Формаційний проект Міжнародної Ради ФОС
В одному з головних висновків Генерального Капітулу ФОС, який відбувся в листопаді 2011 року в Сан-Паоло (Бразилія), зазначено: «Молоді люди, які насправді цікавляться важливою темою статевості, потребують допомоги світських францисканців. У відповідь світські францисканці повинні починати зі свідчення молодим людям через їхній спосіб життя.
Капітул вважає, що праця Блаженного Йоана Павла ІІ «Теологія тіла» має бути включеною у формаційні програми ФОС та Францисканської Молоді для того, щоб її члени могли відкривати наново красу статевості, подружнього життя, родини відповідно до Божого плану».
«Теологія тіла» Папи Йоана Павла ІІ поєднує в собі погляд на людську істоту в цілісності – тіла, душі та духа. Як він пояснює, фізичне людське тіло має своє особливе значення і здатне віднаходити питання, пов’язані з фундаментальними питаннями стосовно нас і нашого життя, а саме:
На всі ці та інші питання Папа Йоан Павло ІІ відповідав під час 129 зустрічей,
які проходили протягом 1979-1984 років. Його роздуми базувались на Святому
Писанні (особливо на Євангеліях, посланнях святого апостола Павла та Книзі Буття)
і містили в собі погляд на людину, гідну в собі. Йоан Павло ІІ дискутує про те, ким
людина була на початку, ким є тепер (після первородного гріха) і ким буде в
прийдешньому часі. Потім він звертається зі своїм посланням до подружжя та до тих,
хто покликаний жити в целібаті.
Революційне послання надії Папи протидіє сучасному мисленню суспільства,
яке примушує нас дивитись на тіло як на об’єкт задоволення або як на машину для
маніпуляції. Йоан Павло ІІ змальовує чудовий образ статевості. Він заохочує
поважати дар статевості і закликає нас жити з цим даром відповідно до нашої
людської гідності. Його теологія розрахована не лише на молодих людей або для
подружніх пар, але також для людей різного віку та покликання, тому що містить
справжнє значення людського єства.
Христос звертається до початків
Повертаючи нас до початків, Христос не тільки відновлює як норму первісний
Божий план для чоловіка та жінки, але й також дає нам силу, щоб здійснити цей
план. Добра новина Євангелія полягає в тому, що «Ісус прийшов відновити створіння
в його первісній чистоті».
Йоан Павло ІІ запрошує нас повернутись назад, до моменту здійснення
первородного гріха, так само як Ісус повернув нас до «початків». Таким чином,
бачимо справжнє значення людського життя та статевості, первинний Божий намір
щодо людства. Крім того, Ісус повертає нас назад до часів Буття (первинний Божий
задум). Він вказує на те, що щось змінилось. Ісус урочисто декларує, що подружжя є
нерозривним. Він визначає важливість подружжя як союзу, який триває протягом
життя, і є вписаним в нашу природу, так як Бог створив її.
Первісна самотність
«Не добре чоловікові бути самому, сотворю йому поміч, відповідну для
нього» (Бут,2:18)
Чоловік є самотнім без жінки, до того ж він єдина людина у видимому світі.
Відрізняючись від інших створінь, людина має особливі відносини з Богом. Людська
істота – це не щось або хтось, це особистість, яка може вільно діяти і має здатність
любити Бога та інших. На початку чоловік міг відчувати Бога, Його присутність.
Господь та чоловік були друзями, вони були близькими один одному. Чоловік
усвідомлював, що він відрізняється від інших створінь і що йому була дана
відповідальність за них. «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре»
(Бут 1,31)
Як люди, ми маємо розум та вільну волю (самосвідомість та
самовизначеність), а також можливість любити Бога та один одного. Йоан Павло ІІ
вказує на те, що Бог створив нас за своїм образом та подобою ЧОЛОВІКОМ та
ЖІНКОЮ і наша статевість відкриває щось важливе про нас та Бога.
Наше тіло – видимий вираз людини, каже Йоан Павло ІІ, тіло – це таїнство
людини, «видимий знак невидимої сутності». Тіло – це зовнішній знак, який відкриває
внутрішню людину (тіло та душу).
Первинна єдність
«І чоловік сказав: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла…»
(Бут 2,23).
Чоловік і жінка покликані жити у відносинах, які віддзеркалюють внутрішнє
життя Трійці, представляючи Бога не тільки як індивідуальності, але також через
саму співпричетність чоловіка та жінки та через благословення плідності.
Чоловік знаходить своє доповнення, його повнота – не в самотньому житті, але
в спільному житті з жінкою. Адам побачив, що він не тільки один з Богом, але він
один з іншою людською істотою.
Бог створив нас для того, щоб ми будували відносини з Ним та іншими
людьми.
Ми вільно даруємо себе іншим у любові і отримуємо любов у відповідь. Ми є
даром і ми обдаровуємо цим даром один одного в особистому зв’язку любові. Це має
відношення до нашого буття за образом Божим – «сотворімо людину на Наш образ і
на Нашу подобу…» (Бут 1,26).
Бог – це єдність трьох Осіб, Трійця, в Якій Отець, Син і Святий Дух
перебувають в незмінному взаємному обдаровуванні любов’ю.
Людське тіло має здібність відкривати Бога. Бог не є ані чоловіком, ані жінкою,
Він є чистим Духом. Невидима таємниця любові всередині Трійці стає видимою в
наших тілах, коли ми створюємо єдність в істині та любові.
Ми можемо «встановити, що людина стала образом Божим не тільки через
свою людську природу, але також через єдність з іншими людьми, яку чоловік та
жінка формують від самого початку. Іншими словами, людина стала образом Бога не
стільки в момент самотності, скільки в момент єдності… і на все це з самого початку
сходить благословення плідності». Бог не міг дарувати більш величне значення та
гідність статевій любові в подружжі. Подружня єдність означає бути іконою
внутрішнього життя Трійці. Той факт, що ми створені на образ та подобу Бога, дає
нам неймовірну гідність.
Шлюбне значення тіла.
Це наше покликання до дарування себе у любові, яке вписане у саме наше
буття як чоловіків та жінок. Стаючи даром один для одного в єдності з іншими
людьми, ми навчаємось любити і бути коханими так, як любить Бог, і тим самим
виконуємо наше покликання.
Ми стаємо віддзеркаленням життя та любові Трійці і готуємось розділити це
життя навіки. Це є істиною для кожної людини, як одруженої, так і самотньої або
богопосвяченої, тому що це відбувається в різний спосіб.
«І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні і множтеся…» (Бут 1, 28).
Єднання чоловіка і жінки в «одне тіло» відрізняється від парування тварин. У
відмінності від тварин, чоловік і жінка мають здатність любити у свободі.
Первісна нагота
«А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі, та одне одного не соромилися»
(Бут 2,25).
Перша пара, до свого падіння, дивилась одне на одного так, як дивиться Бог.
Вони відчували божественну любов. Їхні тіла були прозорими вікнами у внутрішній
світ особи. Вони не були відділені один від одного і не були один для одного
об’єктом. Це було глибоке інтимне єднання, зв’язок, природнє розуміння між
чоловіком та жінкою. Це була цілісність людей. Вони були повністю вільні.
Первісна нагота демонструє, що «святість увійшла у видимий світ».
Святість – це те, що дозволяє людині виражати себе якнайглибше своїм власним
тілом… якраз через «щирий дар себе». Власне в тілі чоловіка або жінки людина
відчуває себе суб’єктом святості» (TOB 19:5).
Сенс життя – любити так, як любить Бог. Власне це значення мають наші тіла,
як чоловіків та жінок. Через чоловічість та жіночість безпомилковий план Бога
відкриває те, що чоловік і жінка означають потенційний «плідний дар» один одному.
Їхній взаємний дар веде до третього. Як зазначає Йоан Павло ІІ, це пізнання веде до
потомства.
«Адам спізнав Єву, свою жінку…» (Бут 4,1)
Батьківство та материнство вінчають та повністю розкривають таємницю статевості.
«Плодіться та множтеся» - це заклик любити за образом Божим і таким чином
«сповнити наше буття та існування».
Яким би не було наше особисте покликання, ми покликані приймати участь в Божій
любові і ділитися нею з іншими.
Головний принцип Теології Тіла полягає в тому, що тіло є «знаком» вічної тайни
Бога. Це таємниця тринітарного життя і любові – предвічної єдності Отця, Сина і
Святого Духа.
«Бог є любов. Посилаючи Свого єдиного Сина і Духа Любові коли сповняться
часи, Господь відкрив свою сокровенну таємницю: Бог є вічним обміном любові –
Отця, Сина і Святого Духа, і Він передбачив нас для того, щоб ділитися з нами в тому
обміні».
«Церкву неможливо зрозуміти… якщо ми не будемо пам’ятати ту «велику
таємницю»… виражену в одному тілі в шлюбі та сім’ї».
Питання для роздумів та обговорення в спільноті:
1. Який образ Бога ти носиш в собі? Чи ми можемо побачити себе створеними
за образом та подобою Бога?
2. Що означає сакраментальність тіла?
3. Як саме твоє тіло може бути виразом дару себе Богові та іншим людям?
Джерело: «ФВ» № 23, 2013р.
Воскресіння тіла – TOB 64 – 85
Ми роздивлялись питання нашого походження до гріхопадіння і історію його
наслідків, а також нашого викуплення Христом. Тепер для того, щоб мати повне
розуміння, що означає бути людиною, бл.Йоан Павло ІІ запрошує нас подивитись на
нашу кінцеву долю, прославлену людськість, коли Бог воскресить наші тіла.
Наша доля – (Див.: 1Кор 2:9-10, 2 Кор 4:17-18, Мк 12:18-27, Мт 22: 24-30; Лк
20:30-35, 1Кор 15:42-44)
В цих уривках можна знайти опис долі, для якої ми були створені, де наше
життя на землі схоже на хмару, що проминає, та в решті ми воскреснемо тілами та
назавжди з’єднаємось в любові зі Святою Трійцею. Ця велична та неперевершена
радість подібного кінця є понад все, що ми можемо коли-небудь уявити.
«…Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те
наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор 2,9-10).
Центр роздумів бл.Йона Павла ІІ про долю чоловіка та жінки сформульований
словами Євангелія від Матея (22, 24-34). Він починає з уривка, в якому садукеї
звертаються до Ісуса з гіпотетичним питанням про майбутнє життя (Мк 12, 18-27).
Справжній мотив питання садукеїв – це не щире духовне пізнання, але спроба
примусити Ісуса визнати, що воскресіння тіла не існує. Їхня дилема виявляє наступне:
садукеї ігнорують дві речі – Святе Писання та могутність Бога.
«Могутність Бога» означає те, що сила Божа виявляється не тільки у
відродженні людини до життя, але й в тому, що Він дарує їй повністю нове та
перемінене існування. Як Податель Життя, Господь не зв’язаний законом смерті,
який керує нашою земною історією.
«Святе Писання» в даному контексті відсилає до уривку з книги Виходу (Вих 3,6), де Бог
звертається до Мойсея: «Я – Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова».
Ісус показує садукеям помилку в їхньому світогляді: по-перше, вони не знають
писань, тому суттєво помиляються; вони не приймають того, що відкриває Писання,
через те, що вони не знають могутності Господа – а значить не вірять тому, Хто
об’явив Себе Мойсею у палаючому кущі.
Повторюючи: «Помиляєтеся…», «Чи не тому ви помиляєтеся…», Ісус
винятково наголошує на важливості істини про воскресіння тіла.
Ми живемо надією остаточного здійснення Божого плану спасіння, причому
нам передбачено досвідчувати передчуття цього навіть тепер, через те що ми
навчаємось дарувати і приймати любов відповідно до шлюбного значення наших тіл.
Випробування та страждання, які є частиною нашого виростання у святості, щоденно
готують нас до цього повного здійснення Божого плану спасіння (2 Кор 4:17-18).
Як і первісну людськість, прославлене людське тіло ми пізнаємо через Боже
Слово, що відкриває цю таємницю. На що буде схоже життя після воскресіння? У
Своїй відповіді садукеям Ісус вказує на два визначних факти. По-перше, кажучи:
«…Як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж не виходять» (Мк 12,25), Він
вказує на те, що в майбутньому житті наші тіла залишатимуться тілами чоловіків та
жінок. Перемінене життя, яке Бог приготував для нас від початку, залишається все
ще людським життям. Через те, що ми тілесні створіння, наша статевість є незмінним
виміром нашого існування, навіть на небесах.
Одночасно Ісус навчає нас, що в майбутньому житті чоловічість та жіночість
будуть відрізнятись від їхніх земних вимірів. Наша статева відмінність більше не буде
зв′язана зі статевим єднанням та народженням дітей, але замість цього ми будемо
«як ангели». Це не означає, що ми станемо безтілесними духами, але будемо мати
небесне, вічне життя, як ангели, які не мають потреби розмножуватись. Шлюбне
значення тіла буде відкрито «як чисте значення буття чоловіка та жінки».
Наші тіла стануть виразом шлюбного єднання з Самим Богом, що буде
виходити нескінченно за межі земного єднання чоловіка та жінки. В цьому небесному
шлюбі найглибше значення тіла буде виповнене через те, що кожен стане повним
даром себе в досконалому єднанні з Богом і з один одним. Кожна людина буде
безмірно щасливою в союзі з Божественним Нареченим, і ця радість буде
збільшуватись через те, що буде розділена в спілкуванні святих.
Св.Павло розвиває навчання Ісуса, базуючись на особистій зустрічі з
Воскреслим Господом. Павло навчає нас, що наші тіла не тільки відродяться до
життя, але повністю відновляться. Більше не буде жодної хвороби, страждання або
фізичного розкладу. Протиріччя між духом та тілом, з якими ми постійно боремось,
закінчиться. Тіло одухотвориться; таким чином воно буде просякнуте досконалою
гармонією зі Святим Духом (1 Кор 15:42-44).
Бачення райського блаженства – (1 Кор 13:12, 2Пт 1:4).
Після воскресіння ми будемо в повноті приймати участь в божественній
природі як викуплені людські істоти. Ми станемо чистим даром благодаті.
«Одухотворення означає не тільки те, що дух буде домінувати над тілом, але
те, що він повністю буде проникати тіло. Воскресіння буде включати в себе
досконалу участь того, що є фізичного в людині, в тому, що є в ній духовним».
«Слова Євангелія свідчать про те, що стан людини в іншому світі буде не лише
станом досконалого одухотворення, але також фундаментальним обожненням її
людськості. Участь в божественній природі, участь у внутрішньому житті Самого Бога
тоді досягне своєї кульмінації, таким чином життя людського духа дійде до такої
повноти, яка до того була абсолютно недосяжною.
Тому це стане плодом благодаті, плодом спілкування з Богом в Його самій
божественності - не лише для людської душі, але для її цілої психосоматичної
суб′єктивності (особистості, тіла та душі) (TOB 67.3).
Бачення райського блаженства було провіщене (звичайно, неясно) з самого
початку єднання чоловіка та жінки. У баченні райського блаженства Бог дарує Себе
всього людині, і ми у відповідь станемо повним даруванням себе для Нього. На небесах
ми побачимо Бога обличчям в обличчя і станемо подібними до Нього (1 Йн 3,2). Отці
Церкви називають це обожненням, коли ми розділимо внутрішнє життя Трійці (2 Пт
1,4). Це не означає зникнення нашої власної особистої ідентичності, а навпаки це
значить її найбільш повна реалізація. Що стосується бачення Божої любові до нас,
ми станемо радісними отримувачами особистісного дару Триєдиного Бога в самій
глибині нашого існування. Саме для цього ми були створені.
Хоча ця слава має настати в майбутньому, навіть тепер, завдяки діянню
Святого Духа, ми можемо досвідчувати перші плоди прославленої людськості.
Кінцева мета нашого життя на землі – навчитись любити та бути коханими так, як Бог
любить, і таким чином підготуватись до того, щоб назавжди розділити з Ним Його
життя. З кожним прийнятим рішенням дарувати себе більше, ніж хапати для
володіння та використання, ми стаємо більше подібні до Христа і більш повно
переживаємо шлюбне значення тіла.
Спілкування святих – (Див.:1 Кор 12,20; Еф 1,23)
Це есхатологічне (майбутнє) об′єднання людей буде абсолютно новим
досвідом, хоча в будь-якому разі не буде відділене від первісного та історичного
виміру репродуктивного значення тіла та статевості. Незмінне значення людського
тіла буде виявлене в есхатологічній величі, коли чоловіки та жінки наново відкриють
в своїх прославлених тілах досконалу свободу дару. В свою чергу ця свобода
наситить кожну з спільнот, які утворять велику спільноту спілкування святих.
Святі – це наші моделі в цьому процесі обожнення.
Зауважте, як вони цілком піддались Божому даруванню Себе і як вони
радикально відповіли взаємним даруванням себе Господу – як у покликанні до
подружжя, так і в целібаті. По мірі того, як ми наслідуємо їхній приклад, ми також
починаємо переходити поріг і входити в реальність вічного життя (хоча і не в
повноті), поки не увійдемо в славу.
Св.Павло пише, що наші тлінні тіла повстануть у нетлінні. По воскресінні порох, до
якого ми повертаємось, буде оживлений новою повнотою Божого подиху, Яким є Святий
Дух.
Бл.Йоан Павло ІІ дошукувався того, якими ми будемо, коли Господь
воскресить і прославить нас, а також яку роль відіграють наші чоловічість та
жіночість в майбутньому житті, особливо враховуючи те, що продовження роду не
буде їхньою частиною. Наші тіла були створені не лише для того, щоб бути
з′єднаним з тілом іншої особи, але також для того, щоб розділити духовний зв′язок з
Богом, який є основною метою людського існування. Таким чином, шлюбне
(подружнє) значення тіла досягає повноти на Весіллі Агнця. На небесах ми будемо
спілкуватись з усіма святими і всі ми будемо приймати участь у спілкуванні Осіб
Святої Трійці.
«Подружжя належить виключно до цього віку. По воскресінні вони (шлюб та
продовження роду) втрачаються, тобто втрачається їхній зміст. Відповідно до слів
Христа, воскресіння означає не тільки відновлення людського життя в його цілісності
завдяки єднанню тіла з душею, але також абсолютно новий стан людського
існування, людських тіл, відкритий і одночасно відновлений у воскресінні, який
збереже свої чоловічі та жіночні особливості. Сенс існування чоловіка та жінки в тілі
буде зрозумілий у вічності по-іншому, ніж це було від початку».
«При такій умові людина, чоловік та жінка, одночасно знаходить повноту
особистого жертвування та єдності з людьми, завдяки прославленню її вічного життя
(тіла та душі) у вічному союзі з Богом.
Ісус звертається до питання воскресіння, тим самим виявляючи абсолютно
новий вимір таємниці людини. Відповідь Христа садукеям представляє поглиблений
розвиток правди про людину.
«Первісне та фундаментальне значення існування тіла, так само як і існування
внаслідок тіла, чоловічого та жіночого, є шлюбне значення, пов′язане з тим фактом,
що людина створена особистістю і покликана до життя в спільності. Подружній
зв′язок та продовження роду самі по собі не визначають категорично походження та
фундаментальне значення існування тіла, чоловічого та жіночого. Шлюб та
продовження роду надають конкретну дійсність цьому значенню в історичному
вимірі. Іншими словами, земне подружнє життя не є кінцем для людини, але лише
підготовкою до шлюбного життя, яке очікує її в майбутньому.
Шлюбне значення тіла по воскресінні в майбутньому житті буде досконало
відповідати тому факту, що людина, як чоловік і жінка, є особою, створеною за
образом та подобою Божою, і що це реалізується в єдності людей.
Питання для роздумів та обговорення в спільноті:
1. Який тип тіла ми отримаємо після його воскресіння? Чому це так?
2. Чи ми усвідомлюємо істину, яку повторюємо щодня, вимовляючи слова
Символа віри: «Вірую у воскресіння тіла та життя вічне»?
3. Як наша участь у спілкуванні святих на небі буде відрізнятись від нашого
земного досвіду?
4. Поміркуй, чому і що заважає Твоїм близьким стосункам з Ісусом тут на
землі?
5. Що ми розуміємо під шлюбним значенням тіла? Чи це стосується лише
одружених людей?
6. Обговоріть, яким чином святі є моделлю обожнення?
7. Яким чином бачення райського блаженства було передбачене від початку
союзу між чоловіком та жінкою?
Джерело: «ФВ» № 24, 2013р.
Частина 6. Целібат і богопосвячене життя (TOB 73 – 86)
Роздумуючи над нашою прославленою людськістю, ви дізнались, що для того,
щоб бути людиною, ми покликані до єдності – єдності з Богом та один з одним.
Покликані до вічного захоплення. Тепер бл.Йоан Павло ІІ роздумує над харизмою
целібату, коли покликання до безшлюбного життя можемо розуміти як небесний
шлюб між Богом та людьми.
Він демонструє нам, що разом із життям в подружжі існує ще один інший шлях,
завдяки якому можемо здійснити покликання любити та не порушувати шлюбного
значення тіла. Життя богопосвяченого целібату не скасовує подружжя. Воно має
значення лише в світлі подружжя і лише поглиблює розуміння шлюбу.
«Християнське одкровення в усій повноті визнає два особливих шляхи покликання
людини до любові, а саме життя в подружжі та дівочість, або целібат. Кожне з цих
покликань має свою властиву форму і дає глибоку правду про людину, створену на образ
Божий» (Familiaris Consortio 11 – Йоан Павло ІІ, Катехізис Католицької Церкви).
Слова Христа та норма розуміння.
TOB 73.1 Питання покликання до виняткового віддання себе Богу в дівоцтві та
целібаті глибоко вкорінене в євангельський ґрунт теології тіла. Необхідно пам’ятати
слова Христа, якими Він звернувся до «початку» та воскресіння тіла. «Бо як
воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж не виходять» (Мк 12, 25). Це
означає, що існує стан життя поза подружжям, в якому людина, чоловік або жінка,
одночасно знаходять повноту дарування себе та міжособистісне єднання, завдяки
прославленню всього їхнього психосоматичного буття у вічному єднанні з Богом.
Якщо заклик до стриманості заради «Царства Божого» відгукується в людській
душі в умовах тимчасовості та тлінності і таким чином в умовах, в яких люди
«женяться і виходять заміж» (Лк 20, 34), не складно помітити особливу чутливість
людської душі, яка вже в умовах тимчасовості, здається, передбачає, що людина
отримає у майбутньому воскресінні.
Різновиди євнухів – чому?
TOB 73.2. Проте, Христос ніколи не говорив про це особливе покликання в
діалозі з садукеями (Мт 22, 23-30), коли Він торкався питання воскресіння тіла.
Раніше Він говорив про це в контексті діалогу з фарисеями про подружжя та його
нерозривність (Мт 19, 3-9).
“Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись.”(Мт 19, 10).
Христос відповідає їм: «“Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано. Бувають бо
скопці, що з материного лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди
оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто
може збагнути, нехай збагне.” (Мт 19, 11-12).
Коли Христос використовує слово «євнух», Він має на увазі відмову від себе, яка
міститься у виконанні заклику до целібату. Це покликання включає самозречення, і саме
цей факт Христос хотів підкреслити. Стриманість заради Царства Божого – це благодать,
дар особливої цінності, який Бог виливає на кого забажає, запрошуючи в свободі
прийняти цей дар.
Св.Павло (1Кор 7, 7) стверджує, що ті, хто отримав цей дар, настільки
зворушені любов’ю Христа, Божественним Нареченим, що прагнуть відповісти на цю
любов радикально. Вони не відмовляються від своєї сексуальності, а реалізують дар
своєї сексуальності, чоловічості або жіночості, в Богові.
TOB 73.3,4. В діалозі з учнями, з огляду на особливу цінність, пов’язану з цим
вибором, який необхідно відкрити і прийняти як покликання, Христос чітко формулює
норму розуміння Своїх слів. В Своєму навчанні Церква впевнена, що ці слова не
виражають наказ, але пораду, яка стосується лише певних осіб, а саме тих, хто
здатен зрозуміти це.
«Аналогічно святість Церкви виростає особливим чином з дотримання порад,
запропонованих Євангелієм Господа Своїм учням. Визначне місце серед них займає
чистота або стан целібату (1Кор 7, 32-34). Це дорогоцінний дар Божої благодаті, який
Отець дарує певним душам, внаслідок чого вони можуть присвятити себе єдиному
Богу».
«Особливим чином святість Церкви живиться різноманітними порадами, які
Господь пропонує в Євангелії дотримуватись Своїм учням. Серед них визначне місце
займає дорогоцінний дар Божественної благодаті, яку Отець дає деяким людям (Мт
19, 11; 1Кор 7, 7), щоб у дівочості або целібаті з нероздільним серцем (пор. 1Кор 7,
32-34), вони могли легше присвятити себе одному лиш Богу» (Другий Ватиканський
Собор, Lumen Gentium, 42).
Як і в земному шлюбі, посвячення Христу через складання обітниці целібату на
все життя – це вираз повного та виняткового дарування себе. Богопосвячена жінка
зв’язана з Христом як його наречена, а богопосвячений чоловік – як наречений
Церкви, але цей союз не є аналогом подружнього союзу з іншою людиною. Це повне
дарування себе, повна самовіддача та приналежність.
Особа, яка живе в целібаті, якнайглибше проникає в таємницю того, ким він
або вона є, включаючи свою сексуальність, щоби все це повністю віддати Богу. Це
покликання свідчить іншим, що любов Бога є реальною і її достатньо для того, щоб
реалізуватись як людині, при чому інтимні відносини та подружжя не є необхідними.
Стриманість заради Божого Царства і плідність від Духа
TOB 75.1 Стриманість заради Царства Небесного пов’язана з одкровенням про
те, що на небесах не «женяться і не виходять заміж» (Мт 22, 30). Це ознака
благодаті. Те, що є чоловіки та жінки, які по своїй вільній волі вибирають стриманість
заради Царства Божого», показує, що в цьому царюванні, котре є «іншим світом»
воскресіння, «не женяться і не виходять заміж», тому що Бог буде «всім у всьому».
Цей спосіб існування є ознакою воскреслої людини, в якій абсолютне та одвічне
весільне значення прославленого тіла буде виявлене в єдності з Самим Богом, коли
вона буде бачити Його «обличчя в обличчя», прославленого… в таємниці
спілкування святих. Таким чином, стриманість заради Царства Божого перш за все
несе на собі відбиток подібності до Самого Христа, Який в праці спасіння зробив цей
вибір заради Царства Божого.
Ті, хто відмовляється від таїнства подружжя, передбачають небесну дійсність --
«Шлюб Агнця». Целібат відкриває, що заспокоєння самотності можна знайти лише в
єдності з Богом. Особа, яка живе в целібаті, вільно вибирає «біль» самотності в цьому
житті, для того щоб присвятити всі свої прагнення тому союзу, який єдиний може
задовольнити її.
Марія та Йосип жили винятковим покликанням: вони одночасно мали
покликання до безшлюбного та подружнього життя – земне та небесне подружжя.
Їхній невинний шлюб виражав подружжя небес та землі. Для плідності їхнього
повного, невинного дару себе, засвідченого найдосконалішою «плідністю Святого
Духа», Слово стало Тілом – небеса прийшли на землю (TOB 75.3). Таким чином,
Йосип та Марія «стали першими свідками плідності, яка відрізняється від плідності
плоті. І ця плідність є плідність Духа: «те, що в ній зачалось, походить від Святого
Духа» (Мт 1, 20). TOB 75.2.
Правильне розуміння «Переваги» стриманості заради Божого Царства.
Христос каже, що це «виняткове» покликання не є «звичайним». Воно є
особливо важливим та необхідним для Божого Царства. «Два стани» покликані до
християнської досконалості (Мт 19, 21): «Якщо хочеш бути досконалим…».
«Досконалість християнського життя виміряється любов’ю». Євангельські поради
допомагають досягти повнішої любові».
Христос не применшує цінності подружнього життя, не надає переваги стриманості.
Важливість цього самозречення від блага, яким є шлюб і сім’я, пов’язана з певною
самопожертвою і ще більшою самовіддачею цілого земного життя людини.
