(Рег. ІІ. 5)



бр. Яцек Сорока OFM Conv

«Світські францисканці, таким чином, повинні шукати особу Христа, Який живе та діє в братах і сестрах, у Святому Письмі, у Церкві та у літургійних відправах. Віра св. Франциска, яка підказала йому такі слова: «У цьому світі я не бачу тілесним поглядом нічого від Всевишнього Сина Божого, окрім Його Пресвятого Тіла та Його Пресвятої Крові»9, нехай буде для них натхненням і дороговказом в їхньому євхаристійному житті».


Особа живого та діючого Христа. Послання до вірних та Регула майже наказують світським людям наслідувати внутрішню поставу св. Франциска, який бачив Ісуса скрізь: у деревах, квітах, ягнятах, хробаках, у сестрі воді, камінні, а передусім, звичайно, в братах, у Святому Письмі та в Літургії.

Цей уривок Регули вимагає більш глибокого розважання, бо ж Сам Ісус навчає нас, як бачити Його, живого та діючого в братах. Більш того, нагадує нам, що будемо судимі (пор. Мт.25,31-46) за те, як будемо бачити і трактувати наших братів, починаючи від подружжя та дітей і закінчуючи невідомим «дикуном».

Віра св. Франциска. Таке бачення Христа вимагає великої віри, адже важко нам бачити обличчя Ісуса у злочинці. Однак це не перекреслює того, що нам запропонував Бог, обіцяне Ним повинно завжди бути мірою та основою нашої поведінки - так, як для св. Франциска. ІІ Ватиканський Собор говорить: «Лише у світлі віри та роздумувань над Божим Словом можливо завжди і скрізь пізнавати Бога, в якому ми живемо, рухаємось та існуємо.., бачити Христа в кожній людині, близькій чи далекій». Таким чином досягаємо того, щоб стати «людьми більш християнськими», як св. Франциск, який «оселився в країні віри» і у вірі «став рівний Аврааму» настільки, що в Заповіті продиктував слова: «У цьому світі не бачу нічого тілесним оком з Найвищого Сина Божого, як тільки Його Пресвяте Тіло та Пресвяту Кров».

У цьому місці текст посилається на Євхаристію, спонукуючи світського францисканця до спрямування та сконцентрування свого світогляду та своєї постави на цій великій таємниці. Хоча мотив Євхаристії з’являється і в статті 8 Регули, однак вже тут це посилання набирає великого значення: віра в Ісуса, Сина Божого, бачення Його, живого та діючого в братах, збирається в цю велику таємницю. Присутність Христа в Євхаристії єднає кожне діло в одне ціле так, що можна стверджувати: Церква створюється в Євхаристії, стає реально й очевидно діючою у зібранні, в якому відправляється Євхаристія; тому в Євхаристичній Таємниці всі стають одним цілим із Христом, живим та діючим у всіх.

У багатьох в уяві закріпився образ святого Франциска, котрого вони уявляють як бідняка Господнього, як вільного революціонера, безтурботного та веселого, бігаючого по полях за метеликами і не знаючого страждань ні тілесних, ні духовних. Та чи так це було насправді? Чи не страждав романтичний, захоплюючий багатьох своїм образом Франциск від духовного та фізичного болю? Чи був особливим той, хто з посмішкою на вустах зустрічав усі труднощі? Чи відрізнявся він у цьому розуміння від нас, котрі маємо купу проблем? Відповіддю може бути ще одне запитання: «Чи може бути учень більшим від учителя?» Життя Франциска не було позбавлене страждань, як і життя Ісуса, якого він полюбив. Життя Божого послідовника не могло бути позбавлене зустрічі з тим, від чого ми просто не можемо утекти в нашому повсякденному житті.

Перші його страждання, особливо духовні, проявляються вже на початку його дуже незвичайного на ті часи покликання. Франциск не знав, що йому робити, що було б добре, а що погано, і протягом декількох років біль невпевненості не залишав його юнацького серця. Невпевненість у правильності вибору своєї життєвої дороги не зовсім приємна для молодого чоловіка, який відчуває, що Бог кличе Його до служіння. І для Франциска той період життя був позначений стражданнями через ту невпевненість, яку переживав.

