Формаційні матеріали для Постулату. ТЕМА № 3
ФРАНЦИСКАНСЬКИЙ ОРДЕН СВІТСЬКИХ
Перша мета
Францисканського Ордену Світських
ОСОБИСТЕ ОСВЯЧЕННЯ
Формаційні матеріали для Постулату, затверджені Радою Центрально-Східного Регіону ФОС
Переклад: Куницька Софія ФОС
Комп’ютерний набір: Корнєєнко Олена ФОС
1999р.
А. Вступ
Після прийняття рішення про вступ до Францисканського Ордену Світських належить познайомитись з його метою, яку визначив засновник ордену - св. Франциск з Ассизі, та підтвердила Церква. Ми повинні добре усвідомити обов'язки, які ми на себе беремо, щоб мати можливість якнайкраще їх виконувати.
Кожен орден в Церкві ставить перед своїми кандидатами подвійну мету: першу, головну - прагнення до досягнення святості; і другу апостольство у Церкві в різних його аспектах і формах.
Так само є і у Францисканському Ордені Світських Він був покликаний до існування св. Франциском та затверджений Церквою для подвійної мети: а) щоб світські люди, які до нього належать та які живуть у подружжі, виконуючи свої суспільні та професійні обов'язки, могли знайти в ньому допомогу в формуванні автентичного християнського життя та досягнення святості, життя згідного зЄвангелієм; б) щоб вони мали повну свідомість своєї спів-відповідальності за Церкву та бажали приєднатись в апостольства Церкви на довірених їм та доступних для їх можливостей справах.
Сьогодні ми розглянемо першу мету, яку ми повинні реалізувати своїм життям, досягнення святості за прикладом, який нам залишив св. Франциск. У вступі, додаючи собі мужності, скажемо, що це для нас реальне та можливе. Бог не вимагає від людини неможливого, а тому Христос нас закликає: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт 5, 48). Цю можливість довів св. Франциск і велика кількість його послідовників з усіх його трьох орденів.
Б.Розгорнення
Тому придивимось, якою дорогою треба крокувати, щоб осягнути цю мету в своєму житті. Цією дорогою є: щире навернення до Бога, турбота про зростання у любові до Бога, вміння використовувати ті засоби, які провадять до святості життя, практикувати християнські чесноти.
1. Щире навернення до Бога.
Св. Франциск вчинив це, коли покинув недобрий, легковажний спосіб юнацького життя (цей крок він називає своїм "наверненням") та всією душею пригорнувся до Бога. Потрібно визнати Господа Бога найвищим скарбом у своєму житті, впорядкувати своє сумління, прагнути завжди жити у стані освячуючої благодаті тобто у повній єдності з Богом.
а) Бог є найвищою вартістю.
В своєму житті Бога належить поставити понад усе, признати Його найвищою вартістю, найвищим добром. Для Франциска Бог був цією найвищою вартістю. Його девізом було: "Бог мій то все!" Хто придбав Бога та Йому цілим серцем та цілою душею віддався, той усе, придбав.
б) Впорядкування сумління.
Ставлячи Бога на першому місці, потрібно прагнути до Нього навернутись і всіма силами завжди Йому належати. Поєднання з Богом здійснюється завдяки щирому наверненню, розриву з гріхом, покаянню серця, міцному прагненню, щоб ніколи від Нього не відійти через смертельний гріх. Якщо сумління занепокоєне минулим життям, потрібно уважно подивитись у свою душу та просити Святого Духа про світло для пізнання того, що в мені ще не подобається Богу, чим його засмучую. Та жаліючи за грішне минуле безмежно довіритись Божому Милосердю.
