Мир та добро!
Любі у Христі брати і сестри, дорогі францисканці, цього року ми з вами святкуємо 800-ліття proto-Регули, це перші Правила Ордену Братів і Сестер Покути - «Memoriale propositi», які у 1221 році затвердив папа Гонорій ІІІ. Проголошення «Memoriale propositi», першої Регули, ознаменувало офіційний початок діяльності Францисканського Ордену. Хочемо нагадати вам, що ця Регула зобов’язувала до публічного сповідування віри, послуху Церкві. Вона закликала до відмови від будь-яких форм насильства, а також – до сумлінного виконання своїх обов’язків.
Вимагала турбуватись про лагідність, чистоту серця та жертовність духу в служінні бідним. Раз на місяць Брати і Сестри Покути мали збиратися разом, щоб брати участь у Службі Божій, слухати проповідь і вирішувати спільні справи... Вони мали відвідувати хворих братів, молитися за померлих і платити щомісячний внесок, відповідно до свого статку, для допомоги бідним і жертвам несподіваного лиха. Убогість, на відміну від І та ІІ Орденів, не була обов’язковою, але у своєму серці кожний мав би відійти від світських благ і користуватися ними помірковано, як засобом для існування, а не робити їх метою свого життя... Той, хто вступав до Ордену Братів і Сестер Покути, зобов’язувався помиритися з ворогами, повернути майно, нажите нечесним способом, платити церковну десятину; написати відповідно до закону власний заповіт, щоб після його смерті не виникли чвари між спадкоємцями; ніколи не носити зброї; ніколи не клястися, за винятком випадків, коли Церква це дозволяла (наприклад, для захисту віри, для закріплення миру, для того, щоб дати свідчення у суді), не приймати громадських почестей.
У «Джерелах францисканства» читаємо: «...Він встановив устав, правила та повчання, відновлюючи для людей обох статей (чоловіків та жінок) Церкву Христову, щоб потрійне воїнство здобуло перемогу». (Фома Челанський, «Перше житіє»,37).
Соьогодні маємо нагоду повернутися до наших першоджерел, переосмислити ту благодать, яку подарував нам Господь, покликавши нас на дорогу наслідування Ісуса за прикладом святого Франциска з Ассізі.
Регула Францисканського Ордену Світських – це норма життя. «Насамперед зауважте її євангелічний зміст; прийміть францисканське послання, яке вона містить, і керівництво, котре вона пропонує, щоби жити згідно зі святим Євангелієм... Один із наріжних каменів цього бажаного оновлення – це повернення до першоджерел: до духовного досвіду Франциска з Аcсізі, а також братів та сестер у покуті, які отримали від нього натхнення та керівництво. Інший наріжний камінь – це уважність до Святого Духа в знаках часу...» (З Листа чотирьох Генеральних Міністрів Францисканських Орденів).
Отже, маємо заохочення постійно повертатися до першоджерел і уважно слухати Духа Святого та розпізнавати Його натхнення.
У нашій Регулі є «Лист до вірних. Настанови св. Франциска братам і сестрам у покуті» (про тих, хто покутує), який починається такими словами: «Всі ті, хто любить Господа всім серцем своїм, усією душею, усім розумом та всією силою своєю...»
Зупинися, запитай себе: чи можу любити Того, Кого я не знаю? Або про Кого багато чув, багато знаю, але особисто, так насправді, не зустрічав. А якщо і зустрічав, то розумію, що хочу пізнати цю Особу краще. Хочу пізнавати голос мого Бога з-поміж багатьох інших голосів, що лунають у моїх вухах, у моєму серці... Саме тоді й усвідомлюєш потребу пізнавання Бога, прагнення постійно шукати і відкривати риси, притаманні Йому, потребу навчатися розпізнавати Лик Божий в інших людях.
Дорогою нашого життя є Христос. Він – єдина Дорога до Небесного Отця, тому для нас пізнання Бога є завданням на кожен день.
(на основі статті «Пізнання Бога» о. Григорія Цероха OFM Conv,
надрукованій у «Францисканському віснику» №3)
З тієї особливої близькості, яку св. Франциск мав у стосунках з Богом, випливає глибоке розуміння Його суті. Франциск і його брати-францисканці в першу чергу бачать у Бозі надзвичайну, найчистішу і найвищу Любов.
«Бог - Всевишній, Святий, Всемогутній;
Бог - це Любов;
Бог - люблячий Батько;
Бог - Живий і Правдивий».
Для францисканця Бог - це неосяжна Таємниця, Котру по-людськи ми не спроможні ні збагнути, ні усвідомити, ні так до кінця зрозуміти. Велич, святість і таємниця Бога пробуджували в серці Франциска страх Господній (не страх, який паралізує, а скоріше «острах», який захоплює та викликає глибоку пошану та поклоніння. «Хто Ти, о Господи?!! А хто я такий?»
Крім цього, у францисканському розумінні, Бог - це найвище, вічне Добро, з якого бере початок усяке інше добро. Будучи люблячим Батьком і вічною Добротою, Бог закликає кожну людину до особистого спілкування, до відносин та щирої дружби із Ним.
