Святий Людовик і духовне життя



Формаційний проект Міжнародної Ради ФОС

Тема I. Скеруй своє життя до Бога
“Любий сину, моє найперше навчання – люби Бога всім своїм серцем і всією силою своєю. Без цього ніхто не вартий нічого” (З Духовного Заповіту св.Людовика до свого сина).


“Люди дивні; вони роблять злочин з моєї ревності в молитві і нічого б не сказали, якби я сидів годинами за грою в карти або кості, якби переслідував диких тварин або полював на птахів” (Вислів приписується Жуанвілем св.Людовику).

Історична перспектива: «Св.Людовик – королівський молільник».

Св.Людовик дуже багато молився. Щодня він приймав участь в Божій Службі, молився Літургію годин і проводив багато часу на молитві. По можливості він усамітнювався в цистеріанському абатстві Ройомон для поглиблення єдності з Богом в роздумах та молитві, щоб завдяки цьому відновленню частіше прямувати «від Євангелія до життя і від життя до Євангелія».

Внутрішнє життя короля Людовика було закорінене в бажанні слідувати за Христом і бути поєднаним з Ним в приниженні хреста. Прагнучи навчатись, він із задоволенням слухав навчання богословів. Він з радістю запрошував до свого столу св.Тому Аквінського та св.Бонавентуру.

Св.Людовик глибоко усвідомлював гріх та Божественне прощення. Його мати, Бланка де Кастиль, казала йому: «Мій сину, після Бога я люблю Тебе більше за все, проте краще б для мене було бачити тебе мертвим, аніж винним хоча б в одному смертельному гріхові». Він сповідався щотижня і тримав своє тіло в суворому аскетизмі, а також робив великі пожертвування для бідних, кожному з яких залюбки служив.

Пастирська перспектива: «Виклик духовного життя»

Євангеліє – це основа внутрішнього життя святого Людовика та будь-якого істинного християнина. Св. Людовик часто розважав над Словом Господа і ніколи не пропускав можливості роз’яснення цього Слова для нього.

Якщо не можемо молитись Літургію годин, як це робив св.Людовик, ми принаймні можемо бути уважними до того, щоб пов’язати кожну годину нашого життя з пасхальною годиною Ісуса. Давайте щодня знаходити час на молитву, для єднання з Христом і відкриття нашого серця на Святого Духа. Можемо також нагадати собі, що піст зміцнює молитву і скеровує сили на служіння бідним (ГК ФОС 13,3; 15,3).

Використовуймо ті засоби, які Церква дає нам, щоб виростати в нашій любові до Бога і до братів: Євхаристія живить наше життя і надає остаточне значення всім нашим
зобов’язанням. Примирення відновлює наш зв’язок з Богом та іншими (Рег. ФОС 7).

Запрошуємо до обговорення в спільноті:

Духовне життя.
1. Св.Людовик міг поєднати свої королівські обов’язки з палким та інтенсивним практикуванням християнства. Яке місце ми залишаємо нашому духовному життю та молитві посеред щоденного, часто зайнятого життя? (див. Рег. 8).
2. Ми маємо різноманітні обов’язки – сімейні, професійні, обов’язки в спільноті, тощо… Які засоби можемо використати, щоб зробити крок вбік і побачити ці зобов’язання в їхньому істинному світлі? Як ми можемо допомогти молодим людям відкрити їхнє внутрішнє духовне життя? (див. ГК ФОС 8,2) Таїнства.
3. Св.Людовик часто і глибоко приймав участь в таїнствах Євхаристії та Примирення з Богом.
Як ці таїнства живлять мою віру та християнські зобов’язання? Як я можу зробити ці таїнства більш зрозумілими для тих, хто поруч?
Формація.

4. Св.Людовик надає великого значення розумінню віри. Чи відчуваємо ми необхідність поглиблення нашої віри і заглиблення в Слові Господа? (Рег. ФОС, ГК ФОС 8,2) Погляд зі світу.
5. Св.Людовик мало звертав увагу на те, яким його бачили оточуючі, але прагнув стояти в правді в Божих очах. Коли і де мені вдається долати свою пристрасть до збереження
«зовнішнього вигляду»? Що може допомогти мені звільнитись від страху перед тим, як мене бачать інші?

Наслідуючи Христа
6. Св.Людовик прагненув єднання зі Страждаючим Христом. Що для мене означає жити в єдності з Убогим та Розіп’ятим Христом? (див. Рег. ФОС 10, ГК ФОС 10)

Живучи згідно Другого Ватиканського Собору

Прислухаймося до заклику і запрошення Церкви, щоб вони стали відправним пунктом у нашому наверненні, зростанні як християн. Обговоріть запропоновану тему у Вашій спільноті.

«Тому, що Христос, посланий Отцем, є джерелом і началом усієї апостольської діяльності Церкви, стає очевидним, що плідність апостольства мирян залежить від їх життєвої
злуки з Христом, як каже Господь: «Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Бо без мене ви нічого чинити не можете» (Йн 15, 5).

Це життя тісної єдності з Христом у Церкві підтримується духовними засобами, які є спільні для всіх вірних, передовсім діяльною участю в Святій Літургії, яку миряни повинні так переживати, щоб ті, що виконують обов'язки світу в звичайних обставинах життя, не відділяли свого життя від єдності з Христом, але виконуючи своє діло по волі Божій - в ній перебували.

Треба, щоб миряни охоче й радісно йшли цим шляхом до святости, намагаючись перемогти труднощі розсудком і терпеливістю. Ані сімейні турботи, ані світські діла не повинні бути чужими для духовної сторінки життя, відповідно до слова апостола: «І все, що б ви тільки говорили і робили, – все чиніть в ім'я Господа Ісуса Христа, дякуючи Богові Отцеві через Нього». (Кол. З, 17)

«ФВ» №28, 2014


Тема II: Св.Людовик та його суспільне зобов’язання як християнина

“Якою великою була його справедливість! До неї можна було навіть доторкнутись. Він майже безперервно сидів на килимку, слухаючи судові справи, особливо ті, які стосувались бідних або сиріт. Він хотів переконатись, що ці справи були справедливі” (Папа Боніфацій VIII)

“Якщо нашому Господу завгодно, щоб ви отримали помазання, яким освячені французькі королі, будьте уважними, щоб володіти якостями, які належать королям, щоб ви ніколи не відокремлювали себе від правосуддя (…) Більш свідомо підтримуй бідних, аніж багатих, поки не виявиться істина, а коли дізнаєшся правду, чини правосуддя» (св.Людовик своєму сину Філіпу).

Історичний погляд: «Св.Людовик відповідає моделі християнського короля»

Св.Людовик намагався якомога краще виконати всі обов’язки християнського короля. Він вважав себе відповідальним не тільки за матеріальне, але й за духовне благополуччя свого народу. Він придушив зловживання королівської адміністрації і вимоги дворянства, прагнучи посилити і зробити правосуддя доступним і рівним для всіх. Він особливо проявляв велику турботу за бідних (ГК ФОС 22).

Св.Людовик був «миротворцем» у Французькому королівстві. Діючи багато разів як посередник в конфліктах між іноземними володарями, він був посланником миру також за межами своєї держави (Регула 19, ГК ФОС 23).

Для того, щоб покращити звичаї своїх громадян, він заборонив богохульство; він заборонив азартні ігри та проституцію в центрі міста.

Пастирський погляд: «Відважитись зробити публічне зобов»язання»

Св.Людовик є зразком для сучасних політиків (ГК ФОС 20,2). Завдяки йогоприкладу багато світських францисканців, такі як Томас Мор, Гарсія Морено, Джорджіо Ла Піра, Франк Носек, Конрад Аденауер, Альчіде де Гаспері тощо, брали участь в політиці.
Християни інколи проявляють спротив тому, щоб бути втягнутими в політику, а християнські політики мало ризикують захищати позиції Цекрви. Що про це кажуть нашіРегула та Конституція?