в) Жити в освячуючій благодаті
Потрібно виховувати в собі міцну волю непохитного
перебування разом з Богом. Прагнути з'єднання з Ним завдяки любові,мати свідомість, що я є Його улюбленим дитям, Його святинею. Ні защо не хотіти віддалитись від Бога. Коли св. Катерина Генуезьська (з ІІІ Ордену) здійснила сповідь з цілого життя, їй об'явився Господь Ісус.Він йшов вулицями Єрусалиму з хрестом на плечах та з невимовним
болем в очах, дивлячись на Катерину промовив: "Ось твій гріх!". Святу так вразило це об'явлення, що впавши на коліна зі сльозамиблагала: "Мій Ісусе, зішли на мене все, тільки не дозволь, щоб яздійснила хоча б один смертельний гріх" (О. Гоебель, "Перед Богом",ІІ, стр. 444). Молімося також і ми таким чином.
2. Турбота про зростання в Божій любові.
Це зростання в нас буде, коли будемо йти ціле життя відповідно дороговказів, які дав нам Бог і які є Його заповідями, коли будемо слухати голос сумління і коли будемо відповідально виконувати обов'язки свого становища та своєї професії, намагаючись розпізнати Божу волю відносно нас.
а) Божі та Церковні заповіді - дороговкази життя.
Господь Христос вчить нас, що той дійсно Його любить, хто береже Його заповіді (пор. Йн 14,21), а улюблений учень Господа, св. Йоан, про любов Бога пише так: "Це бо любов до Бога: берегти Його заповіді. А заповіді Його не тяжкі" (І Йн. 5, 3). Бог хотів дати нам дороговкази, показуючи певну дорогу, яка веде до мети, та якими є Його заповіді Це Він особливим чином об'явив вибраному народу нагорі Синай, обіцяючи нагороду за їх зберігання, та кару за їх порушення. Господь Ісус підтвердив їх зобов'язуючу міць у Новому Заповіті, навчаючи, що їх зберігання веде до кінцевої мети. На питання молодого юнака, що потрібно робити, щоб осягнути вічне життя Господь Ісус відповідає: "Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей" (Мт. 19, 17). Будьмо глибоко переконані, що Бог їх дав людині не тільки для вічного щастя, але також і для щасливого життя тут на землі, не тільки для добра суспільства, але і для тимчасового добра однієї людини. Це стосується також зберігання Церковних заповідей.
б) Сумлінне виконання обов'язків свого стану та професії.
Ми будемо турбуватись про зростання в Божій Любові, якщо в наших обов'язках будемо бачити Божу волю. Бо немає нічого випадкового у нашому житті. Бог є нашим Творцем і Господом. Він хотів, щоб ми жили в світі, Він є Творцем нашої душі, яку обдарував привілеєм безсмертя. Він нас послав у світ і дав нам конкретне завдання для виконання. Йому ми дякуємо за наші таланти і здібності. Він також поставив нас саме в таких а не інших обставинах життя,
покликав нас саме до такого становища, саме до такої професії. Все в нашому житті є виразом волі Бога відносно нашої особи. Тому, хтодобре виконує свої обов'язки, будучи покликаним до подружжя, той любить Бога, А хто турбується про подружній зв'язок, хто будує жертовну подружню любов, хто намагається добре по-християнськи виховати своїх дітей, той також зростає в любові Бога.
Подібно як і той, хто у своїй професії вбачає покликання, яке дав йому Бог. Хто виконує свої обов'язки сумлінно, той любить Бога, той також зростає в християнській досконалості та прагне до святості життя. Добре про це знати та всі свої обов'язки сумлінно виконувати саме тому, що цього хоче Бог і з любові до Нього та людей.
3. Вміння використовувати засоби, які ведуть до святості.
Бог послав нас у світ та не залишив нас самим собі, сліпій долі. Адже Він є кохаючим Батьком. Господь Ісус наказав нам звертатися до Бога як до Батька: "Отче, Ти, що єси на небесах". Цей кохаючийБатько залишив нам, у заснованій Його Сином Ісусом Христом Церкві, засоби та допомогу, завдяки яким ми будемо підтримувати прагнення до осягнення найважливішої мети життя — християнської досконалості, особистої святості та вічної нагороди в небі. Ними є: життя таїнствами, молитва, а також відшкодування за вчинені гріхи та благальна вартість страждання.
а) Життя таїнствами.