Стриманість заради Царства Божого – це знак того, що благо, яким є подружжя
та народження дітей, належить до цього життя. На небесах не буде шлюбів, тому що
небесний шлюб, передвістям якого є шлюб земний, буде набагато кращим. Ті, які
отримали благодать целібату, певним чином смакують небесний шлюб вже тепер.
Вони є символами життя, до якого ми покликані від вічності. Св.Павло пояснює, що
«целібат існує заради повного дарування себе Богові» (1Кор 7, 32-35).
Ця абсолютна відданість Господу можлива через те, що є Царство Ісуса
Христа. Ми стали членами Божої родини, і це дало нам нову уяву про людське життя,
яке, в свою чергу, надає нового значення важливості таким земним речам, як сім’я
(Мт 10, 37). Це спеціальне покликання показує всім, що «проминає образ світу цього»
(1Кор 7, 31).
1Кор 7, 38: «Тому той, хто віддає свою дівчину заміж, робить добре, а той, хто
не віддає, робить ще краще». Одружені люди символізують відносини Христа і Його
Церкви, а особа, яка живе в чистоті, є іконою тих відносин, які стануть досконалими
на небесах. Як одружені, так і і ті, хто живе в целібаті, потрібні Церкві, вони є двома
шляхами служіння Богу, що доповнюють один одного. Кожне покликання зміцнюється
і підноситься іншим, якщо переживається в повноті. І одружені, і ті, що живуть у
невинності, покликані практикувати чистоту, панування над своєю сексуальністю у
внутрішній єдності тіла та духа, завдяки чому стає можливою справжня жертовна
любов.
Стриманість заради Царства Божого – Між самозреченням та любов’ю.
TOB 77.1 … в заклику до стриманості задля Царства Божого є запрошення до
самотності заради Бога, в якому є одночасно повага до чоловічості та жіночості а
також вимір єднання існування, відповідного особі…
TOB 77.4 Бл. Йоан Павло ІІ стверджує, що людина, що живе в целібаті, як і
будь-яка інша, повинна підкорити гріховність своєї людськості силам, які випливають
з таємниці викуплення тіла. Ось чому він вказує на те, що заклик до целібату – це не
лише справа формації, але трансформації, переміни, переображення.
TOB 81.2 – Слова Христа, безсумнівно,мають на увазі свідому та добровільну
відмову від подружжя. Таке зречення можливе лише тоді, коли є справжнє
усвідомлення цінності чоловічості та жіночості в подружжі. Для того, щоб людина
усвідомлювала те, що обирає (стриманість заради Царства Божого), вона повинна
також усвідомлювати в повноті те, чого зрікається.
TOB 81.3… зречення є одночасно особливою формою затвердження цінності.
Людина, яка живе цією переміною, не може піддаватись похотям. Вона є вільною
завдяки свободі дару. Для таких людей жертвування сексуальним єднанням заради
Царства Божого стає не тільки можливим, але й надзвичайно привабливим.
Весільне значення тіла як основа заклику Христа до стримання.
Весільне значення тіла – це «фундаментальний компонент людського
існування у світі…як знак «образу Бога» (TOB 15.5). Воно відкриває, що людина
створена для того, щоб бути даром для інших. Слова Христа стосовно целібату
показують, що це поняття «для інших», яке від початку лежить в основі шлюбу, також
може відноситись до стриманості заради Царства Божого.
Тому, на основі того ж самого весільного значення тіла, може бути
сформована любов, яка зобов’язує людину одружуватись на все життя, а також може
формуватись любов, яка зобов’язує людину до стриманості на все життя заради
Царства Божого. Людина по справжньому знаходить себе через правдиве дарування
себе (Gaudium et Spes – Про Церкву в сучасному світі, 24:3) TOB 80.6
Наша сексуальність закликає нас віддавати себе у любові, яка дає життя.
Особи, які живуть безшлюбним життям, не скасовують цього заклику. Вони просто
живуть в інший спосіб. Кожен чоловік через чесноту весільного значення свого тіла
покликаний бути чоловіком та батьком. Кожна жінка через чесноту весільного
значення її тіла покликана бути жінкою та матір’ю. Будучи образом Христа, чоловік,
який живе в целібаті, «одружується» з Церквою, і через цілковите дарування себе він
народжує численних «духовних дітей». Являючи собою образ Церкви, жінка, яка
живе в целібаті, «одружується» з Христом і через цілковите дарування себе вона
народжує багато «духовних дітей». Ось чому слова «чоловік», «жінка», «батько»,
«мати», «брат» і «сестра» застосовуються як до подружжя та сімейного життя, так і
до життя священницького та богопосвяченого.
TOB 86.7. В своєму повсякденному житті людина повинна черпати натхнення
та міць з таємниці викуплення плоті, щоб долати те зло, яке дрімає в ній у вигляді
потрійної похоті. Чоловік і жінка, зв’язані шлюбом, повинні щоденно виконувати
завдання нерозривного союзу, який вони обіцяли один одному в обітниці. До того ж
чоловіки та жінки, які добровільно вибрали стриманість заради Царства Божого, повинні
щодня давати живе свідчення вірності своєму вибору, слухаючи настанови Христа в
Євангелії та святого апостола Павла в 1-му Посланні до Коринтян. В будь-якому випадку,
щоденна надія у вимірі звичайних завдань та труднощів людського життя допомагає
«перемагати зло добром»(Рим 12,21).
TOB 86.8 Традиція зберегла те, що целібат як спосіб життя, є «кращою
часткою», тому що ближче за все нагадує мету нашого життя (1Кор 7, 38). Але для
кожного найкращим є те покликання, до якого Бог особисто покликав його. «Кожний
має свій особливий дар від Бога, один - такий, а другий – інший» (1Кор 7,7).
Необхідно прожити своє покликання з щирістю та витривалістю, щоб виростати в
святості і бути готовим до того, «чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку
людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.» (1Кор 2, 9).
Питання для роздумів:
1. Як уривок з Першого Послання до Коринтян (1Кор 6:13-14) допомагає нам
зрозуміти християнську стриманіть?
2. Яким чином дар целібату і таїнства подружжя доповнюють один одне в
Церкві (1 Кор 7:29-31)?
3. Чи ви колись мали думки відмовитись від земного подружжя в ім’я шлюбного
зв’язку з Христом (для жінки) або з Церквою (для чоловіка)?
4. Які існують шляхи досягнення панування над сексуальністю у внутрішній
єдності тіла та духа, щоб ми могли досягти справжної самовіддачі в любові?
5. Чи є якась різниця між одруженою парою та тими, хто живе в целібаті заради
Царства Божого, у досвідченні гріха пожадання?
6. Якщо хтось має труднощі з пануванням над власними сексуальними
пожаданнями, чи може в такому випадку шлюб стати віддушиною для пристрастей?
Джерело: «ФВ» № 25, 2013р.
Теологія тіла
Блаженний Папа Йоан Павло ІІ
Підготовано Майком та Дженні Харрінгтон OFS
Вимір знаку (ТОВ 103-107)
У нашому останньому випуску ми розглянули вимір заповіту благодаті та
інтерпретацію уривку з послання ап.Павла до Ефесян (розділ 5), в якому шлюб
розглядається як "велика таємниця" весільного союзу Христа з Його Церквою, таємничий
християнський шлюб як істинне таїнство нового закону. Поглянувши на божественні
вершини, давайте тепер подивимося на людський вимір.
Мова тіла і реалія знаку. Подружня обітниця
TOB 103 – Блаженний Йоан Павло ІІ почав із ствердження, що шлюб
здійснюється за допомогою слів: «Я… беру тебе за жінку»; «Я … беру тебе за
чоловіка».
Ці слова стоять в центрі Літургії вінчання як таїнства Церкви. Наречений і
наречена говорять ці слова в наступній формулі укладання союзу: «Присягаюсь тобі
в любові, вірності і подружній повазі, а також що не покину тебе аж до смерті». Цими
словами наречений і наречена заключають шлюбний контракт, в той же час вони
обидва стають служителями цього таїнства. Вони роблять це перед свідками, які
повинні засвідчити, що шлюб укладається перед Богом і підтверджується Церквою.
Однак ці сакраментальні слова самі по собі є лише знаком здійснення шлюбу.
Вони ще не є остаточним звершенням шлюбу, без якого цей шлюб ще не укладено в
його повноті. Проте ці слова «можуть виконатись тільки за допомогою подружніх
зносин. Від початку це було визначено встановленням Творця. «Так-то полишає
чоловік свого батька і матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони обоє одним
тілом» (Бут 2,24).
Як таїнство Церкви, шлюб укладається через слова служителів, тобто
новоодружених, — слова, які показують і вказують на те, що з цього моменту вони
вдвох вирішили бути один для одного і один з одним.
Слова «Беру тебе за дружину, чоловіка» містять в собі віковічну, унікальну та
неповторну «мову тіла» та переводять її в контекст спілкування осіб. Особи —
чоловік і жінка — стають взаємним даром один для одного. Вони стають цим даром в
їхній чоловічості та жіночості, в той час як вони відкривають шлюбне значення тіла і і
передають його взаємно один одному необоротним чином — у вимірі життя в цілому.
Пророче значення тіла
TOB 104. Коли стверджуємо, що «мова тіла» також суттєво входить в
структуру шлюбу в якості сакраментального знаку, ми звертаємось до багатовікової
біблійної традиції. В світлі пророчої традиції, яку започаткував Осія і продовжили
Єзекиїл, Ісайя та інші, відкриваємо, що людське тіло говорить «мовою», автор якої є
людина, чоловік або жінка, наречений чи наречена — людина з її одвічним
покликанням до спілкування з іншими». «Людина в деякому розумінні не в змозі
висловити цю особливу мову свого особистого існування і покликання без тіла.