Від Св. Людовика до сьогодення…

Наслідуючи Христа

Протягом усього свого публічного життя, Ісус віддавав себе, навіть ризикуючи бути незрозумілим людьми або своїми учнями. Які євангельські тексти змушують нас думати
про «зобов'язання (обітницю) Ісуса»?

Духовне життя

Ми, християни, отримали від Бога місію брати участь у встановленні Його Царства справедливості та миру. Чи ця місія мобілізує нас? Які наші справжні обітниці, відповідно до цього, сьогодні? Чи ми перечитуємо разом Регулу 15 (ГК ФОС 12,2; 22,23)?

Які з наших зобов’язань (в спільнотах, професії, політиці, в групах за інтересами тощо) перемінили нас відповідно до сьогодення?

Як наші різноманітні зобов’язання (в спільнотах, професійні, політичні тощо) живлять наше духовне життя і, навпаки, як наше духовне життя спонукує нас виконувати зобов’язання?

Перебуваючи у світі

Що спонукає нас зробити зобов’язання сьогодні, в нашому сучасному суспільстві? Де б ми хотіли інвестувати нашу енергію в першу чергу і чому?

Чи ми насправді знаємо умови життя тих, хто живе окремо від суспільства, на його периферії? Якою є наша здатність обурення і протидії перед обличчям неприйнятного?
(ГК ФОС 19.2)

Якими критеріями ми користуємось, коли голосуємо на виборах? Більше того, як ретельно ми досліджуємо тих чоловіків та жінок, які балотуються?

Формація

Небайдужий християнин запрошений до глибшого пізнання соціальної доктрини Церкви і формування себе, щоб зайняти позицію в складних дебатах (біоетичних і т.ін.). Чи це стосується нас? Яким чином ми це здійснюємо: через читання (Компендіум Соціальної Доктрини Церкви і т.ін.), беручи участь в конференціях чи заняттях, отримуючи інформацію з вебсайту Міжнародної Ради ФОС http://www.ciofs.org portal

Опитування

В п’ятницю 7 червня 2013 Папа Франциск закликав християн поставитись прихильно до політики. «Участь в політиці є обов’язковою для християнина. Ми, християни, не можемо «грати роль Пилата», умиваючи руки. Ми не можемо. Ми повинні бути залучені в політику, тому що політика – це одна з найвищих форм благодійності, тому що прагне спільного блага» Він також додав, цитуючи св.Тому Аквинського: «Християни-миряни повинні діяти в політиці… Політика стала занадто брудною. Але я питаю себе: чому вона стала брудною? Чому християни не приймають участі в політиці в євангельському дусі? Як це примушує мене реагувати?

Живучи Другим Ватиканським Собором

Переходячи до практичних та найбільш невідкладних висновків, Собор наполягає на необхідності поваги до людини: кожен має дивитись на свого ближнього як на "інше я", думаючи насамперед про його життя і про засоби, необхідні для його гідного ведення, не уподібнюючись до багатія, який нітрохи не дбав про злиденного Лазаря.

В наші дні стає особливо нагальним наш обов'язок ставати ближнім будь-якій людині і дієво служити тому, кого ми зустрічаємо на своєму шляху: чи то всіма покинутий старий, чи то несправедливо зневажений іноземний робітник, чи то вигнанець, чи то байстрюк, який незаслужено страждає через гpіх, вчинений не ним, чи то голодний, який закликає до нашої совісті словами Господа: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили.» (Мт 25, 40).

Крім того, ганебним є все те, що спрямовано проти самого життя – як, наприклад, всякого роду людовбивство, геноцид, аборт, евтаназія і навіть добровільне самогубство; все те, що порушує недоторканну цілісність людської особистості – як членоушкодження, тілесні або моральні муки, спроби поневолити саму душу; все те, що ображає людську гідність – як нелюдські умови життя, ув'язнення, ссилки, рабство, проституція, торгівля жінками та підлітками, а також негідні умови праці, при яких до трудящих ставляться як до знарядь наживи, а не як до вільних відповідальних особистостей. Все це і все, подібне цьому, воістину огидно. Спотворюючи людську цивілізацію, все це ганьбить швидше тих, хто так чинить, ніж тих, хто терпить несправедливість, і найвищою мірою суперечить достоїнству Творця.

ЖИВУЧИ ЄВАНГЕЛІЄМ (Мт 5, 1-2, 13-16)

Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; а він, відкривши уста, почав навчати їх (...): «Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.
Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті.

Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі».

Надруковано у «ФВ» №29, 2014

Тема III : Святий Людовик та подружжя

“БОГ, Франція і Маргарита” (Девіз, який було викарбовано на обручці св.Людовика).

“Якби колись я витратив гроші, я хотів би зробити це з любові до Бога для пожертвування, а не з легковажності чи заради модних речей” (Святий Людовик своїй дружині Маргариті).
 

Історичний екскурс: «Подружнє життя прожите з вірою»

Лише чоловік і дружина у взаємній згоді керують своїм подружжям. В часи св.Людовика люди, особливо жінки, одружувались в молодшому віці, ніж сьогодні. Шлюб зазвичай був результатом домовленості між родинами майбутнього подружжя.
Людовику було дванадцять, а Маргариті де Прованс тринадцять років, коли вони одружились. Вони ніколи не зустрічались раніше, але почали швидко любити один одного. Шість років вони чекали на народження свого першого з одинадцятьох дітей і зазнали болю від втрати багатьох з них. Людовик ніжно любив Бланш де Кастіль, свою матір, і почувався розірваним між прив’язаністю до неї і любов’ю до Маргарити. Шануючи свою матір, він врешті вибрав свою дружину. Людовик розділяв із дружиною своє суспільне життя. Він взяв її з собою під час свого першого Хрестового походу, що на той час було абсолютною новизною. Не розуміючи до кінця, Маргарита прийняла релігійну палкість свого чоловіка, яке ставало все більше і більше значимим і вимагало від нього досить багато часу. Людовик почав усвідомлювати, що його дружина має багато потреб, тому
він проявив велику турботу для того, щоб забезпечити її майбутнє.

Пастирський екскурс: «Вибирати самому»

Людовик IX і Маргарита де Прованс не вибирали один одного, але прийняли і любили один одного з довірою. В любові завжди є рішення щось робити. Саме тому Людовик і Маргарита вирішили любити один одного і саме тому вони є зразком для нас. Вони ставлять нам питання: «Чи я кожного дня вирішую сказати «Так» моїй дружині або чоловіку?»

В подружжі дві особи розвиваються з плином часу. Подружжя потребує, щоб кожен сприймав іншого не лише як тих, ким вони є, але як тими, ким стануть. З часом ми відкриваємо, що наша дружина або наш чоловік є іншим. З того часу як подружня пара вибрала йти разом, вони будуть вимушені або пристосовуватись, або навертатись.

Святий Людовик був дуже набожною людиною. Молитва є суттєвою складовою в житті християнського подружжя, тому що вона ставить Бога в центрі їхньої любові і подружнього життя. Індивідуальна молитва і спільна подружня молитва доповнюють одна одну, перша підтримує другу. Людовик запропонував Маргариті розпочати подружнє життя трьохденною стриманістю. Для нас також добре в певні моменти утриматись від сексуального життя, для того щоб припинити ставитись один до одного як до якогось об’єкту і краще сприймати один одного як особу. Для подружжя також важливо часто розмовляти, як це робили Людовик і Маргарита. Знання того, як говорити один з одним, як один одного прощати, є фундаментальним в сім’ї. Воно дозріває завдяки щоденному навчанню вести діалог.