Непохитна віра в «живого і правдивого» Бога, Котрий є присутній і діє в житті кожної людини, дозволяє францисканцям повністю покладатися на Боже Провидіння. Якщо людина відкрита на діяння Бога, Господь здійснює в її житті чудеса: зціляє і просвітлює її, прощає гріхи і рятує від смерті.
І нарешті, для францисканця Бог - це мир, спокій і радість - усе те, що люди називають щастям.
Францисканці за прикладом святого Франциска поклоняються Богу-Творцю, Який заради любові покликав до життя всі створіння. Людина, створена «за образом і подобою Божою», одержала великий дар в особі Ісуса Христа - Боголюдини. Стати подібним до Сина Божого - це особливе покликання, подароване кожній людині. Перешкодою на шляху цього покликання стає гріх, який є проявом непослуху Божій волі.
Францисканська духовність вказує на три джерела гріха, першим з яких є тіло. Говорячи, що треба ненавидіти плоть, повну гріхів і пороків, святий Франциск мав на увазі не фізичне тіло, а нашу егоїстичну натуру, наше серце, в якому народжуються гріховні думки і бажання.
«Адже із серця (людини) виходять лукаві думки, вбивства, перелюб, розпуста, злодійство, неправдиві свідчення, богозневага. Це те, що опоганює людину...» (Мт.15.19-20а)
Другим джерелом гріха є світ. Святий Франциск говорить, що послідовник Ісуса повинен залишити світ не тому, що Бог створив цей світ поганим, а тому що людина за своєю природою слабка та грішна, внаслідок чого легко може піддатися численним спокусам. Залишити світ означає залишити все, що суперечить Божій волі.
Третє джерело гріха - це диявол, який усіма способами намагається віддалити людину від Бога й оволодіти її серцем. Він використовує нашу схильність до гріха, нашу егоїстичну і сконцентровану на собі натуру, яка противиться Божій волі. Тому людина повинна навчитися керувати своїми думками, прагненнями та вчинками, прагнути жити Духом Господнім. Для цього людині даровано Таїнство Покаяння, що допомагає зректися себе, своїх планів, мрій, очікувань і спрямувати очі до Бога.
Все своє життя, до самої смерті, людина повинна йти дорогою покаяння. Францисканці мають не лише каятися самі, але й проповідувати покаяння іншим людям. У францисканському розумінні покаяння - це не просто аскеза, що проявляється в пості, мовчанні чи самобичуванні, а спосіб життя, в центрі якого знаходиться не моє «я», а Бог.
Прагнення духовно зростати не означає нехтувати людським тілом - святий Франциск із великою повагою ставився до нього. Окрім того, наше тіло дає нам можливість приймати Ісуса Христа в Пресвятих Дарах, а також наслідувати Спасителя, який був розп’ятий за нас.
Людина покликана до любові та святості, як у духовному, так і в фізичному аспекті.
У «Листі до вірних. Настанови св. Франциска братам та сестрам у покуті» читаємо: «...Вони стануть синами Небесного Отця, справи якого виконують, стануть обручниками, братами та матерями Господа нашого Ісуса Христа. Обручниками стаємо, коли Дух Святий з’єднує вірну душу з Господом нашим Ісусом Христом; братами стаємо для Нього, коли виконуємо волю Небесного Отця. Матерями – коли носимо Його в серці та в тілі нашому і народжуємо Його через Божу любов та чисте й щире сумління, святі вчинки, які мають бути прикладом та світлом для інших».
Запитання для обговорення:
2 крок – Не просто говорити, а жити як Франциск
(на основі статті, надрукованої у «Францисканському віснику» №3)
Місія святого Франциска тісно пов’язана з Євангелієм. У пошуках життєвого шляху Франциск прочитав в Євангеліє слова Ісуса про те, що треба залишити все і йти за Ним, не беручи «ні торби, ні палиці» (Мт.10.10). Ці слова визначили вибір святого Франциска; він вирішив: «Це якраз те, що мені потрібно; це - те, чого я шукаю і що хочу робити».
Франциск та його духовні діти знаходять в Євангелію відповіді на свої життєві запитання. Францисканець повинен щоденно читати Євангеліє, усвідомлюючи його розумом і серцем, а також ділитися плодами своїх роздумів у бесідах з братами і сестрами.
Але найважливіше за все - щоб францисканець прагнув втілити Святе Євангеліє в своєму житті, оскільки той, хто пізнає Євангеліє заради власної вигоди або для того, щоб продемонструвати свою ерудицію, чинить тяжкий гріх.
Євангеліє - це «дух і життя» для послідовників святого Франциска. Франциск часто повторював: «Я хочу, щоб мої брати були учнями Євангелія» (св. Бонавентура, XI,1). Це означає, що францисканці повинні наслідувати Ісуса, Котрий з любові до нас став нашим Братом і Другом. Якщо ми прагнемо бути подібними до Нього, то Він стає нашим Учителем - Дорогою, Істиною та Життям.