…Найважливіші слова душі — слова любові, ласки та вірності, — закликають
до «мови тіла». А без цієї мови вони не можуть бути в повноті виражені.
Пророки свідчили про подружню цнотливість та вірність як про «істину», а про
перелюб як про обман в «мові тіла».
TOB 105. Тіло каже неправду «через все, що заперечує подружній любові,
вірності та цілісності».
Всі ми розмовляємо «мовою тіла», і людське тіло говорить брехню, коли лише
приймає, але не дає — наприклад, розпусники та співмешканці кажуть, що «люблять
один одного», але їхні тіла не розмовляють мовою дарування, а скоріше мовою
егоїстичного споживання. Вони не «дарують себе один одному» через свої тіла, а
більше «взаємно відають себе у борг» тільки до тих пір, поки вони знаходять у
своєму союзі тілесне задоволення.
Блаженний Йоан Павло ІІ говорить, що таким чином суттєва істина знаку
залишається органічно пов’язаною з мораллю сімейної поведінки подружжя. Вони не
лише проголошують істину, що походить від Бога, але вони проголошують цю істину
в ім’я Боже. У встановленні подружнього знаку в момент укладання союзу та
виконання його під час звершення таїнства, подружня пара «здійснює акт
пророцького характеру». Таким чином вони підтверджують свою частку в пророчій
місії Церкви, отриманій від Христа.
Подружній союз має пророчий характер, якщо він є проголошенням істини, яка
походить від Бога.
Подружжя сягає в певному сенсі самих джерел, з яких цей знак кожен раз
черпає сакраментальну силу і пророче красномовство. Не слід забувати, що до того
як бути вимовленим вустами чоловіка та жінки в подружжі, які є служителями
таїнства, «мова тіла» вимовлялась словом Живого Бога — спочатку в Книзі Буття, та
через пророків аж до Послання до Ефесян.
Подружжя «явно покликане свідчити — правильно використовуючи «мову тіла»
— про подружню плідну любов. Це є свідчення, гідне «справжніх пророків». У цьому
полягає справжнє значення і велич подружнього союзу в таїнстві Церкви»
Враховуючи те, що мові відповідає комплекс значень, подружня пара через їхні
вчинки та поведінку, через дії та жести покликані стати авторами цих значень мови
тіла, з якої потім вони будують і постійно поглиблюють любов, вірність, подружню
цілісність, а також союз, який залишається нерозривним аж до смерті.
«Величчю» подружнього союзу є власне його пророцьке свідчення «таємниці,
прихованої одвічно в Бозі» — таємниці життя та любові Святої Трійці, яка витікає з
подружнього союзу Христа з Церквою, яка досягає конкретного життя чоловіків та
жінок в історії. Вони покликані прожити своє життя разом, як спільнота осіб.
TOB 107. Аналіз слів Христа з Нагірної проповіді веде нас до глибшого
розуміння «перелюбу». В той же час він переконує нас в тому, що людське «серце»
не стільки «засуджене» Христом через пожадливість, скільки перш за все — назване.
В світлі Христових слів в Нагірній проповіді ми знаємо, що три гріхи пожадливості —
похіть очей, пихатість життя і, особливо, пожадливості плоті — «не руйнують
здатності відчитувати «мову тіла» в істині». Саме завдяки тому, що тіло було
викуплене Христом, «історична людина» на основі «мови тіла» здатна наново
повстати в істині, щоб скласти сакраментальний знак подружньої любові, вірності та
цілісності, і це є міцний, непроминаючий знак. Вона здатна на це навіть як «людина
похоті», бо одночасно «покликана» реальністю відкуплення Христа. Знаємо, що
через спокутну смерть і воскресіння Христа ми можемо відновити шлюбний сенс тіла.
Послання до Галатів: «Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете
чинити» (Гал 5,16).
Пісня Пісень TOB 108 – 113
Тема подружньої любові поєднує Книгу «Пісні Пісень» з «великою
аналогією», зробленою, починаючи від пророків «Старого Завіту» і закінчуючи
«Новим Завітом» та «Посланням до Ефесян». В ній можна знайти «багату» мову
тіла, видимий знак участі чоловіка та жінки в Божому заповіданні благодаті
любові, пропонованій людині.
«Пісня Пісень» — "поема", в якій наречений і наречена рухаються по колу
любові. Слова, рухи і жести подружжя відповідають внутрішньому руху їхніх
сердець. Мова тіла виражається у взаємній чарівності жіночності нареченої і
мужності нареченого. Наречений, виражаючи особливе досвідчення цінності, яка
випромінює через все, що пов’язане з коханою особою, каже:
«Ти полонила моє серце, моя сестро-дружино! Ти полонила моє серце
одним лиш твоїм оком, однією перлиною твого намиста!
Які ж бо твої любощі прекрасні, моя сестро-дружино!» (Пісня Пісень 4, 9-10).
Термін «дружина», «друг» вказує на те, що є суттєвим для любові, яка
ставить «я» поруч з кимось у дружбі. Слово «сестра» є ще більш красномовним,
тому що говорить не просто про людську єдність, але також про різницю статі і
самого образу буття людини та її відносин.
Друга «тема» поеми відноситься до «сестри» або до «нареченої», яка є
немов «садок замкнений, криниця під печаттю» (Пісня Пісень 4,12). Це відкриває
жіноче «я» в якості володарки власної тайни. Відкриває її особисту гідність і
самовладання, які дають їй можливість укладати з кимось союз. Через те, що
подружжя стає ближчим один до одного в любові, вони розділяють між собою без
порушення їхні внутрішні таємниці через любов та чуттєвість, що дозволяє їм
відкритись один для одного як дар. Вбачаємо в еросі форму любові, яка діє в силі
бажання і в звичайно суб’єктивній, взаємній, вірній та винятковій приналежності.
Проте ми також бачимо невгамовність «еросу», що потребує самоконтролю.
«Любов ніколи не переминає» (1 Кор 13, 8). Це "агапе" веде ерос до завершення,
очищаючи його.
Роздуми над Книгою Товит (TOB 114 – 116)
В Книзі Товита Товія називає Сару «сестрою» і каже, що «серце його
прив'язалось до неї» (Тов. 6,19), і це підтверджує істину слів з Книги «Пісні
Пісень» про любов сильну як смерть (див. Пісня Пісень, 8, 6).
Товія мав підстави побоюватися смерті, як і перші семеро чоловіків Сари
перед статевим актом (через дію демона). Любові Товії з самого початку довелося
зіткнутися зі справжнім випробуванням життя і смерті. Вони стикаються разом і
життя перемагає, тому що любов, підтримана молитвою, виявляється сильнішою
за смерть. Любов Товії і Сари виражається не словами, але їхнім вибором та
діями за допомогою мови тіла, особливо молитвою.
Молитва Товії — це в першу чергу молитва прославлення та подяки, а вже
потім прохання. Їхній подружній зв’язок виражає та розуміє таємницю, яка
походить від Бога, в первісному Божому завіті з людством у вічній Любові. Вони
відповідають Богу, просячи Його про милосердя та благодать жити у вірності до
щасливої старості. Вони просять про те, щоб бути в змозі відповідати на любов.
Вони обидва утворюють цей знак шлюбу — мову літургії.
Коли Мова Літургії стає «Мовою Тіла» TOB 117
Через постійне вираження сакраментального знаку шлюбу на «мові тіла»,
чоловік і жінка стикаються з великою «таємницею» та передають світло цієї таємниці
на мові практичної любові, вірності та подружньої чистоти. Таким чином, подружнє
життя стає літургійним (подібно акту богослужіння).
Питання для роздумів:
1. Що чинить подружжя дійсним?
2. Що ми розуміємо, коли обіцяємо під час шлюбної клятви бути вільними, вірними,
загальними та плідними?
3. Яким чином тіло може бути пророчим та як воно може говорити брехню?
4. Якщо пара живе статевим життям до подружжя і не вбачає в цьому нічого
поганого, які проблеми можуть виникнути, коли вони одружаться?
5. Що це означає для жінки бути "володаркою власної таємниці" і що відбувається з
її самовідчуттям, коли до неї так не ставляться?
6. Які сфери моєї душі потребують зцілення, для того щоб розуміти і жити
подружньою любов’ю як глибокою молитвою?
Джерело: «ФВ» № 26, 2014р.
ТАЇНСТВО ПОДРУЖЖЯ TOB 87 - 102
Вимір договору та благодаті
Ознайомившись з темою «Целібат заради Царства Божого», хочемо порозважати
тепер над питанням подружжя, яке є звичним, розповсюдженим покликанням. Св.Йоан Павло
ІІ допомагає нам розкривати істинне значення послання до Ефесян 5:22-33, значення
подружжя як таїнства, «Великої таємниці», а також значення «людське життя». Він каже:
«Якщо хтось обирає подружжя, тоді він мусить вибирати його як затверджене Творцем «від
початку», він має прагнути тих цінностей, які відповідають задуму Бога. Якщо хтось вирішує
слідувати стриманості заради Божого Царства, він так само повинен прагнути цінностей,
відповідних до цього покликання. Іншими словами, необхідно діяти відповідно до обраного
покликання».
1. Послання до Ефесян
Для своїх розважань св.Йоан Павло ІІ використовує Послання апостола Павла до
Ефесян (5, 21-33).