Одна з головних істин віри проголошує. "Божа благодать є необхідною для спасіння кожній людині". Цю благодать, яку Христос заслужив для нас своїм стражданням та смертю на хресті, приходить до наших душ завдяки святим таїнствам. Два з них, які ми можемо в житті частіше приймати - це Сповідь та Святе Причастя, стають для нас особливою допомогою у самовихованні та зростанні в доброму, в боротьбі з недоліками та в зростанні в чеснотах. Однак за умови, що прийняття цих святих таїнств не стане рутиною, але з кожним разом буде пережиттям, а також, що з отриманою завдяки цим таїнствам благодаттю ми будемо співпрацювати, тобто викидати з життя недоліки нашого характеру, та прищеплювати добрі звички, тобто чесноти; якщо ми будемо намагатися будувати в нашому оточенні любов жертовну, пробачаючу, таку, яка посвячується. Благодать цих таїнств буде освячувати наш розум та зміцнювати нашу волю в доброму.
б) З'єднання з Богом через молитву.
Бажаючи бути ближче Бога, відчути Його близькість, ми Vповинні намагатись любити молитву. Адже молитва - це розмова з Богом, це піднесення серця до Бога, це з'єднання з Богом, цепрославлення Його величі, це подяка за отримані від Нього благодаті, це перепрошення за наші або інших людей гріхи, це також прохання про Божу благодать, так необхідну для християнського життя. Але також дуже важливо в цьому є важливим, щоб наша молитва не стала рутиною, молитвою тільки самих уст. Належить бути уважним, щоб це була молитва серцем, молитва вимовлена в зосередженості та З добрими намірами, молитва, під час якої ми думаємо про те, що говоримо та в якій потребі ми молимось. Є важливим, щоб ми лід час молитви вміли вслуховуватись в голос Бога, скерований до нас через добрі думки, натхнення, які виникають у нас під час молитви. Добра молитва, як підтверджує Христос, буде вислухана. Добра молитва дає внутрішню силу та радість серця. Впливає також на наше життя. Св. Августин, великий учитель Церкви, сказав: "Той вміє добре жити, хто вміє добре молитись". А тому навчаймося доброї молитви, яка також повинна мати інші прикмети. Добра молитва повинна бути: набожною, покірною, уповаючою молитвою, яка заноситься в ім'я Христа, з відданням Божій волі та витривалою.
Вчімося також молитві думкою, внутрішній, тобто роздумам.Вона полягає в роздумуванні над окремими істинами віри абоГосподніми Стражданнями. Молитвою думкою може також бутиважне читання Святого Письма та роздуми над прочитаним змістом. Ближчим тоді стане для нас Господь Ісус та будемо мати кращіможливості для ознайомлення з істинами віри.
Регула Францисканського Ордену Світських так говорить про це: "Регула та життя францисканців-світських полягає в тому, щоб жити Євангелією Господа нашого Ісуса Христа, за прикладом св. Франциска Ассизьського, для якого Христос був натхнення.» та центром життя з Богом і з людьми... Світські францисканці, окрім цього, зобов'язуються найчастіше читати Євангелію переходячи від Євангелія до життя та від життя до Євангелія"(Рег. II. 4).
в) Відшкодувальна та благальна вартість страждання.
Господь Ісус спас нас завдяки хресту. Навчав, що і ми, бажаючи бути Його учнями, повинні також брати щоденний хрест своїх обов'язків, труднощів життя, фізичних та духовних страждань та йтиза Ним. Потрібно нам мати свідомість, що хрест страждання, який несемо з довірою Божій волі, має відшкодувальну та благальну вартість. Завдяки перенесенню без бунту хрестів, які є невід'ємними від нашого життя, відшкодуймо Богові за наші гріхи або за гріхи інших людей та допомагаймо душам, котрі перебувають у чистилищі. Також випрошуймо благодать для себе, інших людей, для всієї Христової Церкви. Використовуймо наші щоденні хрести, щоб терпеливо несучи їх очистити себе. Випрошуймо для себе такі потрібні Божі благодаті, щоб уподібнитись до Ісуса Розіп'ятого, який сказав: "Учень не більший над свого Вчителя".
4. Практика християнських чеснот.
Прагнення до особистого освячення - це старанні та тривалі зусилля в практиці та здобутті християнських чеснот. По-перше, потрібно виховати у собі покірну поставу щодо Бога, яка походить зі свідомості власної гріховності. Усвідомлення власних гріхів, жалкування та прагнення покутування за них, буде утворювати в нас покірне відношення щодо Бога, який "покірним дає благодать ".
а) Божі чесноти,
Ними є, як знаємо: віра, довіра до Бога, до Його Батьківської Любові, надія на вічне перебування з Ним після смерті; і любов до Бога та ближнього. Коли виховуємо і практикуємо християнські чесноти, ми починаємо від тих, які найбільше єднають нас з Богом, які впроваджують порядок у наш духовний світ, та допомагають правильним стосункам з оточенням. Чесноти кардинальні, тобто головні: мудрість, справедливість, стриманість і мужність. Потрібно нам також знати, що чеснота, тобто постійна схильність та бажання у здійсненні добра, здобувається завдяки частому повторюванню актів даної чесноти. Тому що звичка стає другою натурою. Тоді в нас утворюється постійна схильність та легкість в її здійсненні.
б) Кардинальні тобто головні чесноти.
Ними є:
- Чеснота мудрості наказує нам ставити на перше місце все те, що стосується вічності та спасіння душі, вміти зберегти в своїй поведінці золоту середину, також у прагненні до досконалості та практиці християнської набожності.
- Чеснота справедливості наказує віддати кожному те, що йому належить відносно поваги, доброго імені та слави, здобутих заслуг і праці.
- Чеснота стриманості допоможе нам бути людиною завжди урівноваженою, однаково як в мові, так і в почуттях.
- Чеснота мужності допоможе нам тривати на обраній дорозі життя наперекір невдачам та труднощам
в) Дари Святого Духа
Ми повинні пам'ятати, що до нашого духовного багатства отриманого на Святому Хрещенні, також належать дари Святого Духа.
В. Закінчення
Вказана в сьогоднішній темі дорога до християнської досконалості є дорогою вірною та певною, яка проведе нас до зрілого християнського життя, навіть якщо йдучи нею ми не будемо відчувати особливих почуттів, великої любові Бога та солодкості від Його близькості. Обравши цю дорогу, крокуймо нею мужньо та впевнено, ч великою довірою в серці, з повним переконанням в тому, що вона проведе нас домети - особистої досконалості та вічного спасіння, що е життєво важливою справою. Тому навернімось цілим серцем до Бога, якщо є в цьому потреба - впорядкуймо своє сумління через генеральну сповідь, через освячуючу благодать, яку ми маємо, завжди утримуймося в приязні з Богом, зростаймо в Божій любові через зберігання Його закону та сумлінне виконання своїх обов'язків, користуймося з вірою та покорою джерелами Божої благодаті - святими таїнствами.
Підтримуймо єдність з Богом через молитву серця, а усвідомлення нашої гріховності нехай нас зберігає в покірному відношенні до Бога та заохочує до практики християнських чеснот. Довіряймо, що Бог, дивлячись на нашу добру волю, буде підтримувати наші зусилля своєю благодаттю.
Святий Франциск в кінці Регули для І Ордену вмістив такі слова до братів:
"О, наймиліші брати та навіки благословенні сини, почуйте мене, почуйте голосвашого Отця:
Ми обіцяли багато - але нам обіцяно більше.
Послужімо на землі, линучи до небесного.
Насолода коротка - покарання вічне.
В міру страждання - слава нескінченна.
Багато покликаних - мало вибраних, але всім відплата.
Брати, доки маємо час, робімо добро ".
Нехай ці слова св. О. Франциска будуть і для нас заохоченням до мужньої витривалості на обраній дорозі покликання до Францисканської Родини, витривалого наближення до щораз більшої любові Бога, щоб в кінці отримати Його ущасливій вічності.