Прочитайте у зв’язку з цим статті 17 та 19 з Регули ФОС, та статтю 24 з Генеральної Конституції ФОС.

ВІД СВЯТОГО ЛЮДОВИКА ДО СЬОГОДЕННЯ…
Час для ділення: представляємо декілька питань, які допоможуть у діленні.
- Життя у відносинах
Що для нас, християн, означає любов у подружжі? Що дозволяє любові тривати роки і наново оновлюватись? Що дозволяє кожному приймати іншого таким, яким він став, виявився, при цьому не змінюючи його?
- Духовне життя
Якими є сфери та ситуації нашого збагачення як подружжя перед Богом? Як ми можемо повернутись до джерела таїнства нашого шлюбу?

Яке місце в нашому подружньому житті займає молитва? Чи легко нам молитися вдвох, разом? Чи ми завжди на одній «духовній хвилі»?

Якщо б ми присвятили наступні три дні, для того щоб прочитати декларацію намірів, складену під час курсу підготовки до шлюбу, як ми могли би відновити її сьогодні?
- Готовність допомогти
Ми всі знаємо, що подружжю, ймовірно, прийдеться зустрітись з викликами. Яке місце в нашій сім’ї, в наших спільнотах ми залишаємо для тих людей, які переживають чи пережили труднощі в подружжі або розлуку? Яку підтримку можемо запропонувати їм?
- Поділитись тим, що маю
Зобов’язання у християнському подружжі сьогодні далекі від наочності. Обіцянка вірності на все життя може вразити і викликати страх. Однак, не зважаючи на всі вимоги, чи можу я бути свідком краси таїнства шлюбу? Якби я міг говорити до зацікавленого подружжя, які б слова я вибрав?

ЖИВУЧИ ДРУГИМ ВАТИКАНСЬКИМ СОБОРОМ
 

Святість подружжя і родини

“Господь Христос щедро благословив цю любов, яка виникла з Божественного джерела любові і була встановлена за прикладом Його єднання з Церквою. Так, як в давні часи Бог перший заключив зі Своїм народом союз любові та вірності, так і нині Спаситель людей і Наречений Церкви виходить назустріч християнському подружжю через таїнство шлюбу. І Він надалі залишається з ними, для того щоб подружжя через взаємне дарування себе любили один одного, зберігаючи постійну вірність – так само як Він полюбив Церкву і віддав Себе за неї (Еф 5,25).

Божественна любов включає в себе справжню подружню любов, яка скеровується і збагачується відкупительною силою Христа і спасенною дією Церкви, щоб успішно вести подружжя до Бога, надаючи їм допомогу та втіху у високому служінні батька та матері. Тому християнське подружжя укріплюється і неначе освячуються особливим таїнством, щоб гідно здійснювати обов’язки, притаманні їхньому стану. Міццю цього таїнства, виконуючи своє подружнє та родинне служіння, проникнувши Духом Христовим, Який наповнює все їхнє життя вірою, надією та любов’ю, вони все вище і вище підносяться у своєму особистому вдосконаленні та взаємному освяченні, а через це і спільному прославлянні Бога» ”( Церква в сьогоднішньому світі § 48.2).

ЖИВУЧИ ЄВАНГЕЛІЄМ (Мт 7, 21.24-29) Будуючи на скелі.
«ФВ» №30, 2015р.

Тема IV: Святий Людовик і освіта
«Перед сном він зазвичай ставив перед собою дітей і нагадував їм про діяння добрих королів та імператорів. І казав їм брати приклад з таких людей. Він також розказував їм про життя негідних принців, які через свої марнотратні пристрасті, крадіжки та зажерливість втрачали свої царства» (з книги Жана де Жуанвіля «Життя св.Людовика»)
 

ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС: СВЯТИЙ ЛЮДОВИК І ПІКЛУВАННЯ ПРО ІНТЕГРАЛЬНУ ОСВІТУ

В тринадцятому столітті не існувало поділу між різними науками, тому теологи були також математиками, фізиками та філософами. Якось перед смертю св.Людовик написав листа своєму старшому сину Філіпу. Він вважав, що освіта, з одного боку, є гуманітарною – Людовик хотів зробити з Філіпа справжню людину, – а з іншого боку, політичною – він в рівній мірі бажав зробити з нього короля.

На думку св.Людовика, формувати людину – значить формувати християнина. Перший принцип освіти, на його думку, – це вивчати, чим є любов Бога і Христа; а остаточна
мета освіти – дозволити людині виконати своє покликання, залучити її до християнського ідеалу. Що стосується королівських зобов’язань, вони в обов’язковому порядку мають бути здійснені з правосуддям і вести до встановлення миру.

ПАСТОРСЬКИЙ ЕКСКУРС: НАДАВАТИ ОСВІТУ ОЗНАЧАЄ СПРИЯТИ ЗРОСТАННЮ ІНШОЇ ЛЮДИНИ

Пройшло 800 років. Освітня модель змінилась. Однак те, що в житті св.Людовика було незмінним, залишається актуальним і сьогодні: святий Людовик - людина, якій завжди доводилось вибирати життя, незалежно від страждань (смерть багатьох власних дітей) та труднощі, які виникали перед ним. Так само має бути і з нами. Попри слабкі місця, ризики, невпевненості, життя є добрим, і Господь звертається до нас: «Вибирай життя» (Вт 30, 19; див. ГК ФОС, ст. 25).

Бог дав нам лише одне життя. Від віків ми покликані бути Божими дітьми. В такому разі, освіта може бути лише інтегральною і об’єднувати як моральні, так і духовні цінності.
Для духовного розвитку дітей добре чинити те, про що говорить нам Христос і добре записатись в Його школу. Так, як Ісус знайшов час для подорожі з учнями до Емаусу і
введення їх у Слово, так і ми повинні запропонувати нашим дітям шлях - шлях посвяти, який дозволяє словам і діям Ісуса відгукнутись в їхньому житті і допомагає відкритись на молитву в Церкві… не забуваючи при цьому, що першим Вчителем є Святий Дух. Ми для наших дітей лише
старші по вірі (ГК ФОС, ст.25).
 

ВІД СВЯТОГО ЛЮДОВИКА ДО СЬОГОДЕННЯ…

Час для ділення: ось декілька питань, які допоможуть нам обмінятись думками та враженнями.

Бути у світі. Святий Людовик хотів запропонувати своїм дітям «інтегральну освіту» - одночасно гуманітарну, світську і християнську. А що в нас? Чи сповнені ми бажанням
допомагати один одному зростати в людяності та духовності поза нашими родинами, в нашій професійній сфері та в різних зобов’язаннях? Яким є наш внесок в це зростання?

Передання. В своєму заповіті святий Людовик визначає ключові цінності, які він сподівається передати своїм дітям. А які цінності є нашими пріоритетами? Як ми вміємо
поєднувати свободу кожної дитини, яка довірена нам, та наші амбіції стосовно наших дітей? Інколи нам прикро бачити, якщо ті, кого ми супроводжували в зростанні, не завжди
бажають просуватись далі у вірі. Як ми, не дивлячись ні на що, можемо продовжувати нашу місію духовних подвижників?

Духовне життя. Чи є в освіті, яку ми пропонуємо, місце для життя молитвою? Дорослі, чи ми молимось за наших дітей?

Чи в тій освіті, яку ми даємо, ми навчаємо лише словом чи також і прикладом? Чи немає між ними протиріччя?Як ми намагаємось перейняти педагогіку, яку Ісус застосував до учнів, що повертались до Емаусу (цю історію можна перечитати нижче)?

Пропозиція для самостійних роздумів:
Спробуйте написати листа, в якому розкажіть своїм дітям про те, в що ви віруєте і що те, в що ви віруєте, є добрим і обов'язковим для їхнього людського та християнського розквіту.