Теологія Тіла (ТЛ) 87.2 ....Як і раніше, коли ми аналізували різні слова Христа, які,
здається, є ключовим визначенням Теології Тіла, Христос звертається до «початку» (Мт
19,4; Мк 10,6), до «серця» людини в Нагірній Проповіді (Мт 5,28) і до майбутнього
воскресіння (Мт 22,30; Мк 12,25; Лк 20, 35-36). Те, що міститься в Посланні до Ефесян, є
«увінчанням», як було з цими ключовими словами… Тому, якщо хтось забажає
пояснити цей уривок, необхідно робити це в світлі того, що Христос сказав нам про
людське тіло. Він звертався не лише до «історичної» людини, в основі якої – людина
пожадання. З одного боку, є перспектива «початку» і первородної невинності та
справедливості, з іншого боку, есхатологічна перспектива воскресіння тіла, коли «не
женяться і не виходять заміж» (Лк 20,35). Все це є частиною теологічної перспективи
«визволення тіла» (Рим 8,23).
В Посланні до Ефесян йдеться про «Тіло», котре метафорично відноситься до
Тіла Христа, яким є Церква, і конкретно до людського тіла чоловіка та жінки,
призначених для єдності в подружжі (Бут 2,24): «Так то полишає чоловік свого батька і
матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом». Значення сходяться. Цей
уривок має вирішальне значення як для таїнства Церкви, так і для сакраментального
характеру подружжя.
ТЛ 89.1 «Коріться один одному у Христовому острасі» (Еф 5,21). Взаємні
відносини між чоловіком та жінкою повинні випливати з їхніх загальних відносин з
Христом… Повага до святості…, глибока свідомість таємниці Христа повинні
створювати основу для взаємних відносин між подружжям.
ТЛ 87.5 …Таїнство – це «видимий знак»… В цьому знакові і через нього Бог дарує
себе людині в Своїй трансцендентній істині та любові. Таїнство – це знак благодаті,
необхідної для того, щоб здійснити справу спасіння в людині, справу, яка передбачена
Богом від вічності і в повноті виявляється Христом.
ТЛ 90.2 ... В той час як аналогія, що використовується в Посланні до Ефесян,
роз’яснює таємницю відносин між Христом та Церквою, вона розкриває суттєву істину
про подружжя, а саме що шлюб відповідає покликанню християн лише тоді, коли
віддзеркалює любов, яку Христос-Наречений, дарує Церкві-Нареченій, і яку Церква
(подібно до дружини, яка «кориться» і таким чином повністю віддана) прагне повернути
у відповідь Христу. Це викупна, спасенна любов, якою Бог любить людину від віків у
Христі: «Бо в Ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й
бездоганні перед Ним у любові» (Еф 1,4).
«Острах Христовий» є наслідком життєвого досвіду очищення сексуального потягу і
бажання. В цій бесіді ми поступово підійшли до досвіду зрілого ступеню чистоти. Чисті
чоловіки та жінки розуміють таємницю Христа, розкриту в їхніх тілах, вони відчувають її
в своїх серцях. Вони усвідомлюють, що заклик до єднання, вписаного в їхню
сексуальність, є «великою таємницею», яка проголошує єдність Христа та Церкви. Якщо
живемо так, як закликає нас св.Павло, пожадливість немислима. «Велика таємниця»
сексуальності наповнює нас замість того глибоким здивуванням, острахом та подивом.
Іншими словами, вона наповнює нас вшануванням Христа.
ТЛ 90.5 Христове «дарування себе» Отцю через послух в момент смерті на хресті
приймає тут прямо есхатологічний характер: «Христос полюбив Церкву й видав Себе за
неї» (Еф 5,25).
Через повне віддання Себе, яке випливає з любові, Він формує Церкву як Своє
Тіло і продовжує будувати її, стаючи її Головою. Як Голова, Він є Спасителем Свого Тіла
і одночасно, як Спаситель, Він є Головою. Як Голова та Спаситель Церкви, Він також є
Нареченим для Своєї Нареченої.
ТЛ 92.6 Коли в Посланні йдеться про те, що «чоловік голова жінки, як і Христос
Голова Церкви», це означає, що чоловік повинен першим служити (Лк 22, 25-26). Це
«священний наказ» любити. Зображаючи Христа та Церкву, св.Йоан Павло ІІ пише, що
«чоловік перш за все це той, хто любить, і жінка, з іншого боку, та, яку люблять».
Шлюб як споконвічне Таїнство
Св.Йоан Павло ІІ пише: «Ця таємниця, як спасенний задум Бога щодо людства, є
в певному сенсі центральною темою всього одкровення, його центральною
реальністю». Ось чому він називав подружжя «споконвічним» (основоположним)
таїнством. Це «найбільш давнє одкровення задуму у створеному світі» (ТЛ 93).
Навіть таїнство Євхаристії є «шлюбним». Кожного разу, коли беремо участь в
Євхаристії, відновлюється повне дарування Себе нам Христа на хресті і наша відповідь
любові і вдячності як Його Нареченої. Оскільки єдність в «одному тілі» чоловіка та жінки
провіщало з самого початку Христа та Церкву, «всі таїнства нового завіту в певному
сенсі знаходять свій прототип в подружжі», каже св.Йоан Павло ІІ. Ось чому хрещення –
це «шлюбна купіль» , а Євхаристія – це «таїнство Нареченого і Нареченої». Коли ми
приймаємо в себе Тіло Христа, містичним чином, як наречена, ми зачинаємо всередині
себе нове життя – життя в Святому Дусі. Це той Самий Святий Дух, який поєднує
подружжя у Таїнстві шлюбу.
ТЛ 93.1 Те, що св.Павло пов’язує єднання «в одне тіло» з єднанням Христа з
Церквою «є найбільш важливим моментом всього тексту, в деякому значенні, його
ключем».
ТЛ 91.8 «Єднання Христа з Церквою і шлюбне єднання чоловіка і жінки в
подружжі таким чином освітлені особливим надприроднім світлом. Керуючись цим
надприродним світлом, св.Павло демонструє глибоке розуміння «таємничості» тіла.
ТЛ 96.6; 19:4: «Тіло і тільки тіло може зробити видимим те, що є невидимим –
духовне і божественне. Воно було створене для передачі у видимій реальності світу
тайни, прихованої від віків в Богові, і таким чином тіло є її знаком».
Ми покликані любити так, як любить Христос. Це нова заповідь, яку Христос дає
нам: «…щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив!» (Йн 15,12). Як Христос нас
полюбив? «Це Моє Тіло, що за вас віддається» (Лк 22,19). Людина – це найвище
вираження божественного дару, яке вона несе в собі, в його подобі до Бога. Вона
виходить поза знак до його значення, подружнього значення тіла в таємниці первісної
невинності.
2. Таїнство і таємниця
ТЛ 95.4 Аналогія з любов’ю, яка єднає подружжя, міцно виражена в наступному
уривку. Ісайя каже: «Бо твій муж – твій Творець, Господь сил – Його ім’я. Твій
Викупитель – Святий Ізраїля, що зветься Богом усієї землі» (Іс 54,5).
ТЛ 97.5 Як «перший Адам» - людина, чоловік і жінка - яка була створена в стані
первісної невинності і покликана до шлюбного союзу (в цьому значенні ми говоримо про
таємницю створіння), була знаком вічної Таємниці, так і «другий Адам», Христос, який
з’єднаний в нерозривному зв’язку з Церквою в таїнстві відкуплення, і цей зв’язок
подібний до нерозривного зв’язку подружжя та є остаточним знаком тієї ж самої
Таємниці. Таким чином, коли ми говоримо про здійснення вічної таємниці, ми також
говоримо про той факт, що вона стає видимою за допомогою видимості знаку.
ТЛ 98.1 Таємничість шлюбу є не тільки моделлю та символом таїнства Церкви
(Христа і Церкви), але також утворює суттєву частину нової спадщини таїнства
відкуплення, якою Церква володіє у Христі. Необхідно знову повернутись до слів Христа
(Мт 19, 3-9), в яких Він, відповідаючи на питання фарисеїв про шлюб і його специфічний
характер, звертається виключно до того, що Бог заснував «від початків» …В цьому
діалозі з фарисеями (Мт 19), Христос не тільки підтверджує існування шлюбу,
заснованого від початку Творцем, але також проголошує, що він є складовою частиною
нового сакраментального промислу, нового порядку спасенних «знаків», які походять від
таїнства відкуплення, так само як первинний промисел виріс з таїнства творення. А
насправді, Христос обмежується одним єдиним таїнством, яким було подружжя,
засноване в стані первинної справедливості та невинності людини, створеної як чоловік
і жінка «за образом та подобою Бога».
3. Таїнство та «відкупення тіла»
Подружжя відкриває, що через благодать їхнього таїнства, разом з іншими
таїнствами, вони можуть досвідчувати любов один до одного як щось прекрасне, як
щось, що зцілює та відкупляє. Подружня любов бере участь не лише в таємниці
створення через розмноження, народжування дітей, але також приймає участь в
таємниці відкуплення. «Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї, щоб її освятити»
(Еф 5,25-26). ТЛ 90.2 В «Посланні до Ефесян» відкривається суттєва правда про
подружжя, а саме те, що подружжя відповідає покликанню християн лише тоді, коли
віддзеркалює любов, яку Христос, Наречений, дарує Церкві, Його Нареченій, і яку
Церква прагне віддати Христові у відповідь. Це «відкупительна, спасенна любов, якою
Бог полюбив людину у Христі від віків». Тут можемо бачити Божественний вимір
таїнства, божественний дар (благодать), який передається через шлюб.
