Людмила Павловська (світська францисканка)

Кімната моєї душі


Сторінки поезії

Води Живої береги

 

Коли Господь приходить в серце

І оселяється навік,

То благодаті ллє з відерця,

Щоб був щасливим чоловік.

 

…Йому відкрила навстіж двері

І запросила в скрутний час.

Знайшов Він місце у оселі

І діє в серці кожен раз.

 

Це і сама я помічаю.

І ті, що поруч, навкруги,

Як Дух Святий враз наповняє

Води Живої береги.

 

Усі принади цього світу

Я у Святій Воді знайшла.

А разом з нею Правду вкриту,

Що сприйняла і понесла.

 

До тих, котрі її не знають,

Блукають в темряві та ждуть,

Це ті, що з дій моїх пізнають

І, слава  Богу, оживуть!!!

Чи не свято?

Непомітно літа пролетіли –

Розміняла я восьмий десяток,

А для вишні, що вже переспіла,

Кожен день на землі чи не свято?

 

І за день кожен щира подяка,

Лине в Небо із серця молитва.

І найбільша для мене відзнака –

Колосочок Господнього світла.

 

Не сумую із насмішок долі,

Що багато чого не збулося:

Всі дороги життєвої школи

Заплелися вінками колосся.

Мчать літа

Мчать літа, як плетениця

Довгих і коротких днів,

А вгорі літає птиця –

Будить серед дивних снів.

То із радістю торкає,

То лунає спів сумний,

Болі серця відчуває,

Пестить вік мій золотий.

 

І чутливе моє серце

Від думок і почуттів,

Навіть в горі променіє,

Від утіхи Божих слів.

 

Поблагослови, Господи!