Формаційний проект НР ФОС України
«Роздуми над Регулою ФОС»
бр. Яцек Сорока OFM Conv
«Регула та життя світських францисканців полягає в тому, щоби жити за Євангелієм Господа нашого Ісуса Христа, за прикладом св. Франциска Ассізького, для якого Христос був натхненням та центром життя з Богом і з людьми.
Христос, дар любові Отця, є Дорогою до Нього; Він є Істиною, в яку вводить нас Святий Дух; Він є Життям, яке нам хоче дати в повноті. Світські францисканці повинні якнайчастіше уважно читати Євангеліє, переходячи від Євангелія до життя та від життя до Євангелія.» (Рег. ІІ. 4)
Ідентичними словами розпочинаються Регули Першого і Другого Орденів. Вони вказують на той вигляд, який збирався надати своїй родині св. Франциск. «Сам Найвищий відкрив мені, що повинен жити за Святим Євангелієм», - пише у своєму «Заповіті».
Євангеліє повинно бути нормою для оцінки і порівняння думок, діяльності та поведінки; а навіть і життям, тобто досвідом: кожен, хто вступає до такої родини, повинен «досвідчувати», «наслідувати» і «повторювати» думки, вчинки та поведінку Христа, наскільки це можливо. Йдеться про досягнення мети, на яку практично вказує сама сутність францисканської духовності, - наслідування Христа, зовнішнє та внутрішнє, щоб досягнути ототожнення з Ним.
Зберігати Євангеліє за прикладом св. Франциска. Здавалося б парадоксальним, але на Франциска від читання Євангелія зійшло більше світла, ніж від слів Розіп’ятого в церкві св. Дам’яна. Тоді він не розумів їх добре, але коли осягнув слова Євангелія під час Святої Літургії в Порціункулі (1208 р.), був просвітлений і зрозумів, яким відтепер повинно бути його життя: життя, вкорінене і розцвічене в Євангелію, збереженім завжди дослівно, признаним у чистоті і простоті серця, рекомендованім більше, ніж будь-яка конституція чи регула.
Зберігання Євангелія за прикладом св. Франциска означає:
Коротко кажучи, щоб, як св. Франциск, ми теж вважали Ісуса за Причину, Наставника, Приклад, силу і сенс власного існування, щоб мати Його в серці, в руках, в очах, на устах, в усіх членах. Бо Він є Дорогою, Істиною, Життям; початком мандрівки і її кінцевою метою (Івана 14.6; Гал.2,20).
Безупинне читання Євангелія. Не повинно пройти жодного дня без того, щоб ми не читали і не роздумували хоча б над однією фразою із Євангелія. Це може бути одне й те саме речення протягом кількох днів; можна навіть помітити, що кожного дня ті самі слова будуть бриніти в серці по-іншому та кожного дня говоритимуть щось «нове».
Євангеліє слід зробити предметом спільної медитації в спільноті, під час ваших зустрічей. Можна розпочати від якогось речення або слова і додати їх до конкретної події, певної діяльності, яка проводиться; і навпаки - можна дивитися на якийсь факт, якусь подію (страйк, вистава, випадок, вибори) і шукати роз’яснення цього в світлі Євангелія.
Від Євангелія до життя і від життя до Євангелія. Отже, євангелічне життя - це не річ, яку треба читати, його треба переживати, досвідчувати, так, як говорить апостол Іван: “...Що ми чули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки» (1Ів.1.1). Очевидно, що це стосується всього Святого Письма, в якому живе Боже Слово.
Чудовий приклад пошани до Слова Божого та розважання над ним знаходимо у св. Франциска, який «мав найвище зрозуміння» Святого Письма та запевняв, що «лише той легко дійде від людської науки до науки Божої, хто, читаючи Святе Письмо, вивчає його більше з покорою, ніж із зарозумілістю».
Наприкінці ось що рекомендує ІІ Ватиканський Собор відносно об’єднань світських: «Їхні члени обговорюють у малих групах з друзями та приятелями методи та результати своєї апостольської діяльності та порівнюють свою щоденну поведінку з Євангелієм».
Так Євангеліє, завжди сучасне, породжує в нас певну ментальність, яка з кожним днем полегшує для нас навернення.
На початку «Листа до всіх вірних» св. Франциск називає себе «слугою всіх». Обов’язок Франциска до написання «Листа» походить власне з того, що він насправді почував себе слугою всіх: «Будучи слугою всіх, я був зобов’язаний служити і передавати наймиліші слова мого Господа».
Для бідака з Ассизі «бути францисканцем означало бути слугою». Неможливо належно виконати і пережити суті Євангелія у дусі Франциска без радикального втілення позицій слуги у нашому щоденному житті.
