Формаційний проект Міжнародної Ради ФОС
Компендіум соціальної доктрини Церкви, n. 541-548
В цьому місяці хочемо представити 12 розділ, другої секції Компендіуму Соціальної доктрини Церкви, який було опубліковано Папською Радою «Справедливості і миру» в 2004 році.
Ця стаття представляє повний текст Компендіуму п.541-544, який торкає дуже важливу тему, пов’язану з ідентичністю світських францисканців.
541. Важлива характеристика вірних мирян, які працюють у винограднику Господньому (пор. Мт 20, 1-16), – світська природа наслідування Христа, яке здійснюється безпосередньо у світі. «Мирянам належить шукати Царство Боже, дбаючи про земні речі й упорядковуючи їх по Божому». Через Хрещення миряни поєднались із Христом і стали учасниками Його життя і місії, згідно із своєю особливою ідентичністю. «Під “мирянами” розуміємо всіх вірних християн, окрім членів священицького чину і богопосвяченого стану, встановлених Церквою, тобто вірні – це ті, що, хрестившись, зодягнулися у Христа, становлять народ Божий і беруть участь у Христовій священицькій, пророчій і царській службі, здійснюючи свою частку місії всього християнського народу в Церкві та світі».
542. Ідентичність вірного мирянина породжують і живлять таїнства: Хрещення, Миропомазання і Євхаристії. Хрещення погоджує людину з Христом, Сином Бога, Який був народжений перед усяким створінням і посланий до кожного як Учитель і Відкупитель. Миропомазання уподібнює її Христові, Який був посланий, щоб дати нове життя створінню і кожній істоті, виливаючи Свій Дух. Євхаристія робить віруючого учасником єдиної і довершеної жертви, яку Христос приніс Отцю, власним Тілом, заради спасіння світу.
Католик-мирянин стає учнем Христа, починаючи з участі у таїнствах, тобто завдяки тому, що Бог звершив, відбиваючи у ньому образ Свого Сина Ісуса Христа. З цього Божого дару, а не з людських припущень, постає потрійне munus (дар і обов’язок), що визначає мирянина як пророка, священика і царя, згідно з його світською природою.
543. Обов’язок вірного мирянина – проголошувати Євангеліє взірцевим свідоцтвом свого життя, яке укорінене в Христі і проживається в земній дійсності, насамперед, родині; професійній діяльності у світі праці, культури, науки; дослідницькій діяльності; виконанні соціальних, економічних і політичних обов’язків. Усі світські людські сфери життя, особисті і суспільні, різні територіальні й історичні контексти, структури та інститути – це сфери життя і діяльності світських мирян. У цих сферах діє Божа любов; обов’язки вірних мирян повинні відповідати цьому баченню і бути виявом євангельського милосердя: «отже, буття і діяльність у світі має для мирян не тільки антропологічне й соціологічне значення, а й теологічне і церковне»
544. Свідоцтво вірного мирянина постає із дару благодаті, який він повинен визнати, виплекати і розвинути. Ця мотивація робить змістовною відповідальність
мирян у світі і протиставляє її суспільній діяльності атеїстичного гуманізму, якій бракує фундаменту і яка обмежена земною реальністю. Есхатологічна перспектива – це ключ до правильного розуміння людської дійсності. Вірні миряни, усвідомлюючи остаточні блага, можуть належним чином організувати свої земні справи. Рівень життя і підвищення економічної продуктивності – не єдині показники, що вимірюють повноту реалізації людської особи в цьому житті, а в майбутньому їхня цінність ще менша, «бо людина не обмежується лише земним порядком, вона зберігає цілісність свого вічного призначення у земному житті».
Питання для обговорення та роздумів в спільноті.
В цьому досьє триває презентація розділу II, з глави 12 Компендіуму соціальної доктрини Церкви, що має назву: «Соціальна доктрина і прихильності вірних мирян». На цей раз ми концентруємо увагу на пунктах 545-548, що охоплюють такі теми: духовність вірних мирян і обов'язки з розсудливістю.
545. Вірні миряни покликані розвивати справжню світську духовність, яка відродить їх як нових людей, освячених і освячуючих, занурених у тайну Бога і посідаючих своє місце в суспільстві. Така духовність будує світ суголосно з Духом Христовим. Вона дає можливість людям сягнути поглядом за межі історії, не відокремлюючись від неї; розвиває палку любов до Бога, не відводячи погляду від братів і сестер, а бачачи їх так, як Бог їх бачить, і люблячи їх, як Бог їх любить. Ця духовність виключає як інтимний спіритуалізм, так і соціальний активізм, і виявляється в життєдайному синтезі, що дає єдність, сенс і надію існуванню, яке з багатьох причин суперечливе й уривчасте. Завдяки цій духовності вірні миряни можуть долучатися «до освячення світу зсередини, немов закваска, здійснюючи свої обов’язки. Таким чином, особливо свідченням свого життя… вони повинні явити Христа іншим».
546. Вірні миряни мусять зміцнювати духовне і моральне життя, підвищуючи свою компетентність, щоб виконувати суспільні зобов’язання. Поглиблення внутрішньої мотивації й опанування відповідного стилю праці, якого потребують суспільна і політична сфери, – це результат динамічного і постійного виховання, спрямованого на досягнення гармонії між життям у всій його багатоманітності і вірою. Дійсно, у житті віруючого не може бути «двох паралельних джерел: з одного боку, так зване духовне життя зі своїми цінностями та вимогами, з іншого – так зване світське життя, що охоплює сім’ю, працю, суспільні відносини, політичну і культурну діяльність». Щоб поєднати життя з вірою, потрібно прямувати шляхом, на який указують складові християнського життя: Слово Боже як орієнтир; літургійне звершення християнського Таїнства; особиста молитва; досвід Церкви, збагачений особливим формаційним служінням мудрих духовних керівників; втілення у життя соціальних чеснот і постійне культурне та професійне виховання.
547. Вірні миряни повинні діяти, прислухаючись до вимог розсудливості, чесноти, яка допомагає розпізнати за будь-яких обставин справжнє благо й обрати необхідні засоби для його досягнення. Розсудливість допомагає правильно застосовувати моральні принципи відповідно до ситуації. Вона виконує три окремих функції: проясняє й оцінює ситуацію, вказує рішення, а також спонукає до дії.
548. Розсудливість дозволяє приймати послідовні, реальні та відповідальні рішення з урахування їхніх наслідків. Широко поширене неправильне розуміння розсудливості, коли її прирівнюють із хитрістю, утилітаристським розрахунком, недовірою, боязкістю чи нерішучістю, – хибне, адже розсудливість – це характерна риса практичного розуму і міра інших чеснот, яка допомагає мужньо і сміливо обрати необхідні дії. Вона наголошує,що прагнути добра – наш обов’язок, і показує, як людина повинна дотримуватися його. Врешті, ця чеснота вимагає зрілого міркування і зрілої відповідальності під час об’єктивного оцінювання конкретної ситуації та доброї волі у прийнятті рішень. Питання для обговорення та роздумів в спільноті.
Надруковано у «ФВ» №15. 2011р.