ЖИВУЧИ ДРУГИМ ВАТИКАНСЬКИМ СОБОРОМ
Загальне право на освіту
«Через те, що всі люди, незалежно від їхнього походження, статусу та віку, мають гідність особистості, вони мають невід’ємне право на виховання, що відповідає
особливому призначенню кожного з них, реалізується із врахуванням їхнього характеру та статі, культури та батьківських традицій, і разом з тим відкрите на братерське спілкування з іншими народами для заохочення до істинної єдності та миру на землі. Справжнє виховання прагне формувати людську особистість, враховуючи її найвищу мету і разом з тим благо того суспільства, членом котрого є людина і в якому вона, ставши дорослою, буде виконувати певні обов’язки.

Тому, беручи до уваги прогрес психології, педагогіки та дидактики, необхідно допомагати дітям і молодим людям гармонійно розвивати їхні фізичні, моральні та інтелектуальні здібності і поступово здобувати більш досконале почуття відповідальності, намагаючись постійно вірно вести своє життя і досягати справжньої свободи, мужньо і завзято долаючи перешкоди. У мірі дорослішання їм необхідно давати позитивне і мудре статеве виховання. Окрім того, слід так готувати їх до участі в суспільному житті, щоб вони
могли, маючи необхідні та доречні засоби, дієво залучатись в різні сфери людського суспільства, бути відкритими на діалог з іншими людьми і з готовністю сприяти спільному
благу.

Святий Синод також декларує, що діти та молодь мають право, щоб їх заохочували правильно судити про моральні цінності та засвоювати їх своєю власною
особистою відданістю, а також краще пізнавати і любити Бога. Тому Синод наполегливо просить усіх, хто править народами або керує вихованням, піклуватися про те, щоб молоді ніколи не бракувало цього священного права. Він закликає синів та дочок Церкви працювати із щедрою душею у всій сфері виховання та освіти, особливою з тією метою, щоб належні блага виховання та освіти могли швидше розповсюдитись на всіх людей по всьому світу»
(Декларація про християнське виховання Gravissimum Educationis”, § 1).

ЖИВУЧИ ЄВАНГЕЛІЄМ (Лк 24: 13-35)

Дорога в Емаус

Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім'я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму, і розмовляли між собою про те, що сталось. А як вони розмовляли
та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними, але очі їм заступило, щоб його не пізнали.

Він їх спитав: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку. Озвавсь тоді один з них на ім'я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?” І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім - ділом та словом перед Богом і всім народом, - та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп'яли. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось!

Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які
їм з'явились і сказали, що він живий.

Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.” А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що
були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього.

Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він
увійшов, щоб зостатись. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них.

І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” І вони рушили негайно й
повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: “Христос справді воскрес і з'явився Симонові.” І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.

З ДУХОВНОГО ЗАПОВІТУ СВЯТОГО ЛЮДОВИКА СВОЄМУ СИНУ ФИЛИПУ

Землею править справедливий король Мій найулюбленіший сину, моє перше повчання полягає в наступному: люби Господа Бога твого всім своїм серцем та всією своєю силою. Без цього немає спасіння. Бережи себе, мій сину, від всього, що, як ти знаєш, засмучує Бога, тобто від кожного смертельного гріха. Краще було б для тебе зазнати на собі всі види тортур, аніж піддатися смертельному гріхові.

Якщо Господь допустив для тебе якесь випробування, прийми його охоче і з вдячністю, вважаючи, що це сталось для твого блага і, можливо, ти заслужив на це. Якщо
Господь дарує тобі процвітання, дякуй йому покірно і дивись, щоб ти не став гіршим від цього – чи то через пихатість, чи через щось інше, тому що ти не повинен противитись Богу або ображати Його в тих питаннях, які стосуються Його дарів.

Слухай Літургію годин із відрадою та побожністю. Весь час перебування в Церкві пильнуй і не дозволяй своїм очам блукати, та не вимовляй пустих слів, але молись
Господу щиро, чи вголос, чи тихою молитвою в серці.

Будь добрим до бідних, знедолених та до тих, кого утискають. Допомагай їм та втішай, так багато, наскільки можеш. Дякуй Богу за всі благодіяння, якими Він нагородив тебе, щоб ти був гідний отримати більше. Будь справедливим до твоїх підлеглих, не відхиляючись ні вправо, ні вліво, але дотримуючись правосуддя. Завжди приймай бік радше
бідних, аніж багатих, поки не впевнишся в істині. Пильнуй, щоб всі твої підлеглі жили в справедливості та мирі, а особливо ті, хто має церковний чин і належить до релігійних
орденів.

Будь відданим та слухняним нашій Матері Римській Церкві та Святішому Отцю як своєму духовному отцю. Працюй над тим, щоб викорінити всі гріхи зі своєї землі, особливо богохульства та єресі.

На завершення, найулюбленіший сину, даю тобі всяке благословення, яке тільки може да-ти своєму сину люблячий батько. Нехай Три Особи Пресвятої Трійці та всі
святі захищають тебе від усякого зла. І нехай Господь дарує тобі благодать, щоб ти виконав Його волю, і щоб в тобі Він був прославлений, а в майбутньому житті ми могли разом прийти до Нього, щоб бачити Його, невпинно любити і прославляти. Амінь (Acta Sanctorum Augusti 5 [1868], 546).

«ФВ» №31, 2015р

Тема V. Св. Людовик, соціальна справедливість та євангелізація

“Часто, влітку, після Святого Богослужіння, він зазвичай відправлявся до лісу неподалік Венсенну. Він притулявся до дуба і садив нас навколо. Ті, хто мав якусь проблему,
безперешкодно приходили поговорити з ним” (Жан де Жуанвіль, Життя св.Людовика).

“Якщо наш Господь бажає помазати тебе єлеєм, яким освячуються королі Франції, переконайся, що ти маєш ті якості, що належать королям і ніколи не відділять тебе від справедливості” (Повчання св.Людовика свого сина Филипа). ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ: “СВЯТИЙ ЛЮДОВИК, НОВИЙ СОЛОМОН”

Хоча вираз «соціальна доктрина Церкви» вперше з’явився наприкінці ХІХ століття, поняття соціальної справедливості було встановлене вже у ХІІІ ст. і розвивалося в трьох
напрямках: в економіці – перш за все в боротьбі з лихварством, в політиці – в зусиллях досягнення миру, в релігії соціальна справедливість була поживою для євангелізації, яка
вважалась в той час обов’язком по відношенню до єретиків та послідовників нехристиянських вірувань.

Св.Людовик бажав йти слідами Соломона – взірця мудрого та справедливого царя – про що свідчить його бажання особисто вершити правосуддя та розрішення спорів як
між самими феодалами, так і між ними та іншими людьми. Його щедра фінансова допомога для заснування лікарень (від 15 до 20), а також інші різноманітні ініціативи, свідчать про його турботу тим, щоб бідні отримували прожитковий мінімум, на який вони мають право.

Під впливом францисканської духовності св.Людовик прагнув відповідно до свого статусу короля практикувати незалежність від матеріальних благ. В приватному житті, наприклад, він зазвичай носив дуже простий одяг, а за столом спочатку наливав в бокал воду перед тим, як налити вино, а коли було можливо, то постив. Його канонізація зробила його взірцем християнського короля.

ПАСТИРСЬКИЙ АСПЕКТ: “Людська істота в усіх її вимірах в центрі”

Св.Людовик був втіленням справедливості. Він навіть ввів пряму форму суду, осмілившись змінити в апеляційному порядку судові рішення феодалів. Таким чином, він дає
приклад вищого керівництва, яке піклується правами та обов'язками кожної людини.