Євангеліє - це не доктрина чи ідеологія, а життя...
Багато засновників орденів якимось чином визначали свою дорогу у наслідуванні Господа. А святий Франциск визначив своє покликання і покликання своїх братів як досконале і радісне наслідування Євангелія. Полюбити Євангеліє, повірити в Нього до кінця, щоб з’єднатися з Господом - це найперше завдання францисканця.
Жити по-францисканськи - означає бути як Ісус, бути відкритим для кожного, особливо для бідного, нещасного, покинутого, ставати братом для усіх.
Францисканець - це той, хто прославляє Бога в простоті серця, молитвою, посмішкою, радісною працею в поті чола свого... Це значить прославляти Господа разом з квітами на зеленому лузі, з чистою водою, силою вогню...
Жити по-францисканськи - це не піклуватися надмірно про те, що їсти і пити, а жити подібно птахам небесним, яким Бог дає поживу (Господь є моїм забезпеченням – я роблю, що можу, а Йому довіряю те, що мені не по силах).
Жити як Франциск - означає прийняти свій хрест (зціпивши зуби, але з вірою, надією і любов’ю, побачити в кожному своєму хресті хрест Ісуса Христа).
Жити по-францисканськи - це віддавати своє життя за братів. (Не один раз, а кожного дня помирати для себе і воскресати з Ісусом, думати про добро для інших, а не для себе).
Жити по-францисканськи - це не боятися смерті - нашої сестри, яка веде нас до любові, до істинного щастя, якого ми, так насправді, шукаємо й очікуємо все наше життя.
Жити по-францисканськи - означає стати «шаленим», посміховиськом заради Бога, «втратити розум» заради Нього, бо Він достойний такої безумної, палкої любові.
Запитання для обговорення:
Обітниця Господа Святому Франциску про Регулу
Фома Челанський, «Друге житіє», CLIX
Одного разу святий Франциск мав небесне видіння відносно Регули. У той час, коли брати збиралися для обговорення, як затвердити Регулу, святому, який дуже непокоївся про це, наснився сон. Він бачив, що зібрав із землі дуже маленькі крихти хліба і повинен розподілити їх серед багатьох голодних братів, які його оточували. Оскільки він вагався, побоюючись, щоб такі маленькі крихти, подібні до пилу, не випали з його рук, почув Голос, який кричав до нього зверху: «Франциску, з усіх цих крихт зроби єдину облатку і дай скуштувати від неї усім бажаючим». Франциск послухався, і ті, хто їв її без благовоління чи нехтував отриманим даром, раптово ставали перед ним уражені проказою.
Вранці святий розповів своїм товаришам, сумуючи, що не розуміє таємного змісту видіння. Але через деякий час, коли він чував на молитві, почув з неба той самий Голос: «Франциску, крихти, які тобі наснилися минулої ночі – це слова Євангелія, облатка – це Регула, проказа – це беззаконня».
Що стосується вірності, в якій вони поклялися Богу, то брати тих часів не вважали її важкою, але були готові в усьому перевищити обітниці. Крім того, зрозуміло, що не може бути байдужості та лінощів там, де стріли любові завжди направлені вгору, до Бога.
Слово хвали Регулі
Фома Челанський, «Перше житіє»
Франциск із величезною ревністю ставився до спільного життя братів і до Регули, а також залишив особливе благословення тим, хто ревно її зберігатиме.
«Це, - повторював він, - книга життя (пор. Одкр 3,5), надія на спасіння (1 Фес 5,8), серцевина Євангелія, дорога досконалості, ключ від раю, заповіт вічного союзу» (пор. Бут 17,13). Він хотів, щоб всі мали текст Регули, щоб його добре знали і постійно розважали над ним зі своєю внутрішньою людиною (пор. Рим 7,22), щоб Регула була шпорами проти занедбання та нагадуванням про дані обітниці. Він навчав, що її треба завжди мати перед очима як настанову щодо особистої поведінки і, що найважливіше, вмерти разом із нею.
Про це напоумлення згадав один світський брат, котрий, на наш погляд, достойний вшанування як мученик і який отримав пальмову гілку славної перемоги. Коли сарацини вели його на смерть, він став на коліна і, кінчиками пальців торкаючись Регули, сказав своєму товаришу: «Найдорожчий брате, я звинувачую себе перед обличчям Божої Величі та перед тобою в усіх допущених мною порушеннях цієї святої Регули».
Після короткої сповіді - удар мечем. Так закінчив він своє життя. Пізніше він прославився чудесами (пор. 2 Кор 12,12). (Від ред.: Тут мова йде про брата Елетто, який прийняв мучеництво ще за життя Франциска).
Він вступив в Орден таким юним, що з великими труднощами міг переносити піст, який накладала Регула. Однак молодість не заважала йому носити волосяницю на голому тілі! Щасливий юнак, який так свято розпочав, а ще більш щасливий, бо закінчив своє життя свято!
Запитання для обговорення: