у спільноті або краще сказати – у спільності. Це слово «спільність» треба розуміти як спілкування і братерство, а не лише перебування під одним дахом.
У Вікіпедії читаємо:
Спільнота — це об'єднання людей, згуртованих спільними умовами життя, метою (цілями) та інтересами. Академічний словник української мови: Спільнота і спільність – це те саме.
Зверніть увагу, що спілкування у спільнота, - це не таке спілкування, яке переносимо з нашої щоденності та побуту в нашу францисканську спільноту. Не йдеться про обговорення якихось життєвих проблем, політику, рибалку, виховання дітей, як справи на роботі чи в родині, хто чим живе та інші повсякденні справи.
У спільноті, коли ми зібрані разом в Ім‘я Ісуса Христа, наш час і спілкування належать виключно Богу. Отже, цей час на те, щоб ми могли побачити і поділитися тим, як Бог діє в нашому житті та в житті наших братів і сестер. Тобто, це час, коли ми черпаємо Бога, зустрічаємося з Ним, а не тільки добре проводимо час. Добре проводити час у доброму товаристві також важливо, але у спільноті, коли ми збираємося разом, Бог хоче давати нам Себе через брата, сестру, і Богу прикро, якщо ми зайняті собою, а на Нього не звертаємо увагу.
Також спільними знаряддями Бога, тобто такими, які приносять плід і зростання для всієї спільноти, і які можемо переживати тільки разом у братерстві, є СЛУЖІННЯ, тобто якась певна місія у Церкві, парафії, суспільстві. АГАПА (трапеза любові)– також знаряддя Бога для добра цілої спільноти, і її мета, щоб ми навчалися спільно радіти перемогою Бога і Його воскресінням; тішитися і прославляти Бога у тому добрі, яке Він дає нам кожного дня. Але сьогодні ми приділимо особливу увагу – ДІЛЕННЮ, яке є одним з цих спільних знарядь Бога.
То що таке ділення?
Найважливішим у діленні є «Я» і «БОГ», і не може забракнути присутності одного з цих двох – між ними має бути певна рівновага і взаємодія, спільність про яку і хочемо ділитися. Якщо забракне «я», то починаємо говорити про когось, що хтось десь пережив, чи написав, чи проповідував, і таким чином моралізуємо, повчаємо, входимо у балаканину чи дискусію. Якщо забракне Бога, Його дій і присутності в нашому діленні, тоді говорити будемо тільки про себе і провокувати інших дискутувати. Так буває тоді, коли хтось хоче лише звернути увагу на себе, а не на Бога у своєму житті; хоче бути поміченим, схваленим, оціненим «по достоїнству» і все це заради задоволення власного егоїзму. Тож під час ділення має відбутися зустріч нашого «я» з Богом і з братами і сестрами, перед якими відкриваємо наші особисті внутрішні переживання.
Ділитися можна «чимось», тобто кожне ділення має бути окреслене рамками певної теми, щоб ми не намагалися осягнути неосяжне.
Ділимось нашим життям, як відчитуємо присутність Бога у власному житті;
ділимося Словом Божим, як воно торкається нас, як Бог діє через Своє Слово в нас;
ділимося тим, як отримали чи переживаємо покликання, навернення;
ділимося тим, як зустрілися з Богом під час спільної молитви… Тобто кожне ділення має бути окреслене рамками певної теми чи певного уривку Святого Письма, чи духовного читання, наприклад, із Францисканських Джерел. Але в діленні не може забракнути нашого «я», бо ПОДІЛИТИСЯ можемо тільки тоді, коли щось отримали від Бога, тільки тим, що отримали.
У діленні відбувається зустріч з Богом, і ми можемо побачити себе, ким ми є, які ми є – ділення «витягає» з нас правду про нас самих, якої раніше могли не помічати. Саме тому говоримо про ділення як про знаряддя у Божих руках. Коли у діленні відбувається зустріч нашого «я» з Богом, ті з ким ми ділимося стають нашими свідками, і можуть черпати Бога через нас - так створюється спільнота або, точніше кажучи, спільність.
