с. Консуело Нуньес OFS
«Нехай перебувають на передовій суспільства, даючи йому свідчення своїм життям; а також своїми сміливими ініціативами, як особистими, так і спільними, сприяють встановленню Божої справедливості. Нехай у своєму суспільному житті роблять такий вибір, який визначається їхньою християнською вірою». (Рег. ІІ. 15)
«Давня Церква (…), яка молилась за імператорів, одночасно відмовлялась поклонятись їм, і таким чином явно відкидала пануючу державну релігію. Мученики ранньої Церкви помирали за свою віру в Бога, Який відкупив їх в Ісусі Христі, тому вони помирали за свободу сумління та віросповідання, яке жодна держава не може нав’язати, але яку можна отримати лише з Божої благодаті у свободі совісті» (Бенедикт XVI).
У цьому досьє ми звернемось до суперечливого питання присутності мирян у політиці. Кажемо так тому, що як тільки торкаєшся теми політики в церковних колах або в спільноті, часто виникають дискусії, які є викликом для її учасників, тому що виникає різноманітність думок та поділ на партії. У той же час все більше і більше бачимо, що Церква просить мирян-католиків проаналізувати їхню участь у політичному житті, для того щоб визначити, наскільки вона характеризується послідовною відповідальністю по відношенню до тимчасових реалій. В документах Другого Ватиканського Собору Церква схвалює і поважає працю тих, хто на службі людині присвячує себе благу державних справ та приймає на себе тягар відповідних обов’язків. У цьому розумінні та виходячи з висновків Синоду з питань «Покликання та Місії Мирян у Церкві та світі», Папа Йоан Павло ІІ наголосив на тому, що «віруючі миряни не можуть зовсім відмовитись від участі в політиці», тобто від різного роду економічної, соціальної, законодавчої, адміністративної та культурної діяльності, які передбачені для того, щоб органічно та інституціонально сприяти загальному благу» (Christifidelis Laici 42).
Як світські францисканці ми покликані «перебувати на передовій суспільства…» (Регула ФОС, стаття 15) і «…громадяни повинні, наскільки це можливо, брати активну участь у суспільному житті» (Катехізис Католицької Церкви, 1015).
Коли говоримо про «суспільне життя», ми маємо на увазі соціальну структуру, в якій розгортається наше існування з індивідуальною та колективною діяльністю, що зумовлюють наше життя. Але очевидно, що сфера політики має особливе значення і якось впливає на всі інші види діяльності. З цієї причини важливо, щоб ми заглибились в питання про конкретні види діяльності мирян у політиці.
Розуміємо «політику» як науку, яка займається урядом чи поведінкою держав, міст або громад в цілому. Це діяльність групи громадян, які беруть участь у справах держави, міста, автономії і та ін. через голосування, клопотання, акції протесту або іншим чином.
Бути віруючим католиком у політичному житті не так просто на практиці, тому що ми не тільки повинні знати про наші зобов’язання як віруючих – тобто ті зобов’язання, які випливають з віри, яку ми сповідуємо, – але ми повинні прийняти на себе обов’язки, які ми маємо як громадяни. Ми маємо шанувати обидва зобов’язання, бо інакше не будемо дотримуватись жодного з них. Тому для ефективної участі в політичному житті важливо, щоб миряни були поінформовані і знали проблеми, які впливають на суспільство, та різні пропозиції щодо їхнього вирішення (див. Компендіум соціальної доктрини Церкви, 414). Крім того, мирянам необхідно розуміти, що причина існування політики полягає в пошуку спільного блага. Тому, коли політика ставить себе на службу приватних інтересів, особистих чи інтересів прихильників, її результати радикально перекручені. "Соціальний порядок і його розвиток повинні підпорядкуватися благу народу, ... а не навпаки" (Gaudium et spes, 26,3).
Відповідаючи на питання одного професора про політичні та соціальні зусилля християн у суспільстві, Папа Франциск притаманною йому простою і ясною мовою коментує: «Це обов’язок християнина - бути задіяним у політиці. Ми, християни, не можемо «грати Пілата», умиваючи руки – не можемо. Ми повинні брати участь у політиці, тому що політика є однією з найвищих форм благодійності, тому що прагне до спільного блага. Християни-миряни повинні працювати в політиці. Ви можете сказати мені: «Але ж це так непросто!». Нелегко також бути священиком. Легкі речі не існують в житті. Це непросто: політика занадто брудна! Але я питаю себе: «Вона занадто брудна? Чому? Тому що християни не втручаються в політику з євангельським духом? Подумайте над питанням: Легко сказати – «Це вина когось іншого». Але я, що роблю я? Це є обов’язком. Працювати на спільне благо є обов’язком християнина! І дуже часто ця праця пов’язана з політикою. Є інші шляхи. Наприклад, бути професором – це інших шлях. Але політична діяльність на спільне благо є однією з доріг. Це очевидно».