Благодать подружньої любові Христа відновлює в нас святість, яку мала перша
подружня пара. Святість не є автоматичною. Нам необхідно через всі наші спроби та
боротьбу у нашому повсякденному житті, постійно відкриватись, як нареченій, на те,
щоб прийняти дар Христової любові, дозволяючи їй надихати та перетворювати нас. Не
діючи, а дозволяючи, щоб вона діяла в нас.
ТЛ 102.2 ...Саме через участь в цій спасенній любові Христа, шлюб
підтверджується і одночасно оновлюється, як таїнство людського «початку», тобто як
таїнство, в якому чоловік та жінка, покликані стати «одним тілом», мають частку в
творчій любові самого Бога. Це також проявляється в тому, що, створені за образом і
подобою Бога, вони були покликані до особливого союзу, тому що цей союз з самого
початку був благословенням плідності (Бут 1,28).
Любов, яку чоловік і жінка пізнали «з початку» через власні тіла, була
передчуттям або прелюдією, в певному сенсі, любові, яку Христос вилив в історії через
Своє Тіло. Насправді, любов першої подружньої пари, пізнана в їхніх тілах, залежала в
певному сенсі від любові, яку Христос вилив би на Свою Наречену-Церкву. Створіння
передвіщає і готує нас до відкуплення; єднання першого Адама та Єви віщує і готує нас
до єднання нового Адама і Єви, Христа і Церкви.
Ідея втілення не з’явилась заднім числом в Божому задумі (див. Катехізис
Католицької Церкви 280): «Бог спочатку передбачив славу нового створіння в Христі».
Христос говорить про подружжя як про таїнство в Євангелії від Матея (розділ 19),
де єднання чоловіка і жінки в одне тіло є знаком їхнього призначення бути єдиними «в
правді та любові», як усиновленим у Христі Божим дітям, як єдність особистостей на
зразок Пресвятої Трійці.
Наполягаючи на нерозривності шлюбу, Христос відкриває подружжя на спасенну
дію Бога, яка випливає з «відкуплення плоті», а також на союз любові. «Дух
відкуплення» дозволяє нам зрозуміти особисту гідність людського тіла, яка лежить в
основі нерозривності подружнього союзу. Моральні висновки Христа про нерозривність
шлюбу, про розлучення та повторний шлюб, що є перелюбством, показують, що це
таїнство утверджене на спонуканні людини свідомо брати участь у тілесному
відкупленні. Христос зобов’язує чоловіків та жінок захищати гідність один одного, а
також власну гідність. Як таїнство спасенної Божої сили, шлюб закликає людину до
панування над пожадливістю, яке приносить плоди єдності та нерозривності.
ТЛ 99.6 «Що, отже, Бог поєднав, людина хай не розлучає» (Мт 19,4-6). З усією
повагою до «розвідного листу», Христос відповідає: «Задля жорстокості сердець ваших
Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так. …хто ожениться з
розвідкою, чинить перелюб» (Мт 19,8-9). «…Хто взяв би розведену, чинить перелюб»
(Мт 5,32).
ТЛ 101.5 Ті, хто з’єднуються один з одним як подружжя відповідно до предвічного
Божественного задуму, щоб стати в певному сенсі «одним тілом», покликані в свою
чергу таїнством шлюбу до життя «відповідно з Духом», так що це життя відповідає
«дару», отриманому в цьому таїнстві. З огляду на цей «дар», ведучи життя «по духу»,
вони можуть відкривати цей особливий, отриманий безкоштовно дар, яким вони
призначені обмінюватись. В той же час "пожадливість" затемнює горизонт внутрішнього
бачення і позбавляє серця чистої ясності бажань і прагнень, тому життя "по духу" (або
благодать таїнства шлюбу) дозволяє чоловіку і жінці віднайти справжню свободу дару
разом з усвідомленням подружнього значення тіла в його мужності і жіночності.
Подружжя покликане до створення подружнього життя та любові, заснованих
на Христі та Церкві. Створена за образом та подобою Бога, любов подружжя
покликана до особливого, плідного, з’єднання людей. Це первісне значення
відновлюється та поглиблюється, коли подружжя з’єднується «в острасі Христовому»
«у відкупленні тіла». Послання до Ефесян зв’язує відкупительний та шлюбний виміри
любові, об’єднуючи їх в одне. В таїнстві подружжя відкупительна та шлюбна любов
Христа насичує життя подружжя. Шлюбне значення тіла в чоловічості та жіночості є
«новоутворенням» через в’єднання в Христову відкупительну, самовіддану любов.
Шлюбне значення тіла сповнюється в своєму відкупительному значенні не
лише в подружжі і в стриманні заради Царства Божого, але також в стражданні, в
народженні, та в смерті. Подружжя як таїнство, чинить життя частиною цього
спасенного процесу.
Питання для роздумів
1. В уривку з Книги пророка Ісаї 54, 4-10 представлений шлюбний образ любові
Бога. Яким ти бачиш Бога в цьому фрагменті? Як Він стосується тебе, як
пов’язаний з Тобою?
2. Яким чином шлюбне значення тіла пов’язане з його відкупительним значенням?
3. Що ви розумієте під «Великою таємницею», про яку згадує св.Йоан Павло ІІ?
4. Як наш Господь відновлює подружній завіт зі Своєю Нареченою в таїнстві
Євхаристії?
5. Яку суттєву істину про подружжя відкриває Послання до Ефесян?
6. Якщо чоловік ще з підліткового віку мав схильності до порнографії, а дружина
мала багато любовних зв’язків, чи є для них надія створити подружжя, яке насправді
віддзеркалить любов Христа до Церкви? Як це буде можливо?
«ФВ» №27, 2014 р.
ВІН ДАВ ЇМ ЗАКОН ЖИТТЯ ЯК ЇХНЮ СПАДЩИНУ.
ЕТИЧНА ПРОБЛЕМА – ТТ 118 – 125
Моральна норма і правда «мови тіла» - ТТ 118
Св.Йоан Павло ІІ каже, що роздуми над людською любов'ю в Божественному
задумі зайшли так далеко, що в деякому сенсі вони залишились би нездійсненими, якби
ми не намагались побачити їхнє конкретне застосування в сфері подружньої та сімейної
моральності. Цей ще один крок наблизить нас до висновку нашої довгої формаційної
подорожі під егідою важливої заяви останнього навчання, енцикліки Humanae Vitae,
опублікованої Папою Павлом VI в липні 1968 року. ТТ 118.1
В роздумах над сакраментальним знаком ми говорили про те, що цей знак
базується на «мові тіла», яка відчитується в правді. Правда тут урочисто скріплена на
початку шлюбу, коли молоді, обіцяючи «бути завжди вірними один одному, любити і
поважати один одного до смерті», стають служителями шлюбу як таїнства Церкви. Ми
завжди маємо справу з правдою, яка, так би мовити, завжди наново підтверджується.
Насправді, так як чоловік і жінка живуть у подружжі «до смерті», в деякому сенсі вони
постійно наново проголошують знак, який дали самі – через літургію таїнства – в день
їхнього вінчання. Слова з енцикліки Павла VI стосуються того моменту спільного життя
подружньої пари, коли двоє, з’єднані в подружньому акті, стають «одним тілом» (Бут
2,24). Саме в цьому моменті, такому багатозначному, також особливо важливо те, що
«мову тіла» можна відчитати наново в правді. Це прочитання стає необхідною умовою
для діяння в правді або поведінки згідно з моральною цінністю та нормою. ТТ 118.4
Справедливість норми та її «доречність» - TТ 119
... Вже стає очевидним, що моральна норма є частиною не лише природного
закону, але й морального порядку, об'явленого Богом: з цієї точки зору вона не могла б
бути іншою, відмінною від традиції та вчення Церкви… ТТ 119.3
Церква нагадує, що не може існувати справжнє протиріччя між Божественними
законами, які відносяться до передачі життя, і тими, що відносяться до виховання
справжньої подружньої любові. Пастирська опіка означає прагнення істинного блага
людини, просування, популяризація цінностей, які вкладені Богом у людську особу.
Тобто, це означає застосування «правила взаєморозуміння», яке спрямоване на все
ясніше відкриття Божого задуму для людської любові, в упевненості, що єдине істинне
благо для людської особи полягає в застосуванні цього Божественного задуму в житті.
ТТ 120.1
Відповідальне батьківство - ТТ 121
В гармонійній подружній любові недостатньо щирих намірів у відповідальній
передачі життя. Є необхідність в критеріях, взятих з природи людської особи та її дій, які
не порушують загального значення взаємної самовіддачі та продовження людського
роду в правдивій любові через практику подружньої стриманості. «Таким чином вони
здійснять свої завдання з людською та християнською відповідальністю та покірним
благоговінням перед Богом». ТТ 121.1-2
Енцикліка Humanae Vitae прямо проводить відмінності між тим, що встановлює
морально незаконний спосіб регулювання народжуваності або, більш точно, плідності, і
тим, що затверджує морально вірний метод.
Наступне є морально незаконним: «пряме переривання вже розпочатого
подружнього акту», «аборт», «стерилізація» і «кожна дія, яка у передбаченні
подружнього акту, під час його здійснення або після його завершення, в перебігу його
природних процесів розрахована на те, щоби запобігти зачаттю» - одним словом всі
контрацептивні засоби. ТТ 121.1
В протилежність вищезазначеному морально дозволяється «прибігання до
неплідних періодів». Якщо є серйозні причини задуматись над продовженням роду, що
пов’язані з фізіологічними та психологічними станами чоловіка та жінки або залежать від
зовнішніх умов, Церква навчає, що незаборонено враховувати природні ритми, властиві
репродуктивним функціям, які подружжя може використовувати в неплідний період.