Потім - перші кроки Божого бродяги в його прагненні жити в бідності та покаянні, насмішки з боку людей, які сприймали його як божевільного; плювки в його бік і нерозуміння близьких. Все це залишило у серці Франциска рану, яка, навіть і не кровоточачи, все одно залишилася раною. Перші брати, послідовники Франциска, поки їх було небагато, розуміли, що наслідують улюблену бідність. Але коли їх кількість зросла, коли прийшли такі, котрі шукали легкого життя, котрі стали змінювати те, що відчував святий Франциск, коли вони, відходячи від ідеалу, стали стверджувати, що так жити неможливо, що так не роблять, тоді гіркота зради наповнила душу святого Франциска, котрий відчував, що інші намагаються розвалити те, за що він віддав своє життя. Франциск страждав. Сором за своїх невірних учнів розривав його серце.

Нарешті, Франциск переживав і фізичні страждання: тяжка хвороба очей, повне незгод життя убогого, кровоточиві стигмати. Здається, що відчай повинен закрити собою весь зміст життя, закрити очі темрявою сумнівів, видавити з людини крик болю й безпорадності, бо життя не має змісту, і жити - марна трата часу. Однак ніщо не може перемогти Вісника Господнього.

Зі смиренно схиленою головою і спокійним серцем Франциск приймає все. Як праведний Йов, впокорений перед Богом і приймаючий зле з Його рук. Його спокій і покора серця випливають з глибокого поєднання з Ісусом, бо якщо Він, Господь і Бог, так страждав, якщо пізнав те, що є настільки неприємним для людини, то як може противитись цьому він, Його убогий і негідний слуга, коли Учитель пролив свою людську кров? До того ж, Франциск бачить у стражданні особливу любов і випрошує собі цю благодать, через яку Ісус дозволяє йому пережити те, що пережив Сам.  Велика любов до Ісуса, єднання з Ним кличуть Франциска поєднати своє страждання зі Стражданнями Христа. Святий бажав допомогти Йому, не залишаючи Його одного,  ніби хотів взяти частину страждання на себе, на свої плечі, щоб хоч трохи полегшити шлях улюбленого Спасителя. Франциск хоче показати Ісусу, що любить Його. Саме ця впевненість дає Франциску невимовний мир в серце, дає йому мудрість,  завдяки якій він усе приймає. Ця впевненість служить причиною тієї самої францисканської радості, основаної на тому, що Ісус є, що Він любить, що все в Його руках, що Він переміг смерть і що ні одна волосина не впаде з голови без Його волі.

Він не допускає і тіні сумніву чи відчаю. У нашому житті теж зустрічаються страждання, можливо, вони навіть більші, ніж ті, які пізнав святий Франциск, і нелегко не піддатися відчаю, не кричати, не бунтувати. Але не можна забувати одне - Бог, дозволяючи нам страждати, ніколи не дозволить,  щоб страждання перевищували наші сили. Бог мудріший за нас, Він бачить далі і краще, ніж ми. Він завжди хоче тільки нашого добра і Сам знає, що буде краще для нас. З кожного страждання Він робить добро. Кожне страждання Він розділяє з нами, даючи нам можливість брати участь у Його Стражданні, в ділі Спасіння, щоб ми могли внести свою частку в це діло. Не  треба забувати, що Він нас любить і не залишить нас у наших стражданнях, що перше Він помер за нас, щоб ми могли жити. Не забуваймо й про те, що всяке страждання облагороджує.

Запитання для обговорення у спільноті:

1. Де, коли при яких обставинах ви зустрілися обличчям в обличчя з Ісусом?

2. Чи бачили ви у стражданні іншої людини її особливу любов до Бога? Поділіться.

3. Чим для вас є особисті страждання?

4. Коли переживали духовні чи фізичні страждання чи приходили до вас сумніви чи відчай? Хто допоміг вам їх подолати?

5. Як ви розумієте вислів «францисканська радість»?