На що ж потрібно звертати увагу під час ділення на:
ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ
Тож ділимося тим, що, насправді, тепер переживаємо. Бо інколи ми приходимо на Літургію чи на зустрічі так, ніби не ми приходимо. Фізично ми тут, а думками - десь далеко, серцем десь там або ще гірше, коли ми присутні, але несправжні (а це вже - лицемірство!).
Також можемо приходити з певного обов’язку, бо так треба, але серце залишається закритим, і тоді Бог не може до нас достукатись, також і наші брати і сестри.
Тому в діленні дуже важливо, що «я є», тут і тепер, такий яким я є, і до якого Бог скеровує Своє Слово і Своє натхнення. Важлива моя присутність і присутність Бога. Бо ділення, як знаряддя Боже, відбувається для того, щоб ми слухали, що Бог говорить нам через ті натхнення, думки та почуття, що отримуємо, коли ділиться брат чи сестра. Саме тоді Бог промовляє до мене через них; коли ж я ділюся, то через мене промовляє до спільноти.
Бог не говорить «до нас», але - «особисто до мене». Не до цілої спільноти, як незаперечну істину, але до кожного конкретно говорить те, що мені потрібно на сьогодні, і говорить стільки, скільки я можу прийняти. Бог знає міру та серце кожного. Найважливіше те, що Він хоче сказати мені через натхнення, думки і серця, і через ділення інших. Це не наука Церкви, не богослов’я, не тлумачення Біблії, не диспут, не діалог – це особисте ділення Богом, Котрий мені відкривається та власним досвідом.
Я можу ще не вмію бачити Обличчя Господа, читаючи Євангеліє, але це слово Боже, почуте сьогодні, скероване до мене, щось мені говорить. Воно чіпляє якісь струни мого серця, викликає якісь емоції. Іноді можу зовсім не розуміти, чому саме це одне слово так сильно забриніло в мені. Воно для мене як той гачок, на який ловить Рибалка людські серця. Але пізніше через ділення братів і сестер приходить розуміння, пояснення, світло Святого Духа. Ось в цьому і є індивідуальність або, краще сказати, НЕПОВТОРНІСТЬ ділення.
ІНДИВІДУА́ЛЬНІСТЬ (від лат. individuum – неподільне) – неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини.
ЩИРІСТЬ
Під час діленні не має жодного значення мій досвід, моє розуміння, підготовленість, попередні знання, – значення має лише те, що, насправді, відбувається в моєму житті, в моєму серці (тобто в моїй душі), коли я почула саме це Слово Боже. Я розповідаю про себе.
Якщо спільнота переживає якісь труднощі, вона втрачає довіру до Бога й один до одного. Тоді під час зустрічі, може бути так, що починаємо ділитися чимось, що так, насправді, не торкається мого серця, але я «поділюся», щоб інші не здогадалися, про що я думаю, що переживаю чи що відчуваю так насправді. Таке лицемірство може дорого коштувати, бо неправда, будь-яка неправда, закриває мене на дії Святого Духа. Ні, я говорю правду, що було колись, але постава мого серця неправдива, бо у цей час я переживаю щось інше. Тому а ні я не матиму доброго плоду з цього, а ні спільнота, бо у такому «діленні» немає Бога. Де немає Правди, там немає Бога. Тому найважливішим під час ділення є щира постава мого серця. Це «я», сьогодні я такий, так відчуваю і такі маю труднощі зі слуханням Бога, і так це бачу. Тільки тоді, коли я хочу щиро і відкрито ділитися своїми переживаннями – тоді моє ділення має значення. Коли я слухаю щире ділення, бачу, що людина переживає це насправді, тобто стоїть перед Богом у правді – тоді я можу отримати світло також і для себе. Тоді мені стає легше справлятися зі своїми проблемами, такими собі «демонами всередині». Бо злий дух, який хоче нас обманювати, перш за все навіює думки: «те, що я тепер переживаю, таке тяжке і таке особисте, воно тільки моє. І що ніхто ніколи у світі такого не переживав, тобто ніхто тобі не допоможе – ні Бог, ні священик, ні тим більше слабка людина». А це, як ви розумієте, неправда! Щирість ламає найбільшу брехню, яку носимо у своїх головах. Поділишсь, зрозумієш, що демон нічого нового створити не може, і усіх спокушає однаково.