Поняття «слуги» в розумінні св.Франциска. Слово «слуга» походить від дієслова «служити». Воно дуже часто зустрічається в «Листах» св.Франциска та має чітко визначене значення.
За св.Франциском, слуга - це той, хто абсолютно добровільно зрікається своєї власної волі заради Бога. Слуга - це людина, що свідомо і добровільно створює навколо себе своєрідний простір для панування та царювання Бога, заявляє про повну готовність виконувати будь-що згідно Його волі.
Бути слугою в такому значенні - це втратити право на життя згідно зі своїм планом або визначенням. Таке рішення приймається для того, щоб стати людиною, яка живе згідно з намірами і волею Божою. Таке життя - це добровільний вибір у повноті залежати тільки від Бога.
Позиція слуги для св. Франциска не була якоюсь формою поневолення, лише добровільним вибором з метою досягнення повноти людяності. Сьогодні ми не сумніваємося, що така позиція слуги стала характерною рисою його життя.
Звернімо увагу на те, що постава служіння є фундаментальним елементом євангелічного життя. Франциск добре знав, що під поставою слуги укривається Той, Хто прийшов у світ. Христос служінням не зменшив Своєї людяності, лише помножив! Справді, хто може стати більше людиною, як не той, хто стає слугою та в міру можливостей підпорядковує свої наміри, думки, здібності Самому Богу? Хіба може бути хтось більше людиною, ніж той, хто формує свою особистість на взірець живого Бога?
Вивчення думки св. Франциска приводить до висновку, що існує глибока і фундаментальна різниця між тлумаченням слова «слуга» і тим його змістом, який уживався в ХІІІ ст. Для Франциска слова «слуга» і «невільник» означали зовсім різне, навіть протилежне.
«Слуга», про якого говорить св. Франциск, - це той, хто визнає Бога за Господа і одночасно бачить у ньому Батька. Слуга стає перед Господом як син. Тому для Франциска «бути слугою Божим» і «бути сином Божим» є однією і тією ж реальністю, хоча й вираженою у двох різних аспектах. В дійсності ж вони означають одне й те ж саме служіння.
Суттєве розуміння поняття «слуга». Згідно з розумінням і прагненнями св. Франциска, слуга - це передусім той, хто набув характерне знамення, назване ним «Духом Господнім». «А на всіх, хто буде зберігати це і витриває аж до кінця, нехай спочине Дух Господа». Питанню про зв’язок між слугою і Духом Господнім св. Франциск присвятив ціле «Нагадування», і це вказує на важливе значення, яке він надавав поставі слуги.
Дух Господа Своїм зішестям творить нову дійсність і внутрішньо перетворює людське життя. У своїй незатвердженій Регулі від 1221 р. св. Франциск пише: «Дух Господній домагається, щоб тіло було умертвленим і впокореним, бідним, відкинутим і знехтуваним; Він дбає про покору і терпеливість, щиру простоту і правдивий мир духа. Він понад усе прагне страху Божого, Божої мудрості і Божої любові Отця, і Сина, і Святого Духа».
У «Листі до вірних» Серафимський Отець дає вказівки, якими повинен керуватися той, хто хоче мати Господнього Духа: «Ми не повинні бути розсудливими і мудрими за тілом (пор.1Кор.1.26), будьмо скоріше простими, покірними, чистими. І маймо в ненависті та приниженні наші тіла, бо всі ми з власної провини нікчемні, зіпсовані і бридкі; хробаки, як говорить Господь через Пророка (Пс.22.7): «Я ж не людина, а черв’як, посміховисько в людей і презирство народу». Не прагнімо ніколи мати зверхність над іншими, будьмо скоріше слугами і підкорені кожному людському начальству заради Господа» (пор. 1Петр.2.13). А на всіх, хто буде виконувати це і витриває аж до кінця, спочине Дух Господній (пор. Іс.11.2) і буде перебувати в них (пор. Ів.14.23).
Завдяки цьому Духу слуга має дар - можливість оцінювати себе й інших; може правильно оцінювати події, прояви своєї діяльності. І робить це не згідно з ієрархією вартостей, що її застосовують ті, що живуть за тілом, але згідно з основами і законами Євангелія. Без Господнього Духа Франциск не зміг би практикувати поставу слуги в такій мірі, в якій це робив. Інакше ж навіть найпокірніша постава перетворилася б врешті-решт на жест залежності від людського способу життя та обставин. Така поведінка могла б також внаслідок підступу та лукавства стати дією зосередженості на самому собі; або набути значення виключно соціального (як це часто відбувалось в епоху св. Франциска).
У «Нагадуваннях», написаних в останні роки життя Франциска, дано дуже докладний опис слуги, який правдиво має Господнього Духа. Св. Франциск пише: «Так можна пізнати, чи має Божий слуга Духа Божого: якщо його тіло не зноситься гордовито, коли Господь робить через нього щось добре (бо тіло завжди противиться всякому добру), а сам він вважає себе за найгіршого і найменшого посеред усіх людей».