Таким чином, можна регулювати народжуваність без порушення моральних принципів».
ТТ 122
Правда «мови тіла» та зло контрацепції - ТТ 122
Сутність навчання Церкви полягає у підтримці відповідних відносин між
«переважанням природніх сил» та «самооволодінням», які є необхідною умовою для
людини.
Людина потребує самоопанування, яке є «природнім» і відповідає її складу.
«Штучна» контрацепція руйнує будову людини, позбавляє її суб'єктивності і робить
об'єктом маніпуляції. Організм людини – це не просто організм сексуальних реакцій. Він
є засобом вираження всієї людини через «мову тіла», яка має «пророчо» висловити
істину таїнства шлюбу, беручи участь у «вічному задумі любові». ТТ 123.1-2
Як служителі таїнства, чоловік і жінка покликані бути свідками та
інтерпретаторами відвічного плану любові, який «від початку» був встановлений як знак
«єднання тіла». Таїнство встановлюється взаємною згодою і вдосконалюється
подружнім зв’язком. Чоловік і жінка покликані виразити містичну мову своїх тіл в усій
правді. Людина промовляє через своє тіло завдяки жестам, рухам та реакціям.
Особливо в єднанні в одному тілі чоловік і жінка взаємно виражають один одного в міру
правди людської істоти. Таким чином через те, що вона є господарем самої себе,
людина може вільно «дарувати себе» іншим. Це є суттєвим для мови тіла у
подружньому союзі. Цю мову слід розглядати відповідно до критерію істини. Виражений
мовою тіла, подружній акт означає не лише любов, але потенціальну плідність.
Намагатись юридично розділити двох є незаконно, тому що двоє відносяться до
сокровенної правди статевого єднання, в якому кожен активований іншим. Подружній
акт, що лишився компоненту продовження роду, який є його внутрішньою правдою,
також перестає бути актом любові. Такий акт веде до тілесного єднання, яке не
відповідає внутрішній правді та гідності особистісної єдності. Мова не говорить про
істину самоопанування, взаємного дарування та прийняття одне одного. Порушення
внутрішнього порядку подружнього єднання і закону людської особистості є суттєвим
злом протизаплідної дії. ТТ 123.4-7
Етична регуляція плідності. Першочерговість цнотливості.ТТ 124
Виявляючи моральне зло контрацепції, Humanae Vitae в той же час повністю
схвалює природне регулювання плідності, а також відповідальне батьківство та
материнство, які є шляхетними з етичної точки зору. Це означає, що батько і мати
засвоюють та оволодівають глибокими переконаннями, пов’язаними в правдивими
цінностями життя та родини. Вони намагаються засвоїти досконале самоопанування.
Лише завдяки контролю їхніх природних прагнень прояв подружньої любові буде
відповідати вірному порядку, особливо враховуючи періодичну стриманість.
Однак така дисциплінованість, яка є виразом чистоти подружніх пар, далека від
того, щоб шкодити подружній любові і навпаки надає їй більше людської цінності,
розвиває їхні особистісні якості, збагачуючи їх духовними цінностями.ТТ 124.1-2
Подружня цнотливість проявляється у дотриманні періодичної стриманості. Це
приклад життя Духом (Гал 5,25), що веде до періодичної стриманості. Навіть якщо
періоди стриманості пов’язані з «природними циклами», стриманість сама по собі є
моральною чеснотою, яка веде до цнотливого життя. Це не просто «техніка», але етика.
Ця етика містить в собі шанування закону Творця, а також моральну безпосередню
мотивацію. Вона починається з прийняття того, що ніхто не є господарем життя, але
служителем задуму, встановленого Творцем. «Людське життя священне, з самого
початку воно явно містить творчу дію Бога» (Йоан ХХІІІ) ТТ 124.5
Етичне регулювання плідності: Особа, природа і метод ТТ 125
Використання «неплідних періодів» у подружньому (статевому) житті може бути
джерелом зловживань, якщо пара без причин намагається ухилятись від народжування
дітей. Якщо хтось відділяє «натуральний метод» від етичного виміру, він не побачить
різницю між цим методом та іншими (штучними методами) і, врешті, буде говорити про
нього так, ніби він був би просто однією з форм контрацепції. ТТ 125.3-4
Для того, щоб розуміти Humanae Vitae, маємо зрозуміти як цей метод, так і його
етику. Для цієї етики ми повинні прийняти до уваги самоопанування та стриманість.
Самодисципліна обдаровує сімейне життя плодами чистоти та миру, виховує в
подружжі турботу і глибоку повагу, відкидає надмірний егоїзм, підвищує усвідомлення
відповідальності і дає їм глибший і більш ефективний вплив у вихованні їхніх дітей. Вони
розвивають вірний сенс цінностей, які відносяться до правдивих благословень життя та
самовладання. ТТ 125.5-6
2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПОДРУЖНЬОЇ ДУХОВНОСТІ - ТТ 126 - 132
Можливості, які випливають з обряду «Посвячення» ТТ 126
Подружні пари покликані до духовності, в якій розглядають свої питання і
проблеми в контексті Божого закону і благодаті. Бог закликає їх до відповіді в любові та
свободі їхнього християнського покликання, підтвердженого і більш виявленого у
таїнстві шлюбу, в якому вони прагнуть до святості і свідчать про Христа і цю любов,
радісну святість у світі. Їхня любов один до одного невід’ємно пов’язана зі
співробітництвом з Божою любов’ю. ТТ 126.1
Таїнство подружжя зміцнює чоловіка і жінку в їхньому подружньому посвяченні
один одному, щоб вони могли увійти крізь «вузькі ворота» і «важкий шлях» до життя.
Енцикліка Humanae Vitae позначена християнським реалізмом, не лише викликами, але
духовними «силами» (ласками), які можуть провадити подружжя у вірі та надії до
сповнення їхнього євангельського покликання. Найбільш суттєва та фундаментальна
«ласка» – це любов, влита в наші серця Святим Духом, Який дозволяє будувати
подружжю все своє життя відповідно до істини «знаку» таїнства. ТТ 126.3-4
Подружні пари покликані просити про Божественну допомогу в молитві, отримувати
благодать і любов від завжди живого джерела Євхаристії і долати падіння та гріхи в
таїнстві Примирення. Це надійні та обов’язкові засоби для формування християнської
духовності подружнього та родинного життя.ТТ 126
В той час як сила пожадливості має схильність роз’єднувати «мову тіла» та
істину, таким чином спотворюючи її, сила любові, навпаки, зміцнює цю мову в істині, так
що тайна відкуплення може приносити плоди. ТТ 127.
Чеснота стриманості - ТТ 127 - 129
«Цнотливість» – чеснота утримання. Вона містить в собі здатність володіти,
контролювати та скеровувати сексуальні прагнення та їхні наслідки в психосоматичній
суб’єктивності людського життя. ТТ 128.2
Задача подружньої цнотливості і ще більш конкретно стриманості полягає не
лише в захисті важливості та гідності подружнього акту по відношенню до його
потенційно репродуктивного значення, але також в забезпеченні важливості та гідності,
властивих подружньому акту, тому що він виражає міжособистісний зв’язок,
розкриваючи в свідомості та досвіді подружжя всі інші можливі прояви любові.
Стриманість, більше ніж випадки внутрішніх напруг людини, є єдиним шляхом
звільнення від тих напруг. Вона духовно намагається виразити правдиво мову тіла в
любові. ТТ 129.6
Чеснота стриманості не є принципово здатністю «утримуватись» через
самоопанування, але здатністю скеровувати відповідні реакції та зберігати «збудження»
та «емоцію» в балансі, таким чином є баланс в мові тіла між сопричасністю інтимного
союзу і прийняттям відповідального батьківства. Чеснота стирманості скеровує стан
збудження на правильний розвиток та на емоцію любові і в його зрілій формі виявляє
«чистий» аспект подружнього значення тіла. ТТ 129.5-6
Дар глибокої поваги - ТТ 131 - 132
Дар глибокої поваги разом з любов’ю та цнотливістю допомагає нам зрозуміти
виключне значення, гідність та відповідальність подружнього акту посеред різних
«проявів пристрасті».
Хіть внутрішньо звужує взаємну свободу дарування, що проявляється в
подружньому значенні тіла. Повага до Божого задуму звільняє людину від применшення
«Я» іншої людини до простого об’єкту. Через цю духовну ідентифікацію з іншою особою
в «ніжних жестах» кожен допомагає іншому залишатись вірним та цнотливим,
керуватись повагою до того, що створено Богом. Цей внутрішній клімат підходить до
особистісного єднання, в якому дозріває відповідальне «дітонародження». Вони потім
живуть у внутрішній гармонії, внутрішній правді «мови тіла». ТТ 132.6
Питання для роздумів:
1. Як можна визначити сексуальну цнотливість?
2. Як Ви розумієте навчання Церкви про подружню любов та відкритість на дітей?
3. Що могла би зробити подружня пара, якби вона мала серйозну причину уникати
народження дитини, щоб не порушувати подружнього акту як знаку Божої любові?
4. Як утримання від плідного статевого акту відрізняється від стерилізованих
контрацепцією зносин?
5. Які є переваги в оволодінні чесноти стриманості?
6. Як св. Йоан Павло ІІ зміг збудувати культуру життя?
«ФВ» №28, 2014 р.