Тема зобов’язань християнина в політиці також розглядається в Учительстві Церкви, яка завжди шукає ясності в цьому питанні, хоча деякі вважають, що Церква як така має залишатись відокремленою. У своєму «Посланні до Божого люду» єпископи, об’єднані на Синоді в «Нову євангелізацію для передачі християнської віри» (Ватикан, 26 жовтня 2012 р.), заявили: «Одна з областей, в якій світло Євангелія може і повинно освітлювати етапи людства – це суспільне життя, до якого кожного запрошено для самовідданого та прозорого зобов’язання заради спільного блага, з повною повагою до гідності людської особистості від зачаття до його природного кінця, заради родини, заснованої на шлюбі між чоловіком і жінкою, заради свободи освіти, заради впровадження релігійної свободи, для ліквідації несправедливості, нерівності, дискримінації, насильства, расизму, голоду і війни. Від християн вимагається чітке свідчення в житті законом любові (милосердя) при здійсненні політики».
Знаряддя участі в політиці
«Завдання політичних партій – сприяти широкій участі в громадській відповідальності і загальному доступу до неї. Партії покликані втілювати в життя прагнення громадянського суспільства, спрямовуючи їх до спільного блага і надаючи громадянам реальну можливість зробити власний внесок у формування політичних рішень. За своєю внутрішньою будовою партії мусять бути демократичними та здатними до політичного синтезу і планування (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 413). «Взагалі може бути цілий ряд партій, де католики можуть служити, зокрема через парламентське представництво – їхнє право і обов’язок брати участь в будівлі громадського життя їхньої країни» (Nota doctrinal, 3).
Слід зазначити важливість цієї участі в суспільному житті, тому що найбільш вагомим християнським внеском є свідчення Євангелія на підтримку етики, моралі та моральності. «Якщо немає моральності, все можливо», – зазначає Папа Франциск у своєму зверненні на Великий Піст 2013р.
Що відноситься до спільного блага
«Спільне благо осягає собою сукупність тих умов соціального життя, в яких люди, сім’ї та об’єднання можуть більш повно та швидко досягти своєї досконалості» (Gaudium et spes 74). Коли говоримо про спільне благо, ми повинні згадати, що політика на службі спільному благу має забезпечити в першу чергу фундаментальне право кожної людської особистості на життя з самого моменту її зачаття, визнаючи її в онтологічній гідності як особу, до природної смерті. Політика на службі спільному благу також підтримує і захищає родину, сформовану на основі істинного шлюбу, який об’єднує чоловіка і жінку.
Носії миру
Як світські францисканці, ми не можемо втрачати нашого напрямку, бо ми «покликані бути носіями миру у своїх родинах та у суспільстві» (Генеральна Конституція ФОС ст.23 п.1). Тому не можемо залишатись байдужими перед обличчям того, що стає загрозою для миру. Це тягне за собою зобов’язання до дій в ім’я правди, свободи, справедливості та милосердя, які є основою миру. Таким чином нам повинно бути ясно, якою має бути наша поведінка, коли зіткнемось з брехнею, відсутністю свободи, справедливості та милосердя.
Діючи по совісті та у свободі
Людина в цілому і мирянин-католик вочевидь мають право діяти по совісті та у свободі, щоб здійснити моральні рішення особисто (CIC 1782). Суспільство і держава не повинні змушувати людину діяти супроти її сумління чи перешкоджати дотримуватись його (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 421). Тому існують невід’ємні права, які необхідно поважати:
Свідчення
З-посеред своїх святих Церква вшановує багатьох чоловіків та жінок, які служили Богу своїм плідним виконанням політичних та урядових зобов’язань. Св. Томас Мор (1478-1535), світський францисканець, особливо виділяється серед них. Його проголосили покровителем урядовців та політиків.
Запитання для обговорення у спільноті:
1. Чи молишся ти за тих, чиї рішення (на місцевому, обласному, державному рівнях) тобі не подобаються?
2. Чи приймаєш ти участь у політичних виборах? Чому?
3. Чи молишся ти за тих політичних кандидатів, яких ти висував (висувала)?
4. Чи відчуваєш ти власну провину, що твоя країна сьогодні «така», що політика «брудна справа»?
5. Чи приймаєш ти участь у суспільному житті свого села чи міста, своєї країни і яку саме?
6. Як ти розумієш вислів, що ми «покликані бути носіями миру у своїх родинах та у суспільстві»?
7. Проти чого сьогодні протестує твої сумління?