Поняття справедливості, чи то в духовній площині, чи у мирській, натхнене безпосередньо Євангелієм і розвивалось в контексті християнства, про що свідчить в своїх
працях про «справедливу зарплатню» св.Тома Аквинський.

Сучасна економічна криза дає нам можливість замислитись над використанням матеріальних благ: що ми робимо з нашими коштами та нашими талантами? Як ми
використовуємо їх, щоб послужити суспільству та спільному благу? Скільки вільного часу (особистого і духовного) ми присвячуємо родинному життю і скільки проводимо часу з членами нашої спільноти? Чи не ризикуємо ми стати «майже рабами матеріалізму»?

Втім, що таке справедливе суспільство? Це суспільство, яке визнає таланти людини і переконане, що кожна особа може користуватись ними в своїй роботі та зусиллях. Це
суспільство покликано боротись з бідністю – як матеріальною, так і духовною. Це суспільство, яке пильнує, щоб жодна людина, в нашій країні чи будь-де, не була зведена до розряду простого засобу виробництва (див. ГК ФОС, ст.18-23).

Нехай турбота про справедливість, яка була в серці св.Людовика, спонукає нас використовувати наші матеріальні та духовні багатства для служіння іншим.

ВІД СВЯТОГО ЛЮДОВИКА ДО СЬОГОДЕННЯ…
Присутність у світі. Чи ми помічаємо кричущі несправедливості в нашому оточенні? Христос попереджає нас, кажучи: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів
найменших – ви Мені зробили» (Мт 25, 40). Якими засобами ми володіємо для боротьби з несправедливістю?

Передача. Як ми допомагаємо нашим дітям та молоді ставати уважними до соціальної справедливості, притаманній християнству?

Духовне життя. Для того, щоб з’явилось Царство справедливості та любові, яке прагне Бог, ми запрошені заступатись в молитві та конкретно брати відповідальність за те,
щоб перемінити ситуацію. Чи ми завжди спроможні поєднувати молитву і відповідальність?
Місія. Для святого Людовика євангелізація була суттєвою складовою в прагненні до справедливості, тому що кожна людина повинна мати можливість доступу до Божого
Слова. Чи може цей спосіб євангелізації пролити світло на сучасний заклик до Нової Євангелізації?

Формація. В доктрині Церкви існує декларація, яка називається «Компендіум соціальної доктрини Церкви» і підсумовує досвід та християнські роздуми над соціальними
питаннями. Чи ця турбота Церкви є також моєю турботою?

ЖИВУЧИ ДРУГИМ ВАТИКАНСЬКИМ СОБОРОМ

Фундаментальна рівність всіх чоловіків та жінок і соціальна справедливість.
“Оскільки всі люди, що володіють розумною душею і створені за образом Божим, мають одну і ту ж природу і одне і те ж походження, і оскільки їм, викупленим Христом, властиво одне і те ж покликання і Божественне призначення, то слід все ясніше визнавати основоположну рівність між усіма людьми.

Звичайно, в силу відмінностей у фізичних здібностях, а також різноманітність в інтелектуальних і моральних силах не всі люди рівні між собою. Однак будь-яку дискримінацію
в основних соціальних і культурних правах особистості, яка відбувається за ознакою статі, національної приналежності, кольору шкіри, соціального стану, мови або релігії, слід подолати і усунути як противну Божому Задуму. Звичайно, дуже прикро, що ці основні права особистості ще досі не скрізь забезпечуються і дотримуються: наприклад, якщо жінці відмовляють у праві вільно вибирати собі чоловіка і той чи інший життєвий статус, або отримувати доступ до освіти і культури на рівних з чоловіком правах.

Крім того, хоча посеред людей існують законні відмінності, рівна гідність особи вимагає, щоб були створені більш людяні і справедливі умови життя. Адже надто значна
економічна і соціальна нерівність членів або народів єдиної людської сім'ї вводить у спокусу і суперечить соціальній і моральній справедливості, гідності людської особи, а також соціальному та міжнародному миру.

Людські ж установи – як приватні, так і громадські – повинні прагнути до того, щоб служити гідності і меті людини, діяльно борючись проти соціального і політичного поневолення, охороняючи основні права людини при будь-якому політичному ладі. Більше того: необхідно, щоб ці установи поступово приходили у відповідність із духовною реальністю, що перевищує все, навіть якщо для досягнення бажаної мети потрібно досить багато часу” (“Gaudium et spes” §29).

ЖИВУЧИ ЄВАНГЕЛІЄМ (Лк 14: 12-24)
Ісус сказав також тому, що його покликав: “Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також
тебе не запросили й не було тобі відплати; але як справляєш бенкет, заклич убогих, калік, кривих, сліпих. І ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити, – тобі бо віддасться в день воскресіння праведних.”

Почувши це один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: “Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім". А Ісус озвавсь до нього: “Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. Другий сказав: П'ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти.

Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. Пане, – озвавсь слуга, – сталось, як ти велів, і місця є ще. Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.”

Тема VI: Св. Людовик:
Добра Новина проголошується бідним

“Якщо б деколи я витрачав багато грошей, краще було б, якби це йшло на пожертвування з любові до Бога, а не через мою легковажність або мирські речі” (Жан де
Жуанвілль, Життя Святого Людовика). "Любий сину, буду навчати тебе мати співчутливе серце до бідних і до всіх тих,
хто, на твою думку, страждає тілом чи душею, і щосил допомагати їм моральною підтримкою
або пожертвами" (Святий Людовик своєму сину Філіпу).

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ: “Св.Людовик і його любов до убогих”

В Королівському Палаці в Парижі є одна кімната, зарезервована для найбідніших. Щодня готується їжа для будь-кого, хто прийде. На свята тут збирається більше за дві сотні
різного віку чоловіків та жінок, не зовсім принадних на вигляд, в лахміттях, брудних та з неприємним запахом, від якого в трапезній смердить, а вартові відчувають огиду. Але яка різниця! Дуже часто сюди приходить сам король, щоб прийняти участь в трапезі «господ бідних». Він ходить навколо столів, турбуючись за рану когось із запрошених, показуючи її доктору, вислуховує скаргу на когось, дає розпорядження слузі допомогти, щоб наступна людина також могла поїсти. Весь рік по середах та п’ятницях він запрошує тринадцятеро найбідніших і особисто готує їм їжу. Щодня він кличе найбільш відразливих за виглядом, приходить і сідає поруч з ними за стіл. Навіть прокажені, яких кожен лякається через їхню заразну хворобу, не викликають у короля обурення.

В Аббатстві Ройамон, яке він заснував, король часто відвідує лікарню, якщо там є хворі, особливо прокажені. В найбільш відкинутих людях присутній Ісус. Людовик знав про це з самого дитинства і ніколи не забував цього.

Після смерті Людовика Церква розпочала канонізаційний процес і провела тривале дослідження. Було виявлено шістдесят сім чудес зцілення. Більшість чудес відбулись в
Сен-Дені близько могили короля. Натовп людей, хворих, покалічених, жебраків, збираються навколо могили, щоб доторкнутись до неї чи побути поруч.

Переважна більшість чудесно зцілених людей – це бідні чи малозабезпечені, які мусять працювати власними руками або змушені жити в убогості, а часами навіть жебракувати.

ПАСТИРСЬКИЙ ЕКСКУРС: “ДОБРА НОВИНА ПРОГОЛОШЕНА БІДНИМ”

Віра короля Людовика не є абстрактною. Для нього любити Христа означало йти за Ним. Це означало любити всіх людей. Віра впливає на поведінку короля, зумовлює всі його
діяння, з віри народжується його великодушність. Щодня він живе дуже стримано, одягається скромно, якщо тільки виконання обов’язків не змушує його вдягати офіційне вбрання згідно свого статусу. Король з радістю запрошує св.Тому Аквінського та св.Бонавентуру, домініканця та францисканця, велетнів в науці та мудрості, великих теологів та братів з жебракуючих Орденів, пообідати з ним. І з такою ж щирістю та простотою він щодня запрошує за свій стіл убогих. Людовик хотів уподібнитись в своєму житті до Христа, Убогого та Розіп’ятого.