Не поспішаймо нервувати, коли нам не подобається чиєсь ділення, коли воно нас виводить із рівноваги. Можливо сьогодні мені здається, що ця слабкість, про яку говорить інший, мене не стосується, а можливо я просто себе не бачу. Демон втікає від щирого ділення, а спільність і любов зростає. Часто назовні можемо бути «білі та пухнасті», а зазирнувши у своє серце, побачимо, що в нас вирує пекло різних пристрастей.
Коли у спільноті є щирість, починаємо краще один одного розуміти. Бо іноді поведінка іншої людини може бути не притаманною її натурі, бо у цей момент вона щось переживає, а ми бачимо, і не знаючи правди, швидко осуджуємо. І на майбутнє ставимось до неї з пересторогою, з упередженням, що ця особа є такою і краще триматися від неї подалі. В таку пастку потрапляємо через брак щирості, небажання ділитися, а також небажання слухати іншу особу. Коли є щире ділення, починаємо відкривати один одного, знайомитись глибше – тоді менше осуджуємо, можемо більше співчувати, краще усвідомити також і нашу поведінку. Повірте, тоді зникає багато проблем у відносинах, бо усвідомлюємо, що вони несуттєві.
Наступне, на що треба звернути увагу під час ділення - це
ДОБРОВІЛЬНІСТЬ
Був такий час, коли ще існував СССР, тоді нас усіх намагалися загнати у так звану «загальну необхідність», це коли «не я хочу, а я мушу, я повинна» щось робити і це було правилом життя. Хто сказав, що повинна ділитися? У діленні особливо, коли слухаємо Слово Боже, можуть бути такі моменти, коли нам дуже важко поділитися. Щось Бог відкриває в мені, чи в історії мого життя, якусь правду, яка мені болить, як сказано у Книзі Второзаконня: «...Це Я, Я Той, що є, й окрім Мене немає Бога, Я позбавляю життя і наділяю життям, Я вражаю і виліковую...» (Втор.32, 39). Буває час, коли я не хочу ділитися, і це «не хочу» може тривати довго, навіть півроку. Хтось може чесно сказати, що для нього прийти на ділення спільноти – це подвиг, але ділитися він не буде. Бо коли я щось переживаю і хочу про це розказати, тоді я ділюся. Але коли не хочу нічого говорити, ніщо не торкається мого серця або не маю світла, тоді я мовчу, і з цього приводу не переживаю, а інші мають це вшанувати. Добровільність ділення є ознакою вільності людини, вільності у відносинах з Богом і з братами. Коли у спільноті читаємо Слово Боже, і усі мовчать – таке може бути, - таких моментів не треба боятись. А, навіть, шанувати, якщо є занурення в молитву, в Слово, в Бога, і твоє серце наповнює МИР, тобто там глибока тиша – це благодать, бо в такі моменти Бог діє особливим чином, Сам Бог щось робить в нас. Пізніше, після пережитого та моменту усвідомлення, якщо буде таке бажання, можна буде і поділитися.
Слово Боже може доторкатися в наших серцях до дуже інтимних, особистих речей, які потребують довшого переживання, навернення, усвідомлення і тому не всім треба ділитися, вивалювати на спільноту, виносити на загал. Бо через таке ділення можемо сильно поранити себе самих і також інших людей. У нашому серці мають право на існування глибоко особисті, потаємні, інтимність або приватні стосунки з Богом. Це, так звана, таємниця Божа (таємниця між Богом і мною), яку так важко висловити словами. Святий Франциск деякі таємниці Божі не відкривав іншим за свого життя, як наприклад, таємницю отримання стигматів. Тому так важливо вміти розпізнавати, що відкривати іншим, а що ні. Є ДОБРО Боже, і є ВІЛЬНІСТЬ вибору. Тут важливою є зрілість кожної особи, а особливо духовна зрілість. Якщо навчимося розпізнавати Божі натхнення, тоді не лише на спільноті, але й у повсякденному житті, будемо поводитись по-іншому, більш вільно та спокійно. Я «не мушу», але «я хочу», «я можу» робити, служити, ділитись. Це є правдива християнська постава.