Це нагадування заслуговує на особливу увагу, бо дуже ясно вказує на ознаки і риси, що характерні францисканській поставі служіння.
Отже, вона:
а) Служіння, позбавлене егоїзму. Лише тоді можемо назвати наше служіння францисканським, коли його вирізняє давання без повернення. Будь-які зусилля та прагнення набувати майно - хоча б це було для Бога або братів - суперечить правдивому духу служіння. Така поведінка вказала б на те, що слуги ще не набули явних ознак Христа та не оволодів ними Господній Дух.
Франциск казав: «Той слуга має Господнього Духа, в котрому Господь робить якесь добро, а він (слуга) не хвалиться цим у своїм тілі (власне «я»)». Хвалитися, прагнути краси, якої нам здається, що ми не маємо, або добра, яке Господь вчинив через інших, для св. Франциска означало знищувати добро, яке Господь запланував чинити через нас. Подібна поведінка - прикмета егоїзму, що перекреслює суттєву ознаку службової постави. Така поведінка визначала б скоріше володаря, який, роблячи послугу, боїться щось втратити.
б) Постава слуги не претендує на зверхність. Правдивий дух і постава служіння може зродитися тільки в тому, хто визнає свою обмеженість і рахується з нею. Така людина своїми очима бачить свою марність. Треба зауважити, що це визнання може походити не тільки від цієї людини, але й від братів: «вважаю його... за найменшого з людей». Якби хтось визнавав себе за марноту, але не позбувся б самозадоволення і думки, ніби є кимсь більшим, або ж міркував, що є таким самим бідним, як інші люди, - той перестав би бути слугою, а в своїй душі розвивав би духа гордості і марнославства. Тому св. Франциск в «Листі до всіх вірних» дає слушне нагадування: «Ніколи не прагнімо мати зверхності над іншими». Будь-яке прагнення вивищення - незалежно від того, як би ми це тлумачили, - буде внутрішнім убивством правдивої постави та духа служіння.
в) Постава слуги - це необмежена готовність до виконання конкретних дій. Для св. Франциска постава служіння перестає існувати одразу ж, як тільки вона починає бути залежною від часу, місця, обставин, осіб, або коли має обмежене поле діяльності. «Слуга, - пише св. Франциск, - повинен погоджуватись і приймати будь-які вимоги своїх ближніх». Благословенний той слуга (...), що завжди прагне бути під ногами у інших». Це належить робити без огляду на особи: «Ради Бога ми повинні почуватися слугами і бути підданими всяким створінням». Хто визнає себе найменшим посеред людей, той повинен визнавати і їхнє право наказувати та вимагати служіння.
Св. Франциск був переконаний у власній меншості: внутрішньо він був відкритий на все, готовий до виконування будь-якого служіння, навіть невдячного й покірного. Таким чином у ньому формувалась нова людина, яка ставиться до всіх з пошаною, слухняна і піддана всякому творінню.
Закінчення. Автор статті лише в загальному переказав широке і глибоке значення слова «слуга», яке йому надав св. Франциск. Таким був ідеал святого, таким він уявляв себе. Своїм життям він вірно дотримувався його сенсу. Цей вираз, що так часто з’являється в його листах, завжди має актуальне значення. Порівнюючи значення цього слова з реаліями нашого життя, ми можемо перевірити істинність нашого францисканського покликання, а одночасно оцінити особливість нашої постави перед Богом і перед людьми. Все, отже, залежить від того, чи насправді ми є слугами.
Запитання для обговорення у спільноті:
1. Уважно придивися до свого життя, скажи, коли ти наслідуєш, повторюєш думки і слова, вчинки та поведінку Христа?
2. Які слова Євангелія, почуті під час Літургії, особистої молитви чи розважання над Словом Божим кардинально змінили твоє життя?
3. Чи сьогодні для тебе Ісус є Дорогою, Істиною, Життям; початком твоєї мандрівки і її кінцевою метою?
4. Скільки часу вдень ти приділяєш для читання та розважання над Словом Божим?
5. Чи кожного дня ти порівнюєш свою поведінку з Євангелієм?
6. Де у твоєму повсякденному служінні дома чи на роботі, у церкві чи під час молитви за інших ти ще бачиш прояви власного егоїзму?
7. Згадай обставини при яких ти побачив, що ще прагнеш самозадоволення; подумав, що ти є кращим від цієї людини або ж міркував, що є таким бідним, як інші люди. Поділися цим.
8. Подивися, коли закінчився час твого служіння, наприклад, у Раді спільноти, як змінилось твоє ставлення до справи, до спільноти, до твоїх братів і сестер?