Одного дня його спитали, якого святого він найбільше за всіх любить, і він відповів:
«Святого Франциска з Ассизі, радісного і смиренного святого, тому що він любив бідність понад усе».

Давайте знову перечитаємо нашу Генеральну Конституцію, а саме статтю 15.3: “Світські францисканці нехай намагаються зменшити свої власні потреби, щоб бути в змозі
поділитись з братами та сестрами своїми духовними та матеріальними благами, перед усім з найбіднішими. Нехай дякують Богу за отримані блага, використовуючи їх як хороші
розпорядники, а не як власники. Нехай займають тверду позицію проти надмірного споживання, та ідеологій і практик, що віддають перевагу матеріальному багатству над
гуманними і релігійними цінностями та дозволяють експлуатацію людини”. А також статтю 19.2: “У дусі меншості, нехай передусім будують та плекають відносини з бідними та відкинутими суспільством, як з окремими особами, так і цілими народами. Нехай співпрацюють у подоланні остракізму (неприйняття особи) та тих форм бідності, які спричинені безвідповідальністю людини та несправедливістю суспільства”.

Час на ділення. Ось декілька запитань, які допоможуть нам обмінятись думками.

Перебуваючи на місії. Ісус, побачивши натовп людей, змилосердився над ними, тому що вони були стомлені та прибиті, немов вівці, що не мають пастуха (Мт 9: 36). Сьогодні
так багато людей прибитих і втомлених. І вони чекають на Церкву. Як ми в нашій спільноті можемо прийти до них? Як ми можемо поділитись з ними досвідом віри, любові Бога або зустрічі з Ісусом?

Обговорення та ділення.

Сьогодні бачимо так багато бідності та самотності. Так багато людей просять нас бути знаком добра та милосердя Господа. Ми ризикуємо налякатись цих очікувань і відступити,
захищаючись. Як нам слід впорядкувати наше життя, щоби підтримати наших братів? Які ініціативи є для нас викликом, щоби доторкнутись страждаючого Тіла Христа посеред людей? (Див. Апостольське повчання EVANGELII GAUDIUM, 24)

Як ми конкретно живемо тим, про що йдеться в статті 12.2 нашої Генеральної Конституції:  “Нехай спокійно та рішуче приймають на себе ризик сміливого вибору у
суспільному житті”?
ЖИВУЧИ ДРУГИМ ВАТИКАНСЬКИМ СОБОРОМ

Блага землі та їхній розподіл між людьми. Земля і все те, що її наповнює, призначена Богом для того, щоб всі люди і народи користувалися нею і щоб під проводом
справедливості, яку супроводжує любов, створені блага діставалися всім на рівних засадах. Якими б не були форми власності, встановлені відповідно до узгоджень, прийнятих народами в залежності від різних мінливих умов, завжди слід враховувати, що блага призначені всім людям. Тому, користуючись цими благами, людина повинна вважати, що речі, якими вона законно володіє, належать не лише їй, але вони є спільними – в тому сенсі, що вони повинні приносити користь не тільки їй одній, а й іншим. До того ж всі люди вправі володіти частиною благ, достатньої для них самих і для їхніх сімей. Так мислили Отці і Вчителі Церкви, які вчили, що люди зобов'язані допомагати бідним, причому не тільки від свого надлишку. Оскільки так багато людей в світі страждає від голоду, Священний Собор закликає всіх – як окремих осіб, так і уряди – щоб вони, пам’ятаючи вислови Отців: «Нагодуй помираючого з голоду, бо якщо ти не нагодував його, ти його вбив», по мірі можливостей насправді ділились своїми благами і роздавали, підтримуючи окремих людей і народи, причому тими ж засобами, завдяки яким вони зможуть самі допомагати собі і розвиватись далі (Пастирська Конституція Gaudium et spes.
Церква в сучасному світі. § 69.1).

ЖИВУЧИ ЄВАНГЕЛІЄМ

Служити Христу в бідних (Мт 25, 31-46). "Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі
народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.
Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене.

Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

«ФВ» №32, 2015

Тема: Святий Людовик і наша Сестра Смерть

"Король був настільки сповнений любов’ю, що, хоча багато хто намагався переконати його у небезпеці, він прагнув відвідати хворого, навіть і тоді, коли той страждав в агонії. Він втішав їх словами співчуття та, при необхідності, порадою" (Guillaume de Chartres, De Vita et de miraculis). 

    "Нехай Господь у Своїй величній щедрості обдарує нас – тебе і мене, щоби після смерті ми змогли з’єднатись з ним у Вічності, бачити Його, любити Його та славити Його весь час" (Навчання св.Людовика до свого сина Филипа).

    ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС: “СВЯТИЙ ЛЮДОВИК, АБО ПІКЛУВАННЯ ПРО ДОБРУ СМЕРТЬ”

    В тринадцятому столітті смерть була буденною реальністю щоденного життя і, на відміну від сучасності, вона ніколи не приховувалась. Земне життя розглядалось як паломництво, що веде до Неба. Через те, що смерть є кінцем цієї мандрівки, важливо добре пережити її, добре померти. Це означає бути в єдності з Богом, посповідатись та отримати розрішення гріхів. Нав’язливою ідеєю набожних людей того часу був страх перед наглою смертю без можливості отримати останні таїнства. 

    Дві смерті залишили глибокий слід у житті св.Людовика: смерть його матері, яка відбулась тоді, коли він брав участь у хрестовому поході, а також смерть сина Жана-Трістана, котра забрала його з життя за декілька днів до власної смерті Людовика. Св.Людовик завжди мав надприродний погляд на смерть і переживав своє горе, замовляючи святі Служби за упокій тих двох померлих, довіряючи їх молитвам ченців та практикуючи особисту покуту (див. ГК ФОС ст. 27, Рег.ФОС 19). 

    Завдяки хворобі, яка тривала перед смертю декілька днів, св.Людовик мав можливість усвідомити собі її наближення. В цей період він молився більше, ніж зазвичай, і намагався бути тісніше з’єднаним з Богом через постійне споглядання Розп’яття, яке поклали йому у підніжжя ліжка. Святість його смерті доторкнулась кожного і стала одною з ключових моментів в процесі канонізації. 

 

    ДУХОВНИЙ РАКУРС: “ДОБРЕ ЖИТИ І ДОБРЕ ПОМЕРТИ”

    Коли св.Людовик довідався про смерть мами, він дуже страждав і плакав за нею. Сум від смерті одного з батьків та віра в його/її воскресіння співіснують разом. Чи ми дозволяємо собі бути зворушеними так глибоко, як Христос біля гробу Лазаря?

    Св.Людовик приділяв велику увагу здоров’ю і передав своє ставлення до нього своїм дітям. А ми? Наскільки ми дбайливо розпоряджаємось нашим життям, як піклуємось про наше тіло, яке за св.Людовиком є «нашим найкращим другом»? Як ми живемо і як піклуємось нашим тілом під час хвороби? 

    Св.Людовик щедро практикував «справи милосердя» по відношенню до бідних та хворих. Він наполягав на важливості відвідин тих, хто страждає. Сьогодні так багато нагод і причин робити це, так важливо відвідувати тих, хто хворіє або через похилий вік вилучений із суспільства

    Це одна з найбільш фундаментальних справ, яку можемо робити. Як ми це робимо? (див. ГК ФОС 53.3)


 

    ВІД СВЯТОГО ЛЮДОВИКА ДО СЬОГОДЕННЯ…

Час на ділення: ось деякі питання, які допоможуть поділитись між собою: 

  • Присутність у світі

    Чи ми спроможні відвідувати самотніх, хворих або людей похилого віку? Чи є для нас особливим закликом наступне питання: що ми конкретно робимо для того, щоб бути ближчими до тих, хто переживає втрату рідної людини? 