СУБ’ЄКТИВНІСТЬ
Хочу звернути вашу увагу, що в кожне наше ділення завжди є суб’єктивним. Цим ділення відрізняється від багатьох інших форм, подібних за змістом. Проілюструю. Уявіть, в різних кутках темної кімнати сидять люди, ви заходите із запаленою свічкою і ставите її в центрі, на столі. Кожен із присутніх бачить у кімнаті предмети, але освітлені вони будуть по-різному і сприйматися і виглядати вони будуть інакше, в іншому ракурсі. Так і Слово для однієї особи означає одне, а для іншої зовсім протилежне. У нашому діленні немає об’єктивної правди – у цьому слабкість і сила кожного ділення. Слабкість у тому, що ми шукаємо об’єктивну правду в тому, що ми зараз переживаємо, шукаємо правдивий вихід з тих внутрішніх, складних процесів, які досвідчуємо. І це ДОБРЕ, якщо шукаємо БОЖУ ПРАВДУ, але для цього є інші знаряддя у Церкві, такі як сповідь чи духовне керівництво. Ділення для цього не призначене: під час особистого ділення кожен дивиться так, як властиво для нього. Якими ми є сьогодні, таке й наше бачення, так ми дивимося на себе, на Слово Боже, на різні духовні речі, і так ми ділимося; яке наше серце на цьому етапі життя, таке і наше ділення. Якщо хтось сьогодні вважає, що земля пласка, як млинець – нехай так буде, бо таке його сприйняття на сьогодні. Це може бути проблемою для нас, бо ми повинні поважати цю суб’єктивність у діленні, однак маємо пам’ятати, що наше ділення також вшанують.
Претендувати на те, що тільки ми думаємо правильно, а інші помиляються – це гординя, яка, так насправді, не просвітлює нас, а закриває на Бога та на братів. Усі ми знаємо, як треба жити, нас не треба повчати, як їсти і що носити, і нам надзвичайно важко приймати, коли хтось нас повчає.
Якщо ми свідомо не приймемо цю суб’єктивність як одне з правил ділення, не дозволимо ні собі ні іншим бути суб’єктивними, тоді втратимо цінність ділення як одного зі знарядь Божих.
Можемо слухати тисячі конференцій, знати теорію, але не жити цим. Пам’ятаймо: «Сьогодні я цим жити не можу, зрозуміти і прийняти не можу, і тому те, що переживаю – це лише моє переживання, бо сьогодні моя віра є такою і на більше я не здатен.» Тоді під час ділення це суб’єктивне сприйняття виходить на поверхню та показує нам наші обмеження і нашу слабкість.
Саме тому ділення – це також ВЕЛИКА та ВАЖКА праця над собою.
Перш ніж чимось поділитися, я маю це сформулювати, одягнути у відповідні слова, щоб передати людям. Тоді я починаю глибше дивитися в «себе», що я, так насправді, переживаю. Тому це моє внутрішнє життя і те, як я його висловлюю є абсолютно суб’єктивним і таким воно має залишатись. Ось тоді й дозріваємо до розуміння, що ми не можемо знати всю правду, навіть не можемо бачити про себе всю правду і тому не можемо оцінювати а ні себе самих, а ні інших. Ділення дозволяє нам щось про себе сказати, якусь правду, і також почути правду про наших братів і сестер, таку, якою вона є сьогодні.
Які ж НЕБЕЗПЕКИ на нас чатують під час ДІЛЕННЯ?
Коли хтось ділиться, а ми слухаючи, думаємо, що й з нами було так само, що ми знайшли вихід, і що це саме той момент, коли можемо допомогти іншому, ЗНАЙТЕ!!!, що не варто це робити. Не треба! Це не той час, коли ми «навертаємо» один одного;
це не той час, коли варто сказати «давай я за тебе помолюся»;
це не час, щоб розпочинати обговорення якоїсь проблеми
не час дискутувати, чи сперечатись;
тим більше не треба говорити людині, що вона не права, що вона неправильно думає чи відчуває. Бо тоді це вже не ділення, а щось інше, що може дуже зранити і зашкодити брату чи сестрі, а через нашу помилку - і нам самим.
Під час ділення не повинно бути жодних обговорень чи дискусій!
Це святий час, час для того, щоб відкритися і показати братам, що ми особисто переживаємо, як сприймаємо, як відчуваємо, що відбувається в нашому серці. Це треба шанувати і бути дуже уважним і делікатними. Це час правди про нас самих!!!
Також під час ділення не треба нікому давати ніяких порад, не треба нікого рятувати! Часом нам так хочеться спасти ближнього, врятувати його або підтримати. Не треба! На це є інший час у приватній розмові, але тільки тоді, коли людина сама попросить нас про пораду, підтримку. Бо ми не знаємо всієї правди, найчастіше людина сама не бачить усього, не усвідомлює в чому, так насправді, є проблема і це дуже важко розпізнавати. Можемо замість рятівного круга кинути людині якір і втопити її. І зробити це з найкращих намірів і побажань.
Розумієте, навіть, не потрібно під час ділення молитися в глибині свого серця за того, хто ділиться – ми повинні під час ділення іншої особи просто слухати. Слухання має бути так само щирим, як і ділення. Вміння слухати інших – це уміння слухати Самого Бога. Для Бога важливим є кожне ділення! Кожне! Варто повірити, що у цей час Бог дуже уважно слухає як ми сприйняли Його Слово. Схиляється, щоб з любові до нас почути кожне наше слово. Чому? Адже Він і так знає усе, знає серце кожного. Тому що для Бога є важливим моя безпосередня щира, спонтанна відповідь на Його натхнення. Так будуються відносини.
Під час ділення є, так звані, заборонені слова: «нам треба», «ми повинні», «маємо щось робити». Коли ділимося, то говоримо тільки про себе; слухаємо і робимо висновки тільки для себе, бо Слово Боже скероване «до мене», а не «до нас». Для колективності у діленні місця немає. Чому? Бо тоді ми перестаємо слухати і бачити те, що Бог робить в нас. Коли є «ми», зникає «я», а мета ділення саме в тому, щоб це «я» видобувати, побачити, щоб воно вийшло зсередини назовні і таким чином ми мали нагоду пізнавати ким я є, і ким є Бог для мене. Ділення певною мірою витягує це наше укрите «я», яке ховається, як Адам після гріхопадіння заховався від Бога в кущах.
Тож формула ділення може бути такою: це особисте, щире, добровільне, суб’єктивне (або моє особисте) бачення Бога в собі і в кожному браті та сестрі, у спільноті, яка дає для цього час, місце і сприятливий клімат.
Тому діленню треба вчитися: вчитися ділитися і слухати. Бо це те, що Бог говорить особисто МЕНІ і мені через братів і сестер. Не так важливо розуміти себе чи інших, - не мусимо все зрозуміти у Слові Божому, але маємо навчатися любити і приймати, а розуміння прийде з часом, якщо дозволимо собі та іншим дозрівати. Ділення це не екзамен на перевірку отриманих знань, не презентація себе з найкращої сторони, але моя можливість стати у правді та вшанувати цю правду в інших.
Наступне на що варто звертати особливу увагу - це
БЕЗПЕКА
Під час ділення важливо почуватися безпечно. Кожен, хто має бажання поділитися, має відчувати і бути переконаним завдяки поведінці інших, що він у безпеці. Тому...
Не розголошуємо ділення інших. Те, що говориться під час ділення, ніколи не виноситься назовні, за межі спільноти. Воно також не залишається надалі у спільноті, тобто не маємо говорити про це між собою – воно має тут і «померти».
Не можемо ніколи нікого виправляти під час ділення чи після нього – просто не маємо такого права і такої можливості. Моє особисте ділення залишається справою між мною і Богом, а коли хтось почув щось для себе, це має залишатися тільки з ним. Це подібне до таємниці сповіді, тільки це не сповідь. Це стосується 9-ї (не свідчи неправдиво про ближнього твого) заповіді про зраду таємниці. Тобто я не маю морального права розмовляти про почуте на спільноті під час ділення чи після нього, навіть говорити про це з Богом.
Я можу тільки говорити, що ділення сестри чи брата
Але не можемо розповідати про те, що я дізнався про іншу людину, про її таємниці, переживання, думки і тим більше переказувати чуже ділення – це неприпустимо! Бо ми люди і можемо зрозуміти щось неправильно, побачити щось своє, про що людина, навіть, не думала, а переказувати це як її ділення, цитувати і доводити, що вона таке сказала… з усіма наслідками, які випливають з наклепу.
Не заздримо. Не можемо засмучуватись з того приводу, що хтось гарно ділиться чи висловлюється, а нам це не дано, бо тоді це явний гріх і богохульство. Бо в цей момент ми заздримо Самому Господу Богу, який дає для нас це ДОБРО через іншу особу. Заздрість – це справжня кара спільноти, бо тоді ми не цінуємо себе як дар для добра інших. Коли ЗАЗДРИМО, то це означає, що ми не сприймаємо себе самих і не бачимо того добра, яке Бог хоче через нас дарувати людям. Якщо сприймаємо себе разом з тією Божою правдою, яка нам поступово відкривається, з нашою слабкістю та неспроможністю, а також і з дарами, якими Бог обдарував кожного з нас, тоді в нас є правдива покора, мир і тиха радість, хоча дари, яких ми не маємо можуть і здаватися нам біль привабливими.
Не будьмо гордими та зарозумілими! Нікого не виправляймо!
Не можемо зверхньо ставитися до ділення інших. Не треба думати, що нашого ставлення ніхто не помітить. Гріх завжди розбиває спільноту і нищить відносини і втрату цих крихких відносин у спільноті швидко побачать інші та відчують усі її члени. Коли людина відкривається, її дуже легко зранити, навіть, поглядом чи емоційною реакцією. Треба нам відкинути будь-яке бажання принизити іншого. Не можемо виявляти роздратування, глузування або ігнорування, наприклад, розмовляти між собою, коли хтось ділиться, перебивати, коментувати. Коли маємо таку поставу серця, не шануємо молодших чи менших, слабших за нас, глузуємо або реагуємо емоційно – це вбиває довіру у спільноті.
Проводячи ділення у спільноті, маємо розуміти і прийняти те, що будемо раніше чи пізніше і ми зранені, бо кожне правдиве ділення відкриває нашу слабкість й обмеженість, гріховність і схильність до помилок. Велике смирення цілої спільноти, її сила любові та зрілість проявляється саме тоді, коли ми шануємо і приймаємо один одного такими, якими ми є.
Не оцінюємо і не судимо! Під час ділення наш внутрішній суддя має відпочивати. Саме тому спільнота і кожен її член мають постійно дбати про безпечну атмосферу наших зустрічей. Не йдеться про те, щоб посміхатися і говорити тільки приємні речі, бо тоді це лицемірство, яке дуже швидко проявить себе під час ділення. Атмосфера має бути прихильною, довірливою, дружньою, по-справжньому доброю, схвальною – тобто безпечною для кожного, хто має бажання поділитися і відкривати Бога в собі та в інших людях. Якщо хочемо мати духовні плоди ділення, то маємо дбати про поставу нашого серця, щоб ми завжди були як менший брат чи сестра.
МЕНШІСТЬ означає готовність стати нижче за іншого, бути уважним і чуйним, щоб прийняти те велике добро, яке Бог хоче нам дати через інших: «...щоби Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, давав нам духа мудрості й відкриття для Його пізнання, просвітивши очі вашого серця, щоб ви знали, якою є надія Його покликання, яке багатство слави Його спадщини у святих, яка неосяжна велич Його сили в нас, котрі віримо в дію могутності Його сили» (Еф. 1, 17-19); «щоб наш Бог зробив вас гідними покликання і наповнив міццю кожне бажання до добра та кожне діло віри, щоб у нас прославилося Ім'я Господа нашого Ісуса, а ви - в Ньому» (2 Сол.1,11 - 12).
Ділення не потребує авторитетного провадження священика, але коли на початку ми усі навчаємося ділитися, тоді священик чи хтось один із присутніх братів і сестер, за згодою всіх, може розпочинати ділення у спільноті і також його закінчувати спільною молитвою. Крім цього делікатно переривати ділення, коли хтось хоче ділитися дуже довго чи говорить не по темі, але робити це так, щоб не зранити. Можна делікатно вказувати на помилки під час ділення, про які говорилося вище, але не дискутуючи і не ображаючи нікого.
Коли під час спільного ділення присутні духовні особи: священики, сестри монахині чи, навіть, єпископ, зауважимо, вони є лише братами і сестрами, на рівних з усіма присутніми (але пам’ятаймо, про пошану!). Хтось може бути більш досвідченим, хтось тільки початківець у вірі; комусь легко ділитися та висловлювати свої переживання, а комусь дуже важко; кожен може мати певні важкі моменти і перешкоди під час ділення, але всі ми рівні перед Божим Словом, усі брати і сестри у Христі і тому ділення кожного є цінним і важливим «...для збудування Христового тіла» (Еф.4, 12).
Особливим є те, що всяку правду показує нам Святий Дух і саме під час діленні це може виявитись як ніколи раніше, вийти на зовні. Якщо у нас проблеми з прийняттям якоїсь істини віри, ділення це покаже. Якщо говоримо щиро правду, Бог має силу це зцілити в нас.
Те ж, що приховуємо або неправдиво висвітлюємо, Він зцілити не може, бо ми не можемо щиро Йому це віддати. Поки ми будемо мовчати, ховатися, замовчувати проблеми, до того часу і Бог буде мовчати. Бо Він є Правдою і тому не може мати жодних стосунків із неправдою, а тим більше з усвідомленою брехнею.
Важливо розуміти, що ділення це НЕПРОСТА форма відносин у спільноті, часом - дуже важка, вона потребує постійної праці над собою, прийняття себе, історії свого життя.
Якщо комусь, насправді, дуже важко ділитися, якщо ділення інших викликає неприйняття чи біль, примушує вас нервувати, тоді краще на спільне ділення просто не приходити. Є інші форми життя спільноти такі, наприклад, як Літургія, молитва, служіння, де я можу дозрівати до щирості та відкритості на дії Бога, Котрий дає Свого Духа любові і спонукає ділитися цим з усіма. Але при цьому треба розуміти, що корінь проблеми знаходиться в мені, у моїй вірі, в моєму серці і що Бог завжди діє так, щоб збирати Своїх дітей разом. Бог ніколи не розбиває спільноту, розбиває її - гріх, брак любові, толерантності, взаємної довіри, не прощення і т.п..
Тому не треба боятися сказати вголос, що я не готовий до такої форми життя у спільноті, як ділення і, що сьогодні я ще не можу ділитися на загал. Але, хочу звернути вашу увагу, що щире визнання проблеми – також є діленням.
Святий Франциск спонукав братів, щоб щиро відкривали свої потреби один перед одним. Ділення є дуже важливим знаряддям Бога для добра спільноти і кожного з нас зокрема. Але воно не може бути єдиною формою життя у спільноті, особливо коли хтось не готовий постійно ділитися. Не можна кожну зустріч провадити з діленням, бо мають бути задіяні й інші форми зустрічі з Богом, щоб спільнот