  • Таїнство

    Таїнство хворих: чим є для нас це таїнство, яке пропонується в хвилини найбільшої вразливості людського життя? Чи вбачаємо ми в цьому таїнстві благодать, яка супроводжує хворого під час випробувань (див. Папа Франциск, Генеральна Аудієнція, 26 лютого 2014 року)? 

  • Наслідуючи Христа

    "Пережити смерть в єдності з Богом"; "єднатись з Христовими стражданнями" ... Про що ці слова, такі дорогі для св.Людовика, кажуть нам сьогодні? Чи ми розуміємо їх? Чи вони ще мають для нас значення? 

  • Духовне життя

    Як ми запам’ятали смерть тих, кого знали, наших рідних та друзів? 

    Чи наважуємось ми ділитись з покорою і простотою нашими думками про смерть – нашу особисту і смерть інших?     Які наші страхи та надії перед обличчям смерті? 

  • Формація

    Християнське Одкровення говорить про «Чотири Останні Речі» (небо, пекло, чистилище, суд…) Чи я вірю в це? Що я роблю, щоб повертатись до цієї теми в думках? 

    Що означає сьогодні для мене вислів «жити добре і вмерти добре»?

 

    ЖИВУЧИ ДРУГИМ ВАТИКАНСЬКИМ СОБОРОМ

    Для всіх Вас, брати у випробуваннях, яких навідує страждання у тисячах формах, Собор має дуже особливе послання. Він відчуває на собі благальний погляд Ваших очей: очей, які горять від лихоманки або спустошені від втоми, очей, які питають, які марно шукають відповіді на питання «Чому існують людські страждання?», і які стурбовано питають – коли і звідки прийде полегшення.

Улюблені брати, ми відчуваємо Ваш гіркий плач і скарги, які відлунням відгукуються глибоко в наших серцях – серцях пастирів і отців. Наші страждання зростають від думки про те, що це не в нашій силі принести вам тілесне полегшення або скоротити Ваші фізичні страждання, як це роблять лікарі, медсестри та всі, хто присвятив себе служінню хворим і хто якнайкраще намагається полегшити їхні страждання. 

    Але ми маємо щось глибше та більш цінне, що можемо Вам дати, єдину істину, що здатна відповісти на таємницю страждання і принести полегшення без жодних ілюзій, істину, якою є віра та єднання з Чоловіком болю, з Христом Сином Божим, Якого прибили до хреста за наші гріхи і наше спасіння. 

Христос не покінчив із стражданнями. Він навіть не бажав розкрити повністю таємницю страждання. Він взяв страждання на Себе, і цього достатньо, щоб можна було зрозуміти всю їхню цінність. Всі Ви, які відчуваєте тягар хреста, бідні та відкинуті, всі Ви, що плачете, що вигнані за справедливість, всі Ви, яких ігнорують, які є невідомими жертвами страждання – мужайтесь. Ви улюблені діти Божого Царства, царства надії, щастя та життя. Ви брати страждаючого Христа, і разом з Ним, якщо бажаєте, Ви рятуєте світ. 

    Це християнське пізнання страждання, єдине, що дає мир. Знайте, що ви не самі, не відокремлені, не відкинуті та не непотрібні. Ви були покликані Христом і Ви є Його живим та явним образом. В Його ім’я Собор з любов’ю вітає Вас, дякує Вам, запевнює у дружбі та допомозі Церкви та благословляє Вас» (Послання св.Папи Павла VI до бідних, хворих та всіх тих, хто страждає, 8 грудня 1965р.)

 

    ЖИВУЧИ БОЖИМ СЛОВОМ (1 Сол 4: 13-14.17д-18)

    Ісус, в якого віруємо, помер і знову воскрес. Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, – щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з Ним.

    Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними (померлими) вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди. Отже, втішайте один одного цими словами.

«ФВ» № 33, 2015р.

Тема VIIІ: Святий Людовик і взаємовідносини з іншими релігіями

“Скажи від мого імені своєму пану султану Тунісу, що я так палко прагну спасіння його душі, що волів би решту свого життя провести в мусульманській в’язниці, не бачачи денного світла, поки цар разом зі своїм народом не буде охрещений” (Св.Людовик до Тенвою з Султана Тунісу).

    “Всемогутній Бог, Той, Хто нічим не нехтує, знає про це. Якби я володів всім світом, я віддав би його увесь за спасіння душ” (Св.Людовик до Султана Вавилону під час його полону в Єгипті).

    Історичний екскурс: «Святий Людовик. Останній король-хрестоносець»

    В ХІІІ столітті хрестовий похід був в першу чергу актом покути та паломництвом до християнських царств на сході, які, як вважалось, були під загрозою. Такі походи також мали на меті принести спасіння мусульманам через їхнє навернення до Христа. 

    Під час своїх двох хрестових походів св.Людовик зіткнувся з ісламом. Французького короля було схоплено в Єгипті. Але св.Людовик попри загрозу своєму життю не зрікся віри, а навпаки викликав у мусульман захоплення своєю мужністю та справедливістю. Хоч король і не приймав іслам, він все ж таки навчався поважати мусульман.

    Душпастирський екскурс: «Виклик діалогу та пропозиції»

    Святий Людовик поважав сарацинів і всім серцем бажав, щоб вони були спасенні. Другий Ватиканський Собор пропонує принципи міжконфесійного діалогу: Ісус Христос помер за всіх, тому спасіння передбачено для всіх. Кожна людина пов’язана з таємницею Христа. Святий Дух діє в серцях всіх людей. 

    Три запрошення, адресовані до нас:

    1. Не бійтеся йти на зустріч з мусульманами.

    2. Не бійтеся говорити з ними про Ісуса.

    3. Слухайте їх, тому що вони мають глибоке відчуття     Божої величі та молитви.

    Джерело http://www.catholique78.fr/8-themes-approfondir-0010200. Тему адоптовано з з дозволу Діоцезії Версаля бр. Франсуа Мальбуе , OFS та бр.Амандо Трухільйо Кано, TOR.

 

    Історичний екскурс: «Святий Людовик. Покровитель євреїв»

    Людовик ІХ різко відрізнявся своєю позицією в антисемітському контексті християнства ХІІІ століття. Він ніколи не вживав таких радикальних заходів проти євреїв, як вигнання з королівства. Навпаки, він робив все можливе, щоб інтегрувати їх з релігійної та політичної точки зору. 

    Св.Людовика звинувачували в тому, що він примусив євреїв носити символ зеленої або жовтої зірки, нашитий на одязі. В дійсності ініціатива такої міри, яка мала бути «захистом для християн», відноситься до часів IV Латеранського Собору (1215). Св.Людовик не застосовував цього заходу до 1269 року, можливо, через обачність перед своїм відправленням до Тунісу, як це робили багато князів, які відправлялись в хрестові походи. Але ми нічого не знаємо про істинну причину застосування такого заходу. 

    Людовику ІХ також докоряли в тому, що він вів політику навернення юдеїв в християнство. Насправді ж важливі приписи 1235 та 1254 років просили євреїв відмовитись від практики лихварства та заробітку коштів з таких видів їхньої діяльності, як землеробство, комерція, мистецтво та ремесла. Якщо євреї відмовлялись це робити, вони завжди могли покинути королівство Франції. Така політика сприяла виводу багатьох євреїв з їхнього гетто. Навіть якщо більшість з них надавала перевагу тому, щоб піти з країни, ця політика була політикою поліпшення їхньої долі, а не політикою примусового навернення, як про це часто говорили.

    Душпастирський ракурс: «Єврейське коріння в християнській вірі»

    Святий Людовик не мав антисемітської поведінки. Наше бачення, вісім століть пізніше позначене і викривлене жахливим явищем нацизму, яке несправедливо змушує нас проводити паралелі між рішенням Людовика ІХ, який зобов’язував євреїв носити значок, і зобов’язанням тих, хто жив під Третім Рейхом, носити жовту зірку. 

Другий Ватиканський Собор запрошує нас до нового погляду на «наших старших братів» і наші юдейсько-християнські відносини. Параграф 4 Декрету Nostra Аetate показує, що ці відносини є частиною таїнства Церкви, а через це тайни нашого хрещення, або ще простіше, нашого «буття християнами». 

    Новий Завіт неможливо зрозуміти без Старого. Для нас все ще залишається актуальним велике завдання підтримки відносин з нашим «внутрішнім юдаїзмом», відкриття нашої християнської віри на її єврейське коріння. 

    Від Святого Людовика до сьогодення

    Ось декілька питань для проведення дискусії:

    Присутність у світі.

    Папа Франциск запрошує нас не боятися, закликає до того, щоб ми в нашій спільноті побачили ті страхи, які живуть в нас. Як ми можемо долати страх перед іншими?

    Слідами Христа.

    Як спосіб, яким Ісус вітає поган, чоловіків та жінок або людей іншої віри, допомагає нам віднайти правильну поведінку у міжрелігійних зустрічах?

    Чи можемо ми процитувати декілька уривків зі Старого Завіту, які, здається, готують нас до приходу Христа, а також уривки з Нового Завіту, які ми краще розуміємо завдяки Завіту Старому (а також завдяки єврейським традиціям, які все ще існують в сучасних єврейських спільнотах)?

    Духовне життя.

    Як часто в своєму житті християнина я зустрічаюсь пліч-о-пліч з чоловіками та жінками інших релігій? Які аспекти мусульманської релігійної практики можуть викликати нашу повагу? 

    Папа Йоан Павло ІІ любив називати євреїв «нашими старшими братами у вірі». Як ми розуміємо цей вислів? Коли останній раз у нас була нагода захоплюватись їхнім способом сповідування віри?

    Зустріч свідчень.

    Як християни ми запрошені до діалогу з віруючими інших релігій, а також до того, щоб проголошувати їм Добру Новину. Як ми можемо засвідчити нашу віру?

    Які слова можуть дати їм свідчення надії? 

    Якби мені потрібно було поговорити про мою християнську віру з приятелем, сусідом, колегою-євреєм, який також звик читати Закон та Пророків, що би я сказав йому/їй?

    Формація.

    Декрет Nostra Aetate – це важливий документ Другого Ватиканського Собору, який говорить про відносини Церкви з нехристиянським релігіями. Чи я читав цей документ? Які головні ідеї я виніс з нього? 

    Цілий розділ Декрету Nostra Aetate Другого Ватиканського Собору говорить про відносини Церкви з євреями. Чи я свідомий/свідома єврейської ідентичності Ісуса? Чи я знаю, як розказати про особливі стосунки християнства з юдаїзмом, які за своєю природою відрізняються від відносин християн з іншими віросповіданнями?

    Живучи Другим Ватиканським Собором

    Догматична Конституція Церкви Lumen Gentium, 16.

    Нарешті, ті, хто ще не прийняв Євангелія, призначені належати до Божого Народу з різних причин. Передусім, це - той народ, якому були дані заповіти і обітниці, від якого Христос був народжений по плоті (пор.Рим 9, 4-5). Це народ, через своє обрання коханий заради отців, бо дари й покликання Божі невідмінні (пор. Рим 11, 28-29). Але спасенне Провидіння охоплює і тих, хто визнає Творця, і серед них насамперед мусульмани, які, сповідуючи свою прихильність вірі Авраама, разом з нами поклоняються Богові єдиному, милосердному, Який буде судити людей в останній день. Але і від інших, які шукають невідомого Бога через тіні і образи, Бог недалеко, бо Він Сам дарує всім і життя, і дихання і все інше (пор. Діян 17, 25-28), і Спаситель хоче, щоб усі люди врятувалися (Тим 2, 4). А ті, хто не з власної вини не знає Євангелія Христового і Його Церкви, але все ж таки шукає Бога щирим серцем і під впливом благодаті прагне виконувати своїми справами Його волю, котру пізнають вони через голос сумління, можуть знайти вічне спасіння. Божественне Провидіння не відмовляє в допомозі тим, хто не з власної вини ще не досяг ясного пізнання Бога, але намагається вести правильне життя не без Божої ласки. Тому що все добре та істинне, що можна в них віднайти, Церква вважає певною підготовкою до Євангелія і даром Того, Хто просвітлює будь-яку людину, щоб вона нарешті віднайшла життя. Але найчастіше люди, яких злий увів в оману, стали марнославними через своє мудрування, замінили Божу істину брехнею і служать творінню замість Творця (пор. Рим 1, 21-25) або, живучи та вмираючи в цьому світі без Бога, підпадають під відчай. Тому для того щоби сприяти Божій славі та спасінню всіх цих людей, Церква, пам’ятаючи про заповідь Господа, Який сказав: «Проповідуйте Євангеліє всьому створінню» (Мк 16, 15), ревно піклується про заохочення до місій. 

    Декларація про відношення Церкви до нехристиянських релігій «Nostra Aetate» § 4: “Досліджуючи тайну Церкви, цей Священний Собор пам’ятає про зв’язок, який духовно поєднує народ Нового Завіту з нащадками Авраама.

    Тому що Христова Церква визнає, що початки її віри та обрання можна віднайти завдяки спасенній Божій тайні вже у Патріархів, Мойсея та Пророків. Вона сповідує, що на всіх, хто вірує у Христа, синів Авраама по вірі, поширюється покликання цього Патріарха і що спасіння Церкви таємничо зображується виходом вибраного народу з землі рабства. Тому Церква не може забути про те, що вона прийняла одкровення Старого Завіту через народ, з яким Бог через Своє невимовне милосердя забажав заключити давній союз, і що вона живиться від кореню благої оливи, до якої були прищеплені гілки дикої маслини, тобто поганські народи. Тому що Церква вірує, що Христос, наш мир, примирив юдеїв та поган на хресті і з двох вчинив у Собі одне (див. Еф 2:14-16).

    […] Крім того Церква, яка засуджує всілякі гоніння на будь-кого, пам’ятаючи про спільну з юдеями спадщину та керуючись не політичними мотивами, але духовною любов’ю Євангелія, шкодує про ненависть, про гоніння та про всі прояви антисемітизму, які будь-коли та будь-ким скеровувались проти юдеїв.

    Втім, як Церква завжди стверджувала і стверджує, Христос через Свою безмежну любов добровільно прийняв страждання і смерть за гріхи всіх людей, щоби всі прийшли до спасіння. Тому Церква, яка проповідує, має проголошувати хрест Ісуса як знамення всеохоплюючої Божої любові і як джерело всілякої благодаті».

    Живучи Євангелієм (Лк 9, 51-56)

    Він рішуче вирушив у подорож до Єрусалиму

    “А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), він постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму. Отож вислав посланців перед собою. Пішли вони й увійшли в якесь село самарянське, щоб йому приготувати. Та самаряни його не прийняли, бо він подорожував до Єрусалиму. Бачивши це, учні Яків та Йоан сказали: “Господи, хочеш – ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх.” Ісус, обернувшись, почав їм докоряти. І вони пішли в інше село.”

«ФВ» №